Експозиція страху – це практика маленьких кроків назустріч страху. Не геройських стрибків, не насильницького змушування себе, а поступового зближення з тим, що лякає.Уявіть, що ви боїтесь темряви.Експозиція виглядатиме так:Відкриваєш двері темної кімнати й стаєш у проєм відкритих дверей.Страшно?Якщо так – крок назад.Якщо ні – крок уперед.Далі стоїш. Що відчуваєш?Заспокоївся – ще крок уперед.Або пів кроку.Постояв. Все ок – крок уперед.Стоїш. Відчуваєш.Все ок – ще крок уперед.І так, поки не опинишся в середині кімнати.І тут важливо не те, щоб страх зовсім зник, а те, що я можу відчувати страх, усвідомлювати його, спостерігати і не втікати. Я відчуваю – і як дослідник досліджую, як страх мене захоплює, і де моя межа.Поки стан спостерігача можете тримати – йдемо далі.Як тільки він відключився – повертаємось на крок назад.Передержав експозицію – повертаєшся на місце, де не страшно.Страх завжди кричить: «Це небезпечно».Експозиція тихо відповідає: «Подивись, усе добре».Так тіло звикає.Страх зменшується не тому, що ми сміливіші, а тому, що система отримує реальний досвід: усе окей, ми справляємось.👺Лекція про Страх. 17, 18 грудня. Онлайн.
Ми народжуємось безстрашними.І перші страхи в нас приходять через погляд матері. Переляканий, у жаху погляд матері. Погляд страху – це погляд матері. Кричущої, яка біжить до нас, коли ми маленькі неусвідомлено робимо щось дуже небезпечне. Щось, що загрожує нашому життю.Ми ще не боїмося вогню, падіння з висоти, потонути. Але через цей погляд, через слова, через різкість її дій система страху входить у нашу психіку на найглибшому рівні.Він розрізає простір і в пронизливому завмиранні підвішує кожну клітинку в холод.Очі матері назавжди залишаться очима любові і страху. Цей погляд буде вкарбований у памʼять усього нашого єства. Люблячий погляд мами завжди зберігає в собі й її великий жах.Все життя ми будемо шукати свій шлях звільнення від цього страху.Боротися з його навʼязаними обмеженнями.У нас на курсі Друге Сонце молода мама розповідала, як її донька готується до спектаклю. І вона, мама, не може заспокоїтися. Вона сидить у залі й втискається в крісло. Не дихає. Завмерла від страху й переживань за свою маленьку дівчинку. Щоб у неї все вийшло. Щоб вона не помилилася. Не забула слів. Щоб вона не зустрілася з критикою і приниженням.У цьому багато любові й турботи.Але донька побачить маму не радісну та спокійну, а нервозну та напружену. Щось не так. І цього не приховаєш за штучною посмішкою. Мимоволі мама передає доньці разом із любовʼю й турботою страх, страх бути побаченою і всі ті жахливі наслідки, які тривожний розум уміє намалювати.
Хочу поділитися відгуком.Через день після бесіди мене шандарахнуло усвідомлення.Може, банальне, але енівей.Довгий час я дуже боялася смерті, але після цієї розмови ніби прозріла.По суті ті стани «медитації», «безфокусності» чи «присутності», в які я раптово потрапляла — це і були стани смерті, коли помирав сам розум, щось що постійно думає, зважує та оцінює.І я зрозуміла, що помирати не страшно, бо насправді я ніколи не починалася, а отже ніколи не закінчусь.Процеси відбувалися поза мною, процеси відбуваються зараз, поза участю мого «я», процеси відбуватимуться і потім.Помре лише моє его, та крихка та номінальна система, яка називалася Катею, ходила, робила, створювала, платила податки, сумнівалася в собі. Ну і добре — одного дня «стану тутом», «стану моментом» назовсім.Мені тільки зараз здалось, що я зрозуміла рядки Лесі Українки: «ні, я жива, я буду вічно жити, я в серці маю те, що не вмирає». Бо це живе існувало завжди в різних формах, і одного разу на певний час втілилось у формі мене, в тій формі, в якої є розум. І коротше, якось це дуже парадоксально, що щоб відчути життя, з’єднатися з ним, побачити себе в усьому і все в собі, — треба типу «помирати»)))Але прикольно)
