Загалом, любі батьки малих дітей і скептики, які ржуть з того, що батьки не показують дітей чи прикривають їм тіло/обличчя — читайте уважно.Вже не перший раз влітку помічаю, як на пляжах стоять чуваки, яким треба товкти морду в шовковицю, бо вони мастурбують на дітей в трусах чи без. Думаю, ви розумієте про що я хотів би сказати….На днях став свідком, як мої куми, наче дорослі, але сучасні люди, фотографувати свою дитину і вона там у тазику з фруктами все таке, фотограф і появляється фото дитини з попою. Пишу куму, що друже, подумай головою. Не буду казать куди я був посланий і скільки мені ви сказав, але фото видалив.Коротко тако грубо, але як є що зараз штучного інтелекту жопой жуй. 1-2 фотки вашої дитини і вона світиться на даркнеті для хворих виродків. Думайте триста раз головою, коли шось виставляєте в інтернет.Обзивайте дебілом, моральщиком чи скуфом чи ким там, але враження,що живете в світі перший день. З моєю дочкою в школі сталась інша фігня але така сама, бо однокласники використали лише фото обличчя. Не хочу деталей, але і добре, що нам довелось переїхати у Житомир.Ви ж можете подивитись ютюб, новини, але краще дивіться за своїми дітьми і не дурнійте від того інстаграиу та тіктоку. Дуже дякую і сподіваюсь комусь відкриє очі
Прекрасні люди вільного міста. Пишу, як не байдужий до більш комфортного життя в нашій громаді. Хочу попросити всіх, від лиця усі кому знайого про що я буду говорити, про на перший погляд прості та елементарні речі, а саме про повагу один до одного на дорозі. До недавніх пір я був дуже категоричним і мав однозначну і не дуже популярну думку стосовно руху автомобілів у потоці. Тепер розумію, що про це потрібно говорити і розмовляти. Згідно правил дорожнього руху, а саме загальних положень пунктів 1.5, 1.4 та 1.5 увсі учасники дорожнього руху зобов'язані дотримуватись вимог цих правил. В цих пунктах йдеться про взаємоповагу на дорозі та про те що кожен має право розраховувати, що всі інщі будуть винонувати ці правила. І головне про що я хотів сказати, це про пункт 1.5. окрім іншого, він забороняє створювати небезпеку або перешкоду для руху. І це ключове про що ми маємо говорити.Всі ми колись починали керувати ТЗ і всі ми вчились і могли собі, більш-менш, дозволити їздити не зважаючи на помилки, але сьогодні інші часи. Кількість автомобілів перевищує пропускну здатність доріг, та й та інфоаструктура що залишилось нам в спадщину від совєтів, не відповідає вимогам сучасного світу. Тому пункти правил вище, набувають критично важливих значень. Якщо ви нікуди не поспішаєте, чи така людина що людитьспокійний та розмірений стиль життя, це викликає повагу до вас в житті, але не на дорозі. Ви маєте повне право рухатись збудь-якою комфортною швидкістю, але пам'ятайье, такі як ви, не всі. Тому продовжуйте рухатись як ви любите, але правіше від центру, не блокуйте потоку автомобілів які їдуть за вали. Якщо є дві смуги, рухайтесь, юудь-ласка в прпавій, а якщо смуга для руху тільки одна, то хочаб правше від центру. Більшість водіїв рухаються здебільшого помірно і спокійно, але ті хто їдуть повільніше, заважають підтримувати швидкість іншим. Зважайте на це. В свою чергу ви маєте право розраховувати на повагі від інших водіїв, це замкнене коло.Раніше я сварився, боровся йдучи до цілі біль комфортного користування автомобілем, але це марно, тому тепер я не йду до цілі, а лежу в її напрямку. Дякую за приділений час та успіху усім!
