Інформація та статистика Telegram-канала я_тут_пишу - @tetiana_kozelska

Я_тут_пишу

— Що? Що таке? — сонна дівчина звелася на лікоть і розгублено шукала причину,через яку її могли б розбудити.
— Ти чула? Вона тут! Вона виє прямо під вікном.
— Хто? Я нічого не чула такого.
— Глянь! — сполохано вже майже прокричав Іван.
Дівчина закуталася в ковдру й підійшла до вікна, але на подвір'ї було пусто.
— Любчику, то просто сон, — посміхнулася вона та погладила Івана по голові. — Ходімо в ліжко.
Блідий зніяковілий чоловік на мить перетворився на наляканого хлопчика й слухняно пішов спати.
Однак сон до ранку так і не прийшов. Він постійно чув якийсь дивний шелест, ще ніколи йому не було так страшно спати у своєму будинку посеред дикого лісу.
Дочекавшись сьомої ранку, Іван Петрович тихенько виліз з під ковдри, одягнувся й помчав до містечка. Там він взяв у знайомого пʼять капканів та букет троянд для Ані, щоб не виглядати зовсім дивно перед нею. Коли він повернувся, вона ще спала, тож, прокинувшись, лише милувалася прекрасними квітами й закохувалася у свого начальника ще більше.
День вони провели безтурботно, як і майже кожні вихідні. Смажили стейки, пили чилійське червоне вино, парилися в чані та кохалися. А увечері, коли стемніло, і Аня пішла в душ, чоловік швиденько прилаштував капкани в різних куточках двору. Сьогодні він міг спокійно спати.
* * *
Місячне сяйво сочилося серед туману, що оповив весь ліс, і будинок, і гори. Іван спав, широко розкинувши ноги на величезному ліжку. Зненацька його тишу і спокій розірвав дикий крик, що перейшов у скавуління чи навіть скиглення. Він скочив до вікна, та через білий, як вершки туман не міг бодай щось угледіти.
— Холера! — Іван стукнув кулаком в шибу й побіг вниз по сходах, навіть слова не сказавши Ані. Він поспіхом відкрив сейф, де тримав мисливську рушницю, зарядив її тремтячими руками й вибіг на двір. Ліхтарів, які стояли на клумбах, майже нічого не освітлювали, лише кидали маленькі світлі плями у просторі. Іван Петрович тихо ступав босими ногами по доріжці з гравію, тримаючи зброю напоготові. Він рухався в сторону одного з капканів, що поставив під вікном. Зненацька там щось шурхнуло і він, не думаючи ні секунди, натис на спусковий гачок. Пролунав постріл. У відповідь він почув зойк. Швидко побіг до капкана і побачив чорний силует, що лежав на землі.
— Ваня? — простогнала дівчина.
— Аня! Господи! Що ти тут робиш? Якого хріна! — дівчина лежала в калюжі крові, що невпинно витікала з її живота. Її ногу затис капкан.
— Зорепад Персеїди, я…я хотіла подивитися…я, — простогнала вона. Іван дістав її ногу. Він тримав голову дівчини на руках й шепотів:
— Боже. Я…я думав це та сука, а це….Господи!
— А це не я, так Іване,— неприродно низький голос пролунав за спиною чоловіка. Він сахнувся в бік і побачив два блискучих ока з туману.
— Що ти таке? — пискнув чоловік, стоячи на колінах. Він поклав тіло Ані, яка більше вже нічого не казала.
— Я — твоя Смерть. Не думала, що окрім лісу ти знищиш ще і її,— вовчиця кивнула головою в бік тіла. — В мене сьогодні подвійна здобич. — Вона вискалила зуби в посмішці.
— Що ти мелеш? Я скоріше повірю, що я чокнутий, ніж в те, що вовки говорять,— Іван з переляканим обличчям дивився в очі звіру, а сам тягнувся рукою до гвинтівки.
— Який ти боягуз, Ваня-Ваня. Все скінчено. Сьогодні. Тут. І зараз…
Не встигла вона договорити, як Іван звів на неї зброю та натиснути на гачок не встиг: вовчиця випередила його, стрибнувши прямо на нього і впившись іклами в шию.
* * *
За відсутності нащадків у Івана, його частину лісу, маєток і вся компанія були передані місцевій громаді, яка змогла добитися законного статусу заповідника для цієї гори.
Кінець.

