Що буде, якщо травму не лікувати? Та різне.Частіше - нічого екстра.Бо психіка вміє адаптуватися. Це її головна навичка.Люди роками живуть з ПТСР і виглядають цілком функціонально: ходять на роботу, виховують дітей, підтримують стосунки. Просто несуть із собою тягар, який ніколи не відпускає до кінця.Наприклад, мають емоційні спалахи на рівному місці, або навпаки - повне оніміння і відчуженість. Хронічну тривогу, яку вже не помічають. Тілесні симптоми без медичної причини. Алкоголь, роботу до знемоги, стосунки, що виснажують - як спосіб не відчувати.До Першої Світової війни (точніше - до періоду індустріалізації Європи) травму як явище взагалі не розуміли. Психотравмованим людям ставили і лікували шопопало.З того часу багато хто засвоїв думку, що з ним щось не так. Це не правда. Але дуже добре вкорінилося.Можна жити далі з цим переконанням. Більшість так і робить. А можна себе спитати: а може зі мною все так, просто колись відбулося дещо, з чим я впорався так, як міг, але то було не зовсім ок?Різниця невелика. Але вона змінює все.
У 2024 році у світі було зафіксовано 61 активний державний збройний конфлікт у 36 країнах - це найбільший показник з 1946 року.Uppsala Conflict Data Program.Станом на кінець 2024 року 123,2 мільйона людей були насильно переміщені через війни, переслідування та насильство.UNHCR Global Trends 2024Це означає одну просту річ.Світ увійшов в епоху, де кількість людей із травматичним досвідом інтенсивно зростає. Війни, втрати, міграції, руйнування родинних систем - усе це залишатиме довгі психічні наслідки.І питання вже не в тому, чи буде попит на психологічну допомогу. І навіть не в тому, скільки років і грошей треба, щоб тому навчитися.А в тому, яку фахівці з якою власною вразливістю/резильєнтністю будуть ту допомогу надавати.Бо зростання травм у світі автоматично означає зростання вимог до тих, хто працює з людьми.p.s. Сьогодні бачила ще одного нетверезого хірурга на робочому місці. І знов подумала, що професії, які працюють із людським болем, самі потребують допомоги не менше за своїх пацієнтів.
У психології травми реакції виживання часто описують як F-responses (за першою літерою англійських слів). Найвідоміші і відносно нові F-реакції, які можна зустріти у сучасних описах травми:Fight - бий/борись.Це коли людина протистоїть, чинить опір або попереджає про нього (погрожує, залякує - сюди ж), просить про допомогу, справляється самостійно (утч ще одна F - Friend - шукає союзників)Flight - біжи/тікай.Тут все ясно. Але ще зустрічала у літературі, що розпад особистості та/або дисоціацію теж відносять до умовної "втечі" і ця відповідь теж називається на F - "Fragment". Також є "розмножуйся" - "Fuck" - і це теж втеча у тривожну сексуальну поведінку.Freeze - завмри.Теж все ясно. І теж доповню, що схема-терапія цю реакцію відносить до попередньої Flight, бо завмирання - і є своєрідноє "втечею". Також зустрічала термін Fright - сильний переляк (іноді виділяють окремо перед Freeze).Fawn/Follow - підлаштуйся, слідуй за сильнішим.Тут цікаво, що таке підкорення може бути і способом боротьби Fight, якщо набуває формату партизанської війни. Або може бути маніпуляцією (задобренням, умиротворенням, угодництвом), щоб досягнути цілей або отримати потрібне. Тобто не обов'язково мова йде про відмову від опору.Flop - втрата тонусу.Це коли людина обм’якає, відключається, вимикається, втрачає опір. Не схожа на жодну реакцію з перелічених вище. Також сюди відноситься тонічна іммобілізація, коли тіло теж здається, не тільки психіка.Колись навчалася у Олександра Фільца. То він пояснював, як F-responses впливають на психопатологію. Тобто це більше ніж "просто реакції" на стрес.
