Telegram statistics channel - @SantEgidioLviv

Великоднє Євангеліє бере свій початок саме на цій крайній межі — у найтемнішу нічну годину.Євангеліст Йоан пише, що «ще не розвиднілося», коли Марія Магдалина вирушила до гробу. Темно було надворі, та ще більше темрява огорнула серце жінки, як і серця всіх тих, хто любив цього Пророка, що «усе робив добре». Це була темрява втрати Єдиного, хто її розумів: Він не лише бачив її серце, а й, передусім, звільнив її від того, що гнітило понад усе (Марко згадує, що вона була зцілена від семи демонів).З важким серцем Марія йде до гробниці. Можливо, вона згадує дні перед Страстями, коли обмивала Йому ноги дорогоцінним миром, і ті недовгі, але незабутні роки поруч із Ним. Дружба з Ісусом завжди захоплює; за Ним неможливо слідувати «здалеку», як це намагався робити Петро у дні страждань. Настає час істини, а отже — і вибір остаточних взаємин. Дружба з Ісусом спонукає ставитися до інших дбайливіше, ніж до себе самого: «Ніхто спроможен любити більше, ніж тоді, коли він за своїх друзів своє життя віддає» (Йоан 15,13). Того ранку, посеред нічної пітьми, Марія Магдалина переконується в цьому особисто. Її Друг помер, бо любив її та всіх учнів, включно із Юдою.Щойно прийшовши до гробниці, вона бачить, що камінь при вході — важка плита, немов сама смерть і розлука — відвалена. Вона негайно біжить до Петра та Івана: «Забрали Господа з гробниці!». І з тугою додає: «Й не знаємо, де покладено його». Смуток Марії через втрату Господа, навіть лише Його мертвого тіла — це виклик нашій байдужості та нашому забуттю про Ісуса, навіть коли Він живий поруч із нами. Сьогодні ця жінка є прикладом для всіх віруючих. Лише з такою щирістю в серці можна зустріти воскреслого Господа.Саме її відчай спонукає до дії Петра та іншого учня, якого любив Ісус.

Поховання ІсусаОдна добра і справедлива людина не приєдналася до рішення вбити Ісуса. Йосиф з Ариматеї утримався від схвалення смертного вироку, винесеного синедріоном. Інший Йосиф з’являється наприкінці життя Ісуса. Перший врятував його від Ірода, другий знімає його з хреста, загортає в полотно і кладе в нову гробницю. До нього приєднуються також жінки, які слідували за Ісусом. Перед гробницею, перед болем цього світу, перед смертю, перед сном учнів, перед масою страждань, що охоплюють світ, залишається лише віра в слова Ісуса, який довірився Отцю. Перед розмаїттям болю той, хто не пристає на рішення вбивати й гнобити людину, покликаний не лише плакати, а й вірити, молитися, сподіватися на іншу годину, давати те, що має, хай навіть лише полотно чи гробницю для поховання. Традиція Церкви говорить, що в цей день Ісус зійшов у «пекло», місце перебування померлих, щоб забрати їх, починаючи з Адама та Єви, і привести з собою до раю. Це ікона Великодня, яку шанують у православній традиції. Саме звідси починається воскресіння: зі сходження Ісуса, який переміг смерть, який спускається в пекла цього світу, щоб спасти людей. Ісус продовжує спускатися в численні «пекла» сьогодення, щоб вирвати з рук смерті всіх, над ким знущалося і кого знесилило зло. Воскреслий хоче забрати їх із собою на небо. Їм і ще багатьом іншим Ісус продовжує говорити: «Сьогодні будеш зі мною в раї».Слово Боже кожен день

