Статистика telegram channel - @zeigarnikeffect

Чомусь вважаю, що кожній платформі свій формат, але оскільки тут я здебільшого кидаю посилання на великі тексти на інші ресурси, а в інстаграмі цього року роблю тижні українських релізів за місяць, вирішила, що можна знайти телеграмний спільний ґрунт і зберігати підбірки пост-фактум.Це була довга й дууууже телеграмна прелюдія до семи релізів, які запам'яталися в травні:Respublika Biloho Svitla - Utopia №.233 [Erythroleukoplakia Records]Делікатний і майже затишний шумовий ембієнт перераховує розбиті утопії минулого, але попри це не припиняє будувати майбутню.Tangara - Svitlo [self-released]Альбом магічно-реалістичного ню ейдж дрону, що промінь за променем повертає мерехтливе світло після дня важкої тиші.nearr - Просто [Потоп]Ажніяк не простий, більш синтовий, але не менш мелодійний за попередній ЕР сінгер-сонграйтерського інді-проєкту Nearr, Просто звучить як його пріквел: усе геть заплутано але розвʼязання годі чекати. Десь у відмові від вирішень, розвʼязань і будь-якої остаточності й криється його краса.Неймовіра - Долініж [Erythroleukoplakia Records]Четверта номерна колекція сутінкових цимбалових замальовок проєктуВладислава Яковлєва: спіритичний сеанс з духами українського авант-фолку.mires - white petals shade [self-released]Ембієнт даб/транс із майстерно розставленими акцентами. Музика відірваних вітром пелюсток і вечірньої прохолоди. Такої завжди замало.Demian Feriy - Fusionhood [Pep Gaffe]Чистовик зібраний з безлічі чернеток, пеан строкатості й багатоликості київської сцени й міське лефтфілд-фентезі.Heinali & Andriana-Yaroslava Saienko - Гільдеґарда [Unsound]Ad fontes альбом, що у панєвропейському первісному супі знаходить звʼязки й перегукування між духовними піснями Гільдеґарди фон Бінгенської, традиційним українським співом і неортодоксальними можливостями поліфонії.➿Також уваги варті сингл sucilna_nevdacha.exe крик душі, який ми обговорювали безпосередньо з Надією в Галас-подкасті і ЕР Milktuth What a Time to Be Alive, про який згадувала вище.

Дон Кіхот — це людина, що грає. Він поза собою (в екстазі) й між світами, занурений у своє вображення, у хитку й хибну пам’ять про світ. Його поява породжує мішанину, руйнує основи, загрожує достовірності та збуджує уяву. Таке становище переживають і ті, хто споглядає образи — застряг між уявним і реальним. А чим ще зайнятися людині?Дослідників Дон Кіхота вистачало: схопити, визначити його феномен прагнули Фуко, Борхес, Ортега-і-Гассет, Кундера. Режисер Террі Ґілліам ("Бразилія", "Страх і огида в Лас-Вегасі") замахнувся на складніше питання: чи можна вбити Дон Кіхота, зняти його напружену двоїстість? Особливо, якщо це ненароком породжений тобою Дон Кіхот...Продукт цього пошуку — супер-витримане кіно, що чекало на свого глядача понад 25 років. Ґілліам вісім разів починав роботу над фільмом з 1990 року, попри невдоволених продюсерів, відсутність фінансування, травм акторів та ураган на зйомках. За підтримки Артхаус Трафік вже незабаром ми зможемо побачити результат на "Краю" — показ фільму "Чоловік, який вбив Дон Кіхота" відбудеться у наступну суботу. 📅 21 червня (субота) ⏰ 16:00📍 Кирилівська 41, Module Exchange, Sound studio & workshop space.💰 250 грн*З посвідченням учасника бойових дій (УБД) – безкоштовно.✳️ Формат: у передмові до показу поговоримо на тему природи гри та художнього тексту, сутності твору та його підпорядкованності або незалежності від автора. Під час обговорення після фільму поставимо питання: що станеться, якщо вбити Дон Кіхота та що його замінить.📨Зареєструватись можна за посиланням.

