Віталій Чепинога

СтефаникШановна Tamara Hundorova вчора в коментах написала, що листи Стефаника - це ще одна сторінка його абсолютно повноцінної і геніальної творчості. Раніше щось подібне писала і Оксана Забужко. Це ще той Стефаник, дуже мало ким читаний і знаний..."Нагадуєся мені одна весна - давна, давна. Я мав у пазусі від мами яблука, і сир, і хліб. Стояв-єм коло воза, а мама кропила свяченою водою воли, віз і плуг на возі, і тата, і мене - бо перший раз з весною ми вибиралися в поле. Я перший раз йшов робити весну. Я сидів з татом на возі і їхали-м в поле свіжими дорогами, що ще ніхто ними від осени не їхав. Тато казав: "Ти вже великий, вже меш зо мнов у поле ходити, а за то д'Великодню я тобі файний капелюшок кепетровий і черевики куплю, будемо робити та й будем мати..." Я тогди дуже поважно брав свою великість і чув вдоволенє неписане.. Цілий день я погонив - мука була, плач був і сварка. Вечером я вертався додому і чув свою вищість над моїми бідними ровесниками, що їх тати не мали ні волів, ані поля, ані плуга. Мама мене привітала, як парубка. Дала вечеряти і наказувала Марії, аби мені дала більше яєшниці, бо я роблю. Марія лишила більше, бо була добра. А потім мама подарувала мені "Очинаш", бо ноги дуже боліли, і постелила мені, і перехрестила мене. І я спав, спав...А нині я не роблю весни, лиш дивлюся на весну..."І це всього лиш фрагмент одного з листів Василя Стефаника до Ольги Гаморак, доньки греко-католицького священника з Франківщини. За чотири роки вона стане його дружиною...Віталій Чепинога | Підписатися

Празника пост… Про вєчний братственний союз пісатєлєй і політологов… 29-ть років тому, 28 червня 1996-го (ахрєнєть – уже 29!!!!) ми встали вранці і почули, що парламент прийняв уночі Конституцію… Парламент, на чолі з Морозом, тоді вважався оплотом демократії, а Кучма вважався сатрапом і діктатором, хоча воно реально було – один хрен. Але Кучма поставив ультіматум і пообіцяв розпустить парламент, якщо Конституцію не приймуть до ранку. А парламент перелякався, взяв і прийняв… Тіпа як Золушка…То ми конєшно всі на радостях напилися… Ну, ми б напилися всьо-равно, даже якби ніякої Конституції і не було… Бо ми якраз тоді від’їжджали від будинку Спілки письменників в Ірпінь – на семінар молодих поетів, письменників та політологів… А поети, письменники і політологи тоді якраз сильно пили, особенно молоді… Як і всігда, впрочєм… А напилися ми - разом з Андрієм Кокотюхою, Жаданом, Гаврильченком та прочими уважаємими елітами страни…Пісатєлі і політологи тоді чогось не дружили і не уважали друг друга… Тіпа, як разні класи і касти… Але на раннє-раннє утро я поїхав на “Нивки” по пиво. Времена тоді такі були - тяжолі. Пиво постоянно заканчувалося, а в Ірпіні його чогось не було. А без пива було сумно і нерадосно… На Нивках я зустрів Кокотюху, він там був по ділам… В смислі – водку шукав… Пісатєлі пива не пили, бо були бідні, як прийнято у пісатєлєй, і вважали цей напиток – роскош’ю і гнилим міщанством…В общим, ми зробили свій “шоппінг” і поїхали разом далі на семінар в Ірпінь. А по дорозі випивали і цитували на пам’ять Довлатова… Великими кусками…Водітєлєм у нас був Ян з Тернополя. А машиною була якась неустановлена модель італьянського проізводства времьон раннього Муссоліні. Ян не був не пісаталєм, ні поетом, ні політологом… Він був алкоголіком. А тому підходив і тим, і тим по всім параметрам… А ще він знав напам’ять “Гамлєта” Подерв’янського, і цим цінився в любому обществі…Увечері ми на тій машині упали в річку з мосту. Вона трохи побулькала і втонула… “ Ну й хуй з нею", - сказав Кокотюха… - "Да, хуй з нею", - уточнив Жадан… І я з ними согласився… А потом ми пішли купаться, бухать, пригать через вогонь і залицяться до молодих поетессс… Купаться і пригать через вогонь, а також поетеси нам скоро обридли… І тільки любиме дєло осталось…В общим, з тих пір пісатєлі і політологи в Україні дружать… От така поучітільна історія…#шедеври👉 Більше шедеврів Віталій Чепинога | Підписатися

