24 січня — Притча про злих виноградарівІ почав говорити їм притчами: один чоловік насадив виноградник, обгородив його огорожею, викопав точило і збудував башту, і, віддавши його виноградарям, відійшов. І послав у свій час до виноградарів слугу, щоб узяти від них плодів з виноградника. Але вони, схопивши його, побили і відпустили ні з чим. Знову послав до них іншого слугу; і тому розбили голову камінням і зневажили його. І знову послав іншого, і того вбили; і багатьох інших: кого били, кого вбивали. Маючи ще одного сина, улюбленого, насамкінець послав і його до них, кажучи: "Посоромляться мого сина". Але виноградарі сказали один одному: "Це спадкоємець; ходімо, вб’ємо його, і спадщина буде наша". І, схопивши його, вбили та викинули геть із виноградника.Що ж зробить господар виноградника? — Прийде і вигубить виноградарів, і віддасть виноградник іншим. Невже ви не читали цього в Писанні: "Камінь, що відкинули будівничі, той самий став головою наріжною; це від Господа, і дивне воно в очах наших"?І вони шукали нагоди схопити Його, але боялися народу, бо зрозуміли, що притчу сказав проти них; і, залишивши Його, відійшли. Мк. 12:1–12——У сьогоднішньому денному читанні з Євангелія від Марка звучить притча про злих виноградарів. Центральною постаттю в притчі є улюблений син. Ця постать ніби відсуває на другий план фігуру господаря, який протягом усієї притчі залишається за кадром. Господар приймає всі рішення, посилає до бунтівників одне посольство за іншим, виносить їм остаточний вирок, але сам так і не з’являється на сцені. Замість себе він посилає сина, що є очевидним відображенням слів Ісуса про Його Отця: Отець послав Сина у світ (Йн. 5:36–37); Син діє від імені Отця (Йн. 5:17–19); Син виконує не Свою волю, а волю Отця (Йн. 6:38).Центральне значення постаті сина підкреслюється використанням образу каменя, який "відкинули будівничі", але який "став головою наріжною". Цей образ, запозичений із Псалтиря (Пс. 117:22), вказує на камінь, що закладається в основу дому. Апостол Петро говорить про Ісуса Христа як про наріжний камінь віри (1 Пет. 2:6–8).Раніше, у Кесарії Филиповій, Ісус застосував образ каменя до Петра (Мт. 16:18). У притчі про злих виноградарів Він використовує цей образ стосовно Себе, вказуючи на центральне значення Свого пришестя у світ для історії не лише Ізраїлю, а й "народу, що приносить плоди" — спасенного людства, об’єднаного в Церкву як Новий Ізраїль. Таким чином, притча поступово переносить слухача далеко за межі теми взаємин між Богом і конкретним народом, набуваючи загальнолюдського масштабу.Як і багато інших навчань і притч Ісуса, притча про злих виноградарів завершується тим, що люди розділяються на дві групи: віруючих і невіруючих, тих, хто покаявся, і тих, хто не покаявся, овець і козлів, спасенних і приречених на муки. Остаточний поділ відбудеться на Страшному суді, але починається він уже на землі, де одні відгукуються на проповідь Ісуса і Його чудеса, а інших Його слова і дії лише більше дратують. Цю змішану реакцію ми спостерігаємо і в чудесах Ісуса, і в Його навчаннях та притчах.
