Зі святою Неділею, дорогі друзі!Гріх багатія полягав не в тому, що він був багатим, а в тому, що він не надавав допомоги й не ділився з іншими. Через це він опинився в пеклі.Щастя Лазаря не було пов’язане з його бідністю і стражданнями; він не засуджував багатіїв і не нарікав на свою долю, завдяки чому потрапив до раю.А собаки, які лизали рани бідного Лазаря… До речі, саме собаки першими відправилися в космос.Люди часто забувають, що справжня цінність не в матеріальних статках, а в доброті та милосерді. Багаті можуть накопичувати матеріальні блага, але якщо не діляться ними з іншими, вони залишаються самотніми у своїй розкоші.Навпаки, ті, хто вважається бідними, можуть мати більше багатства в серці. Їхня щирість і здатність любити роблять їх багатими духовно, навіть якщо в матеріальному світі вони нічого не мають.Лазар, незважаючи на свої страждання, залишався вірним собі. Він ніколи не втрачав надії і не зневажав тих, хто мав більше. Його доброта привела його до вічного життя, тоді як гордість багатія призвела до загибелі душі.Ця притча нагадує нам, що важливо не лише те, що ми маємо, а й те, як ми ставимося до тих, хто оточує нас. Справжнє багатство полягає в тому, щоб ділитися любов’ю і милосердям, незалежно від нашого соціального статусу.
Євангеліє цієї неділі – це знаменита притча про багача і Лазаря, в якій висвітлюється безтурботне та розкішне життя одного і бідне та нещасне життя іншого. Але прийшла смерть, завершилось все те, що було тут у тимчасовому існуванні. А що ж далі?Лазар, який в цьому житті переніс страждання і прикрості, перебуває в раю, а гордий багач - у місці вічних мук. Будучи в муках, багач просить, щоб Лазар умочив пальця у воду та прохолодив його язика. Він, звертаючись до того нещасного, бідного, немічного, який лежав колись у його воротах і бажав насититись крихтами, що падали зі столу, до якого він ніколи не проявляв любові і милосердя, просить помочі, щоб полегшити його теперішні страждання.Зі слів притчі зрозуміло, що не багатство є причиною страждань багача, а спосіб його життя, невміння розпоряджатися тим добром, яке було дане йому Богом. Але й не бідність, яка була у Лазаря, є необхідна для осягнення вічного блаженства, а смирення і терпеливість.Саме в цих двох особах ми бачимо те, що чекає кожного із нас у вічності — блаженство праведників або страждання грішників. Бачимо ту переміну, яка відбувається після смерті: убогі, які були голодні, які плакали, стають блаженними і будуть тішитися безкінечним щастям, багаті, що приймали свою потіху, були насичені і не були милостивими, опиняться в безутішному горі.Але у словах притчі є ще одне прохання багача. Він просить, щоб Авраам послав Лазаря до його братів, щоб і вони не прийшли у це страшне місце мук і плачу. Проте чує у відповідь такі слова: «У них є Мойсей і пророки; нехай слухають їх… Якщо Мойсея і пророків не послухають, то хоч би хто і з мертвих воскрес, не повірять». Ми повинні сприймати ці слова як звернення до кожного із нас тому, що бачимо до чого може привести безвір’я. Безвір’я, яке зароджується не від нестачі доказів чи переконання, а від духовної зіпсованості, закам’янілості. Тому ніякі докази не можуть допомогти тим, хто розбещений і зіпсований земними насолодами.Сьогодні ми маємо дещо більше від Мойсея і пророків – Святе Письмо, Святе Євангеліє та настанови, які дав нам, грішним людям, сам Господь Ісус Христос, щоб ми могли осягнути вічне блаженство.
