Інформація та статистика Telegram-канала я_тут_пишу - @tetiana_kozelska

Я_тут_пишу

Текст з блокноту 😌
Бузиновий сироп
Даша була хворобливою дитиною. Вона часто хворіла на бронхіти, кашляючи до почервоніння маленьких щічок. Лише літо було періодом її відпочинку від спазмування ребер. Ці майже повні три місяці тепла та сонця вона проводила у бабусі Галі, в селі десь на Київщині. Даша з'явилася у своїх батьків у період становлення незалежної України, тож працювали вони багато, а вистачало лише на основні потреби.
Кожного року коли стигла перша суничка, дівчинку з сумкою платтячок та спідничок привозили старенькі оранжеві Жигулі. Вигружали її біля дерев'яного паркану, потім заводили до глиняної хати. Пили компот та їли пиріжки з яблучним джемом, та їхали назад до міста. Справжнє літо Даші розпочиналося.
Бабуся Галя любила сушити трави та готувати незвичайні чаї. У білому емальованому чайнику, з намальованим маленьким букетиком квітів, завжди стояв відвар шипшини. Тож кожен новий напій був приготований саме з нього. Улюбленою композицією Дашулі був напій з шипшини, молока та сиропу бузини. Вони готували разом із року в рік. Йшли у балку в кінці вулиці рвали пишні суцвіття двадцять-тридцять штук. Закип'ячували їх у воді та додавали кілограм цукру. Трохи варили сироп і настоювали до наступного ранку. Останнім етапом було розливання його в скляні пляшки, попередньо процідивши.
Сироп з ароматом квітів бузини буквально вкривав плівкою горло, від чого зовсім не хотілося кашляти й ніякого тобі пирхоти в горлі.
Мама Даші й доньки Галі мала принципову позицію щодо лікування травами, в серпні вона відмовлялася брати скляну пляшку з сиропом. Як не просили її мала і стара.
Коли дівчині було 11 бабусі не стало. Разом із травами, чаями, теплом, любов'ю, пиріжками, млинцями та турботою. Якось у свої 25, які Даша святкувала з подружками у нічному клубі, Вона замовила напій з бузиновим сиропом. Цей напис у меню не відпускав її думки бентежив її спогади.
Він перед нею на столі: прозорий келих з джином, тоніком та бузиновим сиропом. Вона робить ковток і відчуває, як її горло вкривається тоненькою невагомою плівкою.
Наступного літа вона обов'язково приготує його.

109

24-07-25 11:30

Web версія

Пряме посилання

Я_тут_пишу

Що робити у відпустці коли йде дощ? Звісно ж писати нові тексти для вас та читати, бо для мене без читання немає писання 😊
Сьогодні я долала свій поріг неможу - неможу писати в чистих нових блокнотах. Майже всі мої короткі тексти написані на телефоні. Великі на freewriter та відредаговані на ноутбуці. Але сьогодні поки ми чекали сонечко я написала невелику історію від руки в блокноті. Залишається передрукувати її для вас💕

98

24-07-23 15:40

Web версія

Пряме посилання

Я_тут_пишу

Їду з малим до мами. На вулиці спека, +35 в тіні. Асфальт пашить і насичує повітря ароматом смоли й ще чогось шмаленого. Виїзжаємо за місто й встряємо в повільну рухливу змію з шести величезних камазів. Їдемо повільно, швидкість не більше 50км/год. Обігнати ніяк, постійно зустрічні машини. Раптом мій автомобіль починає нетипово гурчати, аж вібрація йде по моїм ногам. Я починаю хвилюватися, зупинитися поки ніде та й їдемо всі, наче колоною. Дзвоню чоловіку, емоціно-схвильовано розповідаю про ситуацію. Костя мовчить, на диво не встряє в розмову.
Поки ми говоримо, камази на кільці звертають на лівому і звільняють дорогу. Одночасно з цим швидкість зростає до вісімдесяти й гул пропадає.
Я відключаю дзвінок, домовившись поспостерігати за авто.
Як тільки запановує тиша, Костя каже:
- Я знаю, що з машиною - це кузнєчний вовк. Такий маленький кузнєчик, що виє, як справжній вовк. Він завжди залазить в авто і спеціально оце виє, щоб ти хвилювалася оце. І я його чув теж.

