Статистика telegram channel - @vitaliichepynoga

НадяНадя Кушнір Nadiia Kushnir малює малюнки й картини.З незрозумілих для мене причин Надю дуже часто й несправедливо хейтять у соцмережах, непонятно за шо.Хоча вона просто малює світлі, добрі й життєдайні картини про гуся, черв'яка, полуницю, сонце і море.Ну да, вона трохи мрачний чоловік... Лесь Подерв'янський, по жизні, теж не особливо веселий і кумедний. Остап Вишня тричі посивів, бо його тричі водили на розстріл.... А Григір Тютюнник вобще повісився. Така доля художників і талантів: твій внутрішній світ далеко не завжди відповідає тому, що ти продукуєш назовні... Василь Стефаник ходив вішаться кожен день.Якось Надя присвятила картину особисто мені. Там лисий гусь хвалився: "Зробив собі причоску, як у Чепиноги"...Одного разу, коли Надю особливо третірували, подзвонив, кажу: "Ходім десь вина вип'єм!"Вона каже: ходім...Потім питає: а який у тебе рост?Я кажу: метр, сімдесят шістьВона каже: мало!- В смислі?-Мене - метр, вісімдесят п'ять- Тю! Ну, то й що? - питаю...Вона каже: Та, я коли з якимсь чоловіком в ресторан приходжу, всі думають, що я його бодігард...Та на вас двометрових не напасешся. Я колись совітував колегам по фракції "Удар": ніколи не фотографіруйтесь з Кличком, бо ви йому всі по яйця. Воно дуже не красіво… "Ще й на бороді ямка"...:-)Віталій Чепинога | Підписатися

Зараз людям просто знаходити інформацію. Зайшов в гугль, прочитав чат GPT - все ясно...В мої часи інтелектуальної зрілості так воно не було.Мені треба було їхать 71-м до Поштової, а далі - дві станції метро до Хрещатика, а там - 20-м тролейбусом до Лаври, і аж там була Історична бібліотека.Ми знання видобували.А в "історичці" була велика черга. І окрема черга була на книжку. На тиждень...І через той довгий тиждень нарешті ти отримував свої "Житія святих" чи історію давнього Риму Тіта Лівія або й цілого Геродота з Страбоном (ні, не страпон, іменно - Страбон)...Віддавався науці...І саме в цей доленосний момент приходила Наташка в короткій спідниці, на двометрових ногах, і ставала перед тобою на ціпки, аби тіпа достать якусь книжку. І спідниця робилася ще коротша разів у десять...- От, сука ти, Наташка, - казав я Наташці. - Я ж хотів стати доктором історичних наук!Наташка грайливо била мене кульбабою по носу...- Давай краще цілуватися, - казала Наташка.- Давай, - казав я Наташці...Шо там той Геродот поніма...PS: Наташка лайкнула :))Віталій Чепинога | Підписатися

Україна, історія.Батько мій народився в тяжкі часи. Як і всі наші батьки, чи діди-прадіди. 1929-го року народження.На войну не попав, бо був ще малий. Зате попав на все інше. Микола Панасович Вирвикишка - найкращий і найближчий друг мого батька. Брати по крові, по-сусідству, одногодки.Пасли овець в байраці. В 1933-му якось повиживали, але був сильний голод і у воєнні роки.- Миколо, щоб ти робив, аби оце паляниця котилася згори? - риторично питав батько.- Гнався б до самого Дніпра, - казав Микола...Я потім читав книжку якогось італійського письменника. Він пише: кожен пастух колись бодай один раз їбав вівцю. - Якщо пастух каже вам, що він ніколи не їбав овець - він бреше. Не буває такого, щоб пастух вівцю не їбав.Я ніколи в батька про це не питав. І у Вирвикишки не питав...Я не питав про це в наших горян... Бо вони могли б мене зарубать барткою, або отруїть сирними кониками...Деякі речі мають бути замовчані навіки...Я в колгоспі колись стриг овець... Теж у байраці...З верхніх холмів за мною уважно наглядав Грінпіс... В бінокль..То вже були часи глобальної емпатії і мирного сосуществованія видів… Не застав…:-)Віталій Чепинога | Підписатися

