Статистика telegram channel - @savatiy_sobko

На середині шляху Великого посту, у третю неділю, Свята Церква в особливий спосіб підносить перед нами Чесний і Животворчий Хрест Господній. Ми звершуємо поклоніння Хресту як джерелу надії, сили й спасіння. Тому ця неділя і має назву — Хрестопоклонна.Під час богослужіння ми чуємо глибокі й викривальні слова Спасителя з Євангелія від Марка: «І, покликавши народ з учениками Своїми, сказав їм: хто хоче йти за Мною, нехай зречеться себе, і візьме хрест свій, і за Мною йде» (Мк. 8:34). Цей заклик — не просто про духовну дисципліну. Це запрошення в дорогу, яка пролягає через внутрішню жертву, боротьбу з собою, прийняття болю, служіння любові.Зупинимося на мить і замислимося: що для нас означає Хрест Господній? Це не лише знаряддя страждань, але передусім знак безмежної Божої любові до кожного з нас. Це нагадування про добровільні спасительні муки Ісуса, про Його перемогу над смертю, про Його відкриті обійми, розп’яті, але не зломлені.Особливо глибоким є образ, коли на Голгофу Ісус Сам несе Свій Хрест, а потім Його бере пересічна людина — Симон Киринеянин (Мк. 15:21). Це дуже промовисто: Христос бере на Себе тягар усього людства, але одночасно запрошує і нас долучитися, стати поруч. Бути християнином — це не стояти осторонь, це бути співучасником Хрестної дороги.Хрест — це символ смирення, відданості та глибокої любові. У світі, де влада часто ототожнюється із силою, Христос показав інший шлях: шлях, де сила — це тиха витривалість, лагідне серце і готовність терпіти заради любові. На хресті Його руки — прибиті, ноги — скути, тіло — знесилене. Але саме через цю, здавалося б, неміч, нам відкривається джерело справжньої духовної сили.Апостол Павло свідчить: «Тi, що Христовi є, плоть свою розп’яли з пристрастями i похотями» (Гал. 5:24). Це означає — вони перестали діяти згідно з гріховними імпульсами, віддали себе в руки Божі. Вони стали вільними у Христі, бо не керуються більше тим, що нищить душу.Тож і ми, з вірою та надією, маємо нести свій хрест. Цей шлях нелегкий — у ньому є радість, але є й скорбота, випробування, терпіння. Проте в цьому і полягає таємниця Хреста: хто смиряє себе, той буде піднесений. Поклоняючись Хресту, ми не лише схиляємося, ми довірливо віддаємо Богові свій біль, а у відповідь отримуємо Його милість і силу.«Бо хто підносить себе, той принижений буде, а хто понижує себе, той піднесеться» (Мф. 23:12).Нехай ця Хрестопоклонна неділя стане для нас моментом оновлення, духовного зосередження і тихого, але рішучого: «Так, Господи, я йду за Тобою. Зі своїм хрестом. Зі Своєю надією. З любов’ю в серці».

