Район.Маневичі
У Великоосницькому ліцеї відкрили меморіальну дошку в пам'ять захисників В’ячеслава Лошака та Федора ШклярукаНа території Великоосницького ліцею відкрили меморіальну дошку В’ячеславу Лошаку та Федору Шкляруку.У церемонії взяли участь представники місцевої влади: заступник голови Колківської селищної ради Оксана Наглюк, староста Великоосницького старостинського округу Сергій Ковбасюк. Духовну підтримку надали: благочинний Колківського деканату протоієрей Андрій Закидальський, настоятель місцевого храму священник Роман Дячук.Серед присутніх був і спонсор заходу – директор ТЗОВ «САВ АГРО ПАРТНЕР» Андрій Швиднюк, а також учні, працівники ліцею та жителі Колківської громади.«Щиро дякуємо кожному, хто долучився до цієї події та підтримав збереження пам’яті про наших Героїв. Нехай меморіальна дошка стане символом нашої вдячності, патріотизму та єдності. Висловлюємо глибокі співчуття рідним і близьким В’ячеслава Лошака та Федора Шклярука. Ми завжди пам’ятатимемо їхній подвиг і будемо гідними тієї жертви, яку вони принесли заради України. Герої не вмирають. Вони живуть у нашій пам’яті та в серцях прийдешніх поколінь», – йдеться в повідомленні.
Політика Андрусіва
Дуже крута доповідь Зейхана. Багато цитат, деякі буду кидати тут."Росія — інша справа. Росія відчуває, що якщо вона не зможе знову розширитися до чогось близького до старих радянських кордонів, вона загине, бо її демографічна ситуація настільки погана, що вона не зможе захищати ці кордони. І вони, ймовірно, мають рацію. З погляду стратегії та демографії ця війна має чималий сенс.Але на початку цієї війни в них було 20 000 танків — причому росіяни рахують танки інакше, ніж ми, включаючи БТРи та самохідну артилерію, але 20 000 — це багато. Тепер у них залишилося лише 7 500. Тобто вони спалили значно більше половини всього запасу і при цьому не змогли навіть завоювати Україну.Я поки не готовий це стверджувати, але вже важко уявити, що вони захоплять не просто Україну, а й Фінляндію, Естонію, Латвію, Литву, Білорусь, Молдову, Польщу, Румунію, Грузію, Азербайджан, Вірменію, Казахстан і Узбекистан.Я близький до того, щоб сказати, що вони більше на це не здатні, а отже, вони витратили все, що мали, на велику війну. І це лише означає їхній швидший колапс. А це означає, що раптом у гру вступає ядерне питання."
Перехресні стежки
«Білал тягає мене на різні заходи, де ми збираємо гроші. Перед збором я даю… концерт? Вечір запитань та відповідей? Соло на нервах? Гопак під звуки повітряної тривоги, що виє з мого телефону?»Олена Стяжкіна «Чобіток Зельмана», 2025Цитувати з цієї книжки можна багацько, але саме цей уривок я обрав, бо він приблизно описує жанр роману. Оце все тут є. Це одночасно і роман, і збірка есеїв — цікавий задум! 💬«Чобіток» написаний так, ніби мудрий і дуууже гострий на язик єврей (але це не точно) зі старшого покоління, у нападі спогадів розповідає вам про всіх відомих йому родичів. Слухати/читати це сторінка за сторінкою важкувато — часом треба зробити паузу на те, щоб віддихатися, часом нареготатися, а часом і подумати.✍️ Це родинна сага, що починається на Донбасі 70-х і сягає наших днів, проявляючись поступово, як при проявці фотографій. Поступово також з’являтимуться роздуми/вставні есеї про російську культуру, про генетику, про недолугі радянські штуки, про дитячі кімнати, про феномен українського «як ти?» і багато іншого в стилі Олени Стяжкіної.📖 Голос героя (а написано це від імені чоловіка) дуже сміливий, прямо говорить про те, про що бажає говорити, використовує сучасні меми і знайомі українські наративи, ріже по живому спогадами про окупацію Донбаса, любов до Азовського моря, якого більше немає і бомбардування Маріуполя, але зроблено це так стильно! Це насправді читається, як розмова з інтелектуалом, який не підбирає виразів і не цензурує жарти. Менше з тим, слабкодухим я б не радив, тут є жорсткі місця.🤔 Є тут загадки і недомовки — наприклад, Олексій Чупа як друг дитинства нашого героя, якому нині за 50, або кінець, який може здатися відкритим, але для мене є цілком однозначним. Тут є шикарні історії, які я хотів би пересказати, але почитайте краще самі, вони всі прикрашені контекстом і особистостями героїв, які дивляться зі сторінок живими очима. Але є тут і наскрізний сюжет — власне, життя. Лиш не чекайте карколомних поворотів, все тут пливе, як річка часу. ☝️ Книжка непроста і в’язка. Оманлива, як пам’ять, і часто неприємна, як вона ж. Одночасно страшно весела і страшно страшна. #раджу_почитати, якщо вас не злякає цитата про Маріуполь, яку я наведу насамкінець:З нашого підвалу ми не бачили, як місто перетворюється на пащу зі зламаними почорнілими зубами, але я знаю напевно, що тепер його любитимуть так, як ніколи не любили.
💔💔❤️🩹❤️🩹