Тайна Вечеря«Я сильно бажав спожити оцю пасху з вами», — сказав Ісус своїм учням того четвергового вечора, коли вони разом з усім єврейським народом — як ми чули у Книзі Виходу — згадували ніч, що передувала переходу через Червоне море. Ці самі слова: «Я сильно бажав спожити цю Пасху з вами», Він повторює нам і сьогодні ввечері.Власне, серце цього святого святкування ніби позначене бажанням Ісуса здійснити Пасху зі своїми учнями — тими, які були тоді, і тими, які є сьогодні. У цей день Ісус стає нашим сучасником; ми також є Його учнями і прагнемо бути з Ним. Це бажання завжди має надихати нас, а сьогодні воно має особливу цінність і особливе значення: це останній день життя Ісуса, Його останній вечір. Бути поруч із Ним — велика втіха для Нього.Два жести є центральними у цій Пасхальній вечері, яку Ісус святкує зі своїми учнями. Перший, описаний в Євангелії від Івана, — це обмивання ніг. У четвертому Євангелії ця сцена, здається, замінює встановлення Євхаристії, ніби підкреслюючи особливу паралель. Євангеліст розповідає, як у певний момент вечері Ісус встає з-за столу, знімає одяг і, взявши рушника, стає на коліна перед кожним учнем та омиває усім ноги — навіть Юді. У літургії Церкви передбачено, щоб цей жест повторювався, принаймні символічно, та означає буквальне виконання Євангелія. Євангельська заповідь звернена до всіх учнів, хоча в літургійному обряді лише священник схиляється, щоб омити ноги. Вочевидь мова йде не суто про зовнішній жест. Євангеліє вимагає певної життєвої позиції, певного стилю служіння та смирення у ставленні до братів та сестер. Сенс цього жесту чітко пояснює сам Ісус: «Нову заповідь даю вам, щоб ви любили один одного! Як я був полюбив вас, так любіте і ви один одного!» (Ів 13,34). Отже, якщо є чоловіки та жінки, які схиляються, аби омити один одному ноги, якщо є люди, які горнуться до тих, хто потребує дружби, ніжності, розуміння, прийняття чи допомоги — присутність Господа буде реальною та видимою в нашому світі.Але того вечора Ісус не лише схилився до наших ніг, а й став для нас поживою. Таїнство хліба й вина свідчить, як далеко сягає до нас Господня любов. Він, як розповідає апостол Павло у Посланні до Корінтян, «тієї ночі, якої був виданий, узяв хліб і, віддавши подяку, розламав і сказав: "Це моє тіло, воно за вас дається. Це робіть на мій спомин". Так само й чашу по вечері, кажучи: "Ця чаша — Новий Завіт у моїй крові. Робіть це кожний раз, коли будете пити, на мій спомин.“» (пор. 1 Кор 11, 23-25). Євхаристія — це чудо любові.Завдяки Євхаристії ця любов не просто наближається до нас, щоб бути поруч, вона проникає всередину, стає плоттю від нашої плоті. Приступім до хліба життя та чаші спасіння — і будемо ми переображені! Ця гостія і ця чаша є видимим знаком любові, що не має меж. Ця гостія і ця чаша — присутність Тіла ломимого і Крові пролитої — стають викликом для нашої надмірної турботи про себе, для занепокоєння лише власним тілом, для нашого запеклого прагнення вберегти себе будь-якою ціною. Євхаристія — це справді таїнство спасіння: вона рятує нас від життя, зосередженого на собі, і перетворює нас на чоловіків та жінок, які вміють ставати на коліна перед слабкими й бідними, роблячи таким чином любов Господа істинною та реальною.Слово Боже кожен день

