В післямові видавчині Дафа пише, що взяла чай і гріла його потім, бо зачиталась книгою. Я пила чай, каву, воду, їла сніданок, обід і вечерю. Скільки зусиль вклала в те, що відірвати себе від книги і приготувати це — описувати не буду 😆Я читала і думала як би було круто рости на таких історіях. Асоціювати себе з старанною, наполегливою героїнею, якій в житті "пощастило" один раз. А далі — багато зусиль, праці, спроб, щоденної роботи і розвитку того, що зараз не називають саморозвитком, але ним являється. Коли ти маєш щодня працювати. Над всим фактично. