Важкий досвід ув’язнення та опір, який храмові священики чинили проповіді пророка, спонукає його замислитися над сенсом отриманого покликання. Він звертається до Бога з проханням про допомогу та з упевненістю у Його близькості: «Ти ввів мене в оману, о Господи, і я дав себе ввести в оману. Схопив єси мене, подужав», — говорить пророк незадовго до сьогоднішнього уривку. Пророче послання, яке Бог йому доручив, стикається із силою зла, присутньою у світі. Це історія, яку переживає кожне християнське покоління: зіткнення Божої любові та насильства зла. Ми бачимо це у житті Церкви, особливо у досвіді тих християн, яких переслідували в минулому, та тих, хто й досі страждає за свою віру. Слова Єремії підкреслюють жорстокість і суворість цієї боротьби. Але віруючий, який почув слово Господнє, немовби одержимий ним і його силою. Адже коли смакуєш Слово Боже, важко від нього відмовитися. Навіть у скруті пророк знаходить слова, щоб оспівувати славу Божу. Єремія не піддається зневірі й зміцнює свою довіру до Господа: «Але Господь зо мною, немов воїн сильний, тим то гонителі мої спотикнуться, не подолають». Скрута не змушує його замикатися в собі й плекати образу та гнів. Якщо й залишається щось, то це обурення через тверде серце ізраїльтян, яке, однак, зміцнює його у пророчому служінні. Він знає, що Господь поруч із ним. У ще старозавітній перспективі його молитва закликає помсту над ворогами: прохання, яке в євангельському баченні стане молитвою про прощення, щоб їх осяяло Боже милосердя і вони змінили своє життя.