Зазвичай ввечері у храмах звершуватиметься особлива заупокійна служба – парастас (від грец. παράστᾰσις – «стояння поруч, клопотання»), якою починається Димитрівська поминальна субота. Адже, як відомо, біблійний та богослужбовий день бере початок з вечора: «І був вечір, і був ранок: день перший» (Бут. 1: 5). У саму ж суботу, вранці, служитиметься Божественна літургія, а після неї – загальна Панахида.За традицією, Димитрівська поминальна субота є батьківською, тобто ми молимося за своїх спочилих рідних та близьких, хто відійшов із цього земного життя. Димитрівською вона називається тому, що припадає напередодні вшанування пам’яті великомученика Димитрія Солунського. Він був людиною військовою, комендантом грецького міста Солунь, і в 306 році був страчений за сповідання християнства. Вважався покровителем воїнів, тож спершу Церква у Димитрівську поминальну суботу згадувала всіх воїнів, що загинули за віру і Батьківщину, а також всіх померлих раптовою смертю. Згодом стали творити пам'ять і за спочилих батьків, і за всіх одвіку спочилих християн.Завтра, в Димитрівську поминальну суботу, ми будемо у молитві просити Бога за померлих батьків і рідних, братів і сестер, за всіх полеглих воїнів та безвинно вбитих – не лише в далекі часи, а й у теперішні. Проситимемо прощення їхніх гріхів і дарування їм Царства Небесного, де немає ні недуги, ні журби, ні зітхання, а є життя безкінечне. Спочилі вже не можуть каятися і просити прощення, зате ми можемо допомогти їм, молячи Бога за них. У цей день прийнято також подавати записки з іменами спочилих рідних та близьких, які зачитуються священнослужителями під час заупокійного богослужіння. Також вірні приносять до храму поживу для потреб парафії та нужденних, чинять діла милосердя. Тож поки маємо час і можливість молитися за померлих, будемо виконувати свій обов’язок і надіятися, що Всемилостивий Господь почує наші молитви і простить їм провини їхні, вільні й невільні.
17 жовтня – памʼять Пророка ОсіїСвятий пророк Осія, син Веерії, походив з коліна Іссахарового. Він жив у VIII ст. до Різдва Христового (не пізніше 722 р.) в Ізраїльському царстві та був сучасником святих пророків Ісаї, Михея та Амоса.У той час багато його співвітчизників відступили від істинного Бога і, забувши Його благодіяння та чуда, почали поклонятися ідолам. Святий пророк Осія своїми мудрими настановами знову повертав їх до стародавнього благочестя. Він безстрашно викривав моральну і духовну деградацію свого народу, нагадуючи про їхній союз із Богом і важливість дотримання Його законів. Докоряючи жителям Ізраїлю за беззаконня, пророк передрікав їм великі біди від чужинців, переселення в ассирійський полон і наступне звернення їх до Бога. Осія наголошував, що справжня вірність Богу виявляється не тільки в жертвоприношеннях, але і в щирій любові та милосерді (Ос. 6:6).Майже за тисячу років до приходу Спасителя святий пророк за натхненням Святого Духа провістив, що припиняться старозавітні жертвоприношення та більше не буде Ааронового священства (Ос. 3:5), а по всій землі пошириться істинне Богопізнання (Ос. 2:20). Пророк Осія також говорив про Христа, що Він повернеться з Єгипту (Ос. 11:1; порівн. Мф. 2:15), воскресне на третій день (Ос. 6:2; порівн. 1Кор. 15:4) і переможе смерть (Ос. 13:14; порівн. 1Кор. 15:54-55). Ці пророцтва вказують на тісний зв’язок старозавітних пророцтв із Новим Завітом, підкреслюючи, що весь шлях спасіння людства було передбачено ще задовго до народження Христа. Пророцтва святого Осії включені до книг Святого Письма і є глибоким джерелом духовної мудрості.Пророче служіння святого Осії тривало понад 60 років. Незважаючи на тривалу невдячність і спротив з боку свого народу, він залишався відданим Божому покликанню, показуючи приклад непохитної віри та терпіння. У глибокій старості, все своє життя присвятивши виконанню волі Божої, богонатхненний пророк мирно спочив і був похований у своїй землі.
