Жінки-мироносиці, пам’ять яких вшановуємо сьогодні, були відданими ученицями Господа Ісуса Христа, що супроводжували Його, були свідками Його смерті та погребіння, а в ніч Його воскресіння прийшли віддати останню шану Учителю. На світанку вони принесли до гробу Господнього миро, аби за тогочасним звичаєм намастити ним тіло свого померлого Учителя.Вони не побоялися ні переслідування старійшин, ні варти, яка охороняла гробницю Спасителя, ні інших небезпек. Жінками керувала любов – та, якої їх навчав Господь і яка долає всі перешкоди, навіть смерть.З Євангелія знаємо за іменами сімох жінок-мироносиць: Марію Магдалину, Марію Клеопову, Соломію, Іоанну, Марфу й Марію, Сусанну. Були й інші жінки, але їхні імена залишились для нас невідомими.Жінки-мироносиці стали першими, кому ангел сповістив про Воскресіння Господнє. Згодом і Сам Спаситель явився мироносицям та промовив: «Радуйтеся!», і саме вони були послані сповістити Його учням радісну звістку. Таким чином, жінки-мироносиці стали апостолами для апостолів (апостол – від грец. ἀπόστολος – посланець), і першими серед людей поширили звістку про Воскресіння Христове, про перемогу життя над смертю.Вітаємо усіх жінок-християнок зі святом, адже ви є спадкоємицями мироносиць. Нехай приклад святих жінок-мироносиць буде джерелом духовного натхнення, а їхнє молитовне заступництво допомагає у вашому житті!
Фома одним із перших став апостолом, учнем Господа нашого Ісуса Христа, був Йому відданий, але, маючи критичний розум, відмовився вірити розповідям інших про воскресіння Спасителя – адже його не було серед інших десяти апостолів під час явлення воскреслого Вчителя. «Якщо не побачу на руках Його рани від цвяхів і не вкладу пальця мого в рани від цвяхів, і не вкладу руки моєї в ребра Його, не повірю» (Ін. 20: 25) – такою тоді була перша реакція апостола Фоми, який палко любив Христа і був розчавлений звісткою про хресну смерть Спасителя. Тому він спершу не повірив розповідям інших про воскресіння, звідси й назва «невіруючий». Але вона не є коректною, адже святий апостол Фома був віруючим, він повірив Ісусу Христу ще тоді, коли вперше почув проповідь Спасителя. «Невір’я» апостола Фоми святі отці називають «благим невір’ям», яке вчить не вірити іншим сліпо, бездумно, а вірити розумно, ставлячи запитання, переконуючись, відшуковуючи істину. З Євангелія дізнаємося, що апостол Фома спершу не повірив Христовому Воскресінню, доки не «прийшов Ісус, коли двері були замкнені, став посеред них і сказав: мир вам! Потім говорить Фомі: дай палець твій сюди і подивись на руки Мої; подай руку твою і вклади в ребра Мої, і не будь невірним, але вірним. Фома у відповідь сказав Йому: Господь мій і Бог мій! Ісус говорить йому: ти повірив, тому що побачив Мене; блаженні ті, що не бачили й увірували» (Ін. 20: 26 – 29). Цей приклад є дуже важливим, адже закликає нас здобувати тверду віру, яка народжується від подолання всяких сумнівів. До речі, згадаймо, що інші апостоли теж не відразу повірили Воскресінню Господа Ісуса Христа, коли про це їм сповістили жінки-мироносиці. Апостоли увірували після того, як на власні очі побачили Воскреслого Спасителя і переконалися, що Він мав після Воскресіння не уявну, примарну плоть, і на ній залишилися сліди від розп‘яття. Фома хотів мати такі самі свідчення, що їх мали інші апостоли раніше. Тож цілком природно, що апостоли шукали та прагнули відповідей. Не відкидали, не заперечували, а шукали – і знайшли їх!Сьогоднішню неділю ще називають Фоминою, Антипасхою, що в перекладі з грецької «αντίπασχα» означає «навпроти Пасхи», «замість Пасхи». З давніх часів неділя після Великодня, як завершення Світлого тижня, святкувалася особливо і складала ніби заміну Пасхи. В цей день оновлюється пам’ять Воскресіння Господнього спогадом, як Ісус Христос вдруге явився Своїм учням заради апостола Фоми. Тож не бійтеся шукати зустрічі з Богом, не бійтеся ставити запитання і не соромтеся сумнівів, бо, долаючи їх, ви здобуватимете тверду і діяльну віру. А саме віра, наша вірність Богові, найбільше потрібна для нашого спасіння!
