Статистика telegram channel - @savatiy_sobko

12 січня іменини відзначають жінки з іменем Тетяна. Їхня небесна покровителька – свята мучениця-римлянка, яка жила в кінці ІІ – на початку ІІІ століття. Її ім՚я походить від римського чоловічого імені Татій (лат. Tatius), що бере початок від легендарного царя Тита Татія. Перекладаючи з грецької, ім՚я Тетяна (грец. Τατιανή) означає «упорядниця». Свята мучениця Тетяна народилася в знатній римській сім’ї – її батько тричі обирався консулом. Він був таємним християнином і виховав доньку відданою Богові. Досягши повноліття, Тетяна вирішила не виходити заміж, а присвятити своє життя служінню Богові. Вона звершувала служіння милосердя для римської християнської громади. Разом з іншими вірними християнками вона доглядала хворих, допомагала нужденним, а також служила жіноцтву, навчаючи засадам віровчення і допомагаючи готувати новонавернених до хрещення. Коли Римом почав правити шістнадцятилітній Олександр Север, вся влада зосередилася в руках лютого ворога і гонителя християн Ульпіана. Християн усюди примушувати поклонятися римським богам, погрожуючи їм, у разі непокори, лютими муками й смертю. Біля 225 року була заарештована і Тетяна, яку різними катуваннями примушували зректися Христа. За Переданням, мучениця витримала неймовірні випробування і муки, під час яких звершувались чудеса. Тоді її присудили на смертний вирок шляхом усічення мечем. Разом з нею стратили і її батька, адже довідались, що він теж християнин. Вісім слуг правителя, що мучили святу, але увірували в Господа нашого Ісуса Христа, бачачи над нею силу Божу, теж були після мук усічені мечем.

Наступного дня після Богоявлення Церква вшановує того, хто послужив справі Хрещення Господнього – святого пророка, Предтечу і Хрестителя Господнього Іоана. «Він був світильник, який горів і світив» (Ін. 5: 35) – так про нього говорить Сам Спаситель, а також, що «Не було серед народжених жінками більшого за нього» (Мф. 11: 11). У день соборного вшанування пам’яті Іоана Предтечі нагадаємо кілька фактів про цього святого. 1. Ми звемо святого Іоана Предтечею, тому що він передував Ісусу Христу. Його служіння і проповідь були приготуванням людей до зустрічі з Месією, на Якого чекали багато століть. «Покайтеся, бо наблизилося Царство Небесне» – закликав Іоан Предтеча у своїй проповіді. 2. Він один з найшанованіший святих. Вшануванню його пам’яті присвячені сім святкових дат у церковному календарі. 3. Поява на світ Іоана Хрестителя стала для його батьків даром Божим, адже в похилому віці з Божого Промислу відбулося зачаття і народження Предтечі. Пресвята Діва Марія та мати Предтечі (праведна Єлизавета) були двоюрідними сестрами. Іоан Предтеча народився на шість місяців раніше за Спасителя. 4. Різдво Іоана Хрестителя – унікальне свято, бо зазвичай християни вшановують не день земного народження святих, а день їхнього упокоєння (народження для вічності). Лише три народження вшановуються Святою Церквою: Різдво Христове, Різдво Пресвятої Богородиці та Різдво Іоана Предтечі. 5. Про пророка Іоана Предтечу згадують всі чотири євангелисти. 6. Іоан Предтеча вважається останнім старозавітним пророком, його народження та служіння були провіщені ще в Старому Завіті. 7. Земне життя великого пророка скінчилося мученицьки – йому відтяли голову за сміливість і правдолюбство, за викривання гріхів царя Ірода та його родини. Сьогодні у спільній молитві вшануймо пам'ять Предтечі та Хрестителя Господнього Іоана. Берімо за приклад його віддане служіння Богу й правді, вірі й покликанню.