16 жовтня – пам’ять мученика Лонгина сотникаЖиття Лонгина Сотника, відомого також як Святий Лонгин, є прикладом перетворення від римського воїна до вірного послідовника Христа. Лонгин був сотником римської армії, який командував загоном, що був присутній при розп’ятті Ісуса Христа на Голгофі. Його роль в історії стала особливо значущою завдяки його свідченню про смерть Спасителя.Після розп’яття, за Євангелієм від Матвія (27:54), саме Лонгин, бачачи, як темрява покрила землю і відбулося землетрус, виголосив знамениту фразу: «Воістину цей чоловік був Сином Божим». Це свідчення, виголошене язичником, стало одним з перших публічних визнань божественності Христа після Його смерті.За переданням, Лонгин також разом з іншими воїнами пильнував біля гробу Христа після Його поховання. Він став свідком Його Воскресіння, що ще більше зміцнило його віру. Після цього Лонгин залишив військову службу та став проповідувати християнство.Його діяльність викликала ненависть серед римської влади, яка вважала християнство загрозою. Лонгин був схоплений і страчений за віру, а Церква канонізувала його як мученика.Святий Лонгин є символом навернення і щирого каяття, оскільки він перейшов шлях від невіруючого воїна до вірного свідка Ісуса Христа. Його пам’ять вшановується в християнській традиції як приклад сміливої віри і мучеництва заради істини.
10 ЖОВТНЯ – ПАМ’ЯТЬ МУЧЕНИКА ЄВЛАМПІЯ І МУЧЕНИЦІ ЄВЛАМПІЇСвяті мученики Євлампій і Євлампія, рідні брат і сестра, жили на початку IV століття в місті Нікомідія. Прочитавши указ імператора Максиміана (284–305) про засудження кожного християнина до смертної кари, Євлампій обурився, що імператор, замість боротьби з ворогами батьківщини, озброюється проти своїх підданих.Юнака привели на суд і вимагали зречення від християнської віри. За відмову Євлампія спочатку катували залізними знаряддями, а потім поклали на розпечене залізне ложе. Раптово страждалець висловив бажання відвідати язичницький храм. Судді зраділи, вважаючи, що зломили дух юного християнина. У капищі Марса святий вигукнув: «Іменем Господа Ісуса Христа наказую тобі, ідоле німий і бездушний, впади на землю і перетворися на порох!» Ідол з гуркотом впав на землю. Народ вигукнув: «Єдиний Бог християнський, великий і могутній!»Святого знову взяли на муки. У цей час сестра страждальця Євлампія постала перед суддями й оголосила, що вона також християнка. Євлампій підбадьорював сестру: «Не бійся, сестро, тих, хто вбиває тіло, але душі вбити не може» (Мт. 10:28). Після тортур мучеників кинули в розпечену піч, але Господь зберіг їх від вогню. Нарешті, брата обезголовили, а сестра померла від мук.