Було мені років шість або сім. Батько співав у хорі. Батько був керівником хору і басом. І не просто басом, а керівником басів, бо село було здорове, і басів було штук шість.Батько співав в 9 октавах. Вище був тільки Гнатюк. Я вже так не можу. На день побєди похали ми в Київ виступать. Там був Щербицький, Фідель Кастро і телебачення.Композитор Анатолій Павлович Кочерга, керівник оркестру - Микола Панасович Вирвикишка, соліст - Михайло Логвинович Чепинога. А також Віталій Чепинога.Ми з батьком удвох мали співати "Спить натомлене місто, тихим лагідним сном"... То мало символізувати розквіт і успіхи середньої Наддніпрянщини.Я проїбав чоботи. Чи забув дома, чи в автобусі хтось украв, не знаю, але чобіт не було.- Що тепер робить? - риторично питав батько...- Хуй його зна, що тепер робить,- казав Кочерга... - Хай босий іде... - Міша, це ЦК Компартії України, гестапо, нас розстріляють нахуй!Микола Вирвикишка запропонував: хай бере мої тухлі, мені все одно в ямі сидіть...У Миколи Вирвикишки були черевики 49 розміру. В них я й вийшов... Черевики було десь наполовину мого росту... Як Чарлі Чаплін....В очі дивляться кани, серце в них переллю...Фідель Кастро послав мені воздушний поцелуй...Десь там, внизу, у оркестровій ямі, сидів босий Микола Панасович Вирвикишка...)))Віталій Чепинога | Підписатися

Завтра день Києва!Я в Київ попав в шостому класі, і я Київ сильно полюбив. Думаю: я, як виросту - буду жить в Києві! Костьми ляжу, ну житиму...Ми - сільські люди, - як павуки, кліщі. Проб'ємся, виживемо!В Києві жила моя троюрідна сестра, Свєта, на Дарниці. Я хотів на ній женицця із-за квартіри.В Київ я попав того, що там вчилася моя сестра Любка. Любка поступила в інститут і жила на проспекті Науки в общежитії.В Любки був хлопець: Віктор Хлус. Старожили помнять. Віктор Хлус був високий і красівий блондін. Грав у Динамо Київ.Віктор Хлус водив мене в ресторан "Метро" на Хрещатику. В тому ресторані було шампанське й морожино. То був рай...Потім Любка посварилася з Хлусом, бо вони не виграли кубок чемпіонів, і в Любки завівся Ібрагім.Ібрагім був дагестанець і в нього не було ніг. Йому їх відірвало в Афганістані. Коли Ібрагім лягав спать, то відщібав свої протези і кидав під кровать. Я міряв протези на себе, ну вони на мене не налазили...Потім Любка Ібрагіма вигнала. Не знаю чого. Хороший був чоловік...По ночам Любки не було вдома. Вона мені лишала пачку "Мальборо", два біляша і бутилку пива. Веди себе прилічно, - приказувала Любка... Мене це устраювало...Любка закінчила Іркліївську школу з золотою медаллю. Я так підозрюю, що Любка якийсь час була валютна прастітутка. Я бачив в неї долари...У Любки була подружка Люда Трофімцева. В неї була акуратна жопа, коротка спідниця і довгі рівні ноги на 2 метри... Я в неї закоханий досі. З армії я писав їй листи про любов. Вона не відповіла. Зараз їй, мабуть, років сємдесят...Любка потім поїхала в Москву, але зберегла адекватність і притомність. "Сестру народного депутата України заарештовано у Москві. Вона підпалила авто з буквою Z".Люблю тебе, Сестро! Ти така ж сама йобнута, як і я... Дід Андрій і дід Логвин пишаються нами з тамтихсвітів...Сидів у Києві на Городецького, курив Мальборо... Прийшов чоловік і почав гладить мене по коліну. - Как тібя зовут, мальчік?- Вітя, кажу..- Ах, Вітя! Прелєсно!А я тоді вобще на знав, що бувають підараси на світи!- Пашлі ко мнє на квартіру, казав підар! Я тут живу, рядом...Інтуїтивно я поняв, що щось воно нетойво... Ану, пішов нахуй, кажу, звідси! Я щас міліцію покличу!Віталій Чепинога | Підписатися

