Леонід Нєвзлін

Ядерна риторика, що загострилася сьогодні в Москві, найімовірніше є частиною інформаційної кампанії напередодні чергового раунду переговорів між Україною, США та РФ. Імовірно, вона також пов’язана з консультаціями щодо можливого продовження договору про скорочення стратегічних наступальних озброєнь.Втім, це зовсім не скасовує того факту, що будь-яке зайве слово на цю тему — особливо в нинішніх умовах — несе в собі колосальну небезпеку. Окрім кричущого лицемірства — РФ, колишній гарант безпеки України, вже чотири роки щодня бомбить країну, яка добровільно відмовилася від ядерної зброї, — це ще й продовження нормалізації самої ідеї застосування зброї масового ураження.Зусиллями Путіна застосування балістичних ракет середньої дальності в Європі стало сприйматися як щось буденне. Хоча ще десять років тому подібні сценарії належали до категорії «немислимого».Тепер про ядерну зброю замислюються країни, які раніше навіть не розглядали можливість витрачати ресурси на це безумство. Час від часу порушується питання про можливе проведення ядерних випробувань у РФ або США. Більше того, з’являються повідомлення про те, що Китай нещодавно таємно провів випробування малопотужного ядерного пристрою в межах модернізації свого арсеналу.Все це стало можливим завдяки Путіну. Він і його спільники продовжують розширювати межі допустимого, підводячи всіх нас до прірви.Підписатися: Леонід Нєвзлін

Поки Іран веде переговори зі США, всередині країни відбувається тиха, але важлива перестановка. Реальна влада дедалі більше зосереджується в руках однієї людини — Алі Ларіджані, пише The New York Times.Формально Ларіджані — секретар Ради національної безпеки, але фактично саме він керує країною. Навіть президент Пезешкіан змушений звертатися по дозвіл до Ларіджані, щоб досягти результату навіть у внутрішніх питаннях. Для глави держави — принизливе зізнання.Хаменеї, схоже, повністю довіряє Ларіджані: саме він відповідає за переговори з Вашингтоном, підтримує зв’язок із Москвою та регіональними гравцями, а також розробляє плани управління країною на випадок війни. Він придушував протести в січні — із застосуванням смертоносної сили.Ларіджані — не реформатор і не технократ. Це апаратник старої школи, колишній командувач КВІР, людина системи. Його піднесення означає одне: режим готується до найгіршого сценарію й робить ставку на тих, хто вміє утримувати владу будь-якою ціною.Переговори — переговорами. Але за лаштунками Іран вибудовує вертикаль, заточену не під дипломатію — під виживання.

Вчора прийшла новина, що лідер білоруської опозиції Микола Статкевич вийшов на свободу. Це людина, яка залишилася вірною собі навіть тоді, коли їй запропонували свободу ціною вигнання. Він був єдиним, хто у вересні 2025 року відмовився залишити Білорусь після показової «гуманітарної» угоди, в межах якої Олександр Лукашенко обміняв долі людей, політичних в’язнів, на часткове пом’якшення санкцій і розпорядився депортувати їх із власної країни. Статкевич не прийняв цю логіку торгу.Він розумів, що відмова покинути країну означає повернення до камери, усвідомлював ціну цього рішення — і все одно залишився. Те, що сталося далі, лише підтвердило сутність режиму Лукашенка: повторний арешт, ізоляція, умови, що підривали здоров’я, і зрештою інсульт, який став прямим наслідком багаторічного тиску. Лише після цього Статкевича звільнили, і він зміг опинитися серед рідних людей.Сьогодні йому необхідні реабілітація, медична допомога, відновлення. Влада, можливо, навіть розраховує на вдячність за «помилування». Але це лицемірство тирана. Немає й не може бути вдячності тому, хто відправляє своїх опонентів до в’язниці, створює умови, за яких людина опиняється на межі смерті.Вчинок Миколи Статкевича ще раз нагадує всім, що навіть у найжорсткішій системі залишається місце для особистого вибору — і що цей вибір здатен продемонструвати справжнє обличчя влади краще за будь-які декларації.Підписатися: Леонід Нєвзлін