Я проти створення персональних брендів.Бо хто хоче його створити? Наша персона хоче, наше его.А персона – це не ми справжні. Це соціальний конструкт. Образ, який ми створили, щоб відповідати чужим очікуванням.Спочатку, ще з самого дитинства, ми несвідомо будуємо свою персону – вона поступово захоплює все наше життя й керується нав’язаними бажаннями суспільства. Намагаємось вгадати очікування інших, вчимося підлаштовуватись під схвалення і уникати засудження.А потім виявляється: наше штучне я, наша персона не дуже й продається. Вона не викликає потрібного обʼєму попиту, не створює зацікавлення.І тоді персона вирішує: якщо так не йде, то давайте зробимо особистий бренд. Ще один шар. Ще один рівень штучності. Подивимось, що там у трендах, що зараз модно. Наймемо експерта, зробимо стратегію, оберемо естетику, цінності, стиль спілкування.Зробимо так, щоб було гарно, щоб продавалось.І ось ми опинилися в світі, де створені бренди вчать інших бути створеним брендом.Все це лише посилює внутрішній розрив. Робить нас ще менш цілісними. Ще більше заплутує й віддаляє нас від себе. Ще одна вигадка про те, ким ми не є.Справжня краса – у протилежному.Не будувати образ, а віднайти себе. Не прикривати, а прибрати все зайве.Пізнати свою справжність – без масок, без штучних концепцій – полюбити її та мати сміливість проявити у світ.Ви не бренд, не концептуальна система, не товар, що шукає growth market fit. Ви – життя, ви – правда. Правда того, ким ви є, і як поводитесь.
Складно описати, як проходить Дивність, але я спробую.Основна унікальність у тому, що про такі теми зазвичай не говорять так. Не говорять на такій глибині.У багатьох моментах матеріал Дивності унікальний. Я даю його як першоджерело. Тобто я не зібрав і не переповідаю чужі знання, які можна десь знайти і почитати. Це цілком нові поняття. Це й є головна сила Дивності.Я вважаю, що одне з найважливіших і найсильніших у Дивності – це «двостороння теорія» любові. Усвідомлення своєї «другої частини». Що любов собі потрібно не тільки дати, а й уміти від себе її прийняти. І що бути улюбленим собою – складніше, ніж любити себе.Перший деньМи починаємо з медитації, щоб зібрати розум. Далі – практика на присутність, щоб сформувалася довіра, щоб група зібралась, подивилась одне на одного. Хто тут зі мною в цій подорожі?І при цьому – подивитися відкрито, з дозволу, а не нишком, як ми звикли. Це практика, яка крізь призму інших, допомагає побачити себе. Це коли ти дивишся на людину – і намагаєшся не її зрозуміти, а що в тобі відгукується на цю людину, що ти відчуваєш.Здавалось би, несерйознмими і необов’язковими вправами ми робимо дуже важливе – відкриваємо внутрішнє вухо. Щоб знання взялось, проросло і не залишилось бовтатися на лінії короткого поверхневого розуму.У перший день ми розбираємо ті частини, що стоять між мною і мною.Окремим блоком я даю внутрішнього критика. Окремо – соціальне «Я»: про сором, оцінки. Окремо – страх того, що про нас подумають інші. Тут ще практикуємо техніку.Важливий хард скіл – дивитися в дзеркало і бачити не форму, а те неймовірне диво, що дивиться цими очима. Не самі очі, а що за ними. Про те, що таке любов до себе насправді. Що таке прийняття себе насправді. Дивитися на себе й помічати так, як ми помічаємо найкрасивіше в коханій людині. Можна сказати – побачити душу.Усе це запускає рефлексію, і з неї народжується бесіда. Є живе обговорення – не абстрактного, а конкретних ситуацій, із якими людина приходить саме зараз.Є короткі медитації – онлайн, і домашні самостійні – офлайн. Щоб прожити без поспіху, самому, у власній атмосфері.Перший день більш конкретний, щільний. Він «розрихлює ґрунт». А другий день, більшою мірою, повертає до чудесності. Як побачити красу себе. Ту красу, що поза часом і формою. Справжню.Другий деньЯкщо в перший день люди ще звикають до нового, то на другий ми вже спускаємось глибше. Після усвідомлень і інсайтів першого дня приходимо ніби вже більш прокачані. Якщо на початку всі більше мовчать, то на другий день починають одразу ділитися – щось із ними сталось, можливо, ще самі не розуміють що, але діляться. Процес стає живішим і глибшим.