Повідомлення telegram каналу - @zeigarnikeffect

Глибинна травма та інтелектуальна лінь. З одного боку, мені здається конструктивно, що це текст зʼявився німецькою та у німецькому виданні. Такі гострі запрошення до дискусії чи полеміки дуже чудові. Це не у твітері обурюватись.
З іншого, уявімо майбутнє, про яке ми мріємо. Україна перемагає, рф розпадається чи займається своєю громадянською війною (яка нас не зачіпає біженцями, наприклад), чи якось інакшим чином переформатовується, і більше не загрожує. Україна відбудовується стає впливовою країною у світі, із великими статками.
І от, гіпотетична ситуація. Аргентина (РФ схожа на Аргентину за кількістю відомих діячів культури, теж три з половиною плюс танці) нападає на Парагвай, каже, що це ісконно аргентинські території, що там комуністичні недобитки, що там якийсь режим, оце все.
Україна має реагувати (бо ж тепер ми залучені у світові процеси), і комунікувати з всіма сторонами та з іншими партнерами щодо способів вирішення та методів допомоги, виділяти мільярди на допомогу Парагваю зі свого бюджету, пояснювати платникам податків, що треба допомогти Парагваю, приймати сотні тисяч біженців, виділяти житло та допомогу, робити програми адаптації.
Українські інтелектуали (про своє бачення ролі інтелектуалів я писав тут, бо дехто захотів замінити інтелектуалів на блогерів, хоча деякі інтелектуали самі стають блогерами) мають, напевне, зайняти позицію Болівії, як сторони, проти якої почали несправедливу війну. Болівійці тиснуть на них, стверджуючи, що Борхес та Кортасар мають бути нами скасовані, що вони разом із аргентинським танго — маркери імперської пропаганди, мате - насправді парагвайська спадщина, що болівійська культура велика, аргентинська — токсична, ї їм мають повірити на слово. Бо тексти ніби є, але вони на гуарані. А українські інтелектуали тільки дізнались, що така мова існує.
Чи українські інтелектуали стали б вивчати гуарані, спонсорувати переклади українською парагвайських текстів, шукати та долучати парагвайських інтелектуалів у свої інтелектуальні процеси?
І все це у той час, коли точиться, наприклад, війна Китаю проти Тибету та уйгурів, Болгарії із Північною Македонією (треба ще розібратись, хто Кирило та Мефодій - болгари, македонці чи греки), Мексика почала гібридну війну із Гватемалою тощо. А багато інших регіонів голодує. І Україні, як одній зі світових лідерок, треба усюди приймати участь військовою допомогою, фінансовою, культурною та гуманітарною.
Чи наша травма війни дала б нам більше розуміння далеких від нас країн? Чи вистачило б у нас емпатії та мотивації суспільства на підтримку всіх цих країн? Чи могли б ми попри внутрішні проблеми, які є у всіх, системно допомагати, накладати санкції, які бʼють і по нам, і чути голоси всіх, хто потерпає від агресора?