Інсайти (поза)вчорашньої інтервізійної групи:професійні рефлексії, клінічні нотатки, мікроспостереженняПо кейсу №1.Іноді клієнт практикує “прайм”. Тобто приносять у терапію не стільки себе, скільки вже підготовлену версію себе. Наче заздалегідь прогрівають поле: що саме про них можна думати, як сприймати і інтерпретувати.Іноді це робиться дуже тонко. Терапевт у такі моменти ризикує працювати не з матеріалом, а з презентацією матеріалу. По кейсу №2.Іноді клієнт приносить психози. І це важка частина роботи. Не лише тому, що страшнувато, бо ми не лікарі. А й тому, що психотичний процес має здатність швидко розмивати рамку сетингу. У таких випадках терапевт дуже легко зсувається з позиції мислення в позицію гасіння пожежі, рятування, хаотичного реагування або безпорадного співпереживання.То критична - жорстка рамка кожної зустрічі: з чим ми сьогодні працюємо, що відкриваємо і що (саме сьогодні) закриваємо.Не просто завершувати, а саме закривати, бо без цього психотичний матеріал легко починає розтікатися всюди. А терапевт після такої зустрічі лишається з відчуттям, ніби тримав руками воду.
По кейсу №3.Іноді клієнт має доступ до зброї, але при цьому залишається дуже незрілим у точці зустрічі зі смертю.Окрема складність у тому, що діалог зі смертю може бути і бажаним, і лякаючим одночасно. Людину може тягнути до цієї межі, як до способу щось нарешті відчути, перевірити себе, покарати себе, скасувати нестерпне. І водночас сама можливість реальної смерті може викликати паніку, розщеплення, хаос.Тому в таких випадках потрібна психоедукація про смерть.Що відбувається з психікою до суїцидальної спроби. Як змінюється мислення під час звуження свідомості. Що відбувається під час самої дії. Що часто відчуває людина, якщо спроба виявляється невдалою. Як повертається жах, сором, злість, розщеплення, тілесний шок. Чому “померти” у фантазії і “не вмерти” в реальності - то два зовсім різні психічні стани.Така психоедукація здатна робити більше, ніж роки лікування препаратами. Бо повертає людині мислення туди, де до того працював лише афект.
Наступна інтервізія - за тиждень.30 березня 2026, понеділок18:00 - 21:00 (за Києвом)Про групові інтервізії та можливість приєднатися.
Спитали, чи є наукові дані про епігенетичний вплив абортів на дитину, яка народжується після них.Прямих епігенетичних досліджень саме про це - я не знайшла.Але є суміжні дані.Наприклад, про материнський стрес + епігенетику. Стрес матері під час вагітності змінює метилювання ДНК дитини, пов'язаного з регуляцією кортизолу. Якщо після аборту мати переживає горе/провину і нова вагітність настає до психологічного опрацювання втрати - стресовий фон присутній. Він - "передається".Або про перинатальну втрату + наступну вагітність.Матері після втрати вагітності (викидень, мертвонародження, аборт) входять у наступну вагітність з підвищеною тривогою/дисоціацією. Це впливає на якість прив'язаності ще до народження.Тож науково підтверджений не прямий епігенетичний вплив аборту, а материнський стресовий фон. Він, він багато що визначає.Джерела:Трансгенераційний вплив — стрес бабусі і метилювання третього покоління (2017).Епігенетика пренатального стресу (найновіший, 2024)Стрес під час вагітності і метилювання ДНК у дитини (2020)Єгуда та ін. — FKBP5 і трансгенераційна передача травми (Голокост)
Профдеформація - це коли дивишся “Жизель” і бачиш.Що спочатку на сцені - тоненькі дівчатка, легкі, майже невагомі. Вони такі ніжні, що здається: чхнеш - і їх знесе. А чого б і не чхнути терапевтці з нежитем.Потім за сюжетом вискакує головний герой зі сталевими м'язами на ногах. Стрибає, обертається, демонструє, що м’язи в нього - не тільки на ногах, а й усюди, де треба. Далі він "вмирає", красиво і гучно падає.А от потім починається найцікавіше.Ці ефірні істоти за три секунди підіймають важезного чоловіка і евакуюють його за куліси так, ніби це не атлет, а пакет із “Сільпо”. Миттєво повертаються і легесенько порхають далі.Я дивлюся на це і думаю: як же ж жінка в культурі знову і знову зображується легкою, безтілесною, майже декоративною. Аж поки не стається криза. І їй доводиться піднімати, виносити, переживати, прикривати, збирати докупи поранених - фізично і психічно. А потім ще й робити вигляд, ніби нічого не сталося. Коротше, то було про те, як жінки тягнуть на собі наслідки чоловічого сюжету.На підборах пуантах.#метафора
Що буде, якщо травму не лікувати? Та різне.Частіше - нічого екстра.Бо психіка вміє адаптуватися. Це її головна навичка.Люди роками живуть з ПТСР і виглядають цілком функціонально: ходять на роботу, виховують дітей, підтримують стосунки. Просто несуть із собою тягар, який ніколи не відпускає до кінця.Наприклад, мають емоційні спалахи на рівному місці, або навпаки - повне оніміння і відчуженість. Хронічну тривогу, яку вже не помічають. Тілесні симптоми без медичної причини. Алкоголь, роботу до знемоги, стосунки, що виснажують - як спосіб не відчувати.До Першої Світової війни (точніше - до періоду індустріалізації Європи) травму як явище взагалі не розуміли. Психотравмованим людям ставили і лікували шопопало.З того часу багато хто засвоїв думку, що з ним щось не так. Це не правда. Але дуже добре вкорінилося.Можна жити далі з цим переконанням. Більшість так і робить. А можна себе спитати: а може зі мною все так, просто колись відбулося дещо, з чим я впорався так, як міг, але то було не зовсім ок?Різниця невелика. Але вона змінює все.