Сьогодні бачив першого жука на картоплі. Не став його вбивать. Хай їсть. Худе таке, змучене, самотнє, ще й холодно надворі.В 1987 році мою дивізію особливого призначення імені Дзержинського послали копать картоплю в Рязанську область. Бо хоч ти й особливого призначення, а жерти щось треба.Був кінець листопада, і було дуже холодно.Підполковник Зарецький вивів нас у чисте поле, построїв, і сказав: Смотрітє, соплякі! Пробив каблуком лід на калюжі, вмочив туди помазок, намилився і почав бриться.Це мало демонструвати честь і славу руського оружія, дурость і лихе зухвальство совєцького офіцера... "В одній руці у ведмедя молоток, а в другій - балалайка".Потім підполковник Зарецький напився з рязанськими тракторістами самогону, заснув в кукурудзі, і насрав собі в штани.Отак, будуй собі імідж роками по Клаузевіцу й Суворову, а як усрався в штани, то вже важко щось зробить з іміджем. Воно непод'йомне.З нашої дивізії набирали кремлівців, щоб стоять коли мумії Леніна і не моргать.Я то зразу відсіявся, бо мене 1.76. А там був критерій - 1.94. А Валєри Клімика з Хмельницького було рівно 1.94.Але його тож не взяли. Сказали: ніс кривий.Валєра каже: в мене й хуй кривий, але досі ніхто не жалувався...Валєру потім звали Кривонос, або Кривохуй...Їхали з Валєрою додому, на дємбель. На Київському вокзалі Москви побачили якийсь побочний сарай з дерева.Валєра каже: давай, підпалимо!- Нахуя? - питаю- Та, просто так, каже Валєра... - Перестройка ж!Підпалили, втекли, сміялися...За моїми даними, Валєра зараз в ЗСУ.Бодай один Кривоніс має бути в українському війську у всякі часи...))Віталій Чепинога | Підписатися

Мій край, моя Україна...Батько мій, Михайло Логвинович Чепинога був директором училища. Викладав суспільствознавство... В училищі вчили на трактористів. В училище йшли ті, хто нікуди більше не годився. Дурні, безграмотні й ледачі.Батько не розказував хлопцям про суспільствознавство. Батько розказував хлопцям про те, що ми - козаки!Ми - козаки? - дивувалися хлопціІркліїв - давнє козацьке село. Вільні. Не було кріпосного права. В метриках писано: Чепинога Агей Павлович, рік народження: 1843, козак, вільний. Жінка: Палажка, вільна.Іркліївський і Кропивнянський полки. Казав мені полковник СБУ в 2023-му: люблю іркліївців: страшні люди -безжальні, безстрашні, безбашенні, дикі!Богдан Хмельницький любив Іркліїв в тяжкі часи. Приїжджав особисто. Филон Джалалій, полковник. Просив особисто Богдан. Спецзназ, смертники. Сили спеціальних операцій. - Богдане, ти ж розумієш, що звідти не буде повернення?- Розумію, - казав Богдан...Сідали козаки на коней...- Бувай, Тетяно!- Повертайся!- Та вже, як буде...Йшли в один бік... Не поверталися...Дурні, безграмотні й ледачі хлопці, трактористи й козаки мого училища, ступили на шлях смерті, слави й звитяги в 2022-му. Козаки! Страшні й безбашенні...Відстояли, захистили! Самі не знали, що вони Такі!Розвіялися хлопці прапорами жовто-блакитними на гробках. І одуди сидять на флагштоках... Нарцисами, хризантамеми і гвоздиками село моє встелено... Кожною дорогою, кожною стежкою...Не еліта, просто воїни. Просто Хлопці!Мені треба збір на мій ДН. Для Іркліївського полку, який нас боронить. Там - мої пацани, мої діти! Наш пацани! Там - Міша, брат мого зятя. Міша на війні з першого дня.На фото: моя онука Соломія. Народжена під час Війни. Хрещена в Свято-Троїцькому, в Черкасах. Соломія народилася під звуки повітряної тривоги. Коли Соломію хрестили - на Черкаси впали десять ракет... Хрещена! Соломія - киянка, але вона ніколи не була в Києві...Вітрами й долями хрещена. Дід на війні, дядько на війні, другий дядько - на війні...Соломії чотири роки, але вона вже знає, як воно шо...Луг, степ, Вітер, Воля!Я - дружина твоя, я козачка твоя...https://send.monobank.ua/jar/45qWFryuSf?fbclid=IwY2xjawSFV75leHRuA2FlbQIxMABicmlkETFQSmh1MnM1NHZwb0RsTlg5c3J0YwZhcHBfaWQQMjIyMDM5MTc4ODIwMDg5MgABHmwcmbCE_GXvteve7zwmGkOUSQJMjr2P7eQ_GFNawUrNwhTZ3Uxxjwc9CFj-_aem_uHV-rX_yt7svgPlsw6PaIwВіталій Чепинога | Підписатися