106

24-07-22 09:41

Web версія

Пряме посилання

Я_тут_пишу

Нарешті у нас 20 💗
Тримайте фото мудреця 😊

102

24-07-20 16:40

Web версія

Пряме посилання

Я_тут_пишу

Програємо у гру? Я даю вам шматочок тексту, ви читає та ставите реакцію. Коли буде 20 вподобань я покажу мудреця 🥰
✨✨✨✨✨✨✨✨✨✨
Вечірній промінь падав прямо на його обтяжену думками голову. Це був час для впорядкування всього, що назбиралося за цілий день. Всі ці заборони та обмеження, що утискали його з усіх боків. Як бути далі? Яке рішення прийняти далі? Яку сторону обрати?

111

24-07-19 07:16

Web версія

Пряме посилання

Я_тут_пишу

Хочу нагадати вам, що ще можна зробити передзамовлення збірки з моїм оповіданням про бабусю. А також скоро буде доступна електронна версія.
Анотація до книги:
Здається, спогади зачинені у скрині. Але варто торкнутися чогось, що належало дорогій людині – й ти сидиш з бабусею на вишні. Можна їсти сто порцій морозива. Бабуся заплітає тобі косу та з нічого шиє найгарніше плаття. Бабуся зцілює словом і долонями, пече пиріжки й порає город, ганяє на мопеді, читає молитву, привчає до праці, дмухає на збиті коліна, наводить чистоту в хаті. І все це одночасно!
Бабусі, наче ґудзики, пришивають до онуків свою мудрість. Непомітно, терпляче, показуючи приклад вчинками. Ми виростаємо і виявляється, що бабусина наука не старіє. Ми прагнемо, щоб бабуні нами пишалися.
Долі як літопис 20 століття. Голод, війни, втрати, випробування. Жінки несли в серці любов, турботу, гідність, повагу та передавали вогник далі.
Ця збірка – запрошення дізнатися про ваш рід. Ви дуже хочете поговорити з бабусею? Запросіть її на чай та вірте в диво.

