Статистика telegram channel - @savatiy_sobko

6 лютого — Дві лепти вдовиІ говорив їм у Своєму вченні: остерігайтеся книжників, що люблять ходити у довгих одежах і приймати вітання на зібраннях, сидіти попереду в синагогах і займати перші місця на бенкетах, — вони, що з’їдають доми вдів і напоказ довго моляться, приймуть найтяжче осудження.І сів Ісус навпроти скарбниці й дивився, як народ кладе гроші в скарбницю. Більшість багатих клали багато. Прийшла ж одна бідна вдова і поклала дві лепти, що становить кодрант. Підкликавши Своїх учнів, Ісус сказав їм: істинно кажу вам, що ця бідна вдова поклала більше за всіх, хто клав у скарбницю. Бо всі клали зі свого надлишку, а вона зі своєї убогості поклала все, що мала, все своє прожиття.(Мк. 12:38–44)———Сьогоднішнє євангельське читання починається з викривального застереження щодо книжників. Ісус докоряє їм передусім за їхню гординю, яка виявляється в бажанні носити довгі одежі, приймати вітання на людних зібраннях, сидіти попереду в синагогах і займати почесні місця на бенкетах.Далі Ісус перериває Своє повчання, щоб сісти і поспостерігати за тим, як люди кладуть пожертви до храмової скарбниці. Учні стоять поряд і разом із Ним спостерігають за цією звичною для храму сценою: довгий потік людей підходить до скарбниці, і кожен кладе туди гроші.На цьому тлі різко виділяється скромна вдова, поведінка якої разюче контрастує з тими, кого викривав Ісус. Проте увага зосереджується не на її скромності, а на її пожертві. Саме на цьому Ісус наголошує, звертаючи увагу учнів.Лепта була найдрібнішою з дрібних мідних або бронзових монет. Кодрант становив чверть асарія; 64 асарії дорівнювали одному динарію. Отже, вдова принесла до храму лише 1/64 частину денної плати найманого робітника. Для матеріального стану храму ця сума не мала жодного значення. Але для самої жертводавиці це була велика сума, адже вдови, поряд із сиротами, належали до найбідніших прошарків суспільства в стародавньому Ізраїлі.Святитель Іоанн Золотоуст бачить у цьому євангельському епізоді важливий урок: милосердя і щедрість не обов’язково випливають із багатства. Навіть за браком матеріальних можливостей одного лише доброго наміру може бути достатньо для того, щоб осягнути Царство Небесне.

4 лютого — Діалог Христа із саддукеямиПотім прийшли до Нього саддукеї, які кажуть, що немає воскресіння, і запитали Його, кажучи:«Учителю! Мойсей написав нам: якщо в когось помре брат і залишить дружину, а дітей не залишить, то його брат нехай візьме цю жінку і відновить потомство своєму братові. Було семеро братів: перший узяв жінку, і, помираючи, не залишив дітей. Узяв її другий і також помер, і він не залишив дітей; так само і третій. Всі семеро брали її за дружину і не залишили дітей. Нарешті, після всіх померла і жінка. Отже, при воскресінні, коли воскреснуть, кому з них вона буде дружиною? Бо семеро мали її за дружину».Ісус відповів їм: «Чи не через це ви впадаєте в оману, не знаючи Писань і сили Божої? Бо коли воскреснуть із мертвих, то не будуть ні одружуватися, ні виходити заміж, але будуть як ангели на небесах. А щодо мертвих, що вони воскреснуть, хіба ви не читали в книзі Мойсея, як Бог, промовляючи до нього біля тернового куща, сказав: “Я Бог Авраама, і Бог Ісаака, і Бог Якова”? Бог не є Богом мертвих, а Богом живих. Тож ви дуже помиляєтесь».Мк. 12:18-27——У сьогоднішньому євангельському читанні подано діалог Ісуса із саддукеями.Щодо саддукеїв історик І століття Йосиф Флавій зазначає, що, згідно з їхнім вченням, «душі людей помирають разом із тілом». Саддукеї, за словами Йосифа, «не визнають жодних інших постанов, окрім постанов Закону. Вони навіть вважають похвальним виступати проти вчителів власної філософської школи».