Іноді здається, що ти зі своєю психологічною освітою - наче погано снаряджений військовий. З дерев’яним Калашом.А колеги всі навколо - ніби нафаршировані за стандартами психологічного “НАТО”. У крутій формі, з сучасною зброєю і купою фіч: мультитули з ножичками, ліхтарики з трьома режимами, GoPro на шоломі, рація, турнікети на кожній кінцівці (про всяк випадок), гемостатик, ізраїльський бандаж, оклюзійні наліпки, декомпресійна голка, ще й ножиці-травматологи для броніка.А ти - такий типу з радянською каскою часів Другої світової, яка тисне на мозок. І з одним бинтом на весь підрозділ.Та правда у тому, що так тільки здається.Бо коли ти працюєш в країні, яка живе війною, дуже швидко з’ясовується, що ніяка “натовська” комплектація не гарантує від безпорадності. У більшості з нас є не стільки зброя, скільки здатність тримати позицію, якщо вже військовою метафорою оперувати.Так що, якщо чесно, у психолога під час війни працює не те, що блищить.А те, що здатно витримати.Як дерев'яний Калаш.до речі, не такий він і дешевий...#метафора
Тут Ненсі Мак-Вільямс розповідає про те, як виглядає психологічне здоров'я. Міркує про те, що таке хороше життя з точки зору психоаналітичної терапії. Частіше всі хочуть знати, як позбутися симптомів, а не що таке норм.То зекономлю вам 23 хвилини середи.Ось коротка відповідь:1. Безпечна прив'язаність.Здатність бачити в іншій людині джерело підтримки, а не загрозу. Змінюється або через тривалі стосунки (5+ років), або через інтенсивну терапію (2+ роки).2. Самобезперервність.У людей з травмою вона часто розірвана, бо вони не пам'ятають себе у дитинстві та/або не уявляють себе через 5 років.3. Відчуття агентності.Розуміння, що ти маєш якийсь вплив на своє життя. Не на все і не завжди, але багато шо можеш обирати.4. Реалістична і стійка самооцінка.Не перфекціонізм і не меншовартість. А стійка самооцінка, яка здатна витримати критику і не руйнуватися від лестощів.5. Резілієнтність і регуляція афектів.Тут про здатність залишатися в адекватному (для себе) діапазоні інтенсивності переживань.6. Емоційний інтелект.Здатність дивитися на власний розум і уявляти внутрішній світ іншої людини. Якщо це є - навіть терапія піде легко. Якщо нема - це перше, що треба розвивати.7. Самоадвокація.Психологічно здорові люди можуть відстоювати себе, коли треба, і підпорядковувати себе іншим, коли треба.8. Вітальність.Живість зсередини. Найважче працювати з тими, хто "мертвий всередині" - не депресивний, а саме анедонічний. Злий і параноїдний клієнт принаймні живий. Байдужий - найважчий.9. Прийняття того, що не можна змінити.Терапія - не лише про зміни, а й про горювання і прийняття. Іноді в процесі хорошої терапії людина тимчасово стає більш симптоматичною, бо починає чути те, що раніше заглушала. Це рух вперед, а не назад. Прийняття відкриває вдячність.10. Любов, робота, гра.Фройд на питання "що таке психічне здоров'я?" відповідав: "здатність любити і працювати". Мак-Вільямс додає "...і грати". Маючи на увазі легкість, творчість та почуття гумору.---Найцікавіше, на мій погляд, з того, що вона говорить - те, що спочатку людина змінюється, а потім починає розуміти, якою була раніше.І така: "Вух ти!".
Ще трохи про Теорію Травми Зради (Betrayal Trauma Theory).Її суть в тому, що вона завдана людиною, якій ти довіряв надто сильно.Батьками. Партнером. Близьким другом. Травма в умовах прив’язаності має особливу динаміку. Бо психіка опиняється в дуже жорсткому конфлікті: побачити правду - небезпечно і не побачити - теж.Тому вона (психіка) робить дивну, але дуже зрозумілу річ: не до кінця усвідомлює те, що сталося. Мінімізує. Фрагментує. “Не знає”. “Не бачить”. Відкладає розуміння на роки. Саме тому людина:- не називає насильство насильством;- лишається у руйнівних стосунках;- відчуває дивну лояльність до кривдника;- пам’ятає події уривками;- звинувачує себе замість того, хто завдав болю.У цьому місці багатьом хочеться сказати: "Та невже не можна було просто піти?”, “Чому не можна було зрозуміти раніше?”, “Чому вона мовчала?”.Можна було б, якби психіка працювала як холодний аналітик.Але вона працює як система виживання. Як спосіб хоч якось зберегти зв’язок, від якого залежить життя, любов, дах над головою, відчуття приналежності або хоча б ілюзія безпеки. Отака “сліпота до зради”. Яка приходить з рук того, хто мав би бути домом.Страшна річ, коротше кажучи.