Початок нового календарного року принесе нам багато церковних свят, важливих дат і днів пам’яті визначних святих. Майже кожен день січня буде присвячений певній постаті чи події. Згадаємо про деякі з них. 1 січня – свято Обрізання Господнього та наречення Богонемовляті імені Ісус. Також в цей день ми згадуємо пам՚ять видатного святителя, одного з небагатьох, кого Церква іменує Великим – святителя Василія Великого, архієпископа Кесарії Каппадокійської. 5 січня – Навечір’я Богоявлення, або Хрещенський святвечір, час приготування до великого свята Хрещення Господнього. 6 січня – святе Богоявлення, велике дванадесяте свято, що нагадує нам про євангельську подію, коли Ісус Христос прийняв хрещення від Іоана Предтечі у річці Йордан. Днем святого Богоявлення для українських вірян знаменується ще одна важлива подія: це річниця отримання Томосу про автокефалію нашої Церкви. 5 січня 2019 року Його Всесвятість Вселенський Патріарх Варфоломій підписав цей історичний документ. 6 січня 2019 року він урочисто вручив його нашому Предстоятелю, Блаженнійшому Митрополиту Епіфанію, після євхаристійного співслужіння у Константинополі. І в той же день, тоді у Різдвяний святвечір, цей історичний документ був привезений до Києва. В цьому році ми відзначатимемо шосту річницю цієї знаменної події. Наступного дня після Богоявлення, 7 січня, ми соборно вшановуватимемо пам՚ять того, хто послужив справі Хрещення Господнього – святого пророка, Предтечу і Хрестителя Господнього Іоана, одного із найшанованіших святих. Окрім того, у січні будемо відзначати дні пам՚яті: преподобного Феодосія Великого, засновника спільнотного життя ченців (11.01), мучениці Тетяни і тих з нею, що в Римі були замучені (12.01), рівноапостольної Ніни, просвітительки Грузії (14.01), преподобного Антонія Великого (17.01), преподобного Макарія Великого (19.01), преподобного Максима Сповідника (21.01), святителя Григорія Богослова (25.01) та Собор вселенських учителів і святителів Василія Великого, Григорія Богослова та Іоана Золотоустого – 30 січня. Слава Богу за все!

Сьогоднішнє євангельське читання нам розповідає про два чуда Господні: про зцілення жінки, якій жодні людські сили, ніяке людське знання, ніяка добра воля людей не могли допомогти. І про те, як у відповідь на благання батьків, у відповідь на їх скорботу і тугу Спаситель Христос викликав назад до життя земного молоду дівчину.Однією із цікавих рис, на яку варто звернути увагу: жінка потерпала від кровотечі 12 років – рівно стільки прожила ця дівчинка, яка ось померла, коли Христос ішов до неї, щоб повернути їй життя і дати йому повноту. Тобто, між цими двома життєвими ситуаціями є суттєва подібність та невипадковість.Преподобний Єфрем Сирін каже, що цією історією Господь Бог хоче нас навчити правильно вірити. Що означає вірити? Що таке віра? Ми часто називаємо себе віруючими людьми… Спілкуючись між собою, ми зазвичай хочемо показати іншому свої сильні сторони, а те, що немічне, перетворюється на наш особистий секрет. Ми боїмося, що інші люди відкриють наші слабкі сторони, тому що це робить нас дуже вразливими. Натомість стосунки з Богом, як твердить ранньохристиянський автор, потрібно будувати по-іншому. Йому належить відкрити, показати те, що в нас найслабше: усі болі, обмеження, навіть страхи. Тож позиція віруючої людини подібна до позиції хворого, який розповідає свої секрети лікареві. Святий Єфрем зазначає, що тоді людська неміч зустрічається з Божою силою.Вірити означає довірити своє найслабше Богові. Божа сила виходить назустріч людській немочі і зупиняє нашу кровотечу. Кровотеча в біблійному розумінні – це поступова втрата життя, яка обов'язково веде до смерті. Вірити означає дати Богові торкнутися наших найглибших ран, найбільшої біди, і відчути Його цілющу десницю.Нехай віра в Бога, який нас випереджує, який до нас наближається, який дає себе торкнути як джерело здоров'я і воскресіння, буде сьогодні цією нашою радістю, що нею сповнюється сьогодні батько, отримавши назад у свої обійми воскреслу дитину.Свято-Михайлівський Золотоверхий чоловічий монастир

