Психотравма війни | Станіславська Тетяна

Цікава лекція професорки Олени Олександрівни Хаустової про психосоматичні чинники.Про те, як нейронаука емоцій пояснює, чому травматичний досвід "застрягає" в тілі.Кожна емоція має свій енергетичний напрям:🔥 Гнів — це екзотермія, "спалення". Енергія йде назовні, тіло розігрівається, м'язи напружуються для дії.❄️ Смуток — ендотермія, поглинання. Енергія йде всередину, метаболізм сповільнюється, тіло "згортається".💀 Страх — локальне охолодження. Енергія відтікає від периферії до центру, готуючи до втечі.Що відбувається, коли емоцію неможливо прожити?Коли психіка не може інтегрувати афект - наприклад, під час травматичної події - тіло стає контейнером для цієї енергії.М'язи, фасції, жирова тканина буквально зберігають неперетворену емоційну енергію.Дослідники називають це "термодинамікою утримання" - афективна ригідність втілюється у тілесній формі. Звідси хронічні напруження, больові синдроми, соматичні симптоми без органічної причини.Тільки на слайді помилка: джерело цієї інформації не 2022, а 2017 року.

А ось вам ще один фільм - "Білий птах" (2023).І теж про те, як травма не зникає, а передається.Тож за сюжетом бабуся Сара розповідає онуку Джуліану (якого виключили зі школи за булінг) про своє дитинство під час Другої світової війни у Франції. Як вона уникає облави гестапо, бо її рятує однокласник Жульєн (хлопчик з паралізованою ногою, якого інші цькували). Він ховає її в сараї більше року, його родина ризикує життям.Нагадую, що Джуліан був булером і цькував слабких. Але ж бабуся показує йому, як сама була жертвою. Це створює когнітивний дисонанс, який має терапевтичний потенціал: хлопець може стати тим, хто рятує, а не тим, хто знищує.Психоаналітикам тут буде цікаво примружити ліве око, затягнутися папіроскою і поміркувати.Бо сюжет виглядає і так, що він про агресію бабусі, яка була витіснена у психіку малого.Адже та маленька дівчинка не могла дозволити собі агресію - це б означало смерть. Тому вона передала її онуку як неусвідомлений мандат: "Будь сильним. Ніколи не будь жертвою. Контролюй, поки не почали контролювати тебе". І хлопчик повторив сценарій, але з іншого окопу. Він - той, хто має владу. Він - не жертва, не як бабуся.Це найскладніший парадокс трансгенераційної травми: жертви передають дітям не лише свій страх і біль, а й інтроектований образ агресора. Той, хто вижив, часто ідентифікується з силою, яка його майже знищила.Крім того, бабуся "змушує" онука взяти на себе її біль. Тепер він має нести не тільки свою провину, а й відповідальність за історичну травму. Що може стати для нього новим тягарем.Та всього цього у фільмі нема, це я вам по секрету кажу. Тож залишимо професійний цинізм для вузького кола. Нехай це буде красива історія про те, як добро перемагає зло.Тим більше, що фільм завершується катарсісом.

Рубрика "Військовий малює"."Воскресіння моєї душі".А тепер мені терміново треба познайомити вас з Олександром. Бо він чекає на оприлюднення своєї роботи, прямо зараз.Олександр наразі проходить лікування у психіатричній лікарні. Добре знає біографію Врубеля і загалом - багато про художників і світ мистецтва. До війни працював у комунальній службі, чистив колектори.Моя колега - клінічна психологиня та арттерапевтка Ольга Герасименко - сьогодні записала відео малювання Олександра (з його дозволу), яке я тут викладаю (теж з його дозволу).Транскрибація того, що говорить Олександр у відео:- Картина називається «Воскресіння моєї душі». Вона вся яскрава. - Я хочу померти для старого життя і воскреснути для нового. Щоб наше життя і наша країна були, як птичка воскресла. Щоб Україна жила, процвітала і більше ніхто на нас не нападав.- Ми, люди, ми просто загралися війною. А треба жити в мирі. Війна вона вже достала всіх. І не буду казати ненормативно, тому що це може будуть дивитися люди культурні. То просто скажу, що воно всіх достало - ця війна і все інше.- Війна – це погане діло. Це плач матері, плач дітей, плач дружин. Це важко. Важко, коли матері ховають, коли батьки ховають своїх дітей. Коли діти ховають своїх батьків. Дякуємо Олександру за службу, за стійкість, за віру в краще.Про наш волонтерський арттерапевтичний проєкт.