Хоча опис саддукейської партії у Йосифа Флавія короткий, він добре відповідає тому, що ми дізнаємося про них із синоптичних Євангелій: питання саддукеїв до Ісуса якраз стосується теми безсмертя душі. Можливо, Флавій, будучи фарисеєм, недооцінював вплив саддукеїв: принаймні, деякі з первосвящеників I століття, ймовірно, належали до цієї партії. У Діяннях апостолів згадується «первосвященик і ті, що були з ним, тобто саддукейська єресь» (Діян. 5:17).Вислів «відновити потомство братові своєму» (Мт. 22:24; Мк. 12:19; Лк. 20:28) відсилає нас до юдейського закону, зокрема до закону левірату, згідно з яким, якщо один із братів помирав бездітним, інший брат мав взяти його дружину, «і первісток, якого вона народить, залишиться з іменем померлого брата, щоб його ім’я не зникло в Ізраїлі» (Втор. 25:5-6). У Старому Завіті, зокрема в Септуагінті, це називалося «відновити ім’я брата свого» (Втор. 25:7). Старозавітне приписання має чітку мету: закон вводиться для того, щоб ім’я померлого бездітним «не зникло в Ізраїлі». Тобто ім’я цієї людини мало бути внесене в родовід того, чиїм фізичним батьком він не був, але хто походив від його брата.Недаремно всі три синоптики подають цей діалог із саддукеями: таким чином вони ніби готують читача до сприйняття центральної події євангельської історії — воскресіння Христа. Вибудовується та ж логічна послідовність, яку ми знаходимо у апостола Павла:«Якщо немає воскресіння мертвих, то і Христос не воскрес; а якщо Христос не воскрес, то й проповідь наша даремна, даремна і віра ваша» (1 Кор. 15:13-14).

3 лютого - Церква шанує пам’ять святого і праведного Симеона Богоприємця і пророчиці АнниПро праведного Симеона святий євангелист Лука пише так: “…чоловік той, праведний та побожний, очікував утіхи Ізраїля, і Дух Святий був на ньому. Йому було відкрито Святим Духом, що не бачитиме смерти, перш ніж побачить Христа Господа” (Лк. 2, 25-26). Більшого свідчення святости нема і бути не може, а також ніхто не міг осягнути більшого щастя, як той, хто вже тут, на землі, на своїх руках тримав Спасителя світу. Старозавітнє передання говорить, що святий Симеон був одним із тих сімдесяти, що переклали книги Святого Письма на грецьку мову. Жив він, згідно з переданням, близько 300 літ, а помер наступного дня після Стрітення Господа нашого Ісуса Христа. Згодом його мощі перенесли до Царгорода, в церкву святого Якова, яку збудував імператор Юстин Молодший, і в якій спочивали мощі пророка Захарії і святого Якова, брата Господнього.Свята пророчиця Анна, дочка Фануїла, прожила з чоловіком сім літ, а потім до 84 літ життя день і ніч молилася і постила при храмі в Єрусалимі. В нагороду за це вона своїми очима побачила Спасителя і свідчила про цю подію всім, хто посвятився службі Богові і чекав Месії. Бог наділив її духом пророцтва.

Стрітення Господнє – зустріч Бога і людстваСтрітення Господнє – останнє дванадесяте свято перед Великим постом, що завершує 40-денний різдвяний цикл. Це єдине свято, яке водночас є і Господнім, і Богородичним, бо, згадуючи євангельську подію, ми вшановуємо і Спасителя, і Його Пречисту Матір.На 40-й день після народження Христа Богородиця та праведний Йосиф Обручник принесли Богонемовля до храму, як того вимагав закон. Жертвою стали дві голубки – знак скромного достатку Святої Родини, як сказано у Святому Письмі (Лев. 12:6, 8).У храмі Святе Немовля зустрічають праведний Симеон і пророчиця Анна. Вони ніби уособлюють людство, що очікує на Спасителя. Симеон пророкує Марії, що Її душу пройме меч скорботи – передвістя майбутніх страждань, коли Вона побачить смерть Сина. Але Богородиця, довірившись Божій волі, приймає цю жертву.У цей день ми не лише славимо Христа, а й вшановуємо Діву Марію – Її віру, терпіння і духовну перемогу. Її приклад закликає нас довіряти Богові навіть тоді, коли не розуміємо Його задуму.Нехай Господь зміцнить нашу віру і допоможе долати всі випробування на шляху спасіння!

