😒 Цікава думка спільноти, бо сама я не можу зрозуміти, як до цього ставлюсь.Акторка Міллі Боббі Браун ("Дивні дива", "Діва проти біди") написала свою дебютну книгу, яка скоро вийде в Лабораторії. Ну як написала - її за неї написала гострайтерка. І тут я трохи підвисла від подвійних відчуттів.З одного боку, це цілком нормально - гострайтери на те й існують, аби писати за когось. Це чудовий варіант заробітку для письменника, чому б ні. Звичайні собі ділові відносини.З іншого боку, це дивно - бачити її ім'я на книзі, написаній не нею. Так, вона може бути авторкою ідеї, активно працювати над створенням історії, узгодження і все таке. Але вона її не писала. Я завжди думала про гострайтінг як про написання чиїхось автобіографій чи історій успіху компаній типу Netflix. Але не художньої літератури. Певно, просто не знала про це.З іще якогось боку - все змінюється, тож чому б ні? Ось у неї з'явилась ідея, але писати вона не вміє чи не має часу, тож наймає спеціаліста, який вміє. Міллі Боббі Браун не приховує того факту, що писала не вона, називає це "a very special project" й афішує ім'я гострайтерки (Kathleen McGurl). Але все одно інтуїтивно хочеться бачити ім'я людини, що написала книгу, хоча б як співавтора. Бо якось не правильно це все.Що думаєте - норм чи крінж?
💐Я рідко перечитую книги, але перед "Біснуватим" Бардуго вирішила перечитати "Дев'ятий дім" - і я кайфую.Я читала її дуже давно і віддалено пам'ятаю, що мені не сподобався фінал, в плані чим обернулась вся та детективна історія, але все, що до цього і поза цим - це клас. Я взагалі люблю Бардуго і читала всі її серії - про Аліну (дочитала), Шістку (дочитала), Про Ніколая (почала і кинула, бо нудно), але для мене серія про Алекс - це найкраще у Бардуго. Тут відчувається віддочена роками майстерність авторки + це не фентезі-фентезі, а містично-готично-академічне фентезі, яке я люблю значно більше (привіт, готична юність).Чому я б повчилась у Бардуго?🌟Об'ємні персонажі. У Бардуго всі персонажі доволі класні, але Алекс для мене топ. Вона "сіра", неправильна, антигеройка. Вона груба, неввічлива і темна. Але при цьому ти настільки проникаєшся нею, що капець. У персонажів Бардуго завжди є минуле, характер і об'єм. Вони живі. Це те, чого я не відчула в "Темному спадкоємці".🌟Світ з купою деталей. У фентезі світ є чи не ще одним героєм історії, і в світах Бардуго завжди купа нюансів, які й роблять їх справжніми. Тут маємо Єль, але як же круто вона накинула на нього оцей флер таємних товариств та привидності. Ну я вірю.🌟Закінчувати розділи кліфгенгерами. Це я помітила у неї ще в "Тіні і кістці". Кожен розділ Бардуго закінчує фразою чи подією, яка спонукає тебе тут-таки читати далі. Я і сама стараюсь робити саме так - кожен епізод і розділ закінчувати гачком.🌟Жодного зайвого слова чи деталі. Кожне речення на своєму місці. Навіть якщо це якийсь довгий опис, то він для чогось працює - додає об'єму світу, розкриває персонажа, дає гачок. Це класна робота автора, моя повага. Дуже подобається її стиль письма - прості влучні речення, без пафосу чи графоманії.Смакую як можу, аж не хочеться поспішати.#почитати
👼 Віддала альфам шостий розділ й отримала цілком непогані відгуки (святі люди 🙏)Звісно, місцями треба допрацювати (переписати початок, моментами додати епічності-логічності, додати один епізод для твісту, тощо), але загалом я ним задоволена. Сцена, за яку я сильно-сильно переживала, вийшла добре і несе саме ті смисли, що я й хотіла, конфлікт в кінці обґрунтований, кліфгенгер працює. Я б навіть сказала, що це поки що мій улюблений розділ другої частини. В ньому багато динаміки, багато емоцій (дуже багато!), нарешті стаються кілька подій, до яких і персонажі, і я дуже довго йшли. Трохи пишаюсь собою.Та є одна проблема - я геть не знаю, що буде далі. До кінця книги (і всієї історії) залишилось два розділи, але наразі вони погано пропрацьовані. Я маю фабулу, розумію, що має статись, є якась старезна чернетка - і це все. Я ніколи не вірила, що дійду до цього, тому в усіх ітераціях редагування пропускала фінал з думкою: "Ой, треба до нього ще дожити, ще все сто разів зміниться." І ось я, трясця, в цій точці. Відчуваю розгубленість і фрустрацію.Але якось воно буде. Фінал має бути епічним.#променіаласі #процес