Говоримо про те, що нас учили жити ті, хто сам жити не вміє. І як тепер вивантажити цю «науку», всі ці ментальні обмеження: «Ой, як ми себе любимо», «Тебе спитати забули», «Не ганьби людей», «Хто тебе таку заміж візьме» тощо.Ми розбираємо мови любові й не менш важливо – безліч неочевидних мов нелюбові, якими ми себе атакуємо.Розглядаємо п’ять стадій любові до себе: вимогливість, згода, зачарованість, захоплення, єдність. Це новий блок, якого в такому вигляді не було в Дивності 2024. Найважливіше, що в Дивності ми отримуємо не знання, а впізнавання. Впізнавання тієї краси, якою ми є насправді. Із цього народжується прийняття себе, а з нього – легкість, і як наслідок – радість від життя. Тобі стає добре просто від того, що ти є. Це ніби оновлення, нова прошивка. І потім кожен іде жити далі вже з цим оновленням. І більшого не треба.Усе це має одну спільну ціль – привести кожного із нас до усвідомлення чудесності себе.До того відчуття, коли раптом розумієш, яке це неймовірне диво – бути людиною. Вау! Ми бачимо, що найцінніше і найдорожче у нас уже є. І усвідомлюємо, що цього ми не заслужили і не заробили – а отримали в дар. Згадуємо, що життя – це так красиво, і хочеться цю красу проживати більше.Розуміємо, що «є свято життя, і ми всі на нього запрошені».Запрошую вас до Дивності.https://dyvnist.com
ДИВНІСТЬ 2. 10-11 вересня. Онлайн. У світі, де так легко загубитися в очікуваннях і вимогах, справжність іноді здається дивною. Але саме ця «дивність» і є найглибшою красою – красою душі, а не форми.Дивність – від слова «диво». Наша така по-особливому красива унікальність. Те, що робить нас – нами. Онлайн майстер-клас про те, як прийняти й полюбити себе. Про те, як бути більше собою для себе.Чому це важливо? Чому я приділяю стільки часу й уваги цій темі?Поки сором, страх і вина вирішують, якими ми маємо бути, ми не зможемо розслабитися, не зможемо прожити те життя, про яке насправді мріємо. Ми не зможемо бути творчими, не зможемо бути помітними, не зможемо бути унікальними, поки немає внутрішнього дозволу на це. Ми не зможемо бути красивими, поки не повіримо у власну красу.Це життя складне, у ньому багато болю, сумнівів, розчарувань. Невже внутрішні демони переможуть – і ми так і не дізнаємось, наскільки ми красиві?Більше – на сайті https://dyvnist.comЯк написала вчора Інга: «Іноді я думаю, що це прям місія номер один — прийняти себе, своє тіло, полюбити себе… і рухатися далі…»Запрошую вас до Дивності. #Дивність2.
Медитація та страх. За ці три роки моє ставлення до страху змінилось. Хочеш не хочеш – а довелось багато відчути, багато в ньому побути, багато про нього пізнати. І найголовніше – як не залишатись його заручником.Медитація не лікує страх, вона допомагає перестати бути ним.І в цьому – звільнення.Наше тіло вміє лякатись і вміє відпускати страх – якщо розум не буде цьому супротивлятись.Страх швидко проявляється в тілі: стисненням у грудях, важкістю в животі, тремтінням.Медитація вчить звертати увагу на ці сигнали – не боротись, не сперечатись із ними, а дозволяти їм бути. Усвідомлення тіла.Запросити всі відчуття, що піднялись, просто бути. Тіло відпустить страх, якщо ми не будемо цьому супротивлятись.Коли ми відчуваємо страх, мозок миттєво запускає паніку або агресію. Медитація тренує здатність не реагувати одразу, а помічати, що відбувається: «Ось подія. Ось страх. Ось напруга. Ось дихання змінилось. Ось пішли емоції. Ось емоції створили думки». Це створює паузу між стимулом і реакцією.Страх живе у думках: Це буде катастрофа, Я не справлюсь, Мене знищать. У медитації ми вчимося бачити думки як хмари на небі, а не як істину. Медитація відкриває глибше Я, яке є простором, що містить усі емоції, але не є ними. Спостереження за думками, а не злиття з ними.Важливим відкриттям було те, що у практиці медитації народжується природна довіра до життя. Не сліпий оптимізм, а спокійне знання: що б не було – я залишаюсь із собою. Це прямо протилежно страху, який базується на недовірі.#медитація