ДРУГА ПОМИНАЛЬНА СУБОТА В ЧАСІ ВЕЛИКОГО ПОСТУЗавтра — друга поминальна субота Великого посту. Це особливий день молитви, коли ми, живі, стаємо в духовному клопотанні за наших спочилих. Це ще одна можливість зустрічі — не тілесної, а серцем і душею — з тими, хто відійшов у вічність. Увечері п’ятниці у храмах звершується особлива заупокійна служба — парастас.Слово парастас у перекладі з грецької означає “заступництво”, “клопотання”. У цій службі Церква у всій своїй повноті звертається до Господа з молитвою за всіх спочилих, від віку відійшлих у вічність братів і сестер. Ще з часів апостольських, у глибокій пам’яті Церкви було нести молитву за померлих. І навіть коли перші християни ховалися в катакомбах, там звершувалися панахиди — служби за душі покійних. Слово панахида буквально перекладається як «всенічне чування». З часом, коли Церква вийшла з підпілля, ці служби стали відкритими й загальними молитвами любові.Ці суботи називають ще родинними або батьківськими, бо саме батьки — найрідніші наші люди, з яких починається родовід. У молитвах ми першими згадуємо саме їх — тих, хто дав нам життя, а також дідусів, бабусь, пращурів, і всіх рідних, що відійшли. Це наш борг любові — не забувати їх, не полишати у своїх молитвах. Бо душі спочилих вже не можуть самі випросити собі прощення чи милості, але ми, живі, можемо клопотати за них перед Милосердним Господом.У храми в ці дні несуть милостиню, пишуть поминальні записки з іменами покійних. І з вірою в силу молитви промовляють: «Господи, згадай їх у Царстві Твоїм. Прости їм вільні і невільні гріхи, даруй їм вічний спокій…»Преподобний Паїсій Святогорець говорив, що найкраща допомога померлим — це їх поминання на богослужіннях: «Заупокійні служби — це найкращий адвокат за душі покійних. Вони мають таку силу, що можуть навіть вивести душу з пекла…»І в ці дні з особливою тугою та любов’ю згадаймо не лише своїх рідних, а й усіх українських воїнів, які віддали своє життя за свободу нашої землі, усіх невинно вбитих під час російсько-української війни. Бо у Бога немає чужих — усі ми Його діти, і всі рівні перед Його лицем.Молімося з вірою, з любов’ю і надією, що Господь, Який є джерелом життя і милості, упокоїть душі всіх спочилих у Своєму світлі та мирі.Упокій, Господи, душі спочилих рабів Твоїх, і даруй їм вічну пам’ять.

Другу неділю Великого посту Церква присвячує пам'яті святителя Григорія Палами, покровителя християнських мовчальників та молитовників. Вони намагалися зберігати тишу в серці, ховаючись у далеких обителях на горі Афон, відрізані від світу морем і скелями. Чому ж цього святого, покровителя мовчальників, ми прославляємо сьогодні у дні Великого посту? Тому що саме в цей час нам важливо нагадати собі про значення мовчання та безмовності.Наше життя завжди проходить в нескінченному шумі та метушні. Людина, яка особливо живе в місті, постійно чує шум: гудять автомобілі, йдуть натовпи, зараз ми ще до всього чуємо, як ревуть сирени. Лікарі кажуть, що це навіть руйнує здоров'я людей. Це розсіює наше душевне зосередження, ми вже відвикли з вами від тиші. Вся ця суєта, що пожирає наше життя, не дає людині звернутися до себе, згадати найголовніше, прийти до тями. І це все триває до останнього нашого подиху.Як може прийти Божественна благодать до людини, як може вона її осінити, коли вона оглушена, коли вона сліпа і в своєму бігу не усвідомлює, куди і навіщо вона біжить, і нажаль не чує голосу Божого.Голос Божий завжди звучить у тиші. Якщо ми хочемо почути його, для цього нам Церква дає правило: кілька хвилин прочитати молитви, прийти до тями і подумати, який був мій минулий день? Яким буде мій наступний день? Навіщо все це? Це важливо… Хто хоче дізнатися про волю Божу, той повинен шукати тиші.Шукати тиші, тому що наші думки та почуття розбігаються, не підкоряються нам, ми живемо завжди у неуважності. Але справжнє духовне життя людини відбувається лише у зібраності. Потрібно зібрати свої думки і почуття в тихе вогнище в глибині серця, щоб там настало мовчання, в якому Бог вимовляє Своє Слово. Якщо ми не примушуватимемо себе до мовчання, якщо ми залишимося підвладні життєвому шуму, безкінечному бігу, то в нас все життя пройде на поверхні, без глибини, без духовності, і найголовніше без справжньої зустрічі з Господом.Ось для чого нам слід згадати про мовчальників, таких багато було і серед печерських святих, яких сьогодні згадує церква, ось чому Церква закликає нас боротися з марнослів'ям, боротися з балаканею, з вживанням дару мови на зло собі. “Поклади, Господи, зберігання уст моїх”,— каже нам Святе Письмо. Ось про це ми молимося, ми просимо Господа, а Він чекає від нас, щоб і ми взяли участь, щоб захотіли цього, щоб ми отримали дар Божий – мовчання у тиші молитов і Його благословення.