Ісусу вже добре відомо, що наблизилася Його "година", і смерть вже недалеко.Що ж буде з тією малою групою учнів, яку він зібрав, любив, леліяв і наставляв? Чи будуть в змозі і далі бути разом? Чи стане їм сили продовжити Його справу?Ісус каже апостолам: "Один з-поміж вас мене зрадить!".Це твердження Ісуса насправді приголомшує та відсилає нас до досвіду псалма: «Якби мій ненависник та повстав на мене, від нього я сховався б. А то ти, чоловіче, моя рівня, друг мій і мій знайомий, з котрим ми собі разом любо розмовляли, до дому Божого ходили собі у святковому гуртку» (Пс 55:13-15).Недостатньо просто стояти поруч з Ісусом, найважливіше – серце, єдність із його почуттями, участь у його задумі любові.Ми можемо стояти поруч, можемо так само виконувати дії і обряди, можемо дотримуватися релігійних практик, але, якщо немає єдності серця зі Словом Господнім, якщо немає любові до найбідніших, якщо немає єдності із братами та сестрами, тоді й серце наше буде все більше віддалятися.Те, що було любов'ю до Ісуса, перетворюється на культ нас самих та наших статків. Природно, що це приводить до зради.Насправді саме в серці проводяться бої між добром і злом, між любов'ю та невірою. Тут неможливо добитися компромісів.У ці дні Ісус просить нас не просто служити Йому, а бути поруч із Ним, супроводжувати, не залишати Його самого. Він закликає нас бути пильними, щоб не зробитися поверхневими.Поверхневість не дає нам побачити ближнього, не кажучи вже про зло, яке проникає поміж людей. Він намагається пояснити це учням. Та вони, починаючи з Петра, не розуміють Його. Вони надто захоплені собою і не дозволяють словам Ісуса торкнутися їхніх сердець.Із серця, яке не слухає, народжується зрада. Коли ми забуваємо про Слова Євангелія, починають переважати наші слова, думки і почуття. Мусимо усі чувати.Навіть Петро та інші учні, які таки були з ним того вечора і які проголошують вірність аж до смерті. За кілька днів і вони також його зрадять.Ми не маємо уповати на самих себе, мусимо щодня ввіряти себе любові та захисту Господа.Слово Боже кожен день

Помазання Ісуса у ВифаніїІз Вербною неділею ми увійшли у Страсний Тиждень.Євангеліє від Йоана починає історію страстей із розповіді про вечерю у Вифанії в домі Марти, Марії і Лазаря: родини, яка дуже дорога Ісусові.В дні, повні тяжкої боротьби з фарисеями та священниками, дім друзів став для Нього місцем відпочинку та розради.До Пасхи залишалося всього шість днів, прямо як у нас, і Ісус ізнову був на вечері з ними. Був і Лазар, якого Ісус нещодавно повернув до життя.Під час вечері, Марія підіймається, наближається до Ісуса і встає на коліна у його ніг, намащує їх миром і витирає своїм волоссям. Дім наповнюється пахощами. Цей жест може бути знаком ніжної подяки за життя дароване братові. Та це також і жест любові, що пахне безкорисливістю.І насправді Марія зовсім не рахує можливих "збитків". Для неї важлива любов того пророка, який повернув її брата і так ніжно полюбив їх дім.Іуда ж думає інакше. Для нього цей сповнений любові вчинок є марнотратством. Насправді, зауважує євангеліст, він каже так не тому, що його цікавили бідні. Його цікавили гроші, тобто, його власна вигода. Його жадібність і бажання присвоювати все собі засліпили його.Ісус відразу відповідає: «Лиши її». Він хоче, щоб Марія продовжила свій жест любові: те миро передвіщало олію, якою мало бути помазане Його тіло перед похованням. Ісус додає: «Бідних матимете з собою повсякчас, мене ж матимете не завжди».Дійсно, незабаром мала початися його "Хреста Дорога" аж до Його смерті. Марія, єдина серед усіх, зрозуміла, що Ісус ось-ось буде відданий до смерті і тому потребував особливої ніжності й близькості, як і кожен вмирущий. Ця жінка, яка дозволила любові до Ісуса охопити себе, як бути поруч з цим надзвичайним Вчителем щодня, і як бути близьким до слабких і хворих в усі їх дні, зокрема з літніми, особливо, коли їх тіло слабшає і має потребу у ніжному догляді та "помазанні".В цьому вчинку, такому ніжному і повному любові, такому простому і конкретному, є символ шляху спасіння: бути поруч із бідними означає бути поруч з Ісусом.Слово Боже кожен день