Антиципаторна безнадія - це коли людина переживає передчасну впевненість у негативному майбутньому. Від звичайної безнадії відрізняється тим, що звичайна безнадія є ретроспективною ("нічого раніше не виходило - і тепер не вийде"). А при антиципаторній - людина ще нічого не починала, а вже "я знаю, що буде погано".Офіційного такого терміну не існує, але зустрічається в АПА (наприклад - "антиципаторна тривога"), ну і в деякій літературі з суїцидології теж.Тобто людина страждає від того, чого ще немає, але "точно буде". Негативне очікування майбутнього плюс безсилля вплинути на нього. У висновку - складання зброї, навіть не розпочавши битву.Що робити.Ото тільки не переконувати, що "все буде добре". Краще допомогти витримати невизначеність: можливо буде погано. А можливо - ні. І це варто перевірити.А ще мені подобаються дві прості вправи.Перша: ставити цілі настільки маленькі, щоб їх неможливо було провалити. Наприклад, не сідати писати дипломну, а відкрити файл, виставити поля, зберегти і підписати. Що далі - подивитися.Друга: записувати не те, що зроблене, а те, що спробуване. Почала і кинула - теж рахується. І обов'язково ставити галочку "ок" поряд: це підкріплення теж суттєве.Так розхитується "ніколи-нічого-ні за що".
Асім А. Шах, доктор медичних наук, розповідає (12 лютого 2026 р) про азартні ігри та ставки на спорт.Зекономлю вам 14 хвилин середи і викладу зміст.Спочатку він розрізняє типи гравців: професійні, соціальні і проблемні.Професійний гравець - людина, для якої гра є роботою. Вона грає за чіткими стратегіями, керує ризиками, знає коли зупинитись. Емоції не керують рішеннями - керує розрахунок. Залежності немає, є ремесло.Соціальний гравець грає заради розваги, в компанії, час від часу. Програш не руйнує, виграш не засмоктує. Є внутрішня межа, і вона тримається.Проблемний гравець - той, хто втратив цю межу. Проблемні гравці демонструють втрату контролю, компульсивні ставки, нечесність і значні фінансові, професійні та міжособистісні наслідки.Далі у проблемних починаються 4 стадії залежності.Стадія 1. Виграш.Людина починає з невеликих ставок, отримує виграші, відчуває ейфорію. Формується ілюзія контролю і впевненість у власній вдачі. Азарт здається безпечним і приємним.Стадія 2. Програш.Починаються втрати, але людина ще женеться за виграшем і ставить більше, щоб відігратись. Позики, приховування від рідних, перші соціальні та фінансові наслідки.Стадія 3. Фрустрація.Людина переживає значні фінансові втрати, депресію, зловживання психоактивними речовинами. Наростають дратівливість, брехня, розпад стосунків.Стадія 4. Безнадія.Повна втрата контролю. Половина проблемних гравців думає про суїцид, 20% здійснюють спроби. Людина грає вже не заради виграшу, а щоб не відчувати нічого.Більшість тих, хто звертається по допомогу, впевнені, що вони "соціальні" або навіть "трохи професійні" і це є запереченням проблеми.
