Інформація та статистика Telegram-канала я_тут_пишу - @tetiana_kozelska

Я_тут_пишу

Друзі погляньте, яке неймовірне відео створила одна із авторок збірки "Бабусю, розкажи мені про себе". Запрошую вас до перегляду, погортайте ці сторінки. Відчуйте тепло та щирість, яке їх наповнює. Кожна історія тут, це ковток дитинства.
Нагадую, що збірка є в наявності в друкованому та електронну варіанті☺️

30

24-10-04 10:02

Web версія

Пряме посилання

Я_тут_пишу

Друзі нас стало 80💫
Щаслива бачити кожного з вас тут, у нашій дружній та щирій спільноті.💖

34

24-10-03 16:21

Web версія

Пряме посилання

Я_тут_пишу

І застигла, від хвилювання серце гупотіло у скронях, так сильно, що доводилося розтирати їх руками. Долоні спітніли. Вона встала налила собі холодної води. Випила склянку одним махом. Знову сіла й почула за спиною тихий ніжний жіночий голос:
— Пиши… в тебе вийде.
Жінка різко оглянулася та нікого не побачила. Перехрестилася. Взяла ручку.
— Давай, обери першу історію про яку розкажеш.
Зіна задумалася, так важко з поміж усього виокремити одну варту уваги думку.
— Може про дитину, яка загубилася серед вагонів? — Знову залунав шепіт.
— Та ні це занадто сумно. — Неочікувано для себе відповіла жінка й махнула рукою. Невидимий радник її не лякав, навпаки він вселяв їй спокій та віру в себе.
— Тоді про Новий Рік в дорозі? — Продовжував голос.
— Не знаю навіть, стільки пʼяних людей і сміху було. — Посмішка ковзнула по вустах Зіни.
Голос затих.
— Може, про той раз, коли дружина застала чоловіка в купе з коханкою? — Запропонувала сама Зіна.
— Давай! — Радісно погодився радник.
Жінка писала дві години не відриваючись, аж поки її руку не скував пронизливий біль. Вона охнула й відклала ручку. Списано було понад десять сторінок. Жінка заплющила очі, потерла їх та відкрила знову. Текст нікуди не дівся. Щаслива до сліз вона пішла спати.
Наступного дня, коли Зінаїда Михайлівна сіла писати, вона прошепотіла:
— Ти тут?
— Тут. — Відповів голос і захихотів.
— Ой, як добре. Скажи, хто ти? Чому з тобою мені так легко пишеться? — стурбовано прошепотіла жіночка.
— Я Коронація. Я прийшла до тебе, бо відчула твою потребу писати. Ти дуже талановита! — швидко й захоплено говорила помічниця.
— Але…але…що ти таке? Ти янгол? — Спантеличено запитала Зіна
— Нехай я буду твоєю музою.
Жінка задоволено всміхнулася й почала писати. Вона писала кожен день хоч би годину. До літа вона вже мала написаний готовий роман, що переплітав у собі безліч неймовірних історій з вагонів потягів. Написавши останню сторінку Зінаїда Михайлівна змахнула солону сльозу з щоки й вже відкрила ящичок столу, щоб сховати рукопис, як почула:
— Твій роман має побачити світ, або хоча б Україну. Відправ його на конкурс Коронація слова. — прошепотіла муза.
— Ой, та ні. Я соромлюся та й боюся. Ні-ні-ні.
— Даремно, я знаю твій твір чудовий.
* * *