Сьогодні молитовно вшановуємо пам’ять святих чудотворців Косми та Даміана і матері їхньої преподобної Феодотії. Жили вони у ІІІ столітті, родом походили з Малої Азії (нині Туреччина). Брати рано втратили батька, який був язичником, але мати їхня, Феодотія, була ревною християнкою, тож виховала синів відповідно до заповідей Божих. Вони вивчали Священне Писання і, маючи велику любов до людей, вирішили опанувати й лікарську науку, щоби допомагати хворим. Господь благословив їхній намір і дарував їм дар зцілення і чудотворення. Всіх вони лікували безкоштовно, тому їх називали безсрібниками. Зцілюючи язичників, навертали їх до істинного Бога, при цьому говорили хворим, що виліковують не вони, а сила Божа.Косма і Даміан лікували різні тілесні і душевні недуги людей. Водночас, не забували і про інших створінь Божих – про тварин. Допомагали вони і хворим тваринам.Багато чудесних зцілень дарували брати святі Косма і Даміан за час свого земного життя, яке завершили мученицькою смертю. За деякими джерелами – через людську заздрість: лікар-язичник заманив їх у печеру і там їх забили камінням. І після смерті святі безсрібники звершили багато чудес. На місці їхнього поховання була побудована церква, в якій теж відбувалися численні зцілення.Святі безсрібники та чудотворці Космо і Даміане, угодники Божі, не переставайте молитися за нас!

Зі святою неділею, дорогі друзі!Сьогоднішнє Євангеліє звертає нашу увагу на подію в країні Гергесинській — трагічну й водночас промовисту історію. Господь, звільнивши одержимого від нечистих духів, дозволив цим духам увійти у стадо свиней, яке внаслідок цього загинуло, кинувшись у море. Приголомшливий образ: ціле стадо, що поринає у води! Скільки втрат, скільки ресурсів…Але натомість — зцілення людської душі. Яка вартість такого спасіння? Для багатьох — надто висока, адже матеріальні збитки виявилися важливішими за чудо зцілення. Саме тому Христу “запропонували” залишити їхню землю, побоюючись нових незручностей і втрат.Ми бачимо трагедію байдужості до іншої людини, де своя вигода переважає над людським життям. Євангеліє цього дня нагадує про глибокий конфлікт, що залишається актуальним і зараз: гроші, ресурси, влада — все те, що виправдовує загибель тисяч і мільйонів людей, те що люди часто ставлять вище за людську гідність.Цей уривок також випробовує наше власне сумління: ми часто хоробрі в судженнях, поки не йдеться про особисті втрати. Проте коли справа доходить до реальної жертви, ми виявляємося тими, ким завжди були — людьми, що шукають компромісів, уникаючи складних рішень.Не дозволяймо нашим пристрастям вигнати Христа з нашої душі. Даваймо ближнім свою підтримку і радість, будьмо готові пожертвувати власним заради інших. Тоді Господь неодмінно дарує нам у відповідь сторицею, і в цьому житті, і що набагато важливіше, в житті майбутньому.