"Я - не біженець, я - людина": як говорити про свій досвід війни з іноземцями.Неймовірно змістовна розмова людей, кожна з яких заслуговує на велику повагу, і ще більше — на увагу. Ірина Цілик режисерка, поетка, Олександра Матвійчук голова організації “Центр Громадянських свобод”, що отримала Нобелівську премію миру в 2022, Максим Буткевич правозахисник, журналіст. Ще одне сильне адекватне відео. Як і будь-яке зважене і адекватне відео, воно має дуже мало переглядів, бо жодного гайпу, маніпуляцій та конʼюнктури. Тож будь ласка, приділіть час.Ось тези, які мені дуже сподобались:🌍Не треба плутати крик жертви із внеском в інтелектуальну дискусію.🌎Не варто дивитись на західних колег знизу вгору і щось вимагати з такої позиції — дій чи думок. Або навпаки, згори вниз: «що ви там знаєте, що розумієте».🌍Спілкуватись на рівних з повагою до різниці в досвідах. Вони не винні, що не мають цього досвіду. Агресивність не приносить бажаних плодів.🌎Ми не працювали із західними людьми та інституціями, Росія працювала століттями і до 2022 напрацювала багато (так багато, що дивовижно як захід їх скасував з болючими наслідками для себе). 🌍Розповідати історії про сильних та красивих людей у дуже складних обставинах (але не займатись пропагандою, це завжди очевидно і вбиває довіру).🌎Максим Буткевич радить згадувати як українці (звичайно, не всі, але абсолютна більшість) реагували на інші війни в інших частинах світу. Як реагували на пропозиції таборів для сирійських біженців, як реагували (а скоріше не реагували) на біль інших.🌍Будувати звʼязки людина-людина.🌎Не намагатись змінювати уподобання людини, а розширювати коло та контекст. Вбудовувати український контекст у більш широку картину світу.🌍Ми не вийдемо тільки на запереченні. Ми не мусимо безкінечно заперечувати російську культуру, натомість пропонувати свою. 🌎Після 2022 року, коли все було чорно-білим, після поїздок світом зʼявляється багато відтінків. Зустрічаються різні люди, які не вписуються у сценарії, намальовані для себе в Україні (усілякі уявні вестерни та європейчики).🌍Не робити світ монологів, натомість складних коаліцій.

Опубліковано фрагмент із «Югурти» Майка ЙогансенаОстанній прозовий твір Майка Йогансена — автобіографічна повість «Югурта» — вважається втраченим. Після його невдалої публікації номер «Літературного журналу» було знищено й передруковано, автограф же загинув з архівом репресованого автора.Вцілів чорновий переклад російською мовою, що його влітку 1936 року зробив Павло Зенкевич, теж згодом репресований. Після смерти чоловіка в таборах його дружина, перекладачка Софія Свободіна, передала рукопис в Інститут літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України, де він нині і зберігається.У квітні під час перекладацької резиденції у Войновіцькому замку (Вроцлав, Польща) група перекладачів працювала над реконструкцією українського тексту та перекладом його польською, чеською, шведською і німецькою завдяки гранту від Culture Moves Europe та підтримці Kolegium Europy Wschodniej. Фрагменти (пролог і перша частина) перекладів усіма п’ятьма мовами опубліковано на сайті Rozstaje.Український переклад тут, а поруч усі інші.#наші20#Йогансен