Війна - не одномоментна травма. Це процес, що розгортається в часі і послідовно змінює психологічну структуру.Рік перший: шок і мобілізація.Гостра реакція на загрозу запускає класичну нейробіологічну відповідь: адреналін, кортизол, мобілізація всіх систем тіла. Домінує вектор "це тимчасово, ми впораємось". Ганс Сельє у своїй стрес-фізіології описує функціонування в умовах загрози, у надзвичайному режимі. Рік другий: "це надовго".Так, адаптація вже відбулась, але ціна зростає. Захава Соломон у 20-річному лонгітюдному дослідженні ізраїльських ветеранів пояснює: після 18–24 місяців різко зростає симптоматика ПТСР навіть у тих, хто "нормально функціонував" упродовж першого року. З'являються перші психічні тріщини від виснаження. Рік третій: масове вигорання.Бессел ван дер Колк описує механізм, що розгортається на цьому етапі: "Травмовані люди постійно перебувають у стані гіпернастороженості, відчувають себе хронічно небезпечно і не можуть розслабитися". Симптоматично домінують емоційне оніміння, цинізм як захист, деперсоналізація, зростання адикцій.Рік четвертий: виживання як стиль життя.Тимчасові стратегії виживання закріплюються як структура особистості. Оніміння перестає бути захистом і перетворюється на спосіб існування. Відсутність планів на майбутнє - вже норма. У фройдівських термінах баланс між Еросом і Танатосом зміщується на користь останнього. Дослідження суїцидальності в зонах тривалих конфліктів (Боснія, Афганістан) підтверджує, що найвищий рівень самогубств фіксується не під час активних бойових дій, а через 3-4 роки хронічного стресу.Рік п'ятий: чого очікувати?На п'ятому році тривога поступається апатії - вже менш помітній, але глибшій. Депресивні симптоми стають "домінуючою клінічною відповіддю" у довготривалих конфліктах. Вони наростають з часом і витісняють гостру тривогу і ПТСР.Ветерани і цивільні, які пережили тривалий стрес - відмовляються визнавати психологічне походження своїх симптомів, але починає говорити їхнє тіло. Те, що психіка не здатна виразити словами.Крім того, травматичні реакції батьків і так впливали на психічне і фізичне здоров'я дітей. Але на п'ятому році діти, які провели критичні роки розвитку в умовах війни, входять у підлітковий вік з уже сформованими дисфункціональними патернами.Ось вам ще одне дослідження: в умовах хронічного конфлікту підлітки у 2,5–3 рази частіше розвивають психічні розлади порівняно з однолітками поза зоною конфлікту. У висновку - не тільки поточна важливість індивідуальної терапії українців (тепер вже й підлітків), а й соціальні ритуали горювання, разом з публічним визнанням колективного болю. Адже депривації стає більше.#четвертарічниця
Під час повномасштабної існує тиха епідемія, про яку мало говорять. Люди використовують інших людей як смітники для власного психологічного болю. І навіть роблять це з найкращими намірами."Я хочу розповісти свою історію, щоб допомогти іншим", - така благородна преамбула. Далі йде детальний, нефільтрований потік про насильство, втрату, зраду, смерть. Без попередження, без запиту згоди, без емоційної підготовки слухача.Автор оповіді щиро вірить, що діє з альтруїстичних мотивів.Насправді ж відбувається проєктивна ідентифікація у всій біонівській красі. Те, що не може витримати психіка травмованої людини, переміщується в психіку іншої - часто випадкової, яка просто не встигла відійти на безпечну відстань або не знайшла слів для відмови.Біон не просто так розробив концепцію контейнування. Мати витримує афекти немовляти, бо має психічну структуру для метаболізації цих афектів і повернення їх у перетравленій формі.Асенізаторство - найточніше визначення для витримки чужого болю.Воно передбачає спеціальне обладнання, захисний одяг, знання техніки безпеки. Навряд ви візьмете чужі нечистоти голими руками просто тому, що хтось вирішив ними поділитися.Травматичний наратив без попередження та обробки діє як граната у натовпі. Автор може не передбачити, що у слухача є власна неопрацьована травма, яка резонує з розповіддю. Деталі, які для автора є "просто фактами", для іншого стануть інтрузивними спогадами. Афекти, які автор уже частково опрацював, слухач зустрічає в сирому вигляді.Найсумніше, що дехто щиро переконаний, що розповідь про його жах автоматично допоможе іншим. Ніби травма працює як вакцина: трохи ввели - і в тебе з'явився імунітет.Але психіка так не функціонує. Вторинна травматизація - ось що це таке.Коли людина без підготовки виливає на іншого потік травматичних образів, вона не "ділиться досвідом", а евакуює своє непереносиме. Тож ви маєте право сказати "ні". Тому що ваш психічний простір належить вам. Ви не зобов'язані бути терапевтом для кожного, хто вирішив "поділитися". Ваш власний контейнер може бути переповнений. Емпатія без меж призводить до вигорання та вторинної травми.Будь ласка, будьте обережні.З тим, кому і що відвантажуєте.З тим, що і скільки берете.
TGLIST.COM.UA