Угорщина припиняє постачання дизельного пального в Україну до відновлення роботи нафтопроводу «Дружба», заявив міністр закордонних справ цієї країни Петер Сійярто. Виступаючи на засіданні уряду, він сказав, що постачання нафти досі не відновлено нібито «за рішенням України» та назвав це «суто політичним рішенням».Сійярто — один із найближчих соратників Віктора Орбана, чий режим, за наявною інформацією, щедро фінансується за особистим розпорядженням Путіна. Про це знають і Україна, і Європейський Союз, і США. Але чомусь ніхто не поспішає публічно викривати методи та конкретні факти фінансової взаємодії Москви й Будапешта.Більше того, адміністрація США надає пряму підтримку режиму Орбана, який ризикує втратити владу на майбутніх виборах. Держсекретар Марко Рубіо буквально вчора виступив на спільній пресконференції з Орбаном, де заявив: «Я можу з упевненістю сказати, що президент Трамп глибоко відданий вашому успіху, тому що ваш успіх — це наш успіх. Ми хочемо, щоб ця країна процвітала. Це в наших національних інтересах, особливо поки ви є прем’єр-міністром і лідером цієї країни».Фактично це пряма передвиборча агітація в інтересах режиму, який отримує бенефіти від Москви та веде найзапеклішу антиукраїнську кампанію в Європі. А тепер — ще й зупиняє постачання пального, життєво необхідного країні, що мерзне через російські удари. Діяльність режиму Орбана має бути публічно розслідувана, особливо в частині енергетичної співпраці з Кремлем.Підписатися: Леонід Нєвзлін

У посольстві Оману в Женеві сьогодні проходить черговий раунд американо-іранських переговорів. А в Ормузькій протоці тривають військово-морські навчання Корпусу вартових ісламської революції.Іранці намагаються протиставити військовій потужності США в регіоні власні можливості. Тегеран давно натякає, що може заблокувати Ормузьку протоку — найважливішу морську артерію, через яку проходить левова частка експорту енергоносіїв із регіону.Верховний лідер Ірану Алі Хаменеї також погрожує американським силам: «Ми постійно чуємо, що США направили військовий корабель у бік Ірану. Військовий корабель, безумовно, є небезпечною зброєю, але ще небезпечніша зброя, здатна його потопити», — сказав він сьогодні.Загалом тло для дипломатії вкрай недружнє. Не додає оптимізму й те, що іранці, схоже, не готові до компромісів. Вони й надалі відстоюють своє «право» збагачувати уран — тоді як США наполягають на нульовому збагаченні.За таких вихідних даних важко уявити, що сторони зможуть про щось домовитися. А отже, «рушниця» (американська армада в регіоні) не залишиться просто декорацією.Підписатися: Леонід Нєвзлін

Вчорашній огидний інцидент, коли натовп ультраортодоксів, які протестували проти призову до армії, напав на двох дівчат-військових, а згодом перекинув поліцейське авто та підпалив поліцейський мотоцикл, має стати червоною лінією.Це не мирний протест. Це демонстрація сили. Держава в державі, яка десятиліттями вибудовувала автономію — з власними правилами, власною системою лояльності та майже повною свободою від спільних обов’язків.Якби подібне сталося під час антиурядових демонстрацій на вулиці Каплан, проти протестувальників негайно застосували б найжорсткіші засоби, а рупор влади — 14 канал — оголосив би їх терористами та заколотниками.Однак ультраортодокси — давні союзники Біньяміна Нетаніягу, а тому реакція на їхні безчинства стримана: це «жменька радикалів», яка не представляє всю спільноту. Усіх затриманих вчора хуліганів уже благополучно відпустили додому.Але «жменька радикалів» повторює за своїми рабинами та за своїми політиками — тими самими, з якими Нетаніягу раз за разом формував коаліцію.Криза навколо призову ультраортодоксів була закладена ще під час створення держави Ізраїль, однак за останні десятиліття Нетаніягу мав усі можливості її розв’язати або принаймні послабити. Але розв’язання криз — не в його стилі, він ними лише «керує». І ось результат.Підписатися: Леонід Нєвзлін

Представники прем’єр-міністра Нетаниягу минулого тижня запропонували припинити використовувати слово «різанина» щодо нападу ХАМАСу на Ізраїль 7 жовтня 2023 року. Натомість пропонується вживати слово «події».Це справжній плювок в обличчя ізраїльському суспільству, яке продовжує переживати травму 7 жовтня. Колишні заручники розповідають про звірства, які їм довелося пережити. Рідні загиблих заручників ледь встигли поховати їхні тіла. А в «Лікуді» вже переписують історію.Впродовж двох років війни Нетаніягу та весь ізраїльський уряд не втрачали нагоди нагадати світу про жахи 7 жовтня. Цей день справедливо назвали найкривавішим днем в історії єврейського народу після Голокосту. Сам Нетаніягу називав його «другим Голокостом» і аж ніяк не уникав слова «різанина».Що ж змінилося? Раніше ізраїльський прем’єр апелював до міжнародної спільноти, ООН, міжнародних судів. 7 жовтня було виправданням для подальших дій у секторі Газа.Тепер Бібі та його союзники звертаються до внутрішньої аудиторії. До тієї самої, що вимагає від лідерів взяти на себе відповідальність за трагедію. І ось з’ясовується, що жодної трагедії не було. Так, «події».Це не перший раз, коли Нетаніягу намагається переписати історію. Зовсім нещодавно він — за допомогою вирваних із контексту цитат — переконував усіх у тому, що давно виступав за ліквідацію ватажків ХАМАСу, але йому нібито не дозволили керівники армії та спецслужб.Раніше його оточення навіть поширювало теорії змови про те, що 7 жовтня стало результатом змови у верхівці армії, ШАБАКу, «Моссаду». А родичів заручників та інших протестувальників проти дій уряду звинувачували у зв’язках із ХАМАСом.Загалом Біньямін Нетаніягу успішно вчиться у свого давнього друга Дональда Трампа маніпулювати реальністю. А можливо, навпаки, дає йому уроки.Підписатися: Леонід Нєвзлін

