2 березня — Про пістБо коли ви будете прощати людям їхні провини, то простить і вам Отець ваш Небесний. А коли не будете прощати людям їхніх провин, то й Отець ваш не простить вам ваших провин. Також, коли постите, не будьте сумні, як лицеміри, бо вони спотворюють свої обличчя, щоб показатися людям тими, хто постить. Воістину кажу вам: вони вже отримали нагороду свою. А ти, коли постиш, намасти голову свою і вмий лице своє, щоб не показатися людям тим, хто постить, а тільки Отцю твоєму, що в тайні. І Отець твій, Який бачить таємне, віддасть тобі явно. Не збирайте собі скарбів на землі, де міль та іржа нищать і де злодії підкопують і крадуть. Але збирайте собі скарби на небі, де ні міль, ні іржа не нищать, і де злодії не підкопують і не крадуть. Бо де скарб ваш, там буде і серце ваше.”(Мт. 6:14-21)———Сьогодні, в останню неділю перед початком Великого посту, Церква нагадує нам про головне – про справжній сенс посту. Господь відкриває нам, що піст – це не просто утримання від їжі, а шлях до очищення серця, до звільнення від усього, що заважає нашій душі зростати в любові до Бога та ближнього.У Старому Завіті піст означав повне утримання від їжі та пиття від світанку до заходу сонця. Такий звичай згадується в книзі Суддів (Суд. 20:26). Посту дотримувалися як один день, так і протягом кількох днів або навіть тижнів (1 Цар. 31:13; 2 Цар. 12:16–20). Даниїл, наприклад, утримувався від «смачної їжі», м’яса та вина три тижні (Дан. 10:3). Назореї давали обітницю не вживати вина і всього, що походить від винограду (Числ. 6:1–12).Згодом християнський піст набув іншого характеру: головною його метою стало не лише утримання від певної їжі, а перш за все духовне очищення, боротьба з пристрастями. Найсуворіші монастирські устави передбачають утримання від їжі у певні дні Великого посту, проте навіть у них не йдеться про відмову від води.Піст – це не лише відмова від м’яса, молока чи риби. Це не просто зміна раціону, а насамперед зміна серця. Адже що користі від того, що людина не їсть скоромного, але продовжує осуджувати, злитися, заздрити або гніватися?Святі отці наголошують: тілесне утримання – лише допоміжний засіб. Головна мета посту – навчитися любити Бога і ближнього більше, ніж себе. Піст має допомогти нам звільнитися від того, що нас поневолює: пристрастей, залежностей, гордості, себелюбства.Тому Господь нагадує нам: не потрібно робити з посту виставу, як це робили фарисеї, які показували всім свою “набожність”. Навпаки, піст має бути глибоким і таємним подвигом серця.У другій частині сьогоднішнього Євангелія Христос говорить нам про те, що справжній скарб – це не багатства світу, а багатство духовне. Якщо людина прив’язується до земного, її серце стає рабом речей, грошей, кар’єри. Але справжня свобода – у небесному скарбі, який не піддається тліну, який завжди з нами – це любов, милосердя, чистота серця.Святий Климент Александрійський говорить:“Де скарб людини, там і серце її. Велике лихо, коли людина стає рабом земного: грошей, відсотків, торгівлі. Що може бути гірше за це? Адже тоді вона втрачає свою свободу, відмовляється від благородства душі і стає невільником речей. А хто прикований до багатства, той не може чути нічого корисного для своєї душі, як пес у конурі, що охороняє кістку, не дозволяючи нікому наблизитися до неї.”Нехай цей Великий піст стане для нас не просто відмовою від їжі, а справжнім шляхом до свободи. Нехай він допоможе нам очистити своє серце, пробачити, навчитися любити і тим самим – зібрати справжні небесні скарби, які залишаться з нами вічно.