🎧 Спочатку послухала сама, аби впевнитись, що варто наполегливо рекомендувати. І таки варто.Безкоштовний лекційний курс зі структурного редагування від "Ранку" та Юлії Оскольської - це саме те, що необхідно ринку і всім, хто створює історії (письменникам, геймдеву, сценаристам) та оцінює їх (бетам, редакторам, тощо). Я настільки закохалась в лекторку, її підхід і здорове бачення ринку, що після першої ж лекції пішла на платний практикум для авторів. Основні інсайти і тези першої лекції:🟡 створення якісного книжкового продукту - це командна робота, що має базуватись на взаємоповазі та довірі🟡 не варто працювати із засранцями. І не варто мовчати, якщо хтось засранець. Толерування подібного шкодить індустрії🟡 дбати про себе і відпочивати - це база-ґрунт🟡 автори швидко вчаться, і видавництво та редактори мають бути у цьому напряму зацікавлені🟡 рівні редагування: смисли - структура (сюжетні лінії) - епізоди - мовний рівень. Краще розділяти їх, бо це різні процеси (і тут так цікаво, бо я редагую саме так, тут трохи розповідала про це).Структурне редагування - це редагування історії на рівні смислів (про що, чому, кому і навіщо) і рівні структури (чи донесені ці смисли читачеві). І це для мене відкриття, що є видавництва, де є така позиція. Тобто до літредактора текст потрапляє до структурного редактора і допрацьовується спочатку на вищому рівні разом із автором. І це тааак круто! Це про розвиток і якість.Якщо вас зацікавило - ось тут є плейліст із лекціями (було поки дві), а ось тут - група лекторію в фб. Пішла слухати другу лекцію і редагувати свій шостий розділ (який я, до речі, закінчила), бо сам себе він не поредагує 💪#редагування
😔 Якось читала "Ефект Люцифера. Чому хороші люди чинять зло" Філіпа Зімбардо - складну, проте цікаву книгу про природу зла в людині від американського психолога й співавтора Стенфордського в'язничного експерименту (насправді корисна книжка для розуміння складних персонажів і їх мотивів). Так от, в подяках, окрім всіх інших, автор дякує своїм масажистам. Тоді я здивувалась, проте зараз більш ніж розумію. Біль в спині - чи не основний ворог мого письменництва 😭Попри спину, цими вихідними закінчила структурне редагування провального п'ятого розділу. Йому не вистачало цілісності й плавності, тому я:🟡 виписала основні лінії, якими мають зв'язуватись всі епізоди🟡пройшлась окремо по кожному з епізодів і прописала, що де і як треба додати чи прибрати, аби склалась загальна картина🟡протягнула основні лінії через весь розділ і "посклеювала" рвані епізоди між собою думками, діалогами, подіямиБагато що помінялось місцями, дещо переписалось, дещо перенеслось далі, дещо з'явилось з нуля, але загалом стало значно краще. А ще створила файл з номером "6", а в ньому - шматки чернетки, які мають згодом стати шостим розділом. Дуже хотілося б до літа завершити весь рукопис структурно, аби далі працювати тільки на мінорні покращення 🙌🏼#процес
🙊Чому головну героїню дилогії "Промені Аласі" звуть Касія?Насправді, ім'я персонажки прийшло в голову чи не першим, одразу після ідеї самого світу. А надихнула на нього, як не дивно, спеція - касія. Не всі знають, але те, що у нас видають за корицю, частіше за все є саме касією. Вона більш витривала, легша і дешевша у вирощуванні, проте має ірохи інакший зовнішній вигляд, менш виразний аромат і смак. Мені подобається ця підміна - касія, що видає себе за корицю, вбачаю у цьому щось символічне і для персонажки. До того ж спеції асоціюються зі Сходом, а пустельний світ "Променів Аласі" багато в чому подібний.Всі інші імена персонажки - Касі, Кхасі - є похідними і символізують різні її сторони. На це трохи повпливало те, що я й сама маю два імені - дане при народженні й дане при хрещенні. Колись мені сказали, що це дуже круто, адже так складніше навести на мене порчу 💀 Не знаю, що про це думати, але звучить прикольно.А що у вас з іменами ваших чи улюблених персонажів? Чи є якийсь підтекст?#персонажі
😔 Цього місяця я не ставила собі цілей по новим розділам, бо хочу розібратись з попередніми. Я вже закінчила структурне редагування другого розділу і повернулась до, на мою думку, провального п'ятого розділу, аби переписати його. Чому він вийшов провальним і які помилки я допустила?🌟Трохи загнала себе строками, які сама ж собі поставила, і переоцінила свої сили. Зловила "перегрів", вигоріла, зірвалась. Тому половину березня довелось відпочивати від тексту, бо бачити його не могла. Не робіть так 🫠🌟 Забула про своє ж правило - у кожного розділу має бути основна лінія або лінії, що червоною ниткою проходять через всі сцени/діалоги/думки персонажки. Розділ вийшов рваним і не цілісним набором сцен, а це не добре. ✍️Програма мінімум на березень - закінчити редагування другого розділу (на рівні фраз і слів) й відкласти його до бетарідінгу (yey!). Переписати п'ятий розділ і сюжетно підтягнути четвертий. Програма максимум - почати роботу над шостим. А там десь сьомий та восьмий - і все 🙌🏼#процес