110

24-07-18 09:22

Web версія

Пряме посилання

Я_тут_пишу

Олена заплющує очі, вона відчуває, як серце гупає в грудях, здається аж футболка рухається. Ніжний дотик до її губ. Вона відчуває, як його м’яка щока обережно притискається до її обличчя. Від несподіванки її губи стискаються, вона застигає. Замість того, щоб віддатися першому поцілунку з іншим хлопцем, дівчина почувається дуже некомфортно.
— Мені час. Я, поспішаю на автобус. — Олена тягне ручку дверей на себе, але вони зачинені. Сашко відчиняє двері й вона, поспіхом виходить із кімнати, кидаючи сухе: «Бувай!»
Вона їде в шумному трамваї номер один, на губах легка усмішка, а в середині щось тремтить, але від того так приємно. Ще тепле осіннє сонце бавиться з її носиком, кидаючи промені через вікно.
— Що це? Щастя? Закоханість? Це було нахабство чи обережна спроба з його сторони? Я маю злитися чи насолоджуватися увагою до себе? — Думки рояться в її голові.
В Олени за шкільний час та підліткове життя був лише один хлопець. Вона навіть більше ні з ким не цілувалася. Для неї це серйозний крок у невідомість, який неабияк турбує її душу.
Вихідні не принесли особливо приємних відчуттів чи зрушень у її нинішніх стосунках. Непорозуміння, випивка, втома та зневага, особливо боляче ранять її. Адже вона спробувала соту долю того, як насправді до неї можуть ставитися.
— Коли вже той понеділок і я зможу поїхати звідси знову, туди — в інше життя, де я можу бути такою, як хочу, без усіх цих забобонів і справ. — Олена не може заснути у своєму улюбленому широкому ліжку. Вона й раніше сильно боялася безсоння, а зараз чомусь взагалі не розуміє, що відбувається. Вмощується зручніше, заплющує очі, раптом відчуває, як великий камінь падає їй на груди. Стає важко дихати й вона починає інтенсивно дихати ротом. Рукою шукає телефон, включає ліхтарик, сідає й оглядає кімнату. Нікого. Тиша. Спантеличена, вона залишає включеним телефон для освітлення хоч шматочка простору. Коли телефон гасне, вона знову включає його й засинає лише при світлі.
У понеділок заняття починаються з другої пари, Олена приїжджає до міста рано вранці й приходить в університет. Вона шукає в гурті молоді його. Бачить. Посміхається. Впевнено крокує до вікна де він стоїть спершись на підвіконня.
— Привіт! — промовляє вона. Їхні голови автоматично, як по команді, схиляється одна до одної. Легкий поцілунок у щоку.
— Боже, як приємно. Я що… скучала? Його м’яка щічка й парфум… — Олена подумки дивується сама собі, та час йти на заняття.
З кожною лекцією вони стають ближчими, роблять разом розрахунки для лабораторних. Сашко дуже наполегливий, намагається всіма методами здобути увагу та кохання Олени. Проте він чесний із нею у своїх намірах. Вони, навіть, мають домовленість, що він не робить нічого, на що вона не скаже так. А вона… Вона просто насолоджується увагою, яку отримує. Ні, вони не пара. Вони не ходять на побачення, вони просто навчаються разом. А ще інколи торкаються руками та плечима одне одного, наче випадково.
Одного вересневого дня, повертаючись після пар, Сашко наважився на рішучий крок:
— Я маю тобі дещо сказати. — він подивився їй прямо в очі й лагідно та серйозно продовжив:
— Я люблю тебе.
Олена стояла біля своєї кімнати розгублена та спантеличена.
— Ну… Скажи мені хоч щось… — Сашко починав нервувати. Для нього це був важкий та важливий крок.
Вона опустила голову, соромлячись того, що не може чесно с м сказати у відповідь те саме. І промовила лише:
— Дякую!

84

24-07-16 16:12

Web версія

Пряме посилання

Я_тут_пишу

Її прискорений пульс, ще довго не може прийти в норму.
Сашко в цю ніч думає про неї. Ввечері він шукав її мимохідь по кімнатах, та марно. Її прізвище видається йому знайомим, він перевіряє список його групи й ось вона. Вона — його одногрупниця, а це значить, що на заняттях вони точно зустрінуться. А ще, це саме та дівчина, яка в останній момент з’явилася в списках і витіснила його з останнього бюджетного місця. Загалом, Сашко прибув до великого міста «націлений на навчання і ніякої любові». Але цей русявий хвостик та її сором’язливість. Вона не схожа на інших. У його голові відтворюється детальна картинка їхнього знайомства, а сон дає змогу трохи помріяти.
* * *
Нове жахливе помешкання потроху стає звичайним місцем. Воно вже не викликає відразу, а таргани з легкістю вбиваються капцем. Усе, наче, налагоджується в дорослому житті. Олена скучає за домом і не розуміє, що, і як буде з її хлопцем. Останнім часом їхні відносини не дуже складаються. Вона наче боїться признатися собі, що навіть трохи радіє відпочинку від обтяжливого контролю та спробам утримати дитяче кохання.
Тут, у гуртожитку, вона часто ловить на собі зацікавлені погляди протилежної статі. Часто не помічаючи того, вона сама фліртує, а часом, просто різко відповідає, чим викликає цікавість. Її бабуся завжди казала, що вона «гостра на язик».
Нарешті день першого заняття настав. Знову цікава випадковість: прізвища Оленки й Сашка стояли один за одним, тому їх посадили поруч. Першим заняттям була практика з програмування.
— Блін! що я буду робити? У мене навіть ноутбука немає! Як я можу щось зробити? Я не знаю англійської розкладки. Я не знаю ніякого програмування! Навіщо я погодилася сюди поступати? Капець! Зараз я осоромлюсь відразу перед всіма. — В її голові хаос. Вона не те щоби налякана — вона просто в ступорі. Її шкільна інформатика закінчилася на створенні презентацій та одного Hello world написаного на Паскалі. А тут треба одразу написати програму. З кожним промовленим словом викладача Олена відчуває, як тупіє просто моментально. Від хвилювання її мозок не працює. Сівши за комп’ютер, вона просто гладить руками клавіатуру, намагаючись щось зрозуміти.
Сашко помічає її знічення і паніку в очах:
— Допомога потрібна?
У відповідь вона змогла, лише покивати. Він бере її клавіатуру і швиденько, вміло набирає необхідний код.
— Все готово. — посмішка на його обличчі. — Мене, до речі, Саша звати. — Він прекрасно знає, як звати її, але очікує на нормальне знайомство.
— Мене Олена, дуже дякую тобі.
Якось так у них виходить, що далі на всіх заняттях вони сидять поруч. Вона завжди хотіла сидіти за першою партою, а тут така можливість, ще й поруч із її спасителем, який ніби теж не проти її компанії.
— Нарешті! Остання пара. Давай! Останній ривок. Бери книжки й чеши в гуртожиток. — каже дівчина собі в голові, щоби не впасти в розпач.
Бібліотеку ледве відшукала, вона знаходилась за заплутаним переходом між корпусами, у підвалі.
— Здається, це тут модно, розташовувати потрібні кімнати в підвалах. — думається дівчині. — Що за фігня? якесь підземне царство!
Досить велика черга й душне очікування. Нарешті, Олені дають її книги — стопку з десяти запилених підручників. Сумка на плечі, ще й ці книжки. Вона розгублено крокує до виходу на сходи. Її наздоганяє Сашко:
— Привіт! Тобі допомогти?
Завтра кінець