У 2024 році у світі було зафіксовано 61 активний державний збройний конфлікт у 36 країнах - це найбільший показник з 1946 року.Uppsala Conflict Data Program.Станом на кінець 2024 року 123,2 мільйона людей були насильно переміщені через війни, переслідування та насильство.UNHCR Global Trends 2024Це означає одну просту річ.Світ увійшов в епоху, де кількість людей із травматичним досвідом інтенсивно зростає. Війни, втрати, міграції, руйнування родинних систем - усе це залишатиме довгі психічні наслідки.І питання вже не в тому, чи буде попит на психологічну допомогу. І навіть не в тому, скільки років і грошей треба, щоб тому навчитися.А в тому, яку фахівці з якою власною вразливістю/резильєнтністю будуть ту допомогу надавати.Бо зростання травм у світі автоматично означає зростання вимог до тих, хто працює з людьми.p.s. Сьогодні бачила ще одного нетверезого хірурга на робочому місці. І знов подумала, що професії, які працюють із людським болем, самі потребують допомоги не менше за своїх пацієнтів.
У психології травми реакції виживання часто описують як F-responses (за першою літерою англійських слів). Найвідоміші і відносно нові F-реакції, які можна зустріти у сучасних описах травми:Fight - бий/борись.Це коли людина протистоїть, чинить опір або попереджає про нього (погрожує, залякує - сюди ж), просить про допомогу, справляється самостійно (утч ще одна F - Friend - шукає союзників)Flight - біжи/тікай.Тут все ясно. Але ще зустрічала у літературі, що розпад особистості та/або дисоціацію теж відносять до умовної "втечі" і ця відповідь теж називається на F - "Fragment". Також є "розмножуйся" - "Fuck" - і це теж втеча у тривожну сексуальну поведінку.Freeze - завмри.Теж все ясно. І теж доповню, що схема-терапія цю реакцію відносить до попередньої Flight, бо завмирання - і є своєрідноє "втечею". Також зустрічала термін Fright - сильний переляк (іноді виділяють окремо перед Freeze).Fawn/Follow - підлаштуйся, слідуй за сильнішим.Тут цікаво, що таке підкорення може бути і способом боротьби Fight, якщо набуває формату партизанської війни. Або може бути маніпуляцією (задобренням, умиротворенням, угодництвом), щоб досягнути цілей або отримати потрібне. Тобто не обов'язково мова йде про відмову від опору.Flop - втрата тонусу.Це коли людина обм’якає, відключається, вимикається, втрачає опір. Не схожа на жодну реакцію з перелічених вище. Також сюди відноситься тонічна іммобілізація, коли тіло теж здається, не тільки психіка.Колись навчалася у Олександра Фільца. То він пояснював, як F-responses впливають на психопатологію. Тобто це більше ніж "просто реакції" на стрес.