Не тільки 1920-ті. Важливі книги про Харків | Чирков, Стасіневич | Запах Слова / hromadske.змістЦікаво слухати про Харків від не харківʼян. Особливо тих, хто дивиться на те, що мені цінно у місті. Звичайно, такі розмови тримають у сліпій зоні домінуючу реальність життя містян. Але кому вона треба та реальність, вона усюди нецікава поки якийсь антрополог із записничком не забіжить з незамиленим оком. Хоча, «Месопотамія» Жадана є саме таким відображенням живого міста, трохи інший кут — «БЖД» Сашка Ушкалова.Цікава думка, що якби столицю УСРР зробили в іншому місці включно з Києвом, ми б не мали такого багатого модернізму у літературі та мистецтві.Тож мені подобається таке брендування Харкова як у випуску, на противагу гидотним іншим. Наприклад, деструктивного відновлення вже мертвого Четвертого, радянського, Харкова вже мертвим мером, якого підтримували десь 46% містян.Але не забувайте, що будь-який бренд — це міф, у який ми віримо. І краще вірити у конструктивні та світлі міфи, ніж навпаки. Напевне.

Євгеній Стасіневич про роль критика у прекрасно довгій розмові на каналі У чому виклик?Кілька класних тез:🔵Автентика — сконструйована категорія, і часто пошук джерел чистих виявляється не пошуком, а конструюванням цих джерел. Це трапилось у 19 столітті з багатьма культурами у період націєтворення. Щось відбувається, спільнота трансформується, зʼявляється політичний імпульс, автономізм, все таке інше, а де наше коріння? А давайте подивимось… а що, немає у нас книжки, якій 1000 років? Нема… хм, може, самі напишемо? Бо вона ж мала б бути? Чи була, монголо-татари спалили, тож самі напишемо.<…>Тому часто починаєш шкребти, а цій автентиці десятиліття.<…>Як у книжці «Винайдення традиції» Гобсбавма про ті традиції, які виникли нещодавно, а вони почали переважно формуватись у 1870-ті та до Першої світової. Тож ті традиції, які прижилися, були «традиціями з колес» типу королівських ювілеїв та коронації Британських монархів.—Коментар від мене: Кожен раз тригерить коли хтось говорить про нашу «традиційну культуру». Хочеться уточнити, якого року видання саме ці традиції? Бо з тим, як наше суспільство ґрунтовно переглядає своє минуле, теперішнє та майбутнє кожні 30-40 років (а зараз ще швидше), ми не те що не традиційне, ми авангардне суспільство, що може позмагатися з французами. Хіба що ми швидше та суттєвіше відкидаємо минуле, перевинаходимо його.🟡Загрожена українська культура свідомо уникала створення масової культури, фокусуючись на високому (традиційний снобізм), тим самим суттєво обмежили потенціал. Єдина спроба була у 1920-ті (дивіться серію Наші Двадцяті, започатковану Яриною Цимбал). Одне з виключень — жанрові «Тигролови» Багряного, але це майже випадково вийшло. Ринок живе жанровою літературою. Чи може твоя література тебе налякати? Зараз це єдина користь, яку приносять блогери та проєкти типу МУР— вони творять масову, «низьку» українську культуру.🔵Інше виключення у масовій культурі — Подеревʼянський та касети. Його мама Людмила Міляєва з Харкова, у мемуарах є історія як вона загубилась на похороні Хвильового.🟡Популяризатори — переважно спрощувачі та викривлювачі.

Тичини та Наполеони ранньорадянських психіатричних лікарень з оповідання «Емальована миска» Віктора Домонтовича:— Моя розвідка про Ґассенді з філософії 17 століття лишається незакінченою, і я страждаю.Здригнулись кінчики уст, очі наповнилися сльозами. Він одвернувся вбік. Я зважував.Чи не годилося зробити припущення про манію величі, що володіла ним?! Скільки їх було тут. Кантів, Геґелів, Тичин і Ґете, Христів і Будд, пророків і мудреців, імператорів і завойовників, поетів і філософів, творців універсальних догм, провісників розумових істин, соціальних систем, що мали ощасливити людство!.. Що ми могли змінити в їх долі? Ми лікували їх збільшеними порціями брому, впорскуваннями мишаку, душами Шарко або ж препаратами для реґулювання функцій залоз."Розвідка про Ґассенді". Я відчував жаль. Чи існувала вона в натурі? Чи не був це просто плід маячіння хворої й роздратованої уяви? Або ж, якщо така розвідка й існувала насправді, то чи не було це тільки белькотіння немовляти, безладне нанизування фраз, шал слів, лихоманка позбавлених глузду думок?