Притча про талантиПрочитана сьогодні притча про таланти — одна з низки пророчих пересторог і притчевих оповідей Христа про майбутній Суд. Якщо прочитати 24-ту і 25-ту глави Євангелія від Матвія, звідки взята ця притча, то ми бачимо, що Спаситель застерігає нас від трьох основних небезпек, які можуть привести нас до суду неготовими. Перша небезпека — це безтурботність, друга — малодушність, а третя — життя, негідне людини через нечутливість і нелюдяність.Безтурботність описана Христом у трьох притчах. Перша — це добродушна, весела безтурботність, яку ми вважаємо природною. Христос говорить: «Пильнуйте, бо суд, день Господній, прийде несподівано, як це було за днів Ноя. Тоді люди їли, пили, виходили заміж і одружувалися, і не думали про більше, ніж про земне, про щоденну радість життя, а суд Господній насувався і одного дня вилився гнівом і потопом». Так буде і пізніше: «Дві жінки будуть молоти на жорнах — одна візьметься, а інша залишиться; двоє будуть у полі — один візьметься, а інший залишиться…» Ця безтурботність, звична і приємна нам, забуває, що життя не таке поверхневе, а глибоке, бездонне, що воно простягається у вічність.Друга безтурботність — це зла безтурботність, яка користується тим, що Бог, ніби, не квапиться прийти на суд. Але апостол Петро говорить, що Бог довго терпить, бо милосердний до нас… У притчі Господній у цій 24-й главі говориться про слугу, якого поставили наглядати за іншими. Йому доручили дбати, щоб іншим було добре жити в домі їхнього господаря, навіть коли той відсутній. Але цей слуга подумав: «Не скоро ще прийде господар; я буду їсти, пити, веселитися, а рабів бити й гнати, я — господар», уявляючи, ніби вони в його владі. А господар повернувся, коли його не чекали, і застав слугу в неправді, та вигнав його.Третя безтурботність описана у притчі про десять дів. П’ять із них були мудрі, а п’ять — нерозумні. Це безтурботність сонна, яка сподівається, що «ще встигнеться». Але суд приходить уночі, бо для сплячого будь-яка година — ніч.Притча про таланти. Господь дає кожному дари за його можливостями і закликає принести плід, відповідний цим дарам. Та часто ми нічого з цими дарами не робимо: отримуємо розум — але не збагачуємо його, маємо чуйне серце — але воно лишається сплячим у егоїзмі, отримуємо сильну волю — але вона залишається безцільною.Чому так відбувається? Не завжди через безтурботність, іноді через малодушність і боягузтво. Ми боїмося ризикувати: спокоєм, забезпеченістю, стосунками, навіть життям. Але коли приходить суд, стає зрозуміло, що дане нам було не нашим, а завжди залишалося Божим.І нарешті, притча про овець і козлів, яка читається перед Великим постом. Цей суд не про великі одкровення, а про те, чи були ми людьми. Якщо ми не можемо бути людьми на землі, то не зможемо бути ними і на небі.Попередження Господнє про суд полягає не в страху перед Судом, а в тому, що буде боляче усвідомити, що ми прожили життя, так і не ставши людьми.Вдумаємося в ці образи, згадаємо, що життя глибоке, безмежне, і почнемо жити не вузьким, бідним життям, а повнотою життя в Бозі. Амінь.Митрополит Сурозький Антоній (Блум)