Почався курс Творча Цінність.Сьогодні говорили про те, що нам заважає цінувати себе та свої ідеї. Як відстоювати свою ціну та допомогати клієнтам не наробити дурниць.Як починати знайомство та як закохуватись в свою ідею самого себе та всіх учасників процесу.На цьому наборі ми трохи змінили програму. Перенесли як робити Дизайн Сесію з групи Про на базовий тариф. Дизайн Сесія – унікальна техніка, яку ми розробили в Банді і яка допомагає зробити так, щоб почути клієнта насправді, зробити і з першого разу затвердити ідею. Це наша велика знахідка творчого процесу, якою ми дуже пишаємось.На тариф Про тепер буде більше часу для практики Гра Статусів. Як піднімати, змінювати свій статус або статус інших учасників в будь-яких ситуаціях та перемовинах. Вважаю, що тільки ця одна лекція окупує весь курс. Це змінює кожну зустріч і кожну взаємодію. Коли ти раз побачив, як це працює – вже не зможеш не бачити. Я навчився цьому в Стенфорді на курсі у Дена Клайна і досі в захваті, наскільки це потужно.Кожен раз, коли вже починається навчання – хтось раптом нарешті розуміє: треба було йти. Ми це знаємо і тому тримаємо можливість доєднатись ще пару днів.Приходьте, буде багато користі.https://creativevalue.com.ua—————🪑——————
Ніхто так не знецінює креаторів, як ми самі. Йде постійне зменшення себе, своїх ідей, своїх талантів.Ми не віримо в себе самі, але чекаємо, що хтось інший прийде і повірить у нас. Дасть нам нашу цінність. Розгледить у нас те, що ми самі відмовляємося в собі бачити. Прийде – і нарешті оцінить нас по заслузі. Але цей «хтось» усе ніяк не приходить.Вже завтра Демодень. Будемо самі вчитись та практикувати: 1. Як пояснювати та презентувати креатив:- перші колючі 15 хв- презентувати енергію- створювати словами емоційний об'єм- закінчувати презентацію технікою action plan2. Як відстоювати бажані гроші:- скільки насправді коштує креатив- страх називати великі суми- робота із запереченнями замовника- користь від поганих клієнтів3. Техніка "Прибирання сітки":-створення відчуття спільної гри - слухання великими вухами- залучення замовника до процесу створення 4. Самоцінність:- найдорожча технологія у світі- демпінг себе- внутрішня інфляція- синдром самозванця та грошіУ нас буде 3 години на це.До зустрічі завтра, 31 травня: creativevalue.com.ua/demoday
Гординя, зверхність, егоцентризм. Гординя — це глибинне, внутрішнє переконання в своїй вищості, самозакоханість, яка ставить себе над іншими. Вона часто проявляється в самозамилуванні, відмові визнавати помилки, у презирстві до слабших або «нижчих». Це риса характеру або глибинна установка.Зверхність — це вже зовнішня поведінка, форма вираження. Людина може поводитися зверхньо, демонструвати зневагу або холодність до інших, навіть не усвідомлюючи, що це прояв гордині. Це скоріше стиль спілкування або манера.Гординя — це корінь. Зверхність — це квітка на цьому корені.Цікаво, що людина може бути гордою, але не поводитися зверхньо. І навпаки — може демонструвати зверхність, навіть не маючи глибокої гордині, наприклад, через невпевненість або як захисну реакцію.Якщо гординя — це про вищість, а зверхність — про зовнішнє ставлення, то егоцентризм — це про фокус лише на собі.Егоцентрична людина не обов’язково вважає себе кращою, вона просто не бачить інших. Вона може бути щиро здивована, що в когось інші потреби, інший досвід або точка зору. Це не злісна зверхність, а скоріше наївне або інфантильне сприйняття світу. У дітей це нормально. У дорослих — це незрілість.Гординя: я кращий за вас. Зверхність: я показую, що ви для мене нижчі. Егоцентризм: я — центр світу, все крутиться навколо мене.
TGLIST.COM.UA