Великомученика Юрія Переможця знають і люблять українці. Він вважається покровителем низки українських міст, здавна шанований як захисник київських князів та українського козацтва. Частково з цим великомучеником пов’язане й укріплення і поширення християнства на українських землях: князь Володимир Великий, перш ніж охрестити Україну-Русь, сам прийняв хрещення – й імовірно, це сталося в Криму поблизу Корсуня в Георгіївському монастирі.Так, ми знаємо цього великомученика під двома іменами: Юрія і Георгія. Юрій – це український відповідник грецького Георгій (Γεώργιος), що означає «хлібороб».За життя святий Юрій був воїном. Він здобув визнання при дворі імператора Діоклетіана, посівши високу посаду. Та імператор був язичником і поборником християнства – і коли він розпочав гоніння на християн, святий Юрій відкрито виступив проти нього, засудивши дії Діоклетіана. Він привселюдно оголосив себе християнином, відпустив на волю своїх рабів і роздав статки нужденним. За це його ув’язнили і піддавали жорстоким тортурам, а згодом, коли великомученик так і не відмовився від спасительної віри в Господа, його стратили.Церква вшановує святого великомученика Юрія як Переможця зла та неправди. В іконографії він часто зображується вершником, який списом вражає змія – це символізує його перемогу над дияволом. Він вважається особливим заступником воїнів.Святий великомученику Юрію, дай нам сил у нашій боротьбі проти зла, захисти всіх наших воїнів та моли Господа про заступництво над усіма потребуючими в час цієї несправедливої війни!#Церква_з_тобою
СВІТЛА ВЕЛИКОДНЯ СЕДМИЦЯСьогодні розпочалась Світла Великодня седмиця - особливий час у житті Церкви, коли протягом семи днів з великою радістю святкується Світле Христове Воскресіння, Пасха Господня.Цей тиждень є продовженням великоднього торжества, і кожен день його сприймається як один довгий, безперервний Великодній день. Весь тиждень у храмах лунають пасхальні піснеспіви, і більшість частин богослужіння співаються замість традиційного читання - як вираз радості, що не вміщається в слова.Однією з особливостей Світлої седмиці є щоденні хресні ходи після літургії, які символізують переможну ходу Воскреслого Христа по всьому світу.Замість звичних ранкових і вечірніх молитов вдома віруючі читають Великодні часи - короткі й радісні богослужіння, присвячені Воскресінню Господа.Також цього тижня скасовується звичайний піст у середу й п’ятницю - це єдиний тиждень у році, коли всі дні є суто святковими. Церква закликає вірян не до стриманості, а до повноти духовної радості.Ще одна особливість - від Пасхи і аж до свята П’ятидесятниці (Трійці) скасовуються земні поклони, як знак духовного піднесення і тріумфу над смертю.Окрасою Світлого тижня є артос - особливий хліб на заквасці, що освячується в перший день після Пасхи. На ньому зображено Христа у терновому вінці або сцени Воскресіння. Артос символізує присутність Воскреслого Христа серед віруючих.Весь тиждень артос перебуває на почесному місці в храмі - наряду з іконою Воскресіння Христового. Наприкінці седмиці, після літургії у суботу, артос розрізають і роздають віруючим як благословення.Його вживають натщесерце, з молитвою, в особливих обставинах - при хворобах, життєвих труднощах, або коли душа потребує духовного підкріплення, промовляючи: «Христос воскрес!»Світла седмиця - це час, коли небо немов би відкрито, а кожна душа має змогу з новою силою відчути перемогу Життя над смертю. Тож не втратьмо цей дорогоцінний період, але проживімо його в подяці, радості й духовному оновленні!