Добрий день!Можливо, хтось щось порадить. З серпня-вересня минулого року наш новий сусід, який ще не вселився, робить ремонт. Знесення стін, гул промислових (так, потужніших за звичайні) перфораторів і т.д. "радощі життя" - весь цей час.Але нещодавно сусід поставив собі нові двері. І тепер його працівники, особливо коли ввечері йдуть з роботи, так по кілька разів гупають тими дверима, що у нас стінка (спільна з сусідом) вся двигтить - звук і вібрація як від вибуху, і це ще й завжди несподівано.Вже намагалися поговорити з сусідом, попросити, щоб працівники не з усього маху закривали двері. Сусід сказав, що: - можливо ми не робили звукоізоляцію (робили, і закривання дверей іншими сусідами не заважає);- "у багатоквартирних будинках акустика це завжди проблема, і треба миритися або відселятися в приватний будинок".У мене зустрічне питання - а може це йому треба собі роками робити "хороми" в приватному будинку, якщо ні він, ні його робітники не вміють співіснувати з іншими людьми поряд?І проблема в тому, що не знаю, чи не буде й сам сусід так потім (коли нарешті закінчиться цей довбаний ремонт) так грюкати дверима. Що можна зробити в цій ситуації?
#нампишутьХочу попередити підлітків, які шукають роботу в Житомирі.Ділюся своїм особистим досвідом із кафе Sutuy Fil (Заричани,Житомир).Я пішов туди працювати, бо обіцяли нормальні умови - гарну оплату та дружній колектив.Колектив, з яким я працював, був справді нормальний і добрий — люди підтримували, допомагали, атмосфера була приємна. Але от начальство спочатку робило вигляд, що все добре, поки я стажувався. А коли почав працювати повноцінно — все різко змінилося: почалися незрозумілі штрафи, претензії й дивне ставлення.На роботу брали неповнолітніх обіцяючи офіційне працевлаштування пізніше (з того, що відомо мені, ніхто офіційно з кухарів та барист там не влаштований) , при цьому зміни тривали по 12 годин а іноді і більше.Оплату за відпрацьований час не виплатили повністю та були якісь незрозумілі недостачі з каси, та штрафи з нічого, які знімались з зарплати(відсотків) і ця схема повторюється з кожним новим працівником,при влаштуванні сказали, що відсотки будуть виплачуватися вчасно на карту, через деякий час сказали вони будуть кожен тиждень скидати , потім два рази в місяць , в кінці сказали, що все скидається з затримкою в два тижні (тобто за перший тиждень все скидається аж через 2 робочих тижня) і тд. Я не один такий — подібне сталося й з іншими, які там працювали. Тому хочу попередити всіх, хто шукає підробіток: перед тим як погоджуватись на роботу, уточнюйте умови, запитуйте офіційне оформлення, і не вірте порожнім обіцянкам.Якщо хтось планує влаштовуватись туди — раджу уважно подумати чи вартує воно того.
Хотіла поділитись історією,яка трапилась зі мною вчора.Їхала з роботи десь о 17:20 на маршрутці 1. Через брак маршруток,о такій порі вона завжди битком набита,я завчасно приготувалась виходити,поки проштовхувалась крізь натовп, водій зачинив двері, я попросила повторно їх відчинити. Уявіть: стою я перед дверима на вихід, люди повторили водієві,що виходять на зупинці,двері відчиняються і в цю секунду на мене летить "воно". Бабка, вхопившись за двері,кричучи лайку залітає в салон. Коли я прошу її дати мені простір щоб вийти,чую 3-поверхову лайку у свій бік,і те,що вона виходити не буде(місця немає, вийти неможливо через неї).Я корпусом піддаюсь вперед,бо люди їй кричать пропустити мене і водій чекає. Ця ненормальна підіймає на мене руку,все ще поливаючи мене лайкою,я ловлю її руки,питаючи спочатку лайкою, потім :"Ти взагалі ненормальна?". На що у відповідь,вона бере мене за рукав куртки і буквально пхає на дорогу. Ось так і працюй на їх пенсію,а після роботи ще й отримай приниження і грубу силу у відповідь. На жаль,не встигла сфотографувати,хотіла б щоб її рідні впізнали цю особу