Іноді здається, що ти зі своєю психологічною освітою - наче погано снаряджений військовий. З дерев’яним Калашом.А колеги всі навколо - ніби нафаршировані за стандартами психологічного “НАТО”. У крутій формі, з сучасною зброєю і купою фіч: мультитули з ножичками, ліхтарики з трьома режимами, GoPro на шоломі, рація, турнікети на кожній кінцівці (про всяк випадок), гемостатик, ізраїльський бандаж, оклюзійні наліпки, декомпресійна голка, ще й ножиці-травматологи для броніка.А ти - такий типу з радянською каскою часів Другої світової, яка тисне на мозок. І з одним бинтом на весь підрозділ.Та правда у тому, що так тільки здається.Бо коли ти працюєш в країні, яка живе війною, дуже швидко з’ясовується, що ніяка “натовська” комплектація не гарантує від безпорадності. У більшості з нас є не стільки зброя, скільки здатність тримати позицію, якщо вже військовою метафорою оперувати.Так що, якщо чесно, у психолога під час війни працює не те, що блищить.А те, що здатно витримати.Як дерев'яний Калаш.до речі, не такий він і дешевий...#метафора
Тут Ненсі Мак-Вільямс розповідає про те, як виглядає психологічне здоров'я. Міркує про те, що таке хороше життя з точки зору психоаналітичної терапії. Частіше всі хочуть знати, як позбутися симптомів, а не що таке норм.То зекономлю вам 23 хвилини середи.Ось коротка відповідь:1. Безпечна прив'язаність.Здатність бачити в іншій людині джерело підтримки, а не загрозу. Змінюється або через тривалі стосунки (5+ років), або через інтенсивну терапію (2+ роки).2. Самобезперервність.У людей з травмою вона часто розірвана, бо вони не пам'ятають себе у дитинстві та/або не уявляють себе через 5 років.3. Відчуття агентності.Розуміння, що ти маєш якийсь вплив на своє життя. Не на все і не завжди, але багато шо можеш обирати.4. Реалістична і стійка самооцінка.Не перфекціонізм і не меншовартість. А стійка самооцінка, яка здатна витримати критику і не руйнуватися від лестощів.5. Резілієнтність і регуляція афектів.Тут про здатність залишатися в адекватному (для себе) діапазоні інтенсивності переживань.6. Емоційний інтелект.Здатність дивитися на власний розум і уявляти внутрішній світ іншої людини. Якщо це є - навіть терапія піде легко. Якщо нема - це перше, що треба розвивати.7. Самоадвокація.Психологічно здорові люди можуть відстоювати себе, коли треба, і підпорядковувати себе іншим, коли треба.8. Вітальність.Живість зсередини. Найважче працювати з тими, хто "мертвий всередині" - не депресивний, а саме анедонічний. Злий і параноїдний клієнт принаймні живий. Байдужий - найважчий.9. Прийняття того, що не можна змінити.Терапія - не лише про зміни, а й про горювання і прийняття. Іноді в процесі хорошої терапії людина тимчасово стає більш симптоматичною, бо починає чути те, що раніше заглушала. Це рух вперед, а не назад. Прийняття відкриває вдячність.10. Любов, робота, гра.Фройд на питання "що таке психічне здоров'я?" відповідав: "здатність любити і працювати". Мак-Вільямс додає "...і грати". Маючи на увазі легкість, творчість та почуття гумору.---Найцікавіше, на мій погляд, з того, що вона говорить - те, що спочатку людина змінюється, а потім починає розуміти, якою була раніше.І така: "Вух ти!".
Ще трохи про Теорію Травми Зради (Betrayal Trauma Theory).Її суть в тому, що вона завдана людиною, якій ти довіряв надто сильно.Батьками. Партнером. Близьким другом. Травма в умовах прив’язаності має особливу динаміку. Бо психіка опиняється в дуже жорсткому конфлікті: побачити правду - небезпечно і не побачити - теж.Тому вона (психіка) робить дивну, але дуже зрозумілу річ: не до кінця усвідомлює те, що сталося. Мінімізує. Фрагментує. “Не знає”. “Не бачить”. Відкладає розуміння на роки. Саме тому людина:- не називає насильство насильством;- лишається у руйнівних стосунках;- відчуває дивну лояльність до кривдника;- пам’ятає події уривками;- звинувачує себе замість того, хто завдав болю.У цьому місці багатьом хочеться сказати: "Та невже не можна було просто піти?”, “Чому не можна було зрозуміти раніше?”, “Чому вона мовчала?”.Можна було б, якби психіка працювала як холодний аналітик.Але вона працює як система виживання. Як спосіб хоч якось зберегти зв’язок, від якого залежить життя, любов, дах над головою, відчуття приналежності або хоча б ілюзія безпеки. Отака “сліпота до зради”. Яка приходить з рук того, хто мав би бути домом.Страшна річ, коротше кажучи.
Антиципаторна безнадія - це коли людина переживає передчасну впевненість у негативному майбутньому. Від звичайної безнадії відрізняється тим, що звичайна безнадія є ретроспективною ("нічого раніше не виходило - і тепер не вийде"). А при антиципаторній - людина ще нічого не починала, а вже "я знаю, що буде погано".Офіційного такого терміну не існує, але зустрічається в АПА (наприклад - "антиципаторна тривога"), ну і в деякій літературі з суїцидології теж.Тобто людина страждає від того, чого ще немає, але "точно буде". Негативне очікування майбутнього плюс безсилля вплинути на нього. У висновку - складання зброї, навіть не розпочавши битву.Що робити.Ото тільки не переконувати, що "все буде добре". Краще допомогти витримати невизначеність: можливо буде погано. А можливо - ні. І це варто перевірити.А ще мені подобаються дві прості вправи.Перша: ставити цілі настільки маленькі, щоб їх неможливо було провалити. Наприклад, не сідати писати дипломну, а відкрити файл, виставити поля, зберегти і підписати. Що далі - подивитися.Друга: записувати не те, що зроблене, а те, що спробуване. Почала і кинула - теж рахується. І обов'язково ставити галочку "ок" поряд: це підкріплення теж суттєве.Так розхитується "ніколи-нічого-ні за що".
TGLIST.COM.UA