31 січня - Церква шанує пам’ять безсрібників, мучеників Кира та Іоана і з ними мучениць Афанасії та дочок її Феодотії, Феоктисти і ЄвдоксіїСвятий безсрібник Кир був відомим лікарем в місті Александрії, де народився і виріс. Він був християнином і лікував всіх хворих безкоштовно, не тільки подаючи допомогу в тілесних хворобах, але лікував також і душевні недуги, які бувають причинами тілесних хвороб. Проповідуючи Євангельське вчення, святий лікар багатьох язичників навернув до Христа. Під час гоніння Діоклетіана (284 — 305) святий Кир пішов у Аравійську пустелю, де прийняв чернецтво, і продовжував там лікувати людей своєю молитвою, одержавши від Бога дар зцілювати всі хвороби.У місті Єдесі в той час жив воїн Іоанн, благочестивий християнин. Коли почалося гоніння, він прийшов до Єрусалиму, і там, почувши про святого Кира, став його розшукувати, пішовши для цього в Александрію, потім в Аравію. Знайшовши святого Кира, Іоанн всією душею прив'язався до нього і став його вірним послідовником.Дізнавшись, що в Єгипті, в місті Каноп, схоплена християнка Афанасія з трьома юними дочками: Феоктистою — 15 років, Феодотією — 13 років і Євдоксією — 11 років, святі Кир та Іоанн поспішили прийти до них на допомогу, побоюючись, як би страх перед муками не примусив їх відректися від Христа. Вони відвідали їх у в'язниці і зміцнили в мужності перед майбутнім подвигом. Дізнавшись про це, правитель міста схопив святих Кира й Іоанна і, переконавшись в їх твердому і безбоязному сповіданні віри в Христа, піддав їх страшним тортурам на очах Афанасії та її дочок. Сповідниці так само стійко перенесли всі муки і були обезголовлені. Слідом за ними на тому ж місці стратили святих безсрібників Кира та Іоана (+ 311). Тіла їх християни поховали в церкві святого апостола і євангеліста Марка. У V столітті мощі святих Кира та Іоанна були перенесені з Канопу в Мануфін. Пізніше їхні мощі були перенесені в Рим, а звідти до Мюнхена.

30 січня - свято Собору Трьох Вселенських учителів і святителів Василія Великого, Григорія Богослова та Іоана ЗолотоустогоЗгідно із Святим Переданням, у другій половині XI ст., у час правління Візантійського імператора Олексія I Комніна поштовхом до встановлення цього свята була велика суперечка про те, хто з цих трьох Святителів є більш цінний для Церкви.Одні вище ставили святого Василія Великого, інші— святого Григорія Богослова, а треті – святого Іоана Золотоустого. Кожен із них мав свою велику частину прихильників. Через це між багатьма виник розбрат. Цю дискусію розв’язали самі Святителі. Вони спочатку кожен зокрема, а потім й усі три разом з’явилися Іоану, єпископу міста Евхаїти, і сказали: «Ми як один у Бога й нічого нема в нас протирічливого чи дискусійного, а кожен з нас свого часу окремо був натхнений Божим Духом. Тож нема між нами ні першого, ні другого, але як назвеш одного, то за ним ідуть два інші. Встань, отже, і накажи тим, що через нас сваряться, щоб не ділилися, бо як за життя, так і після смерті нашим намаганням є всі сторони світу приводити до миру і єдності. Установи, отже, святкування нашої пам’яті в один день так, тому що ми – як одне в Бога, а ми будемо помагати прийти до спасіння тим, що святкуватимуть нашу пам’ять».