26 травня 1093 року половецькі війська, біля Змієвих валів, завдали поразки дружині київського князя Святополка Ізяславича. Половецький хан Тугоркан примусив Святополка нашого одружитися на своїй доньці. Фантазії у людей тоді було ноль, і вони не знали, як празнувать побєду, кроме як жениться.Жили вони в повному мирі й согласії, аж поки Святополк не вбив свого тестя Тугоркана в 1096 році в бою на річці Трубіж… Ібо нехуй… Чи й не родич… Тоді родичів часто вбивали, бо родичі здебільшого були падлюки.Набуту дружину Ізяслава звали Олена Тугорканівна. Так і ввижається мені якась сусідка, яка питає в Ізяслава через забор: «А шо, княже, Тугоркановна дома?»- Та, дома, - відповідав Святополк… - Куда вона нахер дінеться…-У Святополка, на всякий случай, була ще одна запасна жінка - Варвара Комніна. Та була трохи інтересніша, і Тугоркановну не злюбила з першого дня.Жила Олена Тугоркановна на Трухановому острові в Києві в спеціальній хаті…Більше нам про Олену Тугоркановну не відомо нічого…Та й про Варвару - майже нічого. Аж до того, що й не знаємо точно, чи була така, чи ні. Всяке може буть.Ми давно живемо на цій Землі!Віталій Чепинога | Підписатися