8 жовтня – памʼять преподобної Пелагії АнтіохійськоїПреподобна Пелагія (Пелагея) народилася в Антіохії Сирійській і до свого навернення до Христа була легковажною та розпущеною дівчиною. Маючи дуже привабливу зовнішність, вона прикрашала себе розкішним одягом, золотом і коштовностями, за що шанувальники називали її Маргаритою, тобто перлиною.Одного разу до Антіохії на собор зібралися єпископи сусідніх єпархій. Серед них був Нонн, єпископ Іліопольський, відомий своєю мудрістю та праведним життям. Під час перерви єпископи вийшли з храму, де відбувалися засідання, і раптом перед ними з’явився гучний натовп юнаків. Серед них особливо вирізнялася своєю красою одна дівчина — з оголеними плечима та нескромно вбрана. Це була Пелагія. Вона голосно жартувала й сміялася, а шанувальники оточували її з усіх боків. Зніяковілі єпископи відвели очі, а святий Нонн, навпаки, уважно спостерігав за нею.Коли гучний натовп відійшов, Нонн запитав єпископів: «Хіба вам не сподобалася краса цієї жінки та її вбрання?». Вони мовчали. Тоді Нонн продовжив: «А я багато чого навчився від неї. Вона поставила собі за мету подобатися людям, і як ви думаєте, скільки годин вона витратила на те, щоб прикрасити себе та здаватися красивішою за інших жінок в очах своїх шанувальників? На Страшному Суді вона засудить нас перед Господом, бо ми, маючи на Небі Безсмертного Нареченого, нехтуємо станом своєї душі. З чим ми постанемо перед Ним?».Повернувшись до готелю, святий Нонн почав гаряче молитися за спасіння Пелагії. Наступної неділі, коли Нонн служив Божественну Літургію, Пелагія, ведена таємничою силою, вперше прийшла до храму. Богослужіння та проповідь святого Нонна про Страшний Суд настільки вразили її, що вона жахнулася від своєї грішної життєвої дороги. Прийшовши до Нонна, вона висловила бажання прийняти хрещення, але сумнівалася, чи простить її Господь: «Гріхи мої численніші, ніж пісок морський, і не вистачить води в морі, щоб омити мої брудні справи». Добрий пастир утішив її надією на Боже милосердя і хрестив її.Ставши християнкою, Пелагія зібрала все своє майно й принесла Нонну. Нонн велів роздати його бідним, кажучи: «Нехай буде розумно витрачено те, що було здобуто неправедним шляхом». Через кілька днів Пелагія, переодягнувшись у чоловічий одяг, покинула місто. Вона пішла до Єрусалима, де прийняла чернечий постриг. Її прийняли за юнака. Влаштувавши собі келію на Оливній горі, вона замкнулася в ній і почала провадити суворе чернече життя в покаянні, пості та молитві. Жителі околиць вважали її за монаха Пелагія, євнуха.Після кількох років, досягнувши високих духовних дарів, монах Пелагій помер приблизно в 457 році. Під час поховання з’ясувалося, що покійний монах був жінкою.
7 ЖОВТНЯ – ПАМʼЯТЬ МУЧЕНИКІВ СЕРГІЯ І ВАКХАСвятих мучеників Сергія і Вакха імператор Максиміан (284–305) призначив на високі посади у війську, не знаючи, що вони християни. Недоброзичливці донесли Максиміану, що двоє його воєначальників не шанують язичницьких богів, а це вважалося державним злочином.Імператор, бажаючи впевнитися в справедливості доносу, наказав Сергію і Вакху принести жертву ідолам, але вони відповіли, що шанують Бога Єдиного і тільки Йому поклоняються.Максиміан наказав зняти з мучеників знаки їхнього військового чину, облекти їх у жіночий одяг і водити по місту з залізними обручами на шиї, в насмішку народу. Потім знову покликав Сергія і Вакха до себе і дружньо радив не прельщатися «християнськими баснями» та звернутися до римських богів. Але святі були непохитні.Тоді імператор повелів відправити їх до правителя східної частини Сирії Антіоха, лютого ненависника християн. Антіох отримав цю посаду за допомогою Сергія і Вакха. “Отці і благодійники мої! – сказав він святим, – будьте милостиві не тільки до себе, але й до мене: я не хотів би віддавати вас мукам”.Святі мученики відповіли, що для них життя – Христос, а смерть за Нього – придбання. Розгніваний Антіох наказав бити Вакха бичами без милосердя, і святий мученик відійшов до Господа. Сергiя обули в залізні чоботи з набитими в них цвяхами і відвели на суд в інше місто, де його було усічено мечем (бл. 300 р.).
