Іран атакував Рас-Лаффан — найбільший у світі СПГ-термінал у Катарі. Масштабні пожежі, серйозні пошкодження, об’єкти Shell виведені з ладу. Абу-Дабі закрив газовий комплекс Хабшан і нафтове родовище Баб — також після іранського удару.Світові ринки відреагували негайно. Нафта марки Brent зросла на 8% — до $116 за барель, тобто майже на 60% з початку війни 28 лютого. Європейські оптові ціни на газ підскочили на 24%. Британські ціни на газ більш ніж подвоїлися з кінця лютого. Біржі по всьому світу падають.Це і є енергетичний терор у дії. Режим, який десятиліттями називали «партнером по переговорах» і «країною, з якою можна домовитися», методично б’є по енергетичній інфраструктурі регіону — а відлуння відчувається по всьому світу.І тут доречне незручне запитання: звідки в Ірану ці можливості? Десятиліття нафтових доходів, частково збережених завдяки м’яким санкціям і численним виняткам. Роки, протягом яких монархії Затоки воліли торгувати з Тегераном, а не протистояти йому. Кілька американських адміністрацій, які переконували себе, що ядерна угода вирішить проблему, — поки Іран методично добудовував свою військову машину.Умиротворення агресора не робить його більш поміркованим. Воно дає йому час і ресурси. Сьогодні весь світ платить за цю політику — буквально, на автозаправках і в рахунках за електроенергію.Підписатися: Леонід Нєвзлін