Повідомлення telegram каналу - @tetiana_kozelska

Ми вилетіли, як зазвичай о десятій вечора, коли темрява повністю вкривала нашу частину континенту. Спорядившись новим приладдям, я ніби відчував пригнічення й не тому, що було незручно та важко. А просто мені було страшно, бо нам й досі не розповіли, як і чому загинули наші побратими тієї ночі. Не було сумнівів, що драги їх вбили, проте було б дуже добре дізнатися як саме. У Газара в очах мелькала стривоженість, хоч голос його звучав рівно та спокійно:
— Ну що, летимо та робимо свою справу. Без зайвого шуму та напруги. Памʼятайте — завчасний постріл нічого вам не дасть.  Лише витримка та холодний розум.
— Так командире. — без ентузіазму мовили ми.
Наші семеро срібних драконів чекали на поготові в долині. Ці благородні створіння спокійно стояли, випускаючи пар з великих ніздрів.
— Привіт Егане. — погладив я його по шиї.  — Готовий політати? Га? — я вмостився у сідлі, а мій дракон затупцяв лапами по траві.
Ми злетіли слідом за командиром, мої нутрощі стиснулися на долю секунди, поки ми набирали висоту. Я нахилився до шиї дракона й почав вдивлятися у простір навкруги. Нові темні окуляри дещо обмежували огляд, особливо зараз, вночі. Зате давали трохи безпеки для очей. Чим ближче ми підлітали до моря, тим тривожніше ставало всередині мене. Дракони потроху сповільнювалися, а ми оглядалися навкруги у пошуках драгів. Досить часто вони видавали себе світлом ліхтарів, але по чуткам останнього разу вони їх не використовували.
Ми зависли над морем, розтягнувшись у довгу шеренгу. Шум прибою. Місячне світло. Романтика.
Зненацька мій дракон заревів і різко пірнув униз. Ми летіли так низько над водою, що я встигав навіть побачити наше відображення. За нами почулися перші постріли з нашої зброї. Еган розвернувся і я захватив ціль - драга, що висів прямо навпроти Єна. Я прицілився. Вистрілив і драг почав повільно спускатися вниз у воду.
— Так! — вигукнув я. Еган повертався назад у шеренгу. Як раптом за моєю спиною щось шкваркнуло. Я відчув глухий удар в новий захист, що боляче вдарив мене по ребрах. Поштовх був настільки сильний, що я ледве втримався в сідлі. Мій дракон різко фиркаючи розвернувся і я зловив ще один поштовх, але тепе вже в груди. Моє дихання збилося, руки ослабли, я відчув приємну невагомість вільного польоту. Десь наді мною пролунав дикий рев: Нііііііі. 
За секунду вже відчувався холодний доторк води й неможливість дихати. В голові лунала думка: Я не вмію плавати.