ПОМИНАЛЬНА В ЧАСІ ВЕЛИКОГО ПОСТУ СУБОТАЗавтра перша в часі Великого посту поминальна субота. Це ще одна від нас живих, посилена молитва за наших родичів, ще одна можливість зустрічі живих з померлими. Відправа починається з вечора п'ятниці спеціальною поминальною службою - парастасом.Парастас означає - клопотання. Вся повнота Церкви молиться перед Господом за своїх від віку спочилих братів і сестер. Святі Отці Церкви від заснування її поминали померлих, своїх батьків і близьких. Панахиди служили ще в катакомбній Церкві, коли перші християни були гнані в Римській імперії. І слово панахида в буквальному перекладі з грецької мови означає служіння вночі. Коли Церква стала вільною, то панахида вийшла з катакомб і стала службою за спочилих.Родинною або батьківською ж субота називається тому, що батьки ближче за всіх до своїх дітей. А поминають раніше тих, хто ближче по плоті. Звичайне поминання починається з покійних батьків, віруючі моляться за тих, що народили їх, прародичів, тому поняття батьківська субота пов’язане з кровними узами. Близькі йдуть в світ інший з пристрастями, пороками, гріхами, тому православні в ці дні поминання особливо моляться і просять в Ісуса Христа, щоб він помилував їх. У храми приносять милостиню та пишуть поминальні церковні записки з іменами покійних. Самі покійні вже не можуть нічого для себе вимолити, вони можуть молитися за живих, але не за себе.У ці дні особливо пам’ятаємо, що Бог є джерелом любові, Він завжди відповідає на прохання: "Господи! Згадай їх і пробач їм гріхи, вільні і невільні, даруй їм Царство Небесне".Відомий афонський святий - преподобний Паїсій Святогорець говорив, що найкраща допомога померлим - це їх поминання на богослужінні. "Заупокійні служби - це найкращий адвокат за душі покійних. Заупокійні служби мають таку силу, що можуть навіть вивести душу з пекла...".Разом з батьками та родичами, згадаймо в молитвах імена всіх загиблих українських військових та невинно вбитих мирних громадян України під час російсько-української війни. Пам'ятаймо, що християнин повинен молитись не лише за живих а й за померлих. У Бога немає чужих. Всі ми рівні перед Ним.Упокій Господи, спочилих рабів Твоїх!

12 березня — Прощальна бесіда. Про гоніння«Ось заповідаю вам, щоб ви любили один одного. Якщо світ вас ненавидить, знайте, що Мене він перше зненавидів. Якби ви були від світу, то світ любив би своє; але що ви не від світу, а Я вибрав вас від світу, тому ненавидить вас світ. Пам’ятайте слово, яке Я сказав вам: слуга не більший за свого пана. Якщо переслідували Мене, то й вас переслідуватимуть; якщо слово Моє берегли, берегтимуть і ваше. Але все це чинитимуть вам за Моє ім’я, бо не знають Того, Хто послав Мене. Якби Я не прийшов і не говорив їм, то не мали б гріха; а тепер не мають виправдання за свій гріх. Хто ненавидить Мене, той ненавидить і Отця Мого. Якби Я не звершив між ними діл, яких ніхто інший не робив, то не мали б гріха; а тепер вони бачили й зненавиділи і Мене, і Отця Мого. Але щоб здійснилося слово, написане в Законі їхньому: “Вони зненавиділи Мене без причини”.Коли ж прийде Утішитель, Якого Я вам пошлю від Отця, Дух істини, що від Отця виходить, Він свідчитиме про Мене. Та й ви будете свідчити, бо ви від початку зі Мною. Це Я сказав вам, щоб ви не спокусилися».