Двадцять людей загинуло в Дніпрі.А тиждень тому - двадцять у Києві.А ще тиждень тому - двадцять у Запоріжжі.І десять - у Одесі.Я не сильно люблю Дніпро. Не знаю чого. Колись мені в Дніпрі подали картоплю з салом... То була велика помилка.Я чоловік київський і одеський, і навіть трохи харківський.Але я люблю Дніпро. І ці двадцять смертей я пережив двадцять разів наново.Путін порушив віковічне табу, бо він дурний. Українців не можна вбивати просто так. Публічно, на люди.Звісно, вони нас убивали завжди. Але - лагідно, не публічно.... Як Курбаса, Стуса і Зерова.Я колись дружив з Дмитром Корчинським.Дмитро казав: нам треба готуватися до війни з Росією!- Та не пизди Дмитре, казав я Дмитрові. Не будемо ми ні з ким воювати.- Вибач, Дмитре. Вибач...Дмитро казав: коли ми воювали з Росією, ми гинули тисячами. Коли ми з Росією "дружили" - ми гинули мільйонами! Нам з ними дешевше воювати, ніж дружити...Знаєте, що я думаю?Ми переможемо у цій віковічній війні!Ми - переможемо! В мене немає ніякої серйозної аналітики на цей випадок. Я просто так собою відчуваю...Щойно наді мною пролетіли аж чотири F-16... На Схід, на Схід...Удачі вам, хлопці! Удачі!Віталій Чепинога | Підписатися

В епоху буремної PR-молодості, був у мене друг, товариш, вчитель і старший колега - Петро Васильович.Петро був зі Львова. Колишній доцент Львівського поліграфічного.Зарплату нам видавав Турчинов Олександр Валентинович. Але у Турчинова зарплату, окрім того, що її треба було заробить, її треба ще було заслужить...Турчинов тоді ще не був кривавим пастором, а був просто пастором. Він рєзко пройшов коротким і звитяжним шляхом від ленінського комсомолу до лона протестантської церкви. Від Леніна до Лютера...В неділю Турчинов проповідував у своїй церкві. Казав нам: приходьте на проповідь, я дам вам зарплати і всяких інших дарів...Церква була в якійсь мрачній хаті без хрестів і ікон. Це було підозріло...Ми з Петром Васильовичем приходили до протестантів, сідали на лаві, та мовчки зітхали... Турчинов читав біблію...- Уяви собі, яке це для мене - греко-католика (!!!) - приниження! - бідкався Петро Васильович.Я був неортодоксальним православним з Черкащини, невідомої конфесії, тому мені це було не так боляче.- Коротше так, - казав Петро Васильович, - якщо він через півгодини не дає грошей, кажи йому: "Бога нема!". Він цього дуже боїться!Петро Васильович помер рік тому. Згадую. Хай вам буде добре, в тамтих світах, Петре Васильовичу... Не знаю, що воно там? Чи є там той бог, чи нема. І який він - протестантський чи греко-католицький? Хто його знає...То, зрештою, абсолютно не важно. Царство Небесне!Віталій Чепинога | Підписатися