ВЕЛИКИЙ ЧЕТВЕР…Настає Великий четвер – особливий день Страсного тижня, коли Церква згадує одну з найважливіших подій Нового Завіту – Таємну вечерю, на якій Господь наш Ісус Христос встановив новозавітне Таїнство Святого Причастя (Євхаристії). Саме в цю ніч Христос уперше подав апостолам Своє Тіло і Кров, закликаючи до духовного єднання з Богом:«І коли вони їли, Ісус узяв хліб, благословив, переламав, дав їм і сказав: прийміть, споживайте, це є Тіло Моє. І, взявши чашу та хвалу воздавши, подав їм; і пили з неї всі. І сказав їм: це є Кров Моя Нового Завіту, що за багатьох проливається» (Мк. 14:22–24).Господь дарує нам Євхаристію – як джерело прощення гріхів і запоруку життя вічного. І ми, як спадкоємці віри апостолів, причащаємося істинного Тіла і Крові Христових, щоб жити з Богом і в Бозі.Під час Тайної вечері Ісус також подав приклад смирення і братської любові – омив ноги Своїм учням, що в тогочасній культурі було справою раба. Цим учинком Він навчає нас, що служіння ближньому – це шлях до справжньої величі. Жоден статус, освіта чи багатство не можуть бути виправданням для гордості. Служити – не приниження, а любов.Після вечері Спаситель із учнями вирушив у Гефсиманський сад, де молився в тривозі: «Отче, коли можливо, нехай обмине Мене чаша ця…» – та покірно прийняв волю Отця. Там, у тиші нічної молитви, Його й узяли під варту. Попереду – неправедний суд у Пилата, бичування, розп’яття…Увечері Великого четверга звершується утреня Великої П’ятниці, відома як служба Дванадцяти Страсних Євангелій. Під час цього зворушливого богослужіння читаються Євангельські уривки про Страждання Христові – від Моління в Гетсиманії до покладення Його Тіла до гробу. Це одна з найглибших і найтрагічніших служб року, і дуже важливо бути на ній присутнім.Також існує благочестивий звичай у Великий (Чистий) четвер прибирати оселю, пекти паски та фарбувати яйця. Однак не дозволяймо передсвятковій суєті відволікати нас від головного. Краще намагаймося бути в храмі, брати участь у богослужіннях, а особливо – причащатися Святих Христових Таїн саме в цей день, у пам’ять про Перше Причастя апостолів.Великий четвер – це заклик до смирення, служіння, єдності з Христом і ближніми. Це початок Його останнього земного шляху – з любов’ю заради нашого спасіння. Не пройди повз. Відкрий серце Господу – і слідуй за Ним.