Пророк Єзекіїль хоче відродити мрію про свободу у народу Ізраїлю, сповіщаючи про їхнє швидке визволення. Як ми знаємо, він виконує свою місію у Вавилоні серед євреїв у вигнанні. І перед їхніми очима він описує видіння того, що станеться завдяки Господу. Пророк Єзекіїль щойно розповів про надзвичайне видіння сухих кісток, які силою Духа знову з'єднуються та повертаються до життя (17:1-14), ніби підкреслюючи, що навіть у найдраматичніших умовах Господь може принести нове життя.І знову Господь бере ініціативу та втручається, щоб звільнити свій народ з рабства: «Ось я заберу синів Ізраїля з-поміж народів, між якими розійшлись, і позбираю їх звідусіль, і приведу їх у їхню землю». Як ми чітко бачимо, саме Господь безпосередньо втручається, возз'єднуючи всіх в єдиний народ без подальших поділів. Він пошле свого слугу Давида, щоб бути їхнім єдиним провідником, їхнім єдиним пастирем.Слухаючи ці слова напередодні Страсного тижня, ми не можемо не бачити єдиного пастиря, самого Ісуса, якого ми супроводжуватимемо завтра під час його входу до Святого Міста. Він є пастирем, який збирає овець, веде їх на зелені пасовища і встановлює назавжди новий і вічний завіт між Небесним Отцем і народом учнів, яких Він зібрав і збиратиме протягом століть.

Важкий досвід ув’язнення та опір, який храмові священики чинили проповіді пророка, спонукає його замислитися над сенсом отриманого покликання. Він звертається до Бога з проханням про допомогу та з упевненістю у Його близькості: «Ти ввів мене в оману, о Господи, і я дав себе ввести в оману. Схопив єси мене, подужав», — говорить пророк незадовго до сьогоднішнього уривку. Пророче послання, яке Бог йому доручив, стикається із силою зла, присутньою у світі. Це історія, яку переживає кожне християнське покоління: зіткнення Божої любові та насильства зла. Ми бачимо це у житті Церкви, особливо у досвіді тих християн, яких переслідували в минулому, та тих, хто й досі страждає за свою віру. Слова Єремії підкреслюють жорстокість і суворість цієї боротьби. Але віруючий, який почув слово Господнє, немовби одержимий ним і його силою. Адже коли смакуєш Слово Боже, важко від нього відмовитися. Навіть у скруті пророк знаходить слова, щоб оспівувати славу Божу. Єремія не піддається зневірі й зміцнює свою довіру до Господа: «Але Господь зо мною, немов воїн сильний, тим то гонителі мої спотикнуться, не подолають». Скрута не змушує його замикатися в собі й плекати образу та гнів. Якщо й залишається щось, то це обурення через тверде серце ізраїльтян, яке, однак, зміцнює його у пророчому служінні. Він знає, що Господь поруч із ним. У ще старозавітній перспективі його молитва закликає помсту над ворогами: прохання, яке в євангельському баченні стане молитвою про прощення, щоб їх осяяло Боже милосердя і вони змінили своє життя.

БлаговіщенняЛітургія Церкви хоче, щоб ми особливим святом згадали день, коли ангел був посланий до Назарету, щоб сповістити Марії, що вона стане матір’ю Ісуса. Існує зв’язок між цим святом і таємницею Великодня, яку ми готуємося святкувати. У сповіщенні ангела вже присутня та любов Отця, який так любить людей, що послав свого Сина, щоб їх спасти. Можна сказати, що це ніби історія Божої любові, яка має свій новий початок у тому благовіщенні. Бог не тільки не забув людей, але й посилає Свого Сина через «так» тієї дівчини з Назарету. Марія – дівчина, як і всі інші. Проте на ній зупинився погляд Господа. І вона стає першою, хто віддає своє життя мрії про любов Отця. У це свято, споглядаючи велич любові Господа, ми також захоплюємося «так» тієї маленької дівчини з Галілеї. Марія прийняла запрошення Отця і, згодом, ніколи не відійшла від тієї любові: вона повністю прийняла покликання бути слугинею більшого задуму. Це було нелегко. Коли ангел сказав їй, що вона сповнена благодаті, Марія відразу збентежилася. Вона не вважала себе достойною і відчувала себе ніким перед Богом. Але ангел заспокоїв її: «Не бійсь, Маріє! Ти бо знайшла ласку в Бога. Ось ти зачнеш у лоні й вродиш сина й даси йому ім'я Ісус». Нам не дано знати, про що думала Марія в той момент. Вона могла сказати «ні», залишитися у своєму спокої й продовжувати звичне життя, але відповіла «так». Це змінило все її життя, а разом із ним — життя й історію людства.Слово Боже кожен день