9

24-10-17 10:04

Web версія

Пряме посилання

Я_тут_пишу

— Матір Божа! — Пролепетав чоловік. Він зірвався зі стільчика та притиснувся до скляного панорамного вікна. Його очі перелякано розглядали звіра, а ноги почали повільно відступати до дверей у кухню. Вовчиця повернула голову набік і зосереджено за ним споглядала. До дверей залишалося зовсім трішки — чоловік одним ривком підбіг до них, відчинив і заскочив у середину. Одразу виглянув у вікно, та на вулиці вже нікого не було.
— Що за хрінь собача! — вилаявся він уголос. У будинку стояла тиша, пластинка у програвачі закінчилася й тепер просто шипіла. Виглянувши у вікно ще раз, чоловік реготнув, відчуваючи, як страх відступає. У голові пролунала думка: “Оце так привиділось”.
Він випив щоденну жменю вітамінів. Поглянув на посуд на вулиці й вирішив його не забирати. Одягнув чорний костюм з чорною сорочкою, спустився до свого гаража, що був в одному приміщенні з будинком, і поїхав на своєму пікапі вниз по дорозі.
Біля підніжжя гори його чекав маленький офіс, що приносив великі гроші.
— Доброго ранку, Іване Петровичу, — привітався охоронець біля шлагбаума. Та Іван Петрович, не відповівши, вже паркувався біля входу в невелике приміщення. У ньому працювала бухгалтерка, секретарка, два маркетологи та логіст. Основна кількість працівників була у лісі: пиляла, рубала, возила, складала, керувала важкою технікою — чим і приносила величезні кошти.
Секретарок Іван Петрович міняв кожен рік, щоб близько не прив'язувались та не планували спільне майбутнє. Досить привабливий мужчина у розквіті сил, особливо зважаючи на його статок, чудовий будинок та холостяцтво, жив своїм найкращим життям.
Чоловік з нахмуреним чолом мовчки пішов до свого кабінету. Там його вже чекала Аня, на лабутенах і в чудовому діловому костюмі, що безсоромно оголював частину грудей, коли вона нахилялася.
— Доброго ранку, Ваня, ой, вибачте, Іване Петровичу.
Далі буде ✍️

36

24-10-15 08:13

Web версія

Пряме посилання

Я_тут_пишу

Друзі привіт! Маю для вас готовий твір для колективного печворку "Коли часу обмаль". Але перед тим, як поділитися, хочу показати вам головну концепцію цього печворку, яку створив Сергій Батура. Читати тут.
А завтра вже опублікую перший шматочок❤️

50

24-10-13 09:47

Web версія

Пряме посилання

Я_тут_пишу

Поки за вікном жовтіє листя 🍁 та періодично накрапає дощик, частина мене живе вже у Різдвяному настрої 🎄. Так-так саме у жовтні. А все тому, що я стала частиною команди неймовірних авторок, які створюють різдвяну збірку казок. То ж ми розпочали роботу над казочками 7 Жовтня, щоб до Різдва збірка вийшла друком. Вона буде неймовірно атмосферна. І я вже це відчуваю працюючи з матеріалами, які надихають на зимову казку. Збірка буде написана для діток і міститиме в собі 60 казок! 🥰
То ж якщо хочете передзамовити собі свято, то напишіть мені (буде паперовий формат та електронний).