В житті цих трьох святителів було багато спільного. Всі вони народилися в благочестивих християнських сім’ях і відчули на собі благотворну дію святої материнської любові, котра прагнула прищепити їм дійсно християнське благочестя, запалити в їхніх серцях вогонь ревності за істинну віру й бажання присвятити всі свої сили служінню Богу.Всі три майбутніх святителі дістали прекрасну світську освіту в найкращих школах того часу, були знайомі з різними науками, з філософією, з класичною літературою, вирізнялися високою природною обдарованістю, досконало володіли красномовством. Кожен з них, прагнучи принести начатки своїх дарувань та сил в благоприємну жертву Господу, провів по кілька літ своєї молодості в напружених аскетичних подвигах: в трудах, молитвах, вивченні Священного Писання, в найстрогішому самообмеженні та пості.Багато мудрості та мужності довелося проявити великим святителям в боротьбі за чистоту православної віри й за високий рівень християнської моралі. В цій самовідданій боротьбі вони не шкодували своїх сил, не страшилися ніяких небезпек й проявили себе славними і приснопам’ятними сповідниками. Добрим ділом для християн є вшановування пам’яті святих; співати їм славу та вихваляти їх — справедливо, але даремними будуть всі наші молитви й церковні піснеспіви, якщо всім цим закінчиться наше вшанування святих. Їх потрібно вшановувати тим, щоб слідувати їхньому прикладу й навчатися від них, як жити за заповідями Божими, та вченням святого Євангелія.

Віра, що не знає меж…Недільне читання з Євангелія від Матвія розповідає про зцілення дочки хананеянки. Ця історія відкриває перед нами силу віри, яка здатна подолати будь-які перепони.Хананеянка, представниця язичницького народу, звертається до Ісуса, просячи зцілення для своєї дочки. Вона стикається з мовчанням Спасителя, стриманістю учнів і навіть, здавалося б, різкими словами Христа: «Недобре взяти хліб у дітей і кинути псам». Але її смиренність і віра залишаються непохитними, і вона отримує те, про що просила.Ця історія нагадує нам, що випробування часто перевіряють нашу довіру до Бога. Ісус не принижує хананеянку, а показує, що спасіння не залежить від етнічної чи ще якоїсь належності. Справжньою умовою Божої милості є молитва і віра, яка глибока і наполеглива.Часто ми самі впадаємо у відчай, якщо здається, що Бог мовчить. Ця історія вчить нас смирення, наполегливості в молитві та довіри до Божої волі. Наша віра повинна долати сумніви, бо Господь завжди чує нас.Нехай приклад хананеянки надихає нас не зупинятися у випробуваннях, але шукати Божої допомоги з вірою і смиренням. І нехай Господь зміцнює нас у довірі до Нього.

