Не дуже популярна думка, але особисто в моєму житті війна - це краще що в ньому було. Я ніколи не наближався до екзистенційних станів щільніше, ніж в бою і ніщо в моєму житті не викликає стільки спогадів та гордості як мій, в першу чергу піхотно-штурмовий, досвід. 4 роки тому я ліг спати і прокинувся вже з запахом диму на вулиці. Я чітко памʼятаю як посміхнувся и подумав: «більше немає питань до життя, міщанських проблем, рутинної роботи та малої зарплати. Попереду лише велич, а мабуть і смерть». Я знав де я повинен бути і що повинен робити. З яким тепер здивуванням я усвідомлюю, що за це доля винагороджує також і в матеріальних та карʼєрних аспектах.4 роки тому я гадав, що ми втратимо півкраїни або навіть усю і решту життя проведемо в партизанський спосіб, або це життя швидко скінчиться. Я буквально відчував подих нації. Ніколи в нашій сучасній історії українець не був настільки звитяжним та сміливим, а також єдиним. Я памʼятаю приліплених скотчем до стовпів циган за крадіжки. І країні в той час навіть непотрібні були мусора.Я памʼятаю як негри та чурки поспішали додому швидше, ніж могли тікати від мене в рамках деяких розважальних заходів. Також, в той час формувалось кольорове лгбт-тро мюнхена. І слава богам, що воно дійсно перекочувало в мюнхенські шелтери. Феменізм тоді вмер і народилася мужність.Підори розповідали про Київ за 3 дні, але майже порожній Київ тоді налаштовувався на битву до кінця. Насправді увесь цей стан свідомості нашої нації цілком залишився в середині наших голів, але знов заснув глибоко. Тому що після відходу загрози трапився приход усієї ментальної та цілком реальної погані, що на початках країну залишила. Це вже зараз ми маємо культ боягузів-ухилянтів та іншої наволочі а також стидаємось радикальних рішень, як то роздача автоматів усім охочим. Скільки ще буде йти війна? Скажу вам: стільки, скільки потрібно. І ми повинні стояти стільки, скільки потрібно. Тріумф волі, повірте, набагато цінніший за нашу втому. Стан розуму українців часів початку повномасштабки вартує десятиліть поступового розчинення ДО великої війни. 4 роки тому іноземці почали забувати характеристику України як країни дешевих повій та почали перевчатись до сприйняття цієї країни, як країни героїв. За це варто вбивати і вмирати. Так як було ДО - не буде більше ніколи. Але ПІСЛЯ може бути набагато величнішим, ніж ми можемо уявити. Слава Нації.