**(Ін. 15:17 – 16:1)⸻У прощальній бесіді Ісуса звучить передбачення про майбутні гоніння. Одна з головних причин цих переслідувань полягає в тому, що любов до Христа несумісна з любов’ю до цього світу. Світ, який не впізнав у Христі свого Спасителя (Ін. 1:10), живе за іншими законами й не приймає Його вчення. Тому всі, хто слідує за Ісусом, неминуче зіштовхнуться з тією ж ненавистю, яку світ виявив до Нього. Христос вибрав учнів зі світу, вирвав їх із його влади, а у відповідь світ відкинув їх так само, як відкинув Його.Ці передбачення про гоніння мають численні паралелі в синоптичних Євангеліях. Особливо близькими за змістом є слова, які Христос сказав дванадцятьом апостолам, коли посилав їх на служіння:«Стережіться людей, бо вони видаватимуть вас на суди, і в синагогах своїх будуть бити вас; і поведуть вас до правителів і царів за Моє ім’я — для свідчення перед ними і перед язичниками. Коли ж видаватимуть вас, не турбуйтеся, як або що вам говорити, бо дано буде вам у ту годину, що маєте говорити; бо не ви будете говорити, а Дух Отця вашого буде говорити у вас. Віддасть брат брата на смерть, і батько — сина; і повстануть діти на батьків, і умертвлять їх. І будете зненавиджені всіма за Моє ім’я… Учень не більший за вчителя, і слуга не більший за пана свого».(Мт. 10:17–22, 24)Ці слова нагадують нам, що переслідування за віру — це не випадковість, а невід’ємна частина шляху учнів Христа. Той, хто прийняв Христа, неминуче стикнеться з протидією світу.Ісус каже: «Хто ненавидить Мене, той ненавидить і Отця Мого». Це означає, що відкидання Сина Божого є не просто людською слабкістю чи незнанням, а свідомим відкиданням Бога. Коріння цієї ненависті — у духовній боротьбі, в якій диявол намагається зробити людські серця глухими до Божої правди. Проте люди несуть відповідальність за свій вибір — вони самі дозволяють злу заволодіти їхніми серцями.Але попри все, істина Божа не буде стерта гоніннями. Христос обіцяє, що Святий Дух буде свідчити про Нього, і до цього свідчення приєднаються Його учні. Це не два різні свідчення, а єдине: Дух Божий діє через віруючих, даючи їм силу і мудрість. Саме про це Ісус говорив раніше:«Коли ж поведуть вас на суд, не турбуйтеся наперед, що вам говорити, і не обдумуйте; але що дано буде вам у ту годину, те і говоріть, бо не ви будете говорити, а Дух Святий».(Мк. 13:11; Мт. 10:19–20; Лк. 12:11–12)Таким чином, учні Христа ніколи не залишаться самі у випробуваннях. Дух Божий буде поруч із ними, надихаючи і ведучи їх у часи переслідувань.

З Торжеством Православ’я, дорогі друзі!Наше Торжество має бути не тільки в зовнішньому. Не лише в урочистих службах, іконах, святкових хресних ходах. Це все – необхідне і прекрасне, але справжнє Торжество відбувається у глибинах серця.Справжнє Торжество – у вірності Христу, у твердості віри, у чистоті любові. Це перемога світла над темрявою, правди над брехнею, життя над смертю. Це коли, попри все, ми залишаємося з Богом, коли не зраджуємо істину, коли в найважчі хвилини говоримо: «Господи, вірю, допоможи моєму невірству!»Сьогодні ми святкуємо не просто подію минулого – ми святкуємо живу, непохитну перемогу Православної віри, яка пройшла через віки випробувань і дійшла до нас. І тепер наш обов’язок – нести її далі, передавати дітям, жити нею в кожному слові, у кожному вчинку, у кожному подиху.Справжнє Торжество – це коли наші серця наповнюються світлом благодаті, коли ми перемагаємо гріх, коли любов стає нашою зброєю, коли прощення – нашою силою, коли молитва – нашим диханням.З нами Бог! І ми з Богом! Христос посеред нас – і є, і буде!Зі святом, дорогі брати і сестри! Нехай це Торжество не минає, нехай воно живе в нас і перетворює нас, щоб ми самі стали іконами Божої любові в цьому світі!