🙂Сьогодні знову страждала безсонням.Але дочитала ромкомчик, який раптово навів на "глибоку" думку - є просто види діяльності, напряму пов'язані із суб'єктивною оцінкою інших людей. В ромкомі це був дизайн одягу, і після карколомно-розгромного відгуку одного з експертів персонажка буквально готова здатись і повірити, що вона - бездарність, а її ідеї - лайно. Як, в цілому, і вона сама. Та інша персонажка вправляє їй мізки спічем про те, що якщо обрала таку професію - вчися справлятись із критикою того, що ти створюєш. Потрібна впевненість і віра в себе, аби йти вперед, бо критика і відмови будуть завжди - це особливість цієї діяльності. І якщо ти готова здатись після першої поразки - то, можливо, це дійсно "не твоє". Проте якщо це "твоє" і ти хочеш цим займатись - будеш збирати себе докупи і йти вперед, бо така це робота.І я подумала - так це ж як і з письменництвом! І насправді в мене також є чудова подруга, яка періодично вправляє мені мізки приблизно цими ж словами. Критика, відмови, зневіра - це буде завжди, бо вони просто є особливістю діяльності. І тут ти або сильно хочеш і вчишся "збирати себе" і йти вперед, або здаєшся. "Збирати себе" допомагають підтримка і ком'юніті, (гхм, терапія), а ще розуміння, що це вибір, який ти робиш сам(а) 💪Ось такі нічні одкровення. А ромком виявився геть не таким поганим, яким був на початку. Хоча в мене і є кілька зауважень до тексту і сюжету, які трохи пізніше розберу 🤗#блішки
❤️ Я довго вмовляла себе, що в мене є любовна лінія і це нормальноКохання - до біса складне, багатошарове і комплексне почуття, і я багато років намагаюсь зрозуміти, що воно таке. Прям вивчаю це питання. Найближче мені погляд Еріха Фромма, а його "Мистецтво любові" й досі викликає в мене сироти. Довгий час я мала упередження щодо зображення кохання в книжках. З одного боку, мені не цікаво, коли це основне, що є в книзі. З іншого - я геть не проти цього в тому чи іншому вигляді. Просто мені, певно, рідко траплялись хороші (для мене!) приклади сучасної інтерпретації кохання. Якось або доволі сюжетно банальні й не дуже добре написані ромкоми, більшість з яких я не дочитую і де мені не вистачає глибини, або скло заради скла. Так було до "Майже хороших хлопців" Дар'ї Чайки, яка відкрила мені очі на те, як можна показати кохання - чесно, щиро, заплутано, відверто, і в той самий час так невагомо і тонко. І я подумала, що також хочу так - чесно, відверто і тонко. Хай це геть не основна лінія, та вона є і заслуговує бути. Тепер от гризу нігті, чи вистачить мені снаги реалізувати це на тому рівні, на якому хочеться.писати про кохання - складно. чесно.Розкажіть про книжки, коханню в яких ви повірили 🙏
🙊 Якби мене спитали пораду, яку я б дала собі п'ять років тому, коли почала писати "Промені Аласі", то я порадила... не писати її.Тепер, коли клікбейтний заголовок done, трохи поясню. Я б порадила собі не починати писати щось перше-серйозне, що хочу видати, аж з такого розміру. Почати з меншої форми (не дилогії). Бо вийшла просто капець об'ємна робота. Це не серія, проте велика історія з двох частин, в якій багато чого, і тут я стикнулась ось із чим:💜складно довго і боляче редагувати. Так, перша чернетка написалась швидко і легко, але вона була, ну, треш. Аби вийшов хороший результат, я переписала її жахливу кількість разів і продовжую це робити. Бо це перша моя книга, і я хочу її класною. З меншим об'ємом це було б значно легше. 💜важко отримати сатисфакцію від результату, бо він десь дуууже далеко, аж за небокраєм. По дорозі купу разів втрачаєш мотивацію, хочеш все кинути, здаєшся, і треба буквально впевнювати себе, що: "Гей, це процес, треба просто йти вперед". Великий шанс одного разу таки впасти в зневіру і не вирулити, особливо якщо новачок.💜на такому об'ємі складно вчитись й випрацьовувати навичку. А вчишся постійно - структурі, пропрацюванню персонажів, діалогам, описам. І часто з новими знаннями доводиться буквально змінювати все.Ще одне, з чим я не стикнулась, але це є - складніше видати, особливо як дебют. У мене навіть не спитали, здається, про об'єм історії, але багато видавців кажуть про це в інтерв'ю.Проте є нюанс - складно й важко, але можливо. Тож не певна, що я б прислухалась до власної поради 🫣І я аж ніяк не кажу, що меншу форму легше писати, піски з вами. Написати щось класне - це завжди колосальна робота, а написати класне оповідання іноді складніше, ніж багатотомник. Вся проблема в об'ємі тексту, з яким доводиться працювати. Історія Касії всеодно була б написана - це так само ясно, як і сонце за вікном 🌞
TGLIST.COM.UA