Володимир Зеленський дав інтерв’ю Саймону Шустеру, у якому заявив, що радше не підпише жодної мирної угоди, ніж змусить українців прийняти погані умови. Це не дипломатичний маневр, а інстинкт виживання держави, чиє існування намагаються підпорядкувати американському електоральному циклу.Але якщо війна прив’язана до дат Вашингтона, хто тоді визначає її фінал? Україна не програє, але й не перемагає. Країна виживає. Проте навіть найпотужніший героїзм потребує перепочинку. Питання лише в тому, на яких умовах він настане.Перемир’я без гарантій безпеки — це не мир, а технічна пауза, яка дає Москві час перегрупуватися. Воно має сенс лише тоді, коли буде вибудувана надійна система постачання зброї, санкційного тиску, захисту неба та критичної інфраструктури. Але, схоже, взяти на себе такі зобов’язання ніхто не готовий.Росія, у свою чергу, не руйнується, але живе в умовах постійної напруги. Ідеальний варіант для Москви — перемир’я без жорстких гарантій Києву: зафіксувати завойоване, знизити інтенсивність бойових дій, зберегти важіль тиску. Раціональність цієї позиції Путіна робить її політично переконливою для йому подібних.У цьому — головний нерв інтерв’ю Зеленського. Скарг у його словах немає, але є визнання залежності, яку жодна система гарантій не здатна остаточно усунути. Поки Вашингтон рахує час до наступних виборів, Київ змушений рахувати час до наступного удару. Через день чи через рік — не так важливо, якщо іншого захисту, окрім того, що є зараз, не існує.Підписатися: Леонід Нєвзлін

Минулої ночі РФ продовжила тероризувати жителів найбільших міст України. «Шахедами» та балістичними ракетами путінські війська били, зокрема, по об’єктах теплової генерації.Після цієї атаки ще 2600 житлових будинків у Києві залишилися без опалення. Ще 1100 будинків у столиці залишаються без тепла через попередні масовані обстріли та пошкодження інфраструктури. Водопостачання та водовідведення працюють, однак мешканців просять запасатися питною й технічною водою на випадок можливих ударів і по цій інфраструктурі.За інформацією влади, в Одесі через знеструмлення без водопостачання залишилися близько 300 тисяч людей, а без тепла — майже 200 будинків. У Дніпрі внаслідок масованої атаки припинено теплопостачання для 10 тисяч абонентів.З одного боку, Москва намагається зламати волю до спротиву та змусити капітулювати український тил. З іншого — зробити найбільші міста країни непридатними для життя й спровокувати масовий відтік населення. Яке ж «слово» тримає Путін у розумінні адміністрації США, яка заплющує очі на цей терор? Обіцянку про «остаточне вирішення українського питання»?Підписатися: Леонід Нєвзлін

Сьогодні в ЗМІ активно обговорюється інформація FT, згідно з якою Україна розпочала підготовку до проведення президентських виборів одночасно з референдумом щодо можливого мирного договору з Росією.Видання стверджує, що адміністрація Трампа тиснула на Київ, вимагаючи провести обидва голосування до 15 травня — інакше країна ризикує втратити запропоновані гарантії безпеки. Водночас джерело в оточенні Володимира Зеленського заявило РБК-Україна: «Поки немає безпеки — не буде й оголошень про вибори».Проведення виборів — внутрішня справа України. Це демократичне суспільство, яке діє у власному правовому полі та здатне самостійно вирішувати питання виборчих процедур навіть у найтяжчих воєнних чи повоєнних умовах.Але якщо зовнішні сили справді намагаються тиснути на Київ, включаючи вибори до «мирних планів» і вимагаючи референдум під загрозою зриву гарантій безпеки, постає принципове питання: за що саме український народ має голосувати у найкоротші терміни?Москва хіба погоджувалася на якийсь проєкт мирної угоди? Чи українцям пропонують винести на референдум акт капітуляції, умови якого будуть продиктовані Путіним?Підписатися: Леонід Нєвзлін