😔 Цього місяця я не ставила собі цілей по новим розділам, бо хочу розібратись з попередніми. Я вже закінчила структурне редагування другого розділу і повернулась до, на мою думку, провального п'ятого розділу, аби переписати його. Чому він вийшов провальним і які помилки я допустила?🌟Трохи загнала себе строками, які сама ж собі поставила, і переоцінила свої сили. Зловила "перегрів", вигоріла, зірвалась. Тому половину березня довелось відпочивати від тексту, бо бачити його не могла. Не робіть так 🫠🌟 Забула про своє ж правило - у кожного розділу має бути основна лінія або лінії, що червоною ниткою проходять через всі сцени/діалоги/думки персонажки. Розділ вийшов рваним і не цілісним набором сцен, а це не добре. ✍️Програма мінімум на березень - закінчити редагування другого розділу (на рівні фраз і слів) й відкласти його до бетарідінгу (yey!). Переписати п'ятий розділ і сюжетно підтягнути четвертий. Програма максимум - почати роботу над шостим. А там десь сьомий та восьмий - і все 🙌🏼#процес
🙂Сьогодні знову страждала безсонням.Але дочитала ромкомчик, який раптово навів на "глибоку" думку - є просто види діяльності, напряму пов'язані із суб'єктивною оцінкою інших людей. В ромкомі це був дизайн одягу, і після карколомно-розгромного відгуку одного з експертів персонажка буквально готова здатись і повірити, що вона - бездарність, а її ідеї - лайно. Як, в цілому, і вона сама. Та інша персонажка вправляє їй мізки спічем про те, що якщо обрала таку професію - вчися справлятись із критикою того, що ти створюєш. Потрібна впевненість і віра в себе, аби йти вперед, бо критика і відмови будуть завжди - це особливість цієї діяльності. І якщо ти готова здатись після першої поразки - то, можливо, це дійсно "не твоє". Проте якщо це "твоє" і ти хочеш цим займатись - будеш збирати себе докупи і йти вперед, бо така це робота.І я подумала - так це ж як і з письменництвом! І насправді в мене також є чудова подруга, яка періодично вправляє мені мізки приблизно цими ж словами. Критика, відмови, зневіра - це буде завжди, бо вони просто є особливістю діяльності. І тут ти або сильно хочеш і вчишся "збирати себе" і йти вперед, або здаєшся. "Збирати себе" допомагають підтримка і ком'юніті, (гхм, терапія), а ще розуміння, що це вибір, який ти робиш сам(а) 💪Ось такі нічні одкровення. А ромком виявився геть не таким поганим, яким був на початку. Хоча в мене і є кілька зауважень до тексту і сюжету, які трохи пізніше розберу 🤗#блішки
❤️ Я довго вмовляла себе, що в мене є любовна лінія і це нормальноКохання - до біса складне, багатошарове і комплексне почуття, і я багато років намагаюсь зрозуміти, що воно таке. Прям вивчаю це питання. Найближче мені погляд Еріха Фромма, а його "Мистецтво любові" й досі викликає в мене сироти. Довгий час я мала упередження щодо зображення кохання в книжках. З одного боку, мені не цікаво, коли це основне, що є в книзі. З іншого - я геть не проти цього в тому чи іншому вигляді. Просто мені, певно, рідко траплялись хороші (для мене!) приклади сучасної інтерпретації кохання. Якось або доволі сюжетно банальні й не дуже добре написані ромкоми, більшість з яких я не дочитую і де мені не вистачає глибини, або скло заради скла. Так було до "Майже хороших хлопців" Дар'ї Чайки, яка відкрила мені очі на те, як можна показати кохання - чесно, щиро, заплутано, відверто, і в той самий час так невагомо і тонко. І я подумала, що також хочу так - чесно, відверто і тонко. Хай це геть не основна лінія, та вона є і заслуговує бути. Тепер от гризу нігті, чи вистачить мені снаги реалізувати це на тому рівні, на якому хочеться.писати про кохання - складно. чесно.Розкажіть про книжки, коханню в яких ви повірили 🙏