Глянув інтерв'ю таємного агента СБУ, який кілька років працював у Москві, в офісі ефесбешного агента Сівковича. Само по собі - це вже вищий пілотаж українських спесцлужб: "імплементувати" під час війни агента в саме кубло ворога, зібрати інформацію і вивести неушкодженим назад, в Україну! Це вам не "штірліц".Розповів багато цікавого. Зокрема й про Сівковича та колишнього керівника СБУ в Криму Кулініча, якого ще в 2022 року особисто затримував генерал Василь Малюк. Кулініч був основною і головною ланкою в тотальній мережі російської розвідки. Також розказує, як СБУ за три роки війни по-суті кардинально змінила ситуацію і зірвала глобальні плани росіян. Слухаєш і розумієш: ми дійсно пройшли по самому лезу бритви. По волосині.Коли я приїхав до села, то пішов в стару комору. Там лежала купа якогось струхлявілого ганчір'я. Хотів його винести в город та спалить. Коли я підняв цей мотлох, звідти врозтіч кинулась якась неймовірна тьма тьмуща мишей. Сотні й тисячі. І це якраз підходяща алегорія для того, щоб зрозуміти, скільки ефесбешних агентів за всі роки незалежності було інкорпоровано в державні структури України... І це ж не безобідні миші. Це дуже небезпечні й хитрі щурі.Спостерігав за роботою багатьох українських урядів. Росія завжди дуже наполегливо намагалася втручатися в кадрову політику в Україні. Їм бив дав волю, вони б навіть керівників ОСББ своїх попризначали. В часи Януковича, агентів ФСБ на державних посадах було, мабуть, більше, ніж власне канонічних українців. Років кілька тому, під час приватних зустрічей з політиками чи чиновниками, я намагався вирахувати, чи є вони агентами ФСБ, за якимись непрямими ознаками. Мої знайомі казали, що в мене параноя. Але це була не параноя, а інтуїція, сперта на факти та здогадки.І воно ж то все нікуди не поділося. Воно діждалося 2022-го. І тільки завдяки якомусь дивовижному героїзму та професіоналізму наших спецслужб, все це не потягло Україну в вічну глибоку могилу.Тільки зараз, в останні роки ведеться робота з викриття російських агентів. І вона ще дуже далека до завершення. Під старим ганчір'ям досі сидить тьма щурів...Віталій Чепинога | Підписатися

Мені знайома подарувала на день народження фотоальбом "Черкащина". 1982-го року. Пізнє бароко брежнєвського застою.Книга дуже смішна. Там чомусь майже всі в червоних спортивних штанях, на фоні загальної сірості й бетону. І чоловіки, і жінки, і діти, і навіть деякі собаки. "Кін-дза-дза" і "Ку!". На світлинах - люди в червоних штанях показують пальцями в даль комунізму.Черкащина - то є серце України, і не тому, що я звідси, а тому, що так воно склалося. З Черкащини - Тарас Григорович, Богдан Хмельницький, В'ячеслав Чорновіл, і ще ціла купа не просто людей, а велетнів і символів. Навіть наша вся українська сучасна літературна мова - звідси. Просто того, що саме тут, на Черкащині (яка тоді була, власне Київщиною і Полтавщиною), та в околишніх областях і тодішніх губерніях, народилися майже всі українські поети і письменники ХІХ-ХХ століття. Звідси - і Холодноярська республіка, і гайдамаки, і Коліївщина, і події 1648-1654.В Росії українців ще раніше, в 17-18 столітті, ідентифікували "черкасами", як людей непривітних, дивних і чужих.І саме тому, саме на Черкащину впав найбільший і найважчий каральний молот русифікації. "Хімволокно" і "Азот" (до речі, дуже фотоестетичні заводи, мабуть їх будували якісь американці) змінили демографічне полотно міста. Сюди примусово вселяли людей з усіляких рязанєй і саратових. Пролетар'ят. В Черкасах розмовляти українською було стидно. Обидва моїх двоюрідних брати з Черкас були російськомовними. Василь Симоненко, який свого часу працював в "Молоді Черкащини", писав друзям до Києва: "Як же тут тяжко й гнітюче. Тут і Дніпро, і Шевченко, а мені хочеться піти та повіситися з нудьги, заберіть мене звідси".Але за останні кілька років Черкаси відродилися Україною, як дика природа, за відсутності людей. Буквально - в момент. Бо, історія, бо - гени, бо - традиція, бо так воно має бути...Заходиш на базар, а там тітка лини продає... - Ой, які лини! Які лини!!! Золото - не лини! Безплатно не віддасте? - питає дядько. І сміється... І баба - власниця линів - теж сміється, разом з ним..А в тому совіцькому, комуняцькому альбомі, що я згадував вище, під одною світлиною такий підпис: "А у селах у веселих, і люди веселі"...І зображено на тому фото якусь стару бабу, чоловіка (очевидно, її зятя), і його дружину. І вони собі мовчки, мрачно сидять під яблунею, та п'ють самогонку.В Черкасах вміли тролити навіть за темних часів...:-)Віталій Чепинога | Підписатися