«Ви – світло світу – сказав Господь Ісус Христос Своїм учням – Не може сховатися місто, яке стоїть на верху гори. І не запалюють світильник, щоб поставити його під посудину, але на свічник, – і світить всім у домі» (Мф. 5, 14-15). Настав і нині час нам згадати доброчесне життя і служіння одного з видатних православних ієрархів і першосвятителів древньої Київської кафедри – митрополита Київського, Галицького і всієї Малої Русі Рафаїла (Заборовського).Його святительство припало на першу половину XVIII століття – період боротьби Київської митрополії за свої права і автономію, самобутність та традицію, які нищилися царською російською владою за допомогою Святійшого урядуючого синоду. Вступивши на Київську кафедру, митрополит Рафаїл (Заборовський) зробив все для того, щоб повернути давньому першопрестольному місту і Українській Церкві попередні права і привілеї, які відібрали російські монархи.Митрополит Рафаїл був ревним пастирем, який піклувався про доручене йому словесне стадо, навчаючи духовенство і мирян словом проповіді і напоумлення, а найбільше – прикладом власного доброчесного життя.Особливою турботою святителя Рафаїла була духовна освіта. Митрополит був благодійником Києво-Могилянської академії. На вдячність за чисельні пожертви на її відбудову та побудову нових корпусів, на утримання викладачів та студентів прізвище митрополита було внесене в назву школи, і так Києво-Могило-Заборовською академія називалася аж до її реформування на початку ХІХ століття.Митрополит Рафаїл мав особливе піклування про Софійський собор, який був резиденцією Київських митрополитів і в якому під керівництвом митрополита Рафаїла були здійснені великі реставраційні та будівельні роботи. Святитель був також благодійником Михайлівського Золотоверхого монастиря, де часто звершував богослужіння.Упродовж більше аніж півтораста років пам`ять блаженного митрополита Рафаїла шанувалася киянами з особливим благоговінням. Вважаючи Рафаїла великим угодником Божим, багато хто із киян і мешканців близьких містечок та сіл досить часто біля його гробу звершували панахиди і, за молитовним заступництвом його перед Богом, визволялися від різноманітних хвороб, бід і скорбот. Гроб святителя ще тоді не був обмурований і його чесні мощі, на прохання богомольців, відкривалися. Після реставраційних робіт, які проводилися з 1848 по 1853 рік, вхід до склепу було закрито чавунними плитами і з того часу панахиди за блаженним митрополитом Рафаїлом стали звершуватися над усипальницею, а його мощі спочивають у обмурованому гробі до нашого часу.Священний Синод Української Православної Церкви (Православної Церкви України), після старанного дослідження життя і святительського подвигу Митрополита Київського, Галицького і всієї Малої Руси Рафаїла (Заборовського), відзначивши такі його чесноти, як ревне архіпастирське служіння Церкві Христовій, піклування про духовне просвітництво, особисті моральні якості і проявлені християнські чесноти, а також беручи до уваги факт його шанування побожним народом на засіданні, яке відбулося 28 березня 2023 року у Києві під головуванням Блаженнійшого Митрополита Київського і всієї України Епіфанія, постановив:– канонізувати і приєднати до лику святих святителя Рафаїла (Заборовського), Митрополита Київського, Галицького і всієї Малої Руси.Свято-Михайлівський Золотоверхий чоловічий монастир

Зі святою Неділею, дорогі друзі!Гріх багатія полягав не в тому, що він був багатим, а в тому, що він не надавав допомоги й не ділився з іншими. Через це він опинився в пеклі.Щастя Лазаря не було пов’язане з його бідністю і стражданнями; він не засуджував багатіїв і не нарікав на свою долю, завдяки чому потрапив до раю.А собаки, які лизали рани бідного Лазаря… До речі, саме собаки першими відправилися в космос.Люди часто забувають, що справжня цінність не в матеріальних статках, а в доброті та милосерді. Багаті можуть накопичувати матеріальні блага, але якщо не діляться ними з іншими, вони залишаються самотніми у своїй розкоші.Навпаки, ті, хто вважається бідними, можуть мати більше багатства в серці. Їхня щирість і здатність любити роблять їх багатими духовно, навіть якщо в матеріальному світі вони нічого не мають.Лазар, незважаючи на свої страждання, залишався вірним собі. Він ніколи не втрачав надії і не зневажав тих, хто мав більше. Його доброта привела його до вічного життя, тоді як гордість багатія призвела до загибелі душі.Ця притча нагадує нам, що важливо не лише те, що ми маємо, а й те, як ми ставимося до тих, хто оточує нас. Справжнє багатство полягає в тому, щоб ділитися любов’ю і милосердям, незалежно від нашого соціального статусу.