🙊 Якби мене спитали пораду, яку я б дала собі п'ять років тому, коли почала писати "Промені Аласі", то я порадила... не писати її.Тепер, коли клікбейтний заголовок done, трохи поясню. Я б порадила собі не починати писати щось перше-серйозне, що хочу видати, аж з такого розміру. Почати з меншої форми (не дилогії). Бо вийшла просто капець об'ємна робота. Це не серія, проте велика історія з двох частин, в якій багато чого, і тут я стикнулась ось із чим:💜складно довго і боляче редагувати. Так, перша чернетка написалась швидко і легко, але вона була, ну, треш. Аби вийшов хороший результат, я переписала її жахливу кількість разів і продовжую це робити. Бо це перша моя книга, і я хочу її класною. З меншим об'ємом це було б значно легше. 💜важко отримати сатисфакцію від результату, бо він десь дуууже далеко, аж за небокраєм. По дорозі купу разів втрачаєш мотивацію, хочеш все кинути, здаєшся, і треба буквально впевнювати себе, що: "Гей, це процес, треба просто йти вперед". Великий шанс одного разу таки впасти в зневіру і не вирулити, особливо якщо новачок.💜на такому об'ємі складно вчитись й випрацьовувати навичку. А вчишся постійно - структурі, пропрацюванню персонажів, діалогам, описам. І часто з новими знаннями доводиться буквально змінювати все.Ще одне, з чим я не стикнулась, але це є - складніше видати, особливо як дебют. У мене навіть не спитали, здається, про об'єм історії, але багато видавців кажуть про це в інтерв'ю.Проте є нюанс - складно й важко, але можливо. Тож не певна, що я б прислухалась до власної поради 🫣І я аж ніяк не кажу, що меншу форму легше писати, піски з вами. Написати щось класне - це завжди колосальна робота, а написати класне оповідання іноді складніше, ніж багатотомник. Вся проблема в об'ємі тексту, з яким доводиться працювати. Історія Касії всеодно була б написана - це так само ясно, як і сонце за вікном 🌞
Вчора помер Девід Лінч.Він прожив довге, наcичене й сповнене самореалізації життя. Але мене розмазало в кашу. Бо я, всі ми залишились в світі, де тепер немає його.Його творчість дуже багато значить для мене. Це вміння бачити світ в усій його огидній красі, свобода показувати всі його грані і вишукано любити їх. Ця чиста сила творіння й любові, а не руйнування. Лінч повпливав на мої смаки і світобачення - яку музику люблю, які фільми, які книги, як сприймаю мистецтво в будь-якому його прояві, як дивлюсь на світ і що я вважаю прекрасним.Вперше зі мною стався Лінч в студентські часи на твердих й незручних стільцях холодної Кінопанорами на ночі авторського кіно. Ціла ніч Девіда Лінча. Тоді зранку ми вивалились з кінотеатру на вулиці сонного Києва, мружачи очі від вранішнього сонця, і я відчула це. Не знаю, що саме "це", проте воно змінило мою перспективу назавжди.Не певна, що я колись до кінця розуміла всі його творіння, просто відчувала їх. Може, так і треба. Може, саме в цьому і є великий задум великого Майстра.Відчувати.Спочивай, Майстре. Твій вогонь буде й далі вести нас крізь пітьму.Through the darkness of future pastThe magician longs to seeOne chants out between two worlds:Fire walk with meвідео взяла у chechevitsaaaa
📚 Чому класно бути бетарідером, якщо пишешБез бетарідерок та їх підтримки я б не впоралась. Це чиста правда - книги не було б. Та я люблю не тільки отримувати відгуки бет, а я самій побути бетою. Більш того - вважаю це неймовірно корисним заняттям для письменника. Ось кілька аргументів 'за':🟡 Навичка бачити текст «з боку».Аналізуючи чужий текст, вчишся помічати помилки, недоліки в логіці, стилі чи сюжеті. Це розвиває власне «редакторське око», яке допоможе помітити слабкі місця й у власних творах. Вчишся читати як письменник (що б це не значило).🟡 Нетворкінг із колегами.