БатькоПро батьків іноді треба згадувать, бо може їм там якось приємно в тамтих світах від цього.Михайло Логвинович Чепинога. Народився в 1929 році. Тяжкі часи. І війна, і голоди. Та й коли вони тут тяжкі не були?На війну він не пішов, бо ще був малий. Сестру й брата (старших) забрали в Германію. Батько (дід Логвин) - на війні.Залишився він, баба Манька (мати його) та менше сестра - Шура. Тоді люди мали бути дорослими зрання. Єдиний чоловік на всю родину. Відповідальність..Пас овець, косив, орав.Закінчив Полтавський педагогічний. Був учителем, директором училища, головою сільської ради. Писав пісні і вірші. Був старостою хору.Старший брат мій помер. 9 років йому було. Лейкемія. Тому за мною «гляділи», як за зіницею ока.Я батька боявся. Батько був суворий.Коли Дарина родилася, батько в той же день пішов на пенсію, і самостійно глядів Дарину до шести років. Навчив писать і читать. Дарина - дідова. Витягував її за ногу з під столу і читав "Котигорошка".Я, коли школу закінчив, то рішив, що вже мені все можна, і все дозволено. Закурив при батькові і випив чарку горілки. Батько скреготнув зубами, але змовчав....Батько ніколи в житті не матюкався, і ніколи не випивав більше, ніж сто грам.А потім я якось мимохіть сказав: "Блядь!". І батько мені з усієї сили заїхав по потилиці долонею...- Чого ти?- Людиною будь! - сказав батько. - Сила не в матюках, не в браваді. Сила - в людяності, в порядності.Мій батько, наші батьки. Наша Україна...Віталій Чепинога | Підписатися

Просто історія з жизні...Летіли колись з кумом з Парижу до Києва. В дьюті-фрі купили пляшку Chateauneuf-du-Pape. Причому магнум, 1.5 літра. Бо три часа ж летіть...Купить, то ми його купили, а відкрити - нічим. Я пробував олівцем вдавити пробку всередину, але олівець обламався.Тут я згадав ноу-хау з інтернету, що пляшку вина можна відкрити черевиком, якщо монотонно й акуратно бити каблуком по дну пляшки.Пішов в туалет.А зачинитися забув...І тут заглядє в туалет стюардеса з "Ейр-Франсу". Видно її насторожив посторонній шум...І що вона бачить?Вона бачить, як чоловік однією взутою ногою стоїть на підлозі, а другою - роззутою - на унітазі. В одній руці в нього велика пляшка вина, а в другій - черевик... І з пляшки стирчить обламаний олівець. На олівці написано "Партія "Удар".Якби вона колись читала Леся Подерв'янського, зокрема "Гамлета", то могла б пригадати таке: "На гербі зображено ведмедя. В одній руці у ведмідя молоток, а в другій – балалайка. Це символізує працелюбність і незакомплексованість тварюки"...Не знаю, можливо вона звільнилась після того рейсу... Лічно я б звільнився...Віталій Чепинога | Підписатися