14 січня Церква вшановує день пам’яті святої рівноапостольної Ніни, просвітительки ГрузіїСвята рівноапостольна Ніна народилася близько 280 року в Каппадокії. Її батько був знатного роду і був родичем святого великомученика Георгія, а мати, Сусанна, була сестрою Патріарха Єрусалимського. З 12 років Ніна виховувалася в Єрусалимі.Одного разу вона зацікавилася долею нетлінного Хітона Господнього і дізналася з переказів, що він був перенесений до Іверії — стародавньої назви Грузії. Ніна почала молитися до Пресвятої Богородиці, просячи Її допомоги в апостольському служінні та набутті Хітона Господнього. Богородиця з’явилася їй уві сні, вручила хрест із виноградної лози й направила до Іверії, пообіцявши Своє заступництво.Патріарх Єрусалимський благословив Ніну на апостольське служіння. Уникаючи мученицької смерті від рук вірменського царя Тиридата, вона близько 319 року прибула до Грузії. У Мцхеті, стародавній столиці Грузії, Ніна знайшла притулок у родині бездітного садівника. За її молитвами дружина садівника позбулася безпліддя і прийняла християнство.Слава про святу Ніну швидко поширилася. У день Преображення Господнього, за її молитвами, буря зруйнувала язичницькі ідоли, що стояли на високій горі. Пізніше Ніна зцілила грузинську царицю Нану від тяжкої хвороби. Після цього цариця прийняла хрещення і стала ревною християнкою.Цар Міріан, підбурюваний язичниками, ледь не піддав святу Ніну жорстоким тортурам. Однак під час цієї спроби сонце померкло, і місто огорнула непроглядна темрява. Цар раптово осліп, а його свита, перелякавшись, марно намагалася звертатися до язичницьких богів. Лише коли вони почали молитися до Бога, темрява розсіялася, сонце засяяло знову, а цар Міріан, зцілений молитвами Ніни, увірував у Христа і прийняв хрещення разом із наближеними.На місці, де свята Ніна віднайшла Хітон Господній, був збудований перший у Грузії християнський храм. У 324 році, за проханням царя Міріана, візантійський імператор Костянтин направив до Грузії єпископа, двох священиків і трьох дияконів, що сприяло остаточному утвердженню християнства в країні.Передчуваючи близьку смерть, свята Ніна попросила царя Міріана надіслати до неї єпископа Іоана. Разом із єпископом прибув сам цар та все духовенство. Біля одра святої Ніни вони стали свідками численних чудес і зцілень.
12 січня іменини відзначають жінки з іменем Тетяна. Їхня небесна покровителька – свята мучениця-римлянка, яка жила в кінці ІІ – на початку ІІІ століття. Її ім՚я походить від римського чоловічого імені Татій (лат. Tatius), що бере початок від легендарного царя Тита Татія. Перекладаючи з грецької, ім՚я Тетяна (грец. Τατιανή) означає «упорядниця». Свята мучениця Тетяна народилася в знатній римській сім’ї – її батько тричі обирався консулом. Він був таємним християнином і виховав доньку відданою Богові. Досягши повноліття, Тетяна вирішила не виходити заміж, а присвятити своє життя служінню Богові. Вона звершувала служіння милосердя для римської християнської громади. Разом з іншими вірними християнками вона доглядала хворих, допомагала нужденним, а також служила жіноцтву, навчаючи засадам віровчення і допомагаючи готувати новонавернених до хрещення. Коли Римом почав правити шістнадцятилітній Олександр Север, вся влада зосередилася в руках лютого ворога і гонителя християн Ульпіана. Християн усюди примушувати поклонятися римським богам, погрожуючи їм, у разі непокори, лютими муками й смертю. Біля 225 року була заарештована і Тетяна, яку різними катуваннями примушували зректися Христа. За Переданням, мучениця витримала неймовірні випробування і муки, під час яких звершувались чудеса. Тоді її присудили на смертний вирок шляхом усічення мечем. Разом з нею стратили і її батька, адже довідались, що він теж християнин. Вісім слуг правителя, що мучили святу, але увірували в Господа нашого Ісуса Христа, бачачи над нею силу Божу, теж були після мук усічені мечем.