СТРАСНА СЕРЕДА: ЗРАДА ХРИСТА ЮДОЮВелика середа - третій день Страсної седмиці, день, коли Церква нагадує нам про дві постаті, що стали символами двох протилежних світів: любові та зради.З одного боку - жінка-грішниця, яка з покаянням і смиренням прийшла до Ісуса, маючи при собі посудину з дорогоцінним миром. За східним звичаєм, таке миропомазання робили тільки найшанованішим особам. Вона не просила в Господа тілесного зцілення, як інші жінки. Вона прийшла лише, щоб виявити Йому любов і поклоніння, шукаючи зцілення душі.Святитель Іоанн Златоуст каже: «Не як до простої людини підходить вона до Ісуса - інакше не обтерла б своїми волоссям ніг Його - але як до Особистості, Яка вище людини. Тому і принесла до ніг Христових главу свою, частину тіла, яка найдорожча…»Господь прийняв її жертву, кажучи:«Виливши миро це на тіло Моє, вона приготувала Мене на поховання. Істинно кажу вам: де б не проповідувалось Євангеліє по всьому світу, сказано буде і про неї - на згадку про те, що вона зробила» (Мф. 26:13).Цей вчинок викликав обурення Юди Іскаріотського, одного з Дванадцятьох. Він запитав: «Чого б не продати це миро за триста динаріїв і не дати вбогим?» - хоча говорив не з турботи, а тому що був злодій і мав при собі скриньку з пожертвами.Саме тоді серце Юди остаточно схилилось до зради. Він пішов до первосвящеників, які вже давно шукали нагоди схопити Ісуса, але боялися народу. Тому, коли Юда запропонував їм допомогу, вони зраділи. • «Що ви дасте мені, і я вам Його видам?» - спитав він. І вони запропонували тридцять срібняків - ціну раба (Вих. 21:32). І з того часу Юда шукав зручної нагоди, щоб видати Ісуса.За сучасними підрахунками біблеїстів, ці тридцять срібняків могли становити від 90 до 3000 доларів, залежно від розрахунку. Але ціна - не головне. Бо ці монети стали символом найганебнішої зради в історії людства.Зрештою, коли Юда побачив, що Ісуса засудили, він намагався повернути гроші:«Я згрішив, видавши невинну кров!»Та первосвященики сказали: «А нам що до того? Дивись сам…»І Юда, кинувши срібняки в храмі, пішов і повісився (Мф. 27:3–5).Двоє зрадили Ісуса того самого вечора - Юда та Петро. Обидва пережили сором. Але один покаявся й став наріжним каменем Церкви, а інший - не витримав муки сумління й наклав на себе руки. Один - загартувався, інший - згорів.У цей день - Велика Середа - в храмах востаннє цього року звершується Літургія Ранішосвячених Дарів, читається молитва святого Єфрема Сиріна, після чого вона вже не звучить до наступного Великого посту.Саме в середу завершується перший етап духовної концентрації Великого Посту. Віряни поступово переносять увагу з особистого покаяння до переживання таємниць спасіння: • Великий Четвер - встановлення Таїнства Євхаристії, • Велика П’ятниця - день Хресних страждань, • Велика Субота - тиша і спогад про перебування Господа у гробі.Саме тому в середу та протягом цілого року християни постять у цей день - на спомин про зраду Іуди й заради очищення серця через любов, якою запашне миро жінки-грішниці наповнило увесь дім Господній.
ВЕЛИКИЙ ВІВТОРОК…Великий Вівторок Страсної седмиці — один із найглибших днів усього богослужбового року. Це день останньої публічної проповіді Христа в Єрусалимському храмі, день пророчих слів, притч і викриттів. У цей день Господь говорить Своїм учням про прийдешні страждання, про Друге Пришестя, про майбутню долю світу — але насамперед Він говорить до серця кожного з нас.У храмі Христос звертається до натовпу і духовної еліти Ізраїлю. Фарисеї, садукеї, книжники намагаються Його спокусити, ставлять підступні питання. Але Господь не лише викриває їхнє лицемірство — Він виголошує слова істини, які звучать крізь віки.Сьогодні ми чуємо кілька притч, які вказують на головне: на суд Божий, на відповідальність за своє життя, на любов як єдину заповідь, що стоїть понад обряди і жертви.