Важливо бачити, що ти на цьому шляху не один. Бетарідінг допомагає знайти однодумців, об яких можна подумати над сюжетними поворотами, арками персонажів та перед якими не соромно "бути не ідеальним". Бо вони розуміють. 🟡Розуміння читачаБудучи бетарідером, відчуваєш себе на місці читача: що чіпляє, а що змушує нудьгувати? Це допомагає краще розуміти, як твої твори сприйматимуть інші. Хто б там що не казав, але на певному етапі текст вже створюється більше для читача, ніж для себе (на мою особисту думку).🟡Розуміння бетарідера.Це для мене не менш важливо. Після досвіду бетарідінгу я ніколи не віддам бетарідеру невичитаний чи невідредагований текст. Бо і час читача, і час бетарідера, і час будь-кого, в цілому, треба поважати.🟡Перемикання.Будемо чесні, від свого тексту іноді втомлюєшся. Для мене перемкнутись на чиюсь історію як бета - чудовий спосіб відпочити від своєї. До того ж всі рукописи, де я була чи є бетою, стають частиною мене і я щиро вболіваю за них 🙌🏼Єдиний для мене мінус - це час. Тобто, його відсутність 😥#бетарідінг
🤍 Збір на товсті дрони-камікадзе 🤍Відкриваю збір на три fpv, які зберуть мої друзі просто у себе на дому! Зібрані дрони відправляються до Social Drone, де їх перевіряють та облітують на полігоні. Social Drone співпрацюють з декількома бригадами: 3 ОШБ "Терра", ГУР «Братство», 30 ОМБр, 505 БрМП, 93 Бт ССО.Юля і Кирило збирають дрони не перший місяць, і вже багато їхніх дітищ відправились у підрозділи знищувати росіян і техніку! 💕 Збір у них відкритий безстроково, бо виробництво іде постійно, тому не зважайте, що банка позначена закритою – скоро ці кошти перетворяться на новенькі хвайні дрони, а ми з вами забезпечимо наступні! і можливо навіть матимемо можливість дати їм імена✍Яка математика?(10к на запчастини до "товстого" (10 дюймів) дрона + 4к на батарею та плату ініціації) х3 = 42к грн📚 Що від мене?Я не можу не скористатися цим шансом напарити вам три чудові затишні фентезі книги! Будинок Старлінгів, Чаклунство шипів і Мандрівний замок Хаула усі є варіацією сюжету "сумний темноволосий хлопчина у похмурому будину і дівчина, яка в'їжджає туди, щоб врятувати ситуацію". Не знаю як ви, а я обожнюю цей сюжет. Хто не любить хороший загадковий будинок??Виграти цей міні-скарбик з додатковими плюшками від мене можна задонативши на наш збір від 100 грн! Як завжди нагадую, якщо кидаєте не з моно – залишайте контакти у коментрях 🫵Ну наче усе, банка чекає на ваші донатики, і за репости завжди цьомки-бомки 🐭
🌟 "Майже хороші хлопці" Дар'ї Чайки (видавництво "Видавництво")✨ Я дочитала її ще на вихідних, проте мені був потрібен час, аби усвідомити. І тепер я можу сміливо заявити - це найкраща книга про підліткове й шкільне кохання з тих, що я читала. Це найкраще написана книга від першої особи підлітка, що я читала. І це, певно, найкраще, що я читала за цей рік.Про що ця книга зазначено в анотації, тож не бачу сенсу повторюватись. Сюжет доволі простий і складний водночас, але він тут і не грає аж такої ролі. Ми бачимо історію очима Тьоми і - о боже - як майстерно авторка переносить читача в голову 16-річного хлопця! Я буквально відчула все, що відчував він. Ці незграбні моменти, ці емоції, що б'ють через край і з якими ти не можеш, не знаєш як впоратись. Як зрозуміти - себе, оточуючих, цей світ. Коли хочеться провалитись крізь землю. Коли все на межі, і ти борсаєшся між кінцем світу та ейфорією по кілька разів на день. Як це - бути підлітком. Емоції, роздуми, переживання головного героя описані настільки реалістично, відверто та правдиво, що ти віриш кожнісінькому слову і захлинаєшся ними разом із Тьомою. Я сиділа над книгою із пачкою наліпок, я конспектувала фрази, вирази й описи - настільки це було майстерно. Цю книгу треба читати підліткам, аби краще зрозуміти себе. Цю книгу треба читати дорослим, аби згадати, як це складно - бути підлітком, аби краще зрозуміти. Цю книгу треба читати всім, бо нам треба більше якісної української літератури, в тому числі квір-літератури. Я б трооооохи змінила дещо в самому фіналі, але це настільки незначущий момент, що його можна й не помітити.