Наступного дня після Богоявлення Церква вшановує того, хто послужив справі Хрещення Господнього – святого пророка, Предтечу і Хрестителя Господнього Іоана. «Він був світильник, який горів і світив» (Ін. 5: 35) – так про нього говорить Сам Спаситель, а також, що «Не було серед народжених жінками більшого за нього» (Мф. 11: 11). У день соборного вшанування пам’яті Іоана Предтечі нагадаємо кілька фактів про цього святого. 1. Ми звемо святого Іоана Предтечею, тому що він передував Ісусу Христу. Його служіння і проповідь були приготуванням людей до зустрічі з Месією, на Якого чекали багато століть. «Покайтеся, бо наблизилося Царство Небесне» – закликав Іоан Предтеча у своїй проповіді. 2. Він один з найшанованіший святих. Вшануванню його пам’яті присвячені сім святкових дат у церковному календарі. 3. Поява на світ Іоана Хрестителя стала для його батьків даром Божим, адже в похилому віці з Божого Промислу відбулося зачаття і народження Предтечі. Пресвята Діва Марія та мати Предтечі (праведна Єлизавета) були двоюрідними сестрами. Іоан Предтеча народився на шість місяців раніше за Спасителя. 4. Різдво Іоана Хрестителя – унікальне свято, бо зазвичай християни вшановують не день земного народження святих, а день їхнього упокоєння (народження для вічності). Лише три народження вшановуються Святою Церквою: Різдво Христове, Різдво Пресвятої Богородиці та Різдво Іоана Предтечі. 5. Про пророка Іоана Предтечу згадують всі чотири євангелисти. 6. Іоан Предтеча вважається останнім старозавітним пророком, його народження та служіння були провіщені ще в Старому Завіті. 7. Земне життя великого пророка скінчилося мученицьки – йому відтяли голову за сміливість і правдолюбство, за викривання гріхів царя Ірода та його родини. Сьогодні у спільній молитві вшануймо пам'ять Предтечі та Хрестителя Господнього Іоана. Берімо за приклад його віддане служіння Богу й правді, вірі й покликанню.
Початок нового календарного року принесе нам багато церковних свят, важливих дат і днів пам’яті визначних святих. Майже кожен день січня буде присвячений певній постаті чи події. Згадаємо про деякі з них. 1 січня – свято Обрізання Господнього та наречення Богонемовляті імені Ісус. Також в цей день ми згадуємо пам՚ять видатного святителя, одного з небагатьох, кого Церква іменує Великим – святителя Василія Великого, архієпископа Кесарії Каппадокійської. 5 січня – Навечір’я Богоявлення, або Хрещенський святвечір, час приготування до великого свята Хрещення Господнього. 6 січня – святе Богоявлення, велике дванадесяте свято, що нагадує нам про євангельську подію, коли Ісус Христос прийняв хрещення від Іоана Предтечі у річці Йордан. Днем святого Богоявлення для українських вірян знаменується ще одна важлива подія: це річниця отримання Томосу про автокефалію нашої Церкви. 5 січня 2019 року Його Всесвятість Вселенський Патріарх Варфоломій підписав цей історичний документ. 6 січня 2019 року він урочисто вручив його нашому Предстоятелю, Блаженнійшому Митрополиту Епіфанію, після євхаристійного співслужіння у Константинополі. І в той же день, тоді у Різдвяний святвечір, цей історичний документ був привезений до Києва. В цьому році ми відзначатимемо шосту річницю цієї знаменної події. Наступного дня після Богоявлення, 7 січня, ми соборно вшановуватимемо пам՚ять того, хто послужив справі Хрещення Господнього – святого пророка, Предтечу і Хрестителя Господнього Іоана, одного із найшанованіших святих. Окрім того, у січні будемо відзначати дні пам՚яті: преподобного Феодосія Великого, засновника спільнотного життя ченців (11.01), мучениці Тетяни і тих з нею, що в Римі були замучені (12.01), рівноапостольної Ніни, просвітительки Грузії (14.01), преподобного Антонія Великого (17.01), преподобного Макарія Великого (19.01), преподобного Максима Сповідника (21.01), святителя Григорія Богослова (25.01) та Собор вселенських учителів і святителів Василія Великого, Григорія Богослова та Іоана Золотоустого – 30 січня. Слава Богу за все!