Бог втрутився в історію СусанниУривок, який ми щойно почули, розповідає історію юної Сусанни, яку переслідували два літні судді під час вавилонського вигнання. Пророк Даниїл постає як юний провидець, через якого Господь являє свою справедливість, тоді як юна Сусанна стає символом тієї частини народу Ізраїлю, яка залишилася вірною Богові та протистояла будь-якій спокусі, навіть підступній спокусі народних суддів, які насправді виглядали як розбійники, які крадуть, щоб задовольнити свої бажання. Однак в цьому уривку видно тверду довіру до Господа, який любить малих, слабких, невинних і ніколи не залишає тих, хто Йому довіряє. Юна Сусанна плаче, але відповідає двом злим старцям такими словами: «Скрутно мені звідусіль: бо як зроблю це - смерть мені, а як не зроблю - не втекти мені з рук ваших; але волію, не зробивши цього, потрапити у ваші руки, ніж согрішити перед Богом».Без жодної людської підтримки молода жінка стикається з надзвичайно важким рішенням, обираючи смерть, а не згоду на зло. Засуджена до смерті, вона повністю покладається на Бога, який «знає таємниці». Тому Бог трутився в її ситуацію. І це втручання сталося через голос «юнака», когось її віку. Так, Божа сила проявляється через слабких. Юнак рятує молоду жінку. Воістину, ніхто не є настільки слабким, щоб не змогти врятувати слабшого за себе. Ця сторінка ставить перед усіма нами, навіть перед наймолодшими, питання як захистити незліченну кількість жінок, у тому числі й дуже молодих, які й досі зазнають утисків у найрізноманітніших формах, і разом з ними як захистити бідних людей.Слово Боже кожен день

Пророк зазнає переслідувань, але не перестає говоритиБог доручає молодому пророку Єремії закликати народ повернутися до Господа та дотримуватися Закону, який він отримав. Пророк чітко заявляє: «Господь об'явив мені, і я знаю: тоді ти появив мені їхнє нечестя». Пророк не говорить ані від себе, ані з висоти своїх роздумів. Він тлумачить стан народу, осяяний самим Господом. Викриття провин Ізраїлю та пов’язаних з ними зрад завіту є частиною пророцтва, яке відкриває йому те, що він, своєю чергою, повинен голосно повторити. Проповідь пророка викликає сильний опір. Це стосується як Єремії, так і всіх пророків. Єремія ненависний багатьом за свої слова, і проти нього розгортаються змови, аж до того, що його ув’язнюють і вивозять до Єгипту. Незважаючи на всі ці випробування, Єремія не перестає виконувати свою місію, не відступає, навіть якщо це значно випробує його віру. І він виливає своє серце перед Богом зі свободою та довірою. Пригноблений власним народом, невинна жертва, Єремія, порівнює себе з плохим ягнятком, якого ведуть на забій; цей образ присутній також у четвертій пісні про страждаючого раба (Іс 53,7) і стосується Месії, якого також будуть переслідувати. Єремія, хоч і зломлений стражданнями, з упевненістю викладає свою справу перед Господом. Він знає, що Бог є справедливим суддею, який «вивідує нутро й серце». Ця коротка сторінка допомагає нам, на прикладі Єремії, зрозуміти долю Ісуса, за якою ми будемо слідувати аж до хреста. У ньому ми бачимо всіх пророків минулого і сьогодення, які, незважаючи на опір лукавого, продовжують свідчити про любов і проповідувати мир навіть ціною власного життя.Слово Боже кожен день