41

24-10-02 17:39

Web версія

Пряме посилання

Я_тут_пишу

Рейки життя
Зінаїда Михайлівна вже десять років працювала прибиральницею на автовокзалі. Робота була проста: там ганчірку по підлозі потягай, там по вікну. Та часом, особливо, коли на вулиці йшов дощ чи сніг, Зіні було важко. Все-таки пенсійний вік. Боліла спина й ноги були геть важкі.
Всю свою молодість вона працювала провідницею. Їздила від Львова до Дніпра та Одеси. Від Запоріжжя до Києва та Харкова. Ну й найулюбленіший маршрут до Криму, де потяг стояв майже день і можна було встигнути купатися в морі. За весь цей час бачила багато людей, була свідком стількох історій, що легко можна було написати роман. Можна було б, якби їй писалося.
Колись давно зовсім юною дівчинкою Зіна мріяла, як її статті друкуватимуть на перших шпальтах газет. Та Радянський Союз разом з батьками схилив її до більш приземленої професії — залізно дорожника. Дорослішаючи у вагонах плацкарта юна дівчина перетворилася на жінку. Каштанове волосся, що було зібране у хвостики та кіски, перетекло в модну стрижку з темно червоним відливом фарби. Регулярні записи у товстих блокнотах, яких Зіна так потребувала, спочатку почали втрачати свою постійність, аж поки зовсім залишилися вдома. Десь років з двадцяти п'яти Зіна більше не писала, навіть не намагалася й не пробувала.
Але зараз, коли діти підросли, а у неї їх було двоє: хлопчик Микола й дівчинка Ліза, й вона пішла на пенсію, часу стало так багато, що жінка спочатку знайшла собі підробіток, а пізніше знову дістала товстий зошит з потертою персиковою обкладинкою та ручку.
Відродилося бажання писати, довгими зимовими вечорами, поки чоловік дивився телевізор Зінаїда нишком діставала свій колишній рукопис сідала з чашкою чаю на кухні й на цьому все закінчувалось. Вона просто сиділа та дивилася на чисті аркуші. Брала до рук ручку, вертіла її, але нічого не могла написати. В її голові вертілося стільки спогадів, ідей та думок, що вона просто не могла сконцентруватися. Так минуло два тижні. Жінка була в розпачі, йти вчитися писати вона не могла. Куди? Їй вже буде шістдесят. Порадитись немає з ким. Повний ступор.
Якось безсонної морозної ночі Зінаїда Михайлівна взяла й просто написала у зошиті по центру чистої сторінки — Роман.
Нижче — Рейки життя.
Далі буде...

47

24-10-01 16:15

Web версія

Пряме посилання

Я_тут_пишу

Усім привіт, завтра планую почати працювати над оповіданням для ще одного печворку, яким обовʼязково поділюся з вами. А, поки що, трохи анекдотичних (і не тільки) фраз від Кості:
- Костя, а що коли мама пофарбує волосся у темний колір? - запитую я.
- Ну, ти тільки не ображайся, але я думаю, що тобі не піде, я думаю ти будеш більше схожа на страшилку. - відповідає Костя.
✨✨✨
- Мам, а що таке безсмертя? - питає синок.
- Це коли не можеш померти. - кажу я.
- Хм, а є хтось на землі безсмертний? - продовжує він.
- Я таких не зустрічала.
- А я думаю, що я знаю одного такого - це мій дідусь Олег.❤️
✨✨✨
- Прівєтулі-красотулі! - зустрічаю малого з садочку.
- Прівєтулі-пізтолєтулі! - відповідає він, а я аналізуючи, що насправді він сказав, а що мені почулося.
- Що мам? Щось не так? Ну ми ж кажемо прівєтікі-пістолєтікі, я просто трохи змінив.
✨✨✨
На годиннику 22:30, від напівтемряви мене хилить в сон, Костя ніяк не засне. Кажу:
- Кость, мама втомилася й теж хоче спати. - він мовчить. Минає 5 хвилин і він говорить:
- Мам, та лягай спати, не чекай мене, щось в мене не виходить.

63

24-09-29 13:32

Web версія

Пряме посилання

Я_тут_пишу

Аліна відшкрібала себе від ліжка кожного ранку. Не могла просто так взяти та встати, посміхнутися новому дню. Ні, вона щоразу, вдосвіта, в першу чергу брала в руки телефон. Й поки чоловік ще сопів поруч та й малеча тихенько лежала. Вона брала й читала всі ці жахливі новини, що впивалися в саму душу, як гострі кинджали.
Бігала очима по числах: скільки загинуло, скільки поранено, скільки ще під завалами. Вона вже давно не слідкувала за тим, яка кількість вже вбита тієї сволоти, не цікаво, не радісно, не допомагає. Смерті кожного з них буде не достатньо для зцілення душ.
Жінка тихенько прокрадалася до ванни, вмивала обличчя холодною водою, мастила обличчя кремом, причісувалася й витискала з себе посмішку. Будила дітей, вже усміхнена й лагідна. Цілувала чоловіка, розштовхуючи його зі сну. Готувала сніданок, збиралася на роботу. Робила все, як і всі люди. Тримаючи одну рятівну думку в голові: сьогодні моя сім'я прокинулась жива.