Едуард Андрющенко, "Агент з ведмедиком. Шпигунські ігри Віктора Петрова (Домонтовича)", видавництво Vivat, 2026Наразі, головний нон-фікшн року. Ким був Віктор Петров, автор "Дівчинки з ведмедиком"? Друг Зерова і Шевельова, Василя Барки і Уласа Самчука, український письменник, літературний критик, історик, археолог... Другий чоловік Софії Зерової, яку любив все життя, і ще за живого Зерова... Ким він був? Український патріотом чи глибоким агентом НКВС? Диверсантом? Авантюристом і провокатором? Зрадником? Чи справді Петров мав завдання вбити Гітлера? Як так сталося, що український письменник став німецьким офіцером під час Другої світової? І за що цьому німецькому офіцерові дали Орден Вітчизняної війни 1-го ступеня?Віктор Петров і сам би не зміг відповісти на ці запитання достовірно. Він ховав таємниці навіть від самого себе.Едуард Андрющенко провів колосальну архівну роботу і зміг докопатися до таких документів, що до них не могли добратися цілі покоління розслідувачів.Він не просто розповідає про Петрова. Він препарує цілу епоху. Епоху і людей, які цю епоху складали.І поступово, читаючи, розумієш, що останні 100 років історії України - це такий айсберг, такої неймовірної глибини і обсягу, що ми навіть його вершечка досі не бачимо.Нещодавно було перевидано книгу українського історика Леоніда Залізняка "Давня історія України". Він спеціалізується на дуже давніх часах наших земель і територій. Палеоліт, мезоліт, кам'яна доба, і тд. Серед його наукового доробку є, наприклад, така екзотика: "Мисливці на північного оленя Українського Полісся в епоху фінального палеоліту". Так от, про ці дописемні і темні часи й про цих древніх оленів Полісся нам на сьогодні відомо чи не більше, ніж про ту епоху, в якій жив і діяв Петров. В 20-му столітті Україна пережила ще не один палеоліт, і ще не таких "північних оленів". Штамп "Совершенно секретно" і московські архіви за десятьма замками - там 99 відсотків нашої історії аж по сьогодні.Едуард Андрющенко любить історії з різними цікавими переплетіннями людських доль. Я теж таке люблю… В книзі про Петрова він наводить спомин археологині Надії Кравченко про Віктора Петрова. Надія Михайлівна Кравченко була колегою Віктора Петрова і моїм університетським викладачем. З нею ми були на археологічній практиці, на розкопках, на тому місці Києва, де згодом буде відбудовано Михайлівський собор. Я почав читати книгу про Петрова в той день, коли в Михайлівському соборі якраз прощалися з патріархом Філаретом.Українська історія триває далі...Віталій Чепинога | Підписатися

Я написав нейтральний пост про Лєну Лягушонкову і її книгу. Лєна - талановита.Лєна той пост перепостила. Я зайшов в коменти, там ад!Якась жінка пише: Чепинога - відомий женоненавасник.Тю! думаю! Я наоборот жінок люблю. Було таке, шо я навіть по два рази жінок любив. Одну й ту саму!Чоловіків не любив ніколи, бог вберіг.Є в мене такий інсайд, про який стидно й признаться.Я приїхав в Одесу і поступив в мореходку в 1986 році. Мені не було де ночувать, то я цілу ніч ходив по Одесі.Одеса всігда була грішна й порочна.Я тоже був молодий і порочний, але ж треба якусь мєру знать.Один чоловік прийшов до мене на вокзалі і почав гладить за коліно і ближче до хуя. Чоловіка звали Антон, кажись.А я тоді навіть не знав, що таке може буть.- Що ви хочете, мужчина? - спитав я черкаським діалектом...Видно чоловікові хотілося їбаться в сраку.- Я тебе полюбив з першого взгляда, - сказав Антон.- Я січас міліцію визву, - погрозив я Антонові.Антон утік в кущі...Як писав Лесь: я ото вобше не понімаю, як можна живу людину їбати, я б краще стакан вина йобнув...Мені 57 років, Я все бачив. Пошти все...Їдемо колись з Петром, Києвом. Пізній листопад, льодяний дощ, сум, туман і трєпєт. Каже Петро: добре, що ми не під-си! Треба було б ховаться в якісь під'їзди, мерзнуть, обніматься, цілуватися...З нами ще був Сашко Кривенко, покійний. Сашко каже: можна попробувать.- Та, нє, - каже Петро, подумавши...Уявіть собі пацана, який виріс на Черкащині, в селі, і раптом потрапив в Сан-Франциско. Одеса мене порвала на шматки. Позитивно.І коли ти з того села раптом виходиш на Потьомкінську, і раптом бачиш це все.Я до того ніколи не бачив моря. І хочется впасти в обморок! І там стоять величезні білі кораблі, і ти приказуєш собі: я буду капітаном! Ляжу костьми, але буду!Коли зараз підари бомблять Одесу, в мене серце - кровʼю. Я майже одесит…В Одесі в мене було все! І любов і не любов…Найкраще місто на Землі!Дякую тобі, дорога моя Одесо…Я курив ротманс по 5 рублів за пачку... В мене було троє джинсів!Прощай, любімий город, уходім завтра в морє...Віталій Чепинога | Підписатися