Притча про десять дів — п’ять розумних і п’ять нерозумних — закликає нас до пильності. Бо коли прийде Жених — Христос, — буде вже запізно купувати масло. Це масло — наша віра, молитва, милосердя, покаяння. Це світло серця, яке не можна здобути в останню мить.Притча про таланти говорить нам про дари, які Господь дає кожному. Один отримує п’ять, інший два, ще один — лише один. Але всі повинні принести плід. Той, хто зарив свій талант у землю, почув слова осуду. Бо бездіяльність — це теж гріх. І кожен з нас відповість перед Богом: що зробив із даром життя, із вірою, зі здібностями?Притча про злих виноградарів — це історія про Божу довготерпеливість і людську жорстокість. Про тих, хто не тільки не віддає плоду, але й вбиває посланців. І, зрештою, вбиває Сина. Це про нас — коли відкидаємо Божу волю, відмовляємося служити, живемо для себе.Притча про весільний бенкет вражає. Багато званих, але мало вибраних. Запрошення отримали всі, навіть одяг отримали всі, та лише ті, хто зберіг чистоту і вдягнувся у віру, добрі справи й покаяння — залишилися на святі. Інші були вигнані. Бо весільне вбрання — це образ духовної готовності.Притча про двох синів говорить про вчинки, а не слова. Один сказав «так», але не зробив. Інший сказав «ні», але покаявся і виконав. Так і ми: не те, що кажемо в молитвах, а те, як живемо, є справжнім свідченням нашої віри.Притча про Страшний Суд — кульмінація. Христос відкриває нам критерії вічного життя: «Голодного нагодував, спраглого напоїв, чужинця прийняв, хворого провідав — Мене прийняв». І навпаки: не зробивши цього — ти відкинув Мене. Бо Христос — у нужденному.Господь також говорить про найперше: «Люби Бога всім серцем, усією душею, усім розумом і всією силою. А ближнього — як самого себе». Це — суть усього Закону. Це більше, ніж будь-які обряди чи дари. Він звертає увагу на жертву вдови, яка дала все, що мала. Не кількість, а серце важить перед Богом.Він пророкує руйнування Єрусалимського храму, говорить про кінець віку, про воскресіння мертвих, про податки кесарю — і через усе це веде нас до головного: життя з Ним і в Ньому.Великий Вівторок — це дзеркало нашої душі. День запитань: чи чекаю я Жениха? Чи зберіг я свій талант? Чи бачу в убогому Христа?Господь говорить: “Хто має вуха — хай слухає”. А ми маємо не лише слухати, а жити цими словами.Цими днями Страсного тижня важливо обмежити шум світу, відкласти інформаційний потік, суперечки, тривоги про геополітику й економіку — і звернутися до того, що справді вічне. Хай замовкне світ — і заговорить душа.Станьмо поруч із Христом, Який іде на Хрест. Станьмо на Голгофу разом із Ним. Пройдімо цей тиждень не як глядачі, а як учасники. Бо тільки той, хто вмирає з Христом — воскресає разом із Ним.
Сьогодні ми вшановуємо євангельську подію, про яку провістив пророк Захарія за пів тисячоліття до Різдва Христового. «Не бійся, дочко Сионська! Ось Цар твій гряде, сидячи на молодому ослі» (Ін. 12:15) – ці пророчі слова, про які нагадує нам читання з Євангелія, підкреслюють особливість того царського достоїнства, яке Господь Ісус Христос має не за людським звичаєм, як інші земні царі, але від Бога Отця. Бо земне царство і влада пов’язані із зовнішніми почестями, а Спаситель являє Себе як Царя смиренного, «не від світу цього» – тобто не тимчасового, а вічного. Урочистий вхід Ісуса Христа в Єрусалим був бідним зовнішньо, але безмежно багатим за своїм внутрішнім змістом. І цей внутрішній зміст Христового входження в Єрусалим з Його готовністю постраждати за інших, з любові піти на велику жертву, має воістину вічне значення, робить його вічно живим, потрібним, актуальним. Для Спасителя урочистий Вхід до Єрусалима передував Його хресному шляху. Він прийшов до святого міста упокорений і не заради прийняття слави від людей, не заради виправдання перед ними за Своє служіння – але заради спасіння, щоби через Хресну жертву звершити спасіння людства і дарувати нам вічне життя. Тож дякуймо і радіймо нашому спасінню, яке Господь звершив. Слава Ісусу Христу!#Церква_з_тобою