Сьогоднішнє євангельське читання нам розповідає про два чуда Господні: про зцілення жінки, якій жодні людські сили, ніяке людське знання, ніяка добра воля людей не могли допомогти. І про те, як у відповідь на благання батьків, у відповідь на їх скорботу і тугу Спаситель Христос викликав назад до життя земного молоду дівчину.Однією із цікавих рис, на яку варто звернути увагу: жінка потерпала від кровотечі 12 років – рівно стільки прожила ця дівчинка, яка ось померла, коли Христос ішов до неї, щоб повернути їй життя і дати йому повноту. Тобто, між цими двома життєвими ситуаціями є суттєва подібність та невипадковість.Преподобний Єфрем Сирін каже, що цією історією Господь Бог хоче нас навчити правильно вірити. Що означає вірити? Що таке віра? Ми часто називаємо себе віруючими людьми… Спілкуючись між собою, ми зазвичай хочемо показати іншому свої сильні сторони, а те, що немічне, перетворюється на наш особистий секрет. Ми боїмося, що інші люди відкриють наші слабкі сторони, тому що це робить нас дуже вразливими. Натомість стосунки з Богом, як твердить ранньохристиянський автор, потрібно будувати по-іншому. Йому належить відкрити, показати те, що в нас найслабше: усі болі, обмеження, навіть страхи. Тож позиція віруючої людини подібна до позиції хворого, який розповідає свої секрети лікареві. Святий Єфрем зазначає, що тоді людська неміч зустрічається з Божою силою.Вірити означає довірити своє найслабше Богові. Божа сила виходить назустріч людській немочі і зупиняє нашу кровотечу. Кровотеча в біблійному розумінні – це поступова втрата життя, яка обов'язково веде до смерті. Вірити означає дати Богові торкнутися наших найглибших ран, найбільшої біди, і відчути Його цілющу десницю.Нехай віра в Бога, який нас випереджує, який до нас наближається, який дає себе торкнути як джерело здоров'я і воскресіння, буде сьогодні цією нашою радістю, що нею сповнюється сьогодні батько, отримавши назад у свої обійми воскреслу дитину.Свято-Михайлівський Золотоверхий чоловічий монастир
Сьогодні молитовно вшановуємо пам’ять святих чудотворців Косми та Даміана і матері їхньої преподобної Феодотії. Жили вони у ІІІ столітті, родом походили з Малої Азії (нині Туреччина). Брати рано втратили батька, який був язичником, але мати їхня, Феодотія, була ревною християнкою, тож виховала синів відповідно до заповідей Божих. Вони вивчали Священне Писання і, маючи велику любов до людей, вирішили опанувати й лікарську науку, щоби допомагати хворим. Господь благословив їхній намір і дарував їм дар зцілення і чудотворення. Всіх вони лікували безкоштовно, тому їх називали безсрібниками. Зцілюючи язичників, навертали їх до істинного Бога, при цьому говорили хворим, що виліковують не вони, а сила Божа.Косма і Даміан лікували різні тілесні і душевні недуги людей. Водночас, не забували і про інших створінь Божих – про тварин. Допомагали вони і хворим тваринам.Багато чудесних зцілень дарували брати святі Косма і Даміан за час свого земного життя, яке завершили мученицькою смертю. За деякими джерелами – через людську заздрість: лікар-язичник заманив їх у печеру і там їх забили камінням. І після смерті святі безсрібники звершили багато чудес. На місці їхнього поховання була побудована церква, в якій теж відбувалися численні зцілення.Святі безсрібники та чудотворці Космо і Даміане, угодники Божі, не переставайте молитися за нас!
Зі святою неділею, дорогі друзі!Сьогоднішнє Євангеліє звертає нашу увагу на подію в країні Гергесинській — трагічну й водночас промовисту історію. Господь, звільнивши одержимого від нечистих духів, дозволив цим духам увійти у стадо свиней, яке внаслідок цього загинуло, кинувшись у море. Приголомшливий образ: ціле стадо, що поринає у води! Скільки втрат, скільки ресурсів…Але натомість — зцілення людської душі. Яка вартість такого спасіння? Для багатьох — надто висока, адже матеріальні збитки виявилися важливішими за чудо зцілення. Саме тому Христу “запропонували” залишити їхню землю, побоюючись нових незручностей і втрат.Ми бачимо трагедію байдужості до іншої людини, де своя вигода переважає над людським життям. Євангеліє цього дня нагадує про глибокий конфлікт, що залишається актуальним і зараз: гроші, ресурси, влада — все те, що виправдовує загибель тисяч і мільйонів людей, те що люди часто ставлять вище за людську гідність.Цей уривок також випробовує наше власне сумління: ми часто хоробрі в судженнях, поки не йдеться про особисті втрати. Проте коли справа доходить до реальної жертви, ми виявляємося тими, ким завжди були — людьми, що шукають компромісів, уникаючи складних рішень.Не дозволяймо нашим пристрастям вигнати Христа з нашої душі. Даваймо ближнім свою підтримку і радість, будьмо готові пожертвувати власним заради інших. Тоді Господь неодмінно дарує нам у відповідь сторицею, і в цьому житті, і що набагато важливіше, в житті майбутньому.