Євангеліє цієї неділі – це знаменита притча про багача і Лазаря, в якій висвітлюється безтурботне та розкішне життя одного і бідне та нещасне життя іншого. Але прийшла смерть, завершилось все те, що було тут у тимчасовому існуванні. А що ж далі?Лазар, який в цьому житті переніс страждання і прикрості, перебуває в раю, а гордий багач - у місці вічних мук. Будучи в муках, багач просить, щоб Лазар умочив пальця у воду та прохолодив його язика. Він, звертаючись до того нещасного, бідного, немічного, який лежав колись у його воротах і бажав насититись крихтами, що падали зі столу, до якого він ніколи не проявляв любові і милосердя, просить помочі, щоб полегшити його теперішні страждання.Зі слів притчі зрозуміло, що не багатство є причиною страждань багача, а спосіб його життя, невміння розпоряджатися тим добром, яке було дане йому Богом. Але й не бідність, яка була у Лазаря, є необхідна для осягнення вічного блаженства, а смирення і терпеливість.Саме в цих двох особах ми бачимо те, що чекає кожного із нас у вічності — блаженство праведників або страждання грішників. Бачимо ту переміну, яка відбувається після смерті: убогі, які були голодні, які плакали, стають блаженними і будуть тішитися безкінечним щастям, багаті, що приймали свою потіху, були насичені і не були милостивими, опиняться в безутішному горі.Але у словах притчі є ще одне прохання багача. Він просить, щоб Авраам послав Лазаря до його братів, щоб і вони не прийшли у це страшне місце мук і плачу. Проте чує у відповідь такі слова: «У них є Мойсей і пророки; нехай слухають їх… Якщо Мойсея і пророків не послухають, то хоч би хто і з мертвих воскрес, не повірять». Ми повинні сприймати ці слова як звернення до кожного із нас тому, що бачимо до чого може привести безвір’я. Безвір’я, яке зароджується не від нестачі доказів чи переконання, а від духовної зіпсованості, закам’янілості. Тому ніякі докази не можуть допомогти тим, хто розбещений і зіпсований земними насолодами.Сьогодні ми маємо дещо більше від Мойсея і пророків – Святе Письмо, Святе Євангеліє та настанови, які дав нам, грішним людям, сам Господь Ісус Христос, щоб ми могли осягнути вічне блаженство.

Зазвичай ввечері у храмах звершуватиметься особлива заупокійна служба – парастас (від грец. παράστᾰσις – «стояння поруч, клопотання»), якою починається Димитрівська поминальна субота. Адже, як відомо, біблійний та богослужбовий день бере початок з вечора: «І був вечір, і був ранок: день перший» (Бут. 1: 5). У саму ж суботу, вранці, служитиметься Божественна літургія, а після неї – загальна Панахида.За традицією, Димитрівська поминальна субота є батьківською, тобто ми молимося за своїх спочилих рідних та близьких, хто відійшов із цього земного життя. Димитрівською вона називається тому, що припадає напередодні вшанування пам’яті великомученика Димитрія Солунського. Він був людиною військовою, комендантом грецького міста Солунь, і в 306 році був страчений за сповідання християнства. Вважався покровителем воїнів, тож спершу Церква у Димитрівську поминальну суботу згадувала всіх воїнів, що загинули за віру і Батьківщину, а також всіх померлих раптовою смертю. Згодом стали творити пам'ять і за спочилих батьків, і за всіх одвіку спочилих християн.Завтра, в Димитрівську поминальну суботу, ми будемо у молитві просити Бога за померлих батьків і рідних, братів і сестер, за всіх полеглих воїнів та безвинно вбитих – не лише в далекі часи, а й у теперішні. Проситимемо прощення їхніх гріхів і дарування їм Царства Небесного, де немає ні недуги, ні журби, ні зітхання, а є життя безкінечне. Спочилі вже не можуть каятися і просити прощення, зате ми можемо допомогти їм, молячи Бога за них. У цей день прийнято також подавати записки з іменами спочилих рідних та близьких, які зачитуються священнослужителями під час заупокійного богослужіння. Також вірні приносять до храму поживу для потреб парафії та нужденних, чинять діла милосердя. Тож поки маємо час і можливість молитися за померлих, будемо виконувати свій обов’язок і надіятися, що Всемилостивий Господь почує наші молитви і простить їм провини їхні, вільні й невільні.