68

24-10-10 12:47

Web версія

Пряме посилання

Я_тут_пишу

— Алло. — відповіла Марія.
— Де ти люба? Чого не береш трубку? — Такий, колись рідний, голос тепер встрявав у серце колючими шипами.
— Господи ти й голоси не розрізняєш, не тільки вагіни? — Жінка кипіла в середині, її долоня була так сильно стиснута, що побіліла.
— Маша? — Здивовано запитав чоловік. — Де Аміна? Що ти з нею зробила? Ти що? — Кричав чоловік.
— Заспокойся! — Гаркнула дівчина. — Я не збираюся сідати в тюрьму через тебе й твою… дівчину. Але, якби це не звучало, вона в лікарні. Приїзди в інтенсивку шістнадцятої на Центральній вулиці на перший поверх.
— В лікарні? Та що сталося? — голос Антона губився у неспроможності осягнути ситуацію. — Маша, якщо ти її хоч пальцем чіпала…
— Іди нахер. — Марія відбила дзвінок. Куди їхати вона сказала і їй залишалося лише придумати, як швиденько звалити, щоб уникнути зустрічі з колишнім.
Вона підійшла до стійки реєстрації:
— Дівчата, а чи можна у вас речі сестри залишити, мені треба бігти, бо діти вдома самі, а чоловік її вже зараз приїде.
Медсестра спідлоба глянула на неї й вже поморщила напудреного носика, щоб відмовити, та Маша дістала двісті гривень й привітно посміхнулася. Широка усмішка освітила обличчя жінки за стійкою й вона взяла спершу гроші, а потім і сумочку.
— Дуже дякую. — Мовила Марія й помчала на вихід якомога швидко, щоб викликати таксі й безслідно зникнути.
Таксі у вигляді білого електричного безшумного nissan приїхав за пʼять хвилин. Маша за цей час була майже в істериці, їй так сильно не хотілося бачити Антона й пояснювати йому свою таку невчасну й недоречну доброту. По дорозі додому жінка прикидала, на якому терміні була Аміна й коли він зробив їй дитину. Дійшла до висновку, що вони були ще точно разом. Знайшла фото за той період, які ніяк не могла видалити з «Гугл» фото. Там вони щасливо відмічали Новий Рік, як справжня родина. Вона навіть памʼятала свій еротичний костюм снігуроньки та пристрасний секс після бою курантів.
З таксі Марія вийшла схожою на панду — туш потекла, а вона її ще й розтерла. Швиденько забігла у квартиру, в надії не зустріти сусідів. Клацнула світло й впилася очима в пʼять картонних коробок з речами Антона. З безглуздими його дитячими «Лего» фігурками, книжками та одягом. Вони стояли тут вже пів року. Маша часто перечіпалася через них вночі, коли ходила пити воду, страждаючи від безсоння. Але сьогодні вони займали особливо багато місця в її очах. Жінка хутко одягла домашній велюровий сірий костюм, вимила розтертий макіяж, хильнула віскі з горла й понесла коробку за коробкою на смітник.
Втомлена, вона сиділа з чипсами й віскі на високому деревʼяному стільчику на балконі за підвіконням. Раптом на телефоні висвітилося повідомлення від «Падло»: Дякую й вибач. Аміна передчасно народила донечку…
Далі Марія вже не читала…
Кінець ❤️