«Ви – світло світу – сказав Господь Ісус Христос Своїм учням – Не може сховатися місто, яке стоїть на верху гори. І не запалюють світильник, щоб поставити його під посудину, але на свічник, – і світить всім у домі» (Мф. 5, 14-15). Настав і нині час нам згадати доброчесне життя і служіння одного з видатних православних ієрархів і першосвятителів древньої Київської кафедри – митрополита Київського, Галицького і всієї Малої Русі Рафаїла (Заборовського).Його святительство припало на першу половину XVIII століття – період боротьби Київської митрополії за свої права і автономію, самобутність та традицію, які нищилися царською російською владою за допомогою Святійшого урядуючого синоду. Вступивши на Київську кафедру, митрополит Рафаїл (Заборовський) зробив все для того, щоб повернути давньому першопрестольному місту і Українській Церкві попередні права і привілеї, які відібрали російські монархи.Митрополит Рафаїл був ревним пастирем, який піклувався про доручене йому словесне стадо, навчаючи духовенство і мирян словом проповіді і напоумлення, а найбільше – прикладом власного доброчесного життя.Особливою турботою святителя Рафаїла була духовна освіта. Митрополит був благодійником Києво-Могилянської академії. На вдячність за чисельні пожертви на її відбудову та побудову нових корпусів, на утримання викладачів та студентів прізвище митрополита було внесене в назву школи, і так Києво-Могило-Заборовською академія називалася аж до її реформування на початку ХІХ століття.Митрополит Рафаїл мав особливе піклування про Софійський собор, який був резиденцією Київських митрополитів і в якому під керівництвом митрополита Рафаїла були здійснені великі реставраційні та будівельні роботи. Святитель був також благодійником Михайлівського Золотоверхого монастиря, де часто звершував богослужіння.Упродовж більше аніж півтораста років пам`ять блаженного митрополита Рафаїла шанувалася киянами з особливим благоговінням. Вважаючи Рафаїла великим угодником Божим, багато хто із киян і мешканців близьких містечок та сіл досить часто біля його гробу звершували панахиди і, за молитовним заступництвом його перед Богом, визволялися від різноманітних хвороб, бід і скорбот. Гроб святителя ще тоді не був обмурований і його чесні мощі, на прохання богомольців, відкривалися. Після реставраційних робіт, які проводилися з 1848 по 1853 рік, вхід до склепу було закрито чавунними плитами і з того часу панахиди за блаженним митрополитом Рафаїлом стали звершуватися над усипальницею, а його мощі спочивають у обмурованому гробі до нашого часу.Священний Синод Української Православної Церкви (Православної Церкви України), після старанного дослідження життя і святительського подвигу Митрополита Київського, Галицького і всієї Малої Руси Рафаїла (Заборовського), відзначивши такі його чесноти, як ревне архіпастирське служіння Церкві Христовій, піклування про духовне просвітництво, особисті моральні якості і проявлені християнські чесноти, а також беручи до уваги факт його шанування побожним народом на засіданні, яке відбулося 28 березня 2023 року у Києві під головуванням Блаженнійшого Митрополита Київського і всієї України Епіфанія, постановив:– канонізувати і приєднати до лику святих святителя Рафаїла (Заборовського), Митрополита Київського, Галицького і всієї Малої Руси.Свято-Михайлівський Золотоверхий чоловічий монастир
TGLIST.COM.UA