Доброго дня, хочу підняти тему громадянського транспорту. З приходом снігопадів, мчс рекомендує з власних автомобілів переходити на громадський транспорт. Але як це зробити, якщо значно скоротили кількість транспорту на лінії керуючись начебто святами, які вже закінчились, чи то канікулами дітей, батьки яких, все одно ж добираються до робіт, чи то технічним станом транспорту, деякі з яких замічали досі на літній резині, хоча проїзд зростає кожних пів року/рік і є найдорожчим, ніж в сусідніх областях і навіть в Києві. Люди, щоб дібратися до роботи, в прямому сенсі ризикують життям. Сьогодні на Крошні чекали транспорт, хоча б якийсь, 50 хвилин. Коли приїхав єдиний тролейбус, водій почала кричати «Швидко заходимо, тролейбус запізнюється» 🤯 І вся толпа людей, які назбирались, чекаючи майже годину, ринулись в тролейбус. 🤯🤯Когось збили з ніг, людина полетіла майже під колеса тролейбуса, комусь голову зажали, всі штовхаються, вагітну штовхнули в живіт. Невже в Житомирі не можна зробити так, щоб люди нормально добиралися до робіт? Економлячи на чистці доріг, рекомендуючи не користуватися власним транспортом, невже не можна організувати нормальну кількість транспорту на лініях?✈️ Підписатись на Підслухано Житомир
Останнім часом є враження, що я нібито тупію. Мені 24, я здорова людина, займаюсь спортом, харчуюсь слідкую за білком, сплю завжди 7-9г, веду здоровий спосіб життя. Помічаю, що важно стало концентруватись, запамʼятовувати та опрацювати інформацію, зосереджуватись на чомусь. Особливо коли мова про навчання, я нібито розумію матеріал, а запамʼятати не можу, хоча раніше точно знаю памʼять була краще. Ще в розмовах з людьми забуваю слова, синоніми, якісь визначення, іноді взагалі не маю що сказати в звичайних діалогах, тупняк в голові. Особливих стресів в житті також не маю, хоча я загалом тривожна людина, тому просто завжди є фонова тривога без особливих критичних ситуацій, до цього я звикла. У мене є декілька ідей чому так відбувається, але не впевнена чи мають ці факти звʼязок. По-перше, соцмережі. Я зменшила час в мережах до 1,5г кожного дня, бо іноді дійсно доходило до багато часового скролингу без мети. Думаю, що постійний скролинг та забагато інфи мають свій вплив на мозок. По-друге, трошки теорій змов, я це просто припускаю, але не вірю до кінця - вакцинація. Існують дійсно теорії що ковід вакцинація призводить до змін в організмі, хоча ще недостатньо інфи як саме та хто в зоні ризику. Чисто по приколу , але я часто думаю про зроблену вакцинацію та її ефект у перспективі. Ну і фонова тривожність (якийсь кумулятивний ефект, що з часом вона приводить до того, що голова занадто перегружена?).Не знаю чи є тут люди зі схожою «проблемою», але можливо підкаже хтось як підвищити концентрацію та мозкову діяльність так би мовити. БАДи, спорт, відмова від чогось?
На передодні Різдва хочу вам розказати якусь більш позитивну історію 🎄початок війни для всіх був жахливим часом, для мене теж. Купа ненависті до себе, проблеми у всіх сферах життя, неприйняття себе і так далі… з чоловіком стосунки теж зіпсувались, від люблячої пари ми перетворились в людей які щодня сваряться і ображаються. Я була з російськомовної родини, звичайно я в перші ж хвилини вторгнення перейшла на українську, але перехід не був легким, постійні поправляння чоловіка і наголошення на тому що я раніше говорила рос тільки погіршували ситуацію. А був колега на роботі, який не мав до мене жодних претензій, навпаки підтримував мене як міг, не дивлячись на те що війна також торкнулась його і йому теж було важко. День за днем і я закохалась. Зізналась йому, на що він сказав що теж мене кохає, але коли я сказала що тоді нам треба щось робити, я хочу піти від чоловіка і бути з ним, «колега по роботі» сказав стоп стоп тут ти сама, позвони коли підеш від нього і сама все розрулиш. Сама я розрулити не могла. Була занадто залежна і занадто боялась. Пізніше «колега» просто віддалився, почав казати що просто хотів спробувати, «ми можемо просто спати» і так далі…Мені було дуже боляче. Це було три роки назад, звичайно все супроводжувалось скандалами і з чоловіком і з ним. Я вже рік в терапії, і останні місяці я насправді себе почуваю нормально. Нарешті маю відчуття, що лід тронувся, є світло в кінці. Всім хто переживає зараз важкий період - одного разу це закінчиться, головне хотіти вилізти з того лайна. Обіймаю 🤗