Лазарева субота наближає нас до найскорботнішого періоду в церковному календарі – Страсного тижня, під час якого ми згадуватимемо останні дні земного життя Ісуса Христа... В суботу, напередодні свята Входу Господнього в Єрусалим, Свята Церква нагадує нам про чудо, яке звершив Спаситель: воскресіння праведного Лазаря Чотириденного (так його називають через те, що на момент звершення чуда було вже чотири дні, як Лазар помер).Лазар був братом Марфи і Марії, тої "що помазала Господа миром і обтерла ноги Його волоссям своїм" (Ін. 11: 2). Ця родина жила в селищі Вифанія, недалеко від Єрусалима. Під час Свого земного життя Господь часто відвідував дім Лазаря, якого дуже любив і називав Своїм другом. Лазар нездужав, Ісус знав про це, але говорив, що "ця недуга не на смерть, а на славу Божу, щоб через неї прославився Син Божий" (Ін. 11: 4). Якось Ісус Христос сказав Своїм ученикам, що знову піде до Юдеї: "Лазар, друг наш, заснув; але Я йду розбудити його" (Ін. 11: 11). Прийовши до Вифанії, побачивши горе сестер за померлим братом, Господь теж сповнився жалем і заплакав. Коли відсунули камінь від печери, де було поховано Лазаря, Спаситель у моливі звернувся до Бога-Отця і потім голосно промовив: "Лазарю! Вийди геть". Померлий чотири дні тому Лазар, оповитий поховальними пеленами, вийшов, воскреснувши, і "тоді багато з юдеїв, які прийшли до Марії і бачили, що сотворив Ісус, увірували в Нього" (Ін. 11: 45). За те, що все більше людей стали послідовниками Христа, первосвященники і фарисеї змовились вбити його. Чудо воскресіння Лазаря має важливий зміст, адже показує перемогу життя над смертю, запевняє у звершенні згодом Господнього Воскресіння і загального воскресіння мертвих. Згідно з Переданням, після воскресіння Лазар прожив ще близько 30 років і був єпископом Кіттії (так раніше називалося місто Ларнака на Кіпрі). У цьому ж місті він упокоївся. Наприкінці IX ст. його мощі було перенесено до Константинополя.
У суботу 5-го тижня Великого посту православні християни мають звичай з особливою шаною прославляти Пресвяту Богородицю. День цей за церковним календарем отримав назву Похвали Пресвятої Богородиці (суботи акафіста).Засновуючи Царгород (Константинополь), імператор Костянтин Великий присвятив його Діві Марії, яку щиро шанував як покровительку нової столиці. У місті було побудовано чимало храмів на честь Пресвятої Богородиці. Ікона Божої Матері, написана самим євангелистом Лукою, разом з Її поясом та ризою зберігалася у Влахернському храмі столиці.В ту тривожну ніч 626 року, коли орда загарбників готувалася штурмувати місто із моря, і суші, жителі шукали захисту в храмах Божих. На колінах вони благали про спасіння Господа та Заступницю, не припиняючи молитов. В той самий час патріарх Сергій зі святою іконою в руках проходив з молитвами про захист під стінами міста. А коли у води морські опустили Ризу Пресвятої Богородиці, здійнялася страшна буря і потопила ворожий флот, примусивши вцілілих загарбників до втечі. І в ту ж ніч вперше був прочитаний акафіст як щира подяка за порятунок міста.Православна Церква звершує це торжество задля ствердження вірних, які каються, в надії на Небесну Заступницю, адже Вона, уславивши себе визволенням християн від ворогів видимих, тим більше допоможе тим, хто веде боротьбу з невидимими супротивниками. Співаючи цей акафіст, ми вшановуємо смирення Богородиці, з яким Вона прийняла волю Божу і Свою місію. Ми дивуємося мужності, з якою Діва Марія переносила всі страждання Свого Божественного Сина. Ми дякуємо Їй за неперервну молитву, якою Вона оберігає кожну людину, немов би рідне дитя.
TGLIST.COM.UA