70

24-10-09 10:02

Web версія

Пряме посилання

Я_тут_пишу

Марії кольнуло під ребром та вона глибоко вдихнула й відкинула дурні думки з голови, що так і лізли, почувши імʼя.
— Я Марія. Купити вам води? В мене є трохи, може вмиєтесь? — руки тряслися, як і голос дівчини.
Аміна похитала головою — ні.
— Може чоловіку набрати? — невгавала Маша.
— Ні-ні. — прошепотіла жінка. — У нього важлива зустріч.
Швидка приїхала на диво хутко — чотири хвилини й вони вже були на місці. Лікарі обережно поклали Аміну на ноші та завантажили до авто. Маша дивилася й вагалася, що їй робити? Просто відпустити її та повертатися на роботу чи їхати разом? Вона зробила глибокий вдих, стисла кулаки:
— Я її сестра, я їду з вами.
Лікарка байдуже знизала плечима та махнула рукою, щоб та залазила. Аміна вже голосніше стогнала і ніяк не відреагувала. Водій швидкої включив сирену й помчав до найближчої лікарні. Вагітній незнайомці, що за хвилину стала сестрою, щось вкололи, поставили крапельницю. Перед цим парамедикиня в неї розпитувала деталі, оглядала живіт, мацала руками. Та Марія того всього не помічала, бо впала в ступор від свого рішення поїхати. Страх сковував її, як мороз, що змушує озерце замерзти. Марію лихоманило, кидало в жар і нудило.
Нарешті лікарня. Аміну відвезли в палату інтенсивної терапії. Марії віддали її сумочку. Вона вібрувала. Дівчина знову завагалася: чи має право вона заглядати в чужі речі? А що коли це її чоловік? Треба відповісти! Не треба лізти! Гармидер в голові перервали руки, які вже шарили в сумочці й діставали новенький «Айфон». На екрані світився номер з підписом Коханий і його фото. Марія закотила очі й пошепки вилаялася:
— От курва! Це таки була вона. — оглянулася, чи нікого не було поруч.
Завтра кінець 😌

56

24-10-08 09:49

Web версія

Пряме посилання

Я_тут_пишу

«Айс Лате»
Марія крокувала по парку Шевченка, збираючись на крутий підйом від набережної. Легкий вітерець гнав перші жовті листочки по бруківці, як по гірському струмочку, швидко та невпинно. Дівчина відчувала пульсацію судин у скронях, старалася вдихати через носа, а видихати через рота, та це мало допомагало. Шия під густим русявим каре змокріла, в роті пересохло і їй доводилося постійно облизувати сухі губи.
— Добре, що взула кросівки. — подумала вона про себе. — Але треба було не джинси, а нову шифонову спідницю одягти.
Вже був другий тиждень вересня, та того дня температура прогрілася аж до двадцяти семи градусів за Цельсієм. Десь попереду дівчина побачила маф з кавою й пришвидшила крок в надії взяти собі щось прохолодне. Якби не Настя, її найкраща подруга, вона б зараз спокійно сиділа в офісі під кондиціонером, а не лазила отут по зустрічах. Анастасія регулярно призначала дівочі посиденьки, на яких вони обовʼязково робили серію щасливих та веселих фото. Які потім Марія під тиском подруги постила в соцмережі, ставлячи дурнуваті хештеги про дружбу та щасливе життя в моменті.
До лоточка з напоями залишалося метра три, жінка відчула хвилю другого дихання і буквально підлетіла до нього, стала на пальчики, заглянула у віконце:
— Доброго дня, а чи є у вас «Айс Лате»?
— На жаль, вже не готуємо… типу осінь. — розвела руками бариста з яскравим синім волоссям та численним пірсингом на обличчі.
— Що, жодного холодного напою немає? — перепитала ще раз Марія.
— Лише вода у пляшці. — співчутливо відповіла продавчиня.
— Давайте.
Марійка відійшла на крок від мафу й випила одразу половину півлітрової пляшки «Моршинської Негазованої». Сіла на лавку перевести дихання. Дістала телефон. На екрані висіло кілька сповіщень про лайки в інстаграмі та коментар від самої ж Насті: Люблю тебе, зірочка. Дівчина роздратовано заблокувала телефон та кинула його в сумочку. Вона вже збиралася йти далі на роботу, як до неї підійшла молода і вагітна дівчина. Її обличчя було скривлене гримасою болю, а руки тримали спіднизу живота. Колір шкіри незнайомки виглядав настільки білий, що на якусь мить Марія подумала, що на ній костюм порцелянової ляльки. Жінка плюхнулась на лавку й застогнала. У Маші волосся стало дибки від страху.
— Вам погано? — запитала вона, поки її долоні мокріли.
— Умм… — прогнала вагітна. — Так.
— Викликати швидку?
Далі буде😊