24 січня — Притча про злих виноградарівІ почав говорити їм притчами: один чоловік насадив виноградник, обгородив його огорожею, викопав точило і збудував башту, і, віддавши його виноградарям, відійшов. І послав у свій час до виноградарів слугу, щоб узяти від них плодів з виноградника. Але вони, схопивши його, побили і відпустили ні з чим. Знову послав до них іншого слугу; і тому розбили голову камінням і зневажили його. І знову послав іншого, і того вбили; і багатьох інших: кого били, кого вбивали. Маючи ще одного сина, улюбленого, насамкінець послав і його до них, кажучи: "Посоромляться мого сина". Але виноградарі сказали один одному: "Це спадкоємець; ходімо, вб’ємо його, і спадщина буде наша". І, схопивши його, вбили та викинули геть із виноградника.Що ж зробить господар виноградника? — Прийде і вигубить виноградарів, і віддасть виноградник іншим. Невже ви не читали цього в Писанні: "Камінь, що відкинули будівничі, той самий став головою наріжною; це від Господа, і дивне воно в очах наших"?І вони шукали нагоди схопити Його, але боялися народу, бо зрозуміли, що притчу сказав проти них; і, залишивши Його, відійшли. Мк. 12:1–12——У сьогоднішньому денному читанні з Євангелія від Марка звучить притча про злих виноградарів. Центральною постаттю в притчі є улюблений син. Ця постать ніби відсуває на другий план фігуру господаря, який протягом усієї притчі залишається за кадром. Господар приймає всі рішення, посилає до бунтівників одне посольство за іншим, виносить їм остаточний вирок, але сам так і не з’являється на сцені. Замість себе він посилає сина, що є очевидним відображенням слів Ісуса про Його Отця: Отець послав Сина у світ (Йн. 5:36–37); Син діє від імені Отця (Йн. 5:17–19); Син виконує не Свою волю, а волю Отця (Йн. 6:38).Центральне значення постаті сина підкреслюється використанням образу каменя, який "відкинули будівничі", але який "став головою наріжною". Цей образ, запозичений із Псалтиря (Пс. 117:22), вказує на камінь, що закладається в основу дому. Апостол Петро говорить про Ісуса Христа як про наріжний камінь віри (1 Пет. 2:6–8).Раніше, у Кесарії Филиповій, Ісус застосував образ каменя до Петра (Мт. 16:18). У притчі про злих виноградарів Він використовує цей образ стосовно Себе, вказуючи на центральне значення Свого пришестя у світ для історії не лише Ізраїлю, а й "народу, що приносить плоди" — спасенного людства, об’єднаного в Церкву як Новий Ізраїль. Таким чином, притча поступово переносить слухача далеко за межі теми взаємин між Богом і конкретним народом, набуваючи загальнолюдського масштабу.Як і багато інших навчань і притч Ісуса, притча про злих виноградарів завершується тим, що люди розділяються на дві групи: віруючих і невіруючих, тих, хто покаявся, і тих, хто не покаявся, овець і козлів, спасенних і приречених на муки. Остаточний поділ відбудеться на Страшному суді, але починається він уже на землі, де одні відгукуються на проповідь Ісуса і Його чудеса, а інших Його слова і дії лише більше дратують. Цю змішану реакцію ми спостерігаємо і в чудесах Ісуса, і в Його навчаннях та притчах.

Притча про талантиПрочитана сьогодні притча про таланти — одна з низки пророчих пересторог і притчевих оповідей Христа про майбутній Суд. Якщо прочитати 24-ту і 25-ту глави Євангелія від Матвія, звідки взята ця притча, то ми бачимо, що Спаситель застерігає нас від трьох основних небезпек, які можуть привести нас до суду неготовими. Перша небезпека — це безтурботність, друга — малодушність, а третя — життя, негідне людини через нечутливість і нелюдяність.Безтурботність описана Христом у трьох притчах. Перша — це добродушна, весела безтурботність, яку ми вважаємо природною. Христос говорить: «Пильнуйте, бо суд, день Господній, прийде несподівано, як це було за днів Ноя. Тоді люди їли, пили, виходили заміж і одружувалися, і не думали про більше, ніж про земне, про щоденну радість життя, а суд Господній насувався і одного дня вилився гнівом і потопом». Так буде і пізніше: «Дві жінки будуть молоти на жорнах — одна візьметься, а інша залишиться; двоє будуть у полі — один візьметься, а інший залишиться…» Ця безтурботність, звична і приємна нам, забуває, що життя не таке поверхневе, а глибоке, бездонне, що воно простягається у вічність.