Той тиждень, який за народною традицією називають Масляною, або Масницею, в церковній традиції зветься Тижнем сирним, масляним, або Сирною седмицею. Таку назву цей тиждень отримав через те, що впродовж нього дозволяється вживання молочних продуктів (відтак, і сиру), а також яєць. До того ж, цей тиждень є загальницею, тобто одноденних постів у середу і п’ятницю немає. Починається Сирна седмиця з Неділі м’ясопусної, а закінчується Неділею сиропусною, коли «відпускається сир» (тобто, добровільно християни відмовляються його вживати), адже далі настає період Великого посту. Але попри схожість щодо продуктів споживання, народна Масляна та Сирна седмиця дуже різняться за змістом та характером їх проведення. Якщо звичаї народної Масниці, здебільшого, спрямовані на веселощі, гуляння, загравання, пустощі і щедрі частування, то для вірян Сирна седмиця – це останній підготовчий тиждень до Великого посту, в який бажано увійти з миром і спокоєм у душі. На Сирному тижні у храмах вже не звершується Таїнство шлюбу (вінчання). У середу та п'ятницю не служиться літургія. А з середи вже починають читати покаянну молитву преподобного Єфрема Сиріна.Останній день Масляної – Неділя сиропусна, прощена. В цей день не лише за церковною, а й за народною традицією прийнято «прощатися» – просити у рідних і ближніх прощення за кривди чи гріхи, вчинені навмисно чи ненароком. Олекса Воропай в етнографічному нарисі «Звичаї нашого народу» фіксує також давню традицію у Прощену неділю відвідувати цвинтарі, щоби просити прощення у спочилих родичів. Такий звичай Церква теж вітає, нагадуючи, що спочилих рідних завжди можна вшанувати також молитвою і ділами милосердя.
У цю суботу ми звершуватимемо особливе загальне поминання душ усіх, хто від віку спочив у вірі та надії на воскресіння. Називають цю вселенську поминальну суботу ще батьківською, бо Церква закликає молитися за всіх, хто відійшов із цього земного життя до прабатьків наших. А також М՚ясопусною, бо після цієї суботи – Неділя м’ясопусна, тобто остання, коли церковний устав дозволяє їсти м’ясні страви (буквально: «відпускаємо м’ясо», тому і «м’ясопусна»). Тож усього тиждень відділяє нас від початку Великого посту. Ми у молитві згадуємо всіх померлих не просто заради того, щоби вшанувати їхню пам’ять і їхнє минуле життя. Ми молимося про душі померлих тому, що до цього нас надихає віра у воскресіння. Ми віримо, що як Христос помер і воскрес, так і всіх наших померлих Бог воскресить. Ми підносимо за спочилих свої молитви не приватно, а соборно, як Єдина Христова Церква, долаючи час і простір. Тому ця субота і зветься вселенською: вона у молитві за упокоєння душ спочилих єднає нас, живих, з нашими померлими, щодо яких ми виявляємо у такий спосіб нашу християнську любов. Ми повнотою Церкви молимося за упокоєння душ не лише тих померлих, кого ми особисто знаємо, але і всіх, хто від віку спочив у вірі в Бога. Всі вони відомі Богові, адже у Нього немає померлих, бо перед Ним – усі є живими. Тож завтра, у вселенську батьківську поминальну суботу, піднесімо наші молитви за всіх спочилих, а особливо – за наших захисників, які у цій страшній війні віддали своє життя, захищаючи свободу і мир для нашої Батьківщини-України. Нехай вічною буде пам’ять про померлих!
6 лютого — Дві лепти вдовиІ говорив їм у Своєму вченні: остерігайтеся книжників, що люблять ходити у довгих одежах і приймати вітання на зібраннях, сидіти попереду в синагогах і займати перші місця на бенкетах, — вони, що з’їдають доми вдів і напоказ довго моляться, приймуть найтяжче осудження.І сів Ісус навпроти скарбниці й дивився, як народ кладе гроші в скарбницю. Більшість багатих клали багато. Прийшла ж одна бідна вдова і поклала дві лепти, що становить кодрант. Підкликавши Своїх учнів, Ісус сказав їм: істинно кажу вам, що ця бідна вдова поклала більше за всіх, хто клав у скарбницю. Бо всі клали зі свого надлишку, а вона зі своєї убогості поклала все, що мала, все своє прожиття.(Мк. 12:38–44)———Сьогоднішнє євангельське читання починається з викривального застереження щодо книжників. Ісус докоряє їм передусім за їхню гординю, яка виявляється в бажанні носити довгі одежі, приймати вітання на людних зібраннях, сидіти попереду в синагогах і займати почесні місця на бенкетах.Далі Ісус перериває Своє повчання, щоб сісти і поспостерігати за тим, як люди кладуть пожертви до храмової скарбниці. Учні стоять поряд і разом із Ним спостерігають за цією звичною для храму сценою: довгий потік людей підходить до скарбниці, і кожен кладе туди гроші.На цьому тлі різко виділяється скромна вдова, поведінка якої разюче контрастує з тими, кого викривав Ісус. Проте увага зосереджується не на її скромності, а на її пожертві. Саме на цьому Ісус наголошує, звертаючи увагу учнів.Лепта була найдрібнішою з дрібних мідних або бронзових монет. Кодрант становив чверть асарія; 64 асарії дорівнювали одному динарію. Отже, вдова принесла до храму лише 1/64 частину денної плати найманого робітника. Для матеріального стану храму ця сума не мала жодного значення. Але для самої жертводавиці це була велика сума, адже вдови, поряд із сиротами, належали до найбідніших прошарків суспільства в стародавньому Ізраїлі.Святитель Іоанн Золотоуст бачить у цьому євангельському епізоді важливий урок: милосердя і щедрість не обов’язково випливають із багатства. Навіть за браком матеріальних можливостей одного лише доброго наміру може бути достатньо для того, щоб осягнути Царство Небесне.