76

24-07-15 13:53

Web версія

Пряме посилання

Я_тут_пишу

Продовження 😊
Саша підняв на неї очі й застиг. Він милувався кожною її частинкою: хвостиком, очима, вустами, формами. Кімната закрутилася і лише вона була в його фокусі. Така… Така неймовірна, незнайома, несподівана.
— Синку, дай дівчині сісти, не позорь нас. — тато Сашка не витримав паузи.
— Ой! Так. Звісно. Сідай. — він пересів на один стілець і далі продовжив писати, потайки підглядаючи її прізвище.
Олена заповнила один журнал, інший і застигла на третьому. Вона нахилилася до нього і спитала:
— А що тут треба написати? — її шепіт був таким тихим, що Сашко ледь вловив той звук.
На хвилину йому здалося, що він відчуває, як її волосся торкається до його руки, а на щоці відчувається її дихання. Вловив аромат її парфумів. Він поглянув на неї ще раз.
— Можеш написати, як я вище, ось дивись. — Сашко вказує на рядок із його даними дивлячись на її шию та виразні ключиці.
— Дякую. — сором’язлива усмішка на мить освітлює обличчя Олени.
Заповнивши всі потрібні документи та отримавши, Олена з батьками підіймається на третій поверх, сходи оформлені в стандартному радянському стилі: фарбовані панелі та побілені стіни. Коридор довгий та темний. Десь серед поверху є кухня, це відчутно по жахливому аромату. Вони знаходять її кімнату, номер сімдесят пʼять та відчиняють двері. Перша зустріч із її новим помешканням. Чотири ліжка, два з них скручені у двоповерхівку, таргани, бардак, три столи, що просто не дають шансу пройти. Дерев’яна підлога та трохи потерті стіни, старі двері. Всі троє застигли на порозі.
— Капець! Фу! Ці бридкі таргани! Як я буду з ними жити? Ні! Ні! Ну як взагалі тут можна жити? Я не хочу! Та я просто не можу! — рій розпачливих думок вертиться в голові Олени.
Батьки трохи допомагають навести їй лад — змінюють ліжко на одноповерхове, заносять її речі. Та їм уже час їхати. Сум в очах та обійми на прощання.
Далі буде😘

82

24-07-14 11:33

Web версія

Пряме посилання

Статистика telegram каналу - @tetiana_kozelska

Я_тут_пишу

Кількість підписників

Середній перегляд на повідомлення

Історія змін лого

Історія змін назви

Історія зміни типу аккаунта

Історія зміни статуса

Стіна канала я_тут_пишу - @tetiana_kozelska