107

24-09-04 16:57

Web версія

Пряме посилання

Я_тут_пишу

Друзі привіт 👋 загубилася у вихідних і ось нарешті дібралася до вас. Хочу поділитися з вами своїм робочим процесом: зараз я працюю над останньою чорнеткою рукопису мого роману, яку вже будуть читати бетарідери. Буквально сьогодні закінчила роботу над першими двома розділами, мушу сказати, що це виявилося складніше ніж я думала 🙉. Критично відноситись до свого творіння неймовірно важко, проте тішу себе тим, що зараз вже маю 332 тисячі символів і це, як на мене, ознака прогресу. А ще, несподівано для себе, написала нову новелу для конкурсу від академії Риба (школа письма, де я колись починала свій шлях). Десь у жовтні отримаю рецензію мого твору від української письменниці Дарії Лозовик, що є неймовірно цінним для мене. Поділитися нею з вами не можу, тому просто хвастаюсь.😊
А для того, щоб ви не сумували, тут, у мене, ділюся ще одним шматочком роману, який виявився недоцільним:
Спала, лише кілька годин. Гарячий, солодкий чай ще ніколи мене так не зігрівав. Вранці так само темно, то ж моє пірнання має пройти в тих же умовах. Одне приносить радість, буду не сама під водою. Сашко з іншими хлопцями залишаються збирати наші речі та спорядження. Віталік, як завжди, усміхнений уже готує катер.
— Ну, шо мала виспалась? — питає він мене.
— Ага. — кажу я тягнучи свій балон.
— Я і бачу, така весела. Давай сюда. — він забирає балон і навіть дає мені руку. — Ох, бляха важке.
Я дивлюся на нього з під лоба. «Що він дойобується із самого ранку», думаю я.
— Та не ти, раслабся, балон твій. — Я видавлюю із себе скупу посмішку, і просто мовчки сідаю. Паша теж хмурний, киває і займає своє місце. Мотор катера знову розрізає вранішню тишу, як гостре лезо. Опора моста вже перед нами. Паша закріплює канат на мені…

102

24-09-02 12:51

Web версія

Пряме посилання

Я_тут_пишу

А ще я обіцяла вам, що це не всі сюрпризи на сьогодні, тому хочу подякувати підписниці, яка найактивніше коментує мої пости. Хто це дивіться у коментарі 🫰

101

24-08-30 08:24

Web версія

Пряме посилання

Я_тут_пишу

Сьогодні сюжет по фото, а завтра вже розіграш🥳
Верба... Вона росла тут скільки я себе пам’ятаю. Ще до цього всього, у тому, іншому, земному світі.
Її крона завжди купала свої тонкі зелені віти у воді. Вони торкалися річки так ніжно, як матуся до немовляти. Я любила сидіти під нею вечорами, споглядати, як сонце золотить промінцями її біле латаття, читати книжку, слухати співи пташок та відбиватися від комарів.
Я показала це місце йому... У той спекотний літній вечір я довірилась. Я кохала його. Мені було п'ятнадцять. Свіжа вода Орілі манила скупатися. Я навіть не думала, що сильна чоловіча рука може бути такою ніжною. Не знала, що межа ласки та болю така тонка. Чомусь ніхто не сказав мені, що кричати під водою немає сенсу, та й взагалі краще не дихати.
Та мені подобається бути звабницею, плавати, як риба, купатися безмежну кількість часу. Манити їх, сильних, хтивих, своїм ніжним жіночим тілом і віддавати матінці воді. Знову й знову...
/автор зображення Andy Ivanov/
PS: запрошуйте друзів, щоб збільшити шанси на виграш😉

73

24-08-29 09:26

Web версія

Пряме посилання

Я_тут_пишу

Доброго ранку, хочу познайомити вас з корисним каналом:
Обкладинка — це перше, що бачить читач у твоїй книзі. Вона привертає увагу. Вона розказує про те, що буде у книзі. Вона знайомить читача з тобою.
Вітаю🫶🏻 Мене звати Ангеліна Александренко✨ Я письменниця, яка любить робити гарні обкладинки🖼
Я тут, щоб запросити тебе до свого телеграм-каналу, де ти точно знайдеш ту саму свою обкладинку для своєї книги❤️‍🔥
І розкажу тобі по секрету: я полюбляю дарувати подарунки своїм підписникам, тільки тссс🤫
Заходь, навіть, щоб просто подивитися та набратися натхнення📖
Нашому дружньому комьюніті не вистачає тільки тебе☺️
Запрошую✨
https://t.me/tvoyaobkladynka

62

24-08-28 05:55

Web версія

Пряме посилання

Статистика telegram каналу - @tetiana_kozelska

Я_тут_пишу

Кількість підписників

Середній перегляд на повідомлення

Історія змін лого

Історія змін назви

Історія зміни типу аккаунта

Історія зміни статуса

Стіна канала я_тут_пишу - @tetiana_kozelska