4 лютого — Діалог Христа із саддукеямиПотім прийшли до Нього саддукеї, які кажуть, що немає воскресіння, і запитали Його, кажучи:«Учителю! Мойсей написав нам: якщо в когось помре брат і залишить дружину, а дітей не залишить, то його брат нехай візьме цю жінку і відновить потомство своєму братові. Було семеро братів: перший узяв жінку, і, помираючи, не залишив дітей. Узяв її другий і також помер, і він не залишив дітей; так само і третій. Всі семеро брали її за дружину і не залишили дітей. Нарешті, після всіх померла і жінка. Отже, при воскресінні, коли воскреснуть, кому з них вона буде дружиною? Бо семеро мали її за дружину».Ісус відповів їм: «Чи не через це ви впадаєте в оману, не знаючи Писань і сили Божої? Бо коли воскреснуть із мертвих, то не будуть ні одружуватися, ні виходити заміж, але будуть як ангели на небесах. А щодо мертвих, що вони воскреснуть, хіба ви не читали в книзі Мойсея, як Бог, промовляючи до нього біля тернового куща, сказав: “Я Бог Авраама, і Бог Ісаака, і Бог Якова”? Бог не є Богом мертвих, а Богом живих. Тож ви дуже помиляєтесь».Мк. 12:18-27——У сьогоднішньому євангельському читанні подано діалог Ісуса із саддукеями.Щодо саддукеїв історик І століття Йосиф Флавій зазначає, що, згідно з їхнім вченням, «душі людей помирають разом із тілом». Саддукеї, за словами Йосифа, «не визнають жодних інших постанов, окрім постанов Закону. Вони навіть вважають похвальним виступати проти вчителів власної філософської школи».Хоча опис саддукейської партії у Йосифа Флавія короткий, він добре відповідає тому, що ми дізнаємося про них із синоптичних Євангелій: питання саддукеїв до Ісуса якраз стосується теми безсмертя душі. Можливо, Флавій, будучи фарисеєм, недооцінював вплив саддукеїв: принаймні, деякі з первосвящеників I століття, ймовірно, належали до цієї партії. У Діяннях апостолів згадується «первосвященик і ті, що були з ним, тобто саддукейська єресь» (Діян. 5:17).Вислів «відновити потомство братові своєму» (Мт. 22:24; Мк. 12:19; Лк. 20:28) відсилає нас до юдейського закону, зокрема до закону левірату, згідно з яким, якщо один із братів помирав бездітним, інший брат мав взяти його дружину, «і первісток, якого вона народить, залишиться з іменем померлого брата, щоб його ім’я не зникло в Ізраїлі» (Втор. 25:5-6). У Старому Завіті, зокрема в Септуагінті, це називалося «відновити ім’я брата свого» (Втор. 25:7). Старозавітне приписання має чітку мету: закон вводиться для того, щоб ім’я померлого бездітним «не зникло в Ізраїлі». Тобто ім’я цієї людини мало бути внесене в родовід того, чиїм фізичним батьком він не був, але хто походив від його брата.Недаремно всі три синоптики подають цей діалог із саддукеями: таким чином вони ніби готують читача до сприйняття центральної події євангельської історії — воскресіння Христа. Вибудовується та ж логічна послідовність, яку ми знаходимо у апостола Павла:«Якщо немає воскресіння мертвих, то і Христос не воскрес; а якщо Христос не воскрес, то й проповідь наша даремна, даремна і віра ваша» (1 Кор. 15:13-14).