Сьогодні ми вшановуємо пам’ять одного з 12-ти найближчих учнів Ісуса Христа, апостола Фоми, якого несправедливо називають в народі «невіруючим». Попри загальновідомий вислів, святий апостол Фома вірив у Господа, і він повірив Господу Ісусу Христу ще тоді, коли, будучи простим рибалкою, вперше почув проповідь Спасителя, все полишив і послідував за Ним. Ім’я Фома – давньоєврейського походження, яке буквально означало «подвоєння», тому його ще називали Дідим (грец. Δίδυμος), Близнюк. В Євангелії про нього сказано зовсім небагато, але з Передання відомо, що з проповіддю Воскресіння Христового він дійшов якнайдалі від інших апостолів, до самої Індії. Чи під силу це людині невіруючій? Святий апостол та євангелист Іоан Богослов особливо виділяє апостола Фому в двох епізодах: згадуючи про смерть Лазаря та про події після Воскресіння Христового. Коли Господь дізнався про смерть Лазаря і зібрався йти в Юдею, Він сказав учням: «Лазар помер; і радію за вас, що Я не був там, щоб ви увірували; але ходімо до нього. Тоді Фома, званий ще Близнюком, сказав ученикам: ходімо й ми і помремо з Ним» (Ін. 11: 14 – 16). Хіба може сказати такі слова людина, яка не вірить і не довіряє Господу?Більш яскраво апостол Фома розкривається у відомому євангельському епізоді, де він, почувши про Воскресіння Христове від інших учнів, каже: «Якщо не побачу на руках Його рани від цвяхів і не вкладу пальця мого в рани від цвяхів, і не вкладу руки моєї в ребра Його, не повірю» (Ін. 20: 25). З певних причин Фоми не було разом з іншими апостолами, коли Воскреслий Спаситель явився Своїм учням. Фома так палко любив Христа, що був готовий померти разом з Ним, тож він був просто розчавлений звісткою про хресну смерть Спасителя, а тому, коли інші апостоли повідомили йому про те, що Христос воскрес, Фома спершу не повірив. Проте апостол Фома, переконавшись особисто у воскресінні Христовому, демонструє нам зовсім не невір’я в Бога, а навпаки – сильну і діяльну віру, яка долає усякі сумніви. Саме така віра сприяла тому, що він проповідував слово Боже і заснував багато християнських громад у Палестині, Месопотамії, Парфії, Ефіопії та Індії. Останні роки земного життя апостол Фома провів в індійському місті Меліапора (Меліпура), де за навернення до Христа дружини і сина місцевого царя був ув’язнений, зазнав катувань і, пронизаний п’ятьма списами, відійшов до Господа. Сумніви апостола Фоми Свята Церква називає «добрим невір’ям». Господь говорить Фомі: «Ти повірив, тому що побачив Мене; блаженні ті, що не бачили й увірували» (Ін. 20: 29). Тож ось що найбільше потрібно для нашого спасіння – віра, наша вірність Богові.
4 жовтня – памʼять священномученика Ієрофея, єпископа АфінськогоСвященномученик Ієрофей, єпископ Афінський, був одним із членів афінського ареопагу і звернений до Христа апостолом Павлом разом із Діонісієм Ареопагітом, пам’ять якого Церква шанує 3 жовтня. Святий Ієрофей був посвячений самим апостолом Павлом у сан єпископа Афін. За переданням, святитель Ієрофей разом із єпископом Діонісієм був присутній на похованні Пресвятої Богородиці.Святий апостол Павло поставив святого Ієрофея першим єпископом Афін. Можливо, що він був учителем священномученика Діонісія Ареопагіта, який став його наступником на єпископській кафедрі. Сучасні православні та західні церковні історики вважають, що деякі писання, які раніше приписували священномученику Діонісію, насправді були створені в Сирії в п’ятому столітті. Однак у цих текстах міститься поетична хвала першому єпископу Афін, яка досі відображає славу святого Ієрофея.В одному з апокрифічних передань йдеться, що святий Ієрофей був серед учнів, які були вознесені на хмарах для участі в похованні Божої Матері. Святий Ієрофей, забуваючи все земне, приходив до споглядання горнього світу, переживаючи те, про що співається в славослів’ях. Він став, за божественним натхненням, співцем усіх речей — видимих і невидимих.Священномученик Ієрофей прийняв мученицьку смерть наприкінці I століття, а його глава нині спочиває в монастирі поблизу Мегари.
TGLIST.COM.UA