Сьогодні Церква відзначає Торжество Православ’я, радіючи перемозі над єресями, зокрема єрессю іконоборства, та подолання пов’язаних із лжевченнями гонінь. Завершення цього складного періоду позначив Константинопольський собор 842 року, назавжди затвердивши істинне вчення про вшанування святих ікон і право християн молитовно поклонятися зображеним на них Богові, Богородиці, святим та ангелам, а також було встановлено свято Торжества Православ’я, перше відзначення якого відбулося 11 березня 843 року, в першу Неділю Великого посту.Чому у православ’ї іконам віддаються особливі честь і пошана? З постанови святих отців VІІ Вселенського собору дізнаємося, що молитовне поклоніння перед святими іконами стосується не самого матеріального зображення, а його першообразу. Вони є свідченням невидимого, проте цілком реального духовного життя. Тобто, поклоняючись іконі, ми поклоняємося тому, чий лик зображено на ній. Святі отці затвердили, що через богослужіння та ікони нам відкривається Божественне Одкровення, і благодать Святого Духа сходить на нас. Захищаючи цю істину, віддали свої життя тисячі християн. Сьогодні ми радіємо перемозі духовності над насиллям, істини над неправдою. Це свято називається Торжеством Православ’я, бо попри все Церкві вдалося навіки утвердити і зберегти істинне вчення про втілення Господа нашого Ісуса Христа та його наслідки для людства. Цей день нагадує нам, що все тимчасове: біди, скорботи, агресія, спроби знищити чи спотворити віру. Вічною залишається лише сила Господньої любові, Божа благодать, яку ми, зокрема, черпаємо у Таїнствах Церкви та святих іконах. Саме вона є нашою головною зброєю проти гріха і неправди. І зараз, під час Великого посту, ми маємо відкрити серця для дару віри і любові, очистивши їх щирою молитвою і покаянням.

2 березня — Про пістБо коли ви будете прощати людям їхні провини, то простить і вам Отець ваш Небесний. А коли не будете прощати людям їхніх провин, то й Отець ваш не простить вам ваших провин. Також, коли постите, не будьте сумні, як лицеміри, бо вони спотворюють свої обличчя, щоб показатися людям тими, хто постить. Воістину кажу вам: вони вже отримали нагороду свою. А ти, коли постиш, намасти голову свою і вмий лице своє, щоб не показатися людям тим, хто постить, а тільки Отцю твоєму, що в тайні. І Отець твій, Який бачить таємне, віддасть тобі явно. Не збирайте собі скарбів на землі, де міль та іржа нищать і де злодії підкопують і крадуть. Але збирайте собі скарби на небі, де ні міль, ні іржа не нищать, і де злодії не підкопують і не крадуть. Бо де скарб ваш, там буде і серце ваше.”(Мт. 6:14-21)———Сьогодні, в останню неділю перед початком Великого посту, Церква нагадує нам про головне – про справжній сенс посту. Господь відкриває нам, що піст – це не просто утримання від їжі, а шлях до очищення серця, до звільнення від усього, що заважає нашій душі зростати в любові до Бога та ближнього.У Старому Завіті піст означав повне утримання від їжі та пиття від світанку до заходу сонця. Такий звичай згадується в книзі Суддів (Суд. 20:26). Посту дотримувалися як один день, так і протягом кількох днів або навіть тижнів (1 Цар. 31:13; 2 Цар. 12:16–20). Даниїл, наприклад, утримувався від «смачної їжі», м’яса та вина три тижні (Дан. 10:3). Назореї давали обітницю не вживати вина і всього, що походить від винограду (Числ. 6:1–12).Згодом християнський піст набув іншого характеру: головною його метою стало не лише утримання від певної їжі, а перш за все духовне очищення, боротьба з пристрастями. Найсуворіші монастирські устави передбачають утримання від їжі у певні дні Великого посту, проте навіть у них не йдеться про відмову від води.Піст – це не лише відмова від м’яса, молока чи риби. Це не просто зміна раціону, а насамперед зміна серця. Адже що користі від того, що людина не їсть скоромного, але продовжує осуджувати, злитися, заздрити або гніватися?Святі отці наголошують: тілесне утримання – лише допоміжний засіб. Головна мета посту – навчитися любити Бога і ближнього більше, ніж себе. Піст має допомогти нам звільнитися від того, що нас поневолює: пристрастей, залежностей, гордості, себелюбства.Тому Господь нагадує нам: не потрібно робити з посту виставу, як це робили фарисеї, які показували всім свою “набожність”. Навпаки, піст має бути глибоким і таємним подвигом серця.У другій частині сьогоднішнього Євангелія Христос говорить нам про те, що справжній скарб – це не багатства світу, а багатство духовне. Якщо людина прив’язується до земного, її серце стає рабом речей, грошей, кар’єри. Але справжня свобода – у небесному скарбі, який не піддається тліну, який завжди з нами – це любов, милосердя, чистота серця.Святий Климент Александрійський говорить:“Де скарб людини, там і серце її. Велике лихо, коли людина стає рабом земного: грошей, відсотків, торгівлі. Що може бути гірше за це? Адже тоді вона втрачає свою свободу, відмовляється від благородства душі і стає невільником речей. А хто прикований до багатства, той не може чути нічого корисного для своєї душі, як пес у конурі, що охороняє кістку, не дозволяючи нікому наблизитися до неї.”Нехай цей Великий піст стане для нас не просто відмовою від їжі, а справжнім шляхом до свободи. Нехай він допоможе нам очистити своє серце, пробачити, навчитися любити і тим самим – зібрати справжні небесні скарби, які залишаться з нами вічно.