3 лютого - Церква шанує пам’ять святого і праведного Симеона Богоприємця і пророчиці АнниПро праведного Симеона святий євангелист Лука пише так: “…чоловік той, праведний та побожний, очікував утіхи Ізраїля, і Дух Святий був на ньому. Йому було відкрито Святим Духом, що не бачитиме смерти, перш ніж побачить Христа Господа” (Лк. 2, 25-26). Більшого свідчення святости нема і бути не може, а також ніхто не міг осягнути більшого щастя, як той, хто вже тут, на землі, на своїх руках тримав Спасителя світу. Старозавітнє передання говорить, що святий Симеон був одним із тих сімдесяти, що переклали книги Святого Письма на грецьку мову. Жив він, згідно з переданням, близько 300 літ, а помер наступного дня після Стрітення Господа нашого Ісуса Христа. Згодом його мощі перенесли до Царгорода, в церкву святого Якова, яку збудував імператор Юстин Молодший, і в якій спочивали мощі пророка Захарії і святого Якова, брата Господнього.Свята пророчиця Анна, дочка Фануїла, прожила з чоловіком сім літ, а потім до 84 літ життя день і ніч молилася і постила при храмі в Єрусалимі. В нагороду за це вона своїми очима побачила Спасителя і свідчила про цю подію всім, хто посвятився службі Богові і чекав Месії. Бог наділив її духом пророцтва.
Стрітення Господнє – зустріч Бога і людстваСтрітення Господнє – останнє дванадесяте свято перед Великим постом, що завершує 40-денний різдвяний цикл. Це єдине свято, яке водночас є і Господнім, і Богородичним, бо, згадуючи євангельську подію, ми вшановуємо і Спасителя, і Його Пречисту Матір.На 40-й день після народження Христа Богородиця та праведний Йосиф Обручник принесли Богонемовля до храму, як того вимагав закон. Жертвою стали дві голубки – знак скромного достатку Святої Родини, як сказано у Святому Письмі (Лев. 12:6, 8).У храмі Святе Немовля зустрічають праведний Симеон і пророчиця Анна. Вони ніби уособлюють людство, що очікує на Спасителя. Симеон пророкує Марії, що Її душу пройме меч скорботи – передвістя майбутніх страждань, коли Вона побачить смерть Сина. Але Богородиця, довірившись Божій волі, приймає цю жертву.У цей день ми не лише славимо Христа, а й вшановуємо Діву Марію – Її віру, терпіння і духовну перемогу. Її приклад закликає нас довіряти Богові навіть тоді, коли не розуміємо Його задуму.Нехай Господь зміцнить нашу віру і допоможе долати всі випробування на шляху спасіння!
31 січня - Церква шанує пам’ять безсрібників, мучеників Кира та Іоана і з ними мучениць Афанасії та дочок її Феодотії, Феоктисти і ЄвдоксіїСвятий безсрібник Кир був відомим лікарем в місті Александрії, де народився і виріс. Він був християнином і лікував всіх хворих безкоштовно, не тільки подаючи допомогу в тілесних хворобах, але лікував також і душевні недуги, які бувають причинами тілесних хвороб. Проповідуючи Євангельське вчення, святий лікар багатьох язичників навернув до Христа. Під час гоніння Діоклетіана (284 — 305) святий Кир пішов у Аравійську пустелю, де прийняв чернецтво, і продовжував там лікувати людей своєю молитвою, одержавши від Бога дар зцілювати всі хвороби.У місті Єдесі в той час жив воїн Іоанн, благочестивий християнин. Коли почалося гоніння, він прийшов до Єрусалиму, і там, почувши про святого Кира, став його розшукувати, пішовши для цього в Александрію, потім в Аравію. Знайшовши святого Кира, Іоанн всією душею прив'язався до нього і став його вірним послідовником.Дізнавшись, що в Єгипті, в місті Каноп, схоплена християнка Афанасія з трьома юними дочками: Феоктистою — 15 років, Феодотією — 13 років і Євдоксією — 11 років, святі Кир та Іоанн поспішили прийти до них на допомогу, побоюючись, як би страх перед муками не примусив їх відректися від Христа. Вони відвідали їх у в'язниці і зміцнили в мужності перед майбутнім подвигом. Дізнавшись про це, правитель міста схопив святих Кира й Іоанна і, переконавшись в їх твердому і безбоязному сповіданні віри в Христа, піддав їх страшним тортурам на очах Афанасії та її дочок. Сповідниці так само стійко перенесли всі муки і були обезголовлені. Слідом за ними на тому ж місці стратили святих безсрібників Кира та Іоана (+ 311). Тіла їх християни поховали в церкві святого апостола і євангеліста Марка. У V столітті мощі святих Кира та Іоанна були перенесені з Канопу в Мануфін. Пізніше їхні мощі були перенесені в Рим, а звідти до Мюнхена.