Друга безтурботність — це зла безтурботність, яка користується тим, що Бог, ніби, не квапиться прийти на суд. Але апостол Петро говорить, що Бог довго терпить, бо милосердний до нас… У притчі Господній у цій 24-й главі говориться про слугу, якого поставили наглядати за іншими. Йому доручили дбати, щоб іншим було добре жити в домі їхнього господаря, навіть коли той відсутній. Але цей слуга подумав: «Не скоро ще прийде господар; я буду їсти, пити, веселитися, а рабів бити й гнати, я — господар», уявляючи, ніби вони в його владі. А господар повернувся, коли його не чекали, і застав слугу в неправді, та вигнав його.Третя безтурботність описана у притчі про десять дів. П’ять із них були мудрі, а п’ять — нерозумні. Це безтурботність сонна, яка сподівається, що «ще встигнеться». Але суд приходить уночі, бо для сплячого будь-яка година — ніч.Притча про таланти. Господь дає кожному дари за його можливостями і закликає принести плід, відповідний цим дарам. Та часто ми нічого з цими дарами не робимо: отримуємо розум — але не збагачуємо його, маємо чуйне серце — але воно лишається сплячим у егоїзмі, отримуємо сильну волю — але вона залишається безцільною.Чому так відбувається? Не завжди через безтурботність, іноді через малодушність і боягузтво. Ми боїмося ризикувати: спокоєм, забезпеченістю, стосунками, навіть життям. Але коли приходить суд, стає зрозуміло, що дане нам було не нашим, а завжди залишалося Божим.І нарешті, притча про овець і козлів, яка читається перед Великим постом. Цей суд не про великі одкровення, а про те, чи були ми людьми. Якщо ми не можемо бути людьми на землі, то не зможемо бути ними і на небі.Попередження Господнє про суд полягає не в страху перед Судом, а в тому, що буде боляче усвідомити, що ми прожили життя, так і не ставши людьми.Вдумаємося в ці образи, згадаємо, що життя глибоке, безмежне, і почнемо жити не вузьким, бідним життям, а повнотою життя в Бозі. Амінь.Митрополит Сурозький Антоній (Блум)

14 січня Церква вшановує день пам’яті святої рівноапостольної Ніни, просвітительки ГрузіїСвята рівноапостольна Ніна народилася близько 280 року в Каппадокії. Її батько був знатного роду і був родичем святого великомученика Георгія, а мати, Сусанна, була сестрою Патріарха Єрусалимського. З 12 років Ніна виховувалася в Єрусалимі.Одного разу вона зацікавилася долею нетлінного Хітона Господнього і дізналася з переказів, що він був перенесений до Іверії — стародавньої назви Грузії. Ніна почала молитися до Пресвятої Богородиці, просячи Її допомоги в апостольському служінні та набутті Хітона Господнього. Богородиця з’явилася їй уві сні, вручила хрест із виноградної лози й направила до Іверії, пообіцявши Своє заступництво.Патріарх Єрусалимський благословив Ніну на апостольське служіння. Уникаючи мученицької смерті від рук вірменського царя Тиридата, вона близько 319 року прибула до Грузії. У Мцхеті, стародавній столиці Грузії, Ніна знайшла притулок у родині бездітного садівника. За її молитвами дружина садівника позбулася безпліддя і прийняла християнство.Слава про святу Ніну швидко поширилася. У день Преображення Господнього, за її молитвами, буря зруйнувала язичницькі ідоли, що стояли на високій горі. Пізніше Ніна зцілила грузинську царицю Нану від тяжкої хвороби. Після цього цариця прийняла хрещення і стала ревною християнкою.Цар Міріан, підбурюваний язичниками, ледь не піддав святу Ніну жорстоким тортурам. Однак під час цієї спроби сонце померкло, і місто огорнула непроглядна темрява. Цар раптово осліп, а його свита, перелякавшись, марно намагалася звертатися до язичницьких богів. Лише коли вони почали молитися до Бога, темрява розсіялася, сонце засяяло знову, а цар Міріан, зцілений молитвами Ніни, увірував у Христа і прийняв хрещення разом із наближеними.На місці, де свята Ніна віднайшла Хітон Господній, був збудований перший у Грузії християнський храм. У 324 році, за проханням царя Міріана, візантійський імператор Костянтин направив до Грузії єпископа, двох священиків і трьох дияконів, що сприяло остаточному утвердженню християнства в країні.Передчуваючи близьку смерть, свята Ніна попросила царя Міріана надіслати до неї єпископа Іоана. Разом із єпископом прибув сам цар та все духовенство. Біля одра святої Ніни вони стали свідками численних чудес і зцілень.