Той тиждень, який за народною традицією називають Масляною, або Масницею, в церковній традиції зветься Тижнем сирним, масляним, або Сирною седмицею. Таку назву цей тиждень отримав через те, що впродовж нього дозволяється вживання молочних продуктів (відтак, і сиру), а також яєць. До того ж, цей тиждень є загальницею, тобто одноденних постів у середу і п’ятницю немає. Починається Сирна седмиця з Неділі м’ясопусної, а закінчується Неділею сиропусною, коли «відпускається сир» (тобто, добровільно християни відмовляються його вживати), адже далі настає період Великого посту. Але попри схожість щодо продуктів споживання, народна Масляна та Сирна седмиця дуже різняться за змістом та характером їх проведення. Якщо звичаї народної Масниці, здебільшого, спрямовані на веселощі, гуляння, загравання, пустощі і щедрі частування, то для вірян Сирна седмиця – це останній підготовчий тиждень до Великого посту, в який бажано увійти з миром і спокоєм у душі. На Сирному тижні у храмах вже не звершується Таїнство шлюбу (вінчання). У середу та п'ятницю не служиться літургія. А з середи вже починають читати покаянну молитву преподобного Єфрема Сиріна.Останній день Масляної – Неділя сиропусна, прощена. В цей день не лише за церковною, а й за народною традицією прийнято «прощатися» – просити у рідних і ближніх прощення за кривди чи гріхи, вчинені навмисно чи ненароком. Олекса Воропай в етнографічному нарисі «Звичаї нашого народу» фіксує також давню традицію у Прощену неділю відвідувати цвинтарі, щоби просити прощення у спочилих родичів. Такий звичай Церква теж вітає, нагадуючи, що спочилих рідних завжди можна вшанувати також молитвою і ділами милосердя.

У цю суботу ми звершуватимемо особливе загальне поминання душ усіх, хто від віку спочив у вірі та надії на воскресіння. Називають цю вселенську поминальну суботу ще батьківською, бо Церква закликає молитися за всіх, хто відійшов із цього земного життя до прабатьків наших. А також М՚ясопусною, бо після цієї суботи – Неділя м’ясопусна, тобто остання, коли церковний устав дозволяє їсти м’ясні страви (буквально: «відпускаємо м’ясо», тому і «м’ясопусна»). Тож усього тиждень відділяє нас від початку Великого посту. Ми у молитві згадуємо всіх померлих не просто заради того, щоби вшанувати їхню пам’ять і їхнє минуле життя. Ми молимося про душі померлих тому, що до цього нас надихає віра у воскресіння. Ми віримо, що як Христос помер і воскрес, так і всіх наших померлих Бог воскресить. Ми підносимо за спочилих свої молитви не приватно, а соборно, як Єдина Христова Церква, долаючи час і простір. Тому ця субота і зветься вселенською: вона у молитві за упокоєння душ спочилих єднає нас, живих, з нашими померлими, щодо яких ми виявляємо у такий спосіб нашу християнську любов. Ми повнотою Церкви молимося за упокоєння душ не лише тих померлих, кого ми особисто знаємо, але і всіх, хто від віку спочив у вірі в Бога. Всі вони відомі Богові, адже у Нього немає померлих, бо перед Ним – усі є живими. Тож завтра, у вселенську батьківську поминальну суботу, піднесімо наші молитви за всіх спочилих, а особливо – за наших захисників, які у цій страшній війні віддали своє життя, захищаючи свободу і мир для нашої Батьківщини-України. Нехай вічною буде пам’ять про померлих!