30 січня - свято Собору Трьох Вселенських учителів і святителів Василія Великого, Григорія Богослова та Іоана ЗолотоустогоЗгідно із Святим Переданням, у другій половині XI ст., у час правління Візантійського імператора Олексія I Комніна поштовхом до встановлення цього свята була велика суперечка про те, хто з цих трьох Святителів є більш цінний для Церкви.Одні вище ставили святого Василія Великого, інші— святого Григорія Богослова, а треті – святого Іоана Золотоустого. Кожен із них мав свою велику частину прихильників. Через це між багатьма виник розбрат. Цю дискусію розв’язали самі Святителі. Вони спочатку кожен зокрема, а потім й усі три разом з’явилися Іоану, єпископу міста Евхаїти, і сказали: «Ми як один у Бога й нічого нема в нас протирічливого чи дискусійного, а кожен з нас свого часу окремо був натхнений Божим Духом. Тож нема між нами ні першого, ні другого, але як назвеш одного, то за ним ідуть два інші. Встань, отже, і накажи тим, що через нас сваряться, щоб не ділилися, бо як за життя, так і після смерті нашим намаганням є всі сторони світу приводити до миру і єдності. Установи, отже, святкування нашої пам’яті в один день так, тому що ми – як одне в Бога, а ми будемо помагати прийти до спасіння тим, що святкуватимуть нашу пам’ять».В житті цих трьох святителів було багато спільного. Всі вони народилися в благочестивих християнських сім’ях і відчули на собі благотворну дію святої материнської любові, котра прагнула прищепити їм дійсно християнське благочестя, запалити в їхніх серцях вогонь ревності за істинну віру й бажання присвятити всі свої сили служінню Богу.Всі три майбутніх святителі дістали прекрасну світську освіту в найкращих школах того часу, були знайомі з різними науками, з філософією, з класичною літературою, вирізнялися високою природною обдарованістю, досконало володіли красномовством. Кожен з них, прагнучи принести начатки своїх дарувань та сил в благоприємну жертву Господу, провів по кілька літ своєї молодості в напружених аскетичних подвигах: в трудах, молитвах, вивченні Священного Писання, в найстрогішому самообмеженні та пості.Багато мудрості та мужності довелося проявити великим святителям в боротьбі за чистоту православної віри й за високий рівень християнської моралі. В цій самовідданій боротьбі вони не шкодували своїх сил, не страшилися ніяких небезпек й проявили себе славними і приснопам’ятними сповідниками. Добрим ділом для християн є вшановування пам’яті святих; співати їм славу та вихваляти їх — справедливо, але даремними будуть всі наші молитви й церковні піснеспіви, якщо всім цим закінчиться наше вшанування святих. Їх потрібно вшановувати тим, щоб слідувати їхньому прикладу й навчатися від них, як жити за заповідями Божими, та вченням святого Євангелія.
Віра, що не знає меж…Недільне читання з Євангелія від Матвія розповідає про зцілення дочки хананеянки. Ця історія відкриває перед нами силу віри, яка здатна подолати будь-які перепони.Хананеянка, представниця язичницького народу, звертається до Ісуса, просячи зцілення для своєї дочки. Вона стикається з мовчанням Спасителя, стриманістю учнів і навіть, здавалося б, різкими словами Христа: «Недобре взяти хліб у дітей і кинути псам». Але її смиренність і віра залишаються непохитними, і вона отримує те, про що просила.Ця історія нагадує нам, що випробування часто перевіряють нашу довіру до Бога. Ісус не принижує хананеянку, а показує, що спасіння не залежить від етнічної чи ще якоїсь належності. Справжньою умовою Божої милості є молитва і віра, яка глибока і наполеглива.Часто ми самі впадаємо у відчай, якщо здається, що Бог мовчить. Ця історія вчить нас смирення, наполегливості в молитві та довіри до Божої волі. Наша віра повинна долати сумніви, бо Господь завжди чує нас.Нехай приклад хананеянки надихає нас не зупинятися у випробуваннях, але шукати Божої допомоги з вірою і смиренням. І нехай Господь зміцнює нас у довірі до Нього.
TGLIST.COM.UA