❤️❤️❤️❤️🤎 (4,9 з 5)Дякую авторці за чудову емоційну пригоду. "Майже хороші хлопці" перенесли мене в минуле і на час зробити знову 16-річною. Я всім серцем полюбила Кіма та Тьому, я плакала, сміялась, стискала пальці в кулаки від люті і гризла губи від переживань. Вони теплі й рідні. І я дуже, дуже рада за них!Трохи не певна щодо 12+, бо для мене вона була відвертіша за дорослу літературу. Через емоції, а не через печерки й піструни, звичайно.#почитати
У вівторок я програла власним персонажам.Я людина, яка любить усе контролювати, навіть творчий процес. І я завжди кажу, що у мене є план - сцени, глави, розділу, тощо - якого я переважно дотримуюсь. Так було і цього разу. Я розпланувала, як мають себе поводити персонажі - тут ось так і ось так, тут вони сваряться, тут такий-то діалог, тут така-то подія. Але сталось те, що й досі мене дивує в письменництві найбільше - персонажі просто відмовились діяти за моїм планом. Я вперто намагалась змусити їх, а вони вперто не слухались. Дійшло до того, що один з них просто зник. Буквально - зник з усіх сцен, відмовився з'являтись. Кинув мені: "Я не буду приймати в цьому участі", грюкнув дверима і пішов, уявляєте? Я така зла на нього, така зла. Це просто якась дитяча поведінка, якщо чесно. Як можна, блін, зникнути, коли ти - один з провідних персонажів?!У вівторок я вирішила: "Окей, як хочете. Не хочете діяти по плану - не треба. Здаюсь." Зробила копію розділу і почала його переписувати, дозволивши персонажам самим рухати сюжет. Хай самі розбираються. І - о, диво! - це спрацювало! Вони знову почали розмовляти зі мною, як раніше. І головне - почали розмовляти між собою. Не так, як я планувала, але головне що воно почало рухатись 🤞Висновки два.🌟Перше, план - це чудово, та іноді треба просто відпустити. Посунути архітектора і дати дорогу садівнику. Думаю, навпаки воно працює так само.🌟Друге, персонажі з часом дійсно набувають особистості та мають власну думку на сюжет, тож до них треба прислухатись. Іноді вони знають краще. Так, звучить кріпово, але ніхто і не казав, що письменництво - це щось здорове.Проте на того персонажа я й досі зла і тепер планую власну помсту. Все-таки, це моя книга, трясця. I am the decider of us three.#процес
Як же Страуд майстерно й "з ноги" починає книги!Це початок третьої частини із серії "Локвуд і Ко", і автор відразу кидає нас в ту точку, де герої буквально на волосині від смерті ☠️Ми опиняємось в гущавині подій, в динаміці. Залишається тільки пообіцяти пояснити, як персонажі там опинились - і ми на гачку. Ну, я так точно 🙄Часто бачила такий прийом у фільмах, але Страуд використовує такий опенінг буквально в кожній книзі серії.Основна формула - дати персонажа в якійсь супер незвичній ситуації, аби зацікавити читача, а потім вже розказати, як він дійшов до життя такого 💀 👉 Це може бути шокуючий кінець історії. Тоді ми всю книгу/оповідання ведемо сюжет до цієї точки.👉 Це може бути проміжна динамічна подія чи дивна ситуація, що є всього лиш підігрівом (напр., персонаж тікає від дикого кабана вулицями Нью Йорка. Як це, трясця, могло статись із Василем з Конотопа?)Початок "з ноги" - майже 100% гарантія захоплення уваги читача. Перша фраза "Перетворення" Кафки й досі є для мене еталоном.І так - я дочитала "ДІва, матір і третя" й взялась за наступну 😎
TGLIST.COM.UA