53

24-10-07 08:12

Web версія

Пряме посилання

Я_тут_пишу

Друзі погляньте, яке неймовірне відео створила одна із авторок збірки "Бабусю, розкажи мені про себе". Запрошую вас до перегляду, погортайте ці сторінки. Відчуйте тепло та щирість, яке їх наповнює. Кожна історія тут, це ковток дитинства.
Нагадую, що збірка є в наявності в друкованому та електронну варіанті☺️

85

24-10-04 10:02

Web версія

Пряме посилання

Я_тут_пишу

Друзі нас стало 80💫
Щаслива бачити кожного з вас тут, у нашій дружній та щирій спільноті.💖

89

24-10-03 16:21

Web версія

Пряме посилання

Я_тут_пишу

І застигла, від хвилювання серце гупотіло у скронях, так сильно, що доводилося розтирати їх руками. Долоні спітніли. Вона встала налила собі холодної води. Випила склянку одним махом. Знову сіла й почула за спиною тихий ніжний жіночий голос:
— Пиши… в тебе вийде.
Жінка різко оглянулася та нікого не побачила. Перехрестилася. Взяла ручку.
— Давай, обери першу історію про яку розкажеш.
Зіна задумалася, так важко з поміж усього виокремити одну варту уваги думку.
— Може про дитину, яка загубилася серед вагонів? — Знову залунав шепіт.
— Та ні це занадто сумно. — Неочікувано для себе відповіла жінка й махнула рукою. Невидимий радник її не лякав, навпаки він вселяв їй спокій та віру в себе.
— Тоді про Новий Рік в дорозі? — Продовжував голос.
— Не знаю навіть, стільки пʼяних людей і сміху було. — Посмішка ковзнула по вустах Зіни.
Голос затих.
— Може, про той раз, коли дружина застала чоловіка в купе з коханкою? — Запропонувала сама Зіна.
— Давай! — Радісно погодився радник.
Жінка писала дві години не відриваючись, аж поки її руку не скував пронизливий біль. Вона охнула й відклала ручку. Списано було понад десять сторінок. Жінка заплющила очі, потерла їх та відкрила знову. Текст нікуди не дівся. Щаслива до сліз вона пішла спати.
Наступного дня, коли Зінаїда Михайлівна сіла писати, вона прошепотіла:
— Ти тут?
— Тут. — Відповів голос і захихотів.
— Ой, як добре. Скажи, хто ти? Чому з тобою мені так легко пишеться? — стурбовано прошепотіла жіночка.
— Я Коронація. Я прийшла до тебе, бо відчула твою потребу писати. Ти дуже талановита! — швидко й захоплено говорила помічниця.
— Але…але…що ти таке? Ти янгол? — Спантеличено запитала Зіна
— Нехай я буду твоєю музою.
Жінка задоволено всміхнулася й почала писати. Вона писала кожен день хоч би годину. До літа вона вже мала написаний готовий роман, що переплітав у собі безліч неймовірних історій з вагонів потягів. Написавши останню сторінку Зінаїда Михайлівна змахнула солону сльозу з щоки й вже відкрила ящичок столу, щоб сховати рукопис, як почула:
— Твій роман має побачити світ, або хоча б Україну. Відправ його на конкурс Коронація слова. — прошепотіла муза.
— Ой, та ні. Я соромлюся та й боюся. Ні-ні-ні.
— Даремно, я знаю твій твір чудовий.
* * *

79

24-10-02 17:39

Web версія

Пряме посилання

Статистика telegram каналу - @tetiana_kozelska

Я_тут_пишу

Кількість підписників

Середній перегляд на повідомлення

Історія змін лого

Історія змін назви

Історія зміни типу аккаунта

Історія зміни статуса

Стіна канала я_тут_пишу - @tetiana_kozelska