Отака от нерівна всім рівність, залежність грамотності від релігії з логічними наслідками у «розвинутості».Дуже має сенс, бо саме протестантизм почав з того, що святе писання треба перекладати народними мовами і читати самим, у решті течій та релігіях переклад або заборонений або обмежений. А без читання абстрактне мислення не розвивається. Так, Острозький Біблію переклав, але далі воно не пішло, православʼя не народило свого протестантизму.Цікаво, що французи стрибнули через сходинку і секуляризувались без протестантизму. Але вони унікальні. Також не дивно чому у Британії заборонено мати католика-короля, та й північні країни позбулись католиків різними способами.Мене шокує, що у нас лише два-три покоління писемні, а якщо бути відвертим, то одне писемне покоління, яке мало змогу не тільки споживати радянську пропаганду та пропущену через жорстку цензуру світову та й свою літературу, а й мала хоч і теоретичний (через інерцію все одно було з цим сутужно), але доступ до того, чим світова культура багата.

Між «Вігó» та «Кінó» важко не вловити співзвуччя. Завдяки фонетичній подібності в українській мові між ними проявляється додаткова спорідненість. В оригіналі цей випадковий, проте дуже дотепний звуковий вимір відсутній, але звʼязок пролягає на рівні концепту: « Jean Vigo, réalisateur de cinéma ». Жан Віго був першим режисером в оригінальному, французькому значенні цього слова — réalisateur — той, хто втілює. Віго втілював образи через потік. Він чи не перший розвинув інтуїтивну потенцію кіно до рівня форми, що мислить саму себе зсередини. Він творив кіно як інструкцію до самого себе. Картини Жана Віго — це ніби занурення на глибину кіно, де не лишається нічого, крім нього самого. 26 квітня о 15:00 відбудеться сеанс колективного глибоководного занурення.📅 26 квітня (субота) ⏰ 15:00📍 Кирилівська 41, Concert Hall💰 300 грн*З посвідченням учасника бойових дій (УБД) – безкоштовно.✳️ Формат: у передмові поговоримо про звʼязок свідомості, уяви та кінообразу — спробуємо зʼясувати, що ж таке кіно і в чому криється акт творчості.Після перегляду фільму «Нуль за поведінку» зробимо невелику перерву, а потім подивимось головну роботу Віго — «Аталанту». Як зазвичай, наприкінці поділимось враженнями від побаченого в обговоренні.📨Зареєструватись можна за посиланням:https://www.krai-journal.com/vigo

Сенсаційні знахідки українського кіноКолекцію Довженко-Центр поповнили ігрові фільми «Трипільська трагедія» (1926) і «Секрет рапіду» (1930).«Кінознавці Алік Дарман і Володимир Прилуцький, які у грудні 2024 знайшли і передали у Фільмофонд Довженко-Центру стрічку “Карл Бруннер” 1936 року, зробили чергове відкриття.В будівлі Кінотелекомплексу, що відома також як Цех обробки плівки (ЦОП), який є, по суті, архівом студентських робіт випускників КНУТКіТ, молоді дослідники віднайшли плівкові фільмокопії двох німих стрічок, які, як вважалося, зберігалися лише у російському Госфільмофонді. Справжніми знахідками стали фільми “Трипільська трагедія” Олександра Анода-Анощенка 1926 року і “Секрет рапіду” Павла Долина 1930 року».«Трипільська трагедія» (ВУФКУ, 1926)Режисер Олександр Анод-Анощенко, оператор Володимир Лемке, сценарій Григорія Епіка, художник Роберт Шарфенберг.«Секрет рапіду» (ВУФКУ, 1930)Режисер Павло Долина, оператор Георгій (Юрій) Химченко, сценарій Михайла Майського, художник Юрій Швець#наші20