Поріг між ковткамиПовітря тут завжди було густішим, ніж надворі.Наче кожен запах кави мав власну масу і повільно осідав у грудях, змушуючи дихати уважніше. Машина шипіла, як далекий приплив, а світло ламп спадало на столи м’яко, майже поблажливо.Він сидів, обхопивши чашку долонями, не щоб зігрітися — щоб переконатися, що реальність має форму.Вона була поруч. Реальна так само. Її пальці лишали на фарфорі ледь помітні сліди — сліди присутності.Він мовчав.Не з порожнечі — з надлишку.Його думки шикувалися, як рівняння з надто багатьма змінними. Він знав: варто заговорити — і доведеться спростити. А спрощення завжди болісні.Вона зробила ковток і не дивилася на нього.І саме це було найточнішим жестом.---II. Сутінки між столикамиКав’ярня жила своїм ритмом: хтось заходив, хтось ішов, чашки зникали й поверталися, мов небесні тіла з передбачуваними орбітами.Час тут не поспішав. Він розчинявся, як цукор — непомітно, але безповоротно.Він ловив себе на тому, що слухає не її слова, а паузи між ними.Саме там завжди ховалася суть.Вона говорила про дрібниці — день, втому, людей за сусіднім столиком.Він кивав, аналізував, будував внутрішні схеми. Контроль здавався ознакою зрілості.Але близькість не визнає структур.Вона працює як реакція без каталізатора — або відбувається, або ні.Він відклав головне на потім.Потім, як і завжди, сиділо навпроти й чекало.---III. Лінії, яких не видноЗа вікном повільно темніло, і віддзеркалення кав’ярні накладалося на вулицю, ніби два світи намагалися співпасти.Світло ламп зшивало простір, перетворюючи окремі столики на сузір’я, зрозумілі лише тим, хто всередині.Він подумав, що люди так само з’єднують себе у форми — довільно, з надією, що лінії витримають.Але лінії існують лише доти, доки їх підтримують.Вона сказала, що втомилася чекати.Без різкості. Без звинувачення.У ньому щось здригнулося — не гнів, не образа, а звичне бажання захиститися тишею.Тиша завжди здавалася безпечною.---IV. Тепло, що не повертаєтьсяКав’ярня поволі стихала. Шум зменшувався, кроки ставали рідшими, ніби простір готувався зберегти пам’ять про всіх, хто тут був.Є місця, що вбирають у себе слова краще за людей.Він сидів і раптом зрозумів:усі складні пояснення — це спосіб не вимовити просте.Вона дивилася на нього спокійно. Не з очікуванням — з прийняттям.І в цьому було більше сили, ніж у будь-якому ультиматумі.Філософія відступає там, де залишається лише вибір.Не абстрактний — тілесний, теплий, теперішній.Він вдихнув аромат кави, що вже охолола.І сказав.Неідеально.Але вчасно.І кав’ярня, здається, це запам’ятала.
Є така дівчина на моїй роботі, яка мене трохи дратує. Вона живе в якійсь своїй реальності, нумерологія таро всі діла. На роботі її всі дуже люблять, бо вона така мила, завжди якісь наклейки на стіл клеїть, якісь пророцтва пише… я в це не вірю. Звісно нічого їй не кажу, бо це справа кожного в що вірити а в що ні. Так от сталась вчора така ситуація: вона рахувала всім його число? Щось таке. Одна наша колега виявилась щасливою 11, бо її дата народження 2+0+0+0+0+8+0+1 =11, вона народилась 2 серпня 2000 року. І я собі сиджу і думаю, ага, тобто люди які народились в 20 сторіччі не можуть бути 11 ніяк, бо у них є мінімум 10 вже на самому початку. Кажу це. Всі почали кривити лице, що ні бо навіть якщо на приклад у когось вийде число 83 то 8+3 =11 і це теж 11. Я така типу добре вибачте, не знала що ж різні способи рахувати ( але це без сенсу, бо чому тоді просто не додати 1 плюс один і буде вже два, бо хтось там сказав що 11 залишаємо). Короче всі мене не зрозуміли і тепер та колега нумеролог на мене зла. Відчуття дивні, бо ніби нічого не зробила не сказала, а залишилась винна.
TGLIST.COM.UA