Олесь Гончар...Як відомо, Андрій Кокотюха не любить вареників, борщу, спекотного літа, Оксану Забужко, Джойса, Винниченка, Кафки, Єрмака, Пруста, і Олеся Гончара.Я до Гончара якось рівно ставився, без зайвого пієтету і великого літературно-читацького інтересу.Але мені сподобалося, як написав Антон Санченко. Олесь Гончар створював той український "вайб" в атмосфері найбільш гнітючого совіцького сірого болотного мороку. Це був український письменник, з українською мовою, з українським патріотизмом і українським духом. І в "Соборі" і в "Тронці", і навіть в "Прапороносцях"...А "Вир" Тютюнника? - Не того, всього нами зараз улюбленого Григора Тютюнника, а старшого - його брата, Григорія. А "Лебедина зграя" Земляка?В цих літерах, в цих словах і реченнях, цих своїх творах вони несли Україну, як свічку в долонях проти вітру...Не всі були Стусом. Завдяки цій диференціації ми й збереглися, коли зберегтися не мали й, по-суті, не могли...Павличко, Драч, Малишко, Вінграновський, Білаш - теж в УПА не воювали, і не підривали динамітом російських потягів біля хутора Михайлівського. Вони ходили на з'їзди комсомолу та з'їзди партії, писали в "Літературну Україну" статті про керівну роль КПРС в сучасній українській літературі.Так вони виживали... Так вони, по своєму, щиро, берегли свою Україну... І десь там, за чаркою, у березі, коли нікого поряд не було... Вони ніколи не перейшли межу. Ту межу, за якою українець стає малоросом, яничаром, манкуртом ..."Сорочку мати вишила мені. Червоними і чорними нитками". Це - наш Павличко і наш Білаш!І Гончар наш!Віталій Чепинога | Підписатися

Музична школа...В Ірклієві, як у кожному поважному селі середньої Наддніпрящини, була своя музична школа.Я в ту школу ходив. Клас музичних духових інструментів. Баритон. Руб піісят за місяць. За баян треба було платить троячку. За піаніно - 20 рублів. Страшні гроші! На піаніно ходили діти сільських олігархів.Вчителька Ольга Богданівна викладала сольфеджіо... На сольфеджіо мали ходити всі. Ольга Богданівна схилялася мені груддю на спину, і тикала моїми коцюрбатими пальцями в піанінні клавіші... Я планував на Ользі Богданівні згодом жениться...Ольга Богданівна любила Баха, Моцарта, коли цвіте бузок, і молдавське вино "Лідія"...Керівником духового гуртка був Микола Панасович Вирвикишка. Батьків друг дитинства. Одногодки. Чепинога і Вирвикишка... Михайло і Микола...В голод 47-го року вони пасли овець в байраці... - Миколо, питав батько, - якби оце котилася паляниця байраком, то щоб ти робив? - Гнався б до самого Дніпра, - казав Микола...Колгосп пошив нам гусарську форму. Червону... Красіве було.Якось ми в Києві зайняли перше місце в республіці. Жінка казала в мікрофон: "Виступає дитячий духовий оркестр Іркліївської музичної школи Черкаської області. Художній керівник - Микола Панасович Кишкорвака!"... - Вирвикишка, йоб твою мать, - я ж спеціально просив, казав Микола Панасович...Коли конкурсів не було, то ми оркестром ходили хоронить людей. На похоронах я навчився пить горілку. Я був музикантом. Микола Панасович уважно слідив за церемонією. - "Так, хлопці, виносять. 9-й номер! Шопен!"... І втирав вуста від капусти...В музичну школу ходила Люда Повстенко. Вона співала. В принципі, всі співали. Але коли співала Люда, то всім було понятно, що це якийсь абсолютно інший левел..."В саду гуляла, квіти збирала"...Нині Люда Повстенко - Людмила Монастирська, зірка світової опери. Найкраща "Аїда" в світі...Коли почалася війна, Люда вийшла в Ла-Скалу з українським прапором на плечах. І вся зала встала і аплодувала півгодини стоячи...Минулого року з сільської церкви вигнали московських попів.Московські попи перейшла в колишню музичну школу нашу. Тепер там вони й живуть...Несповідимі путі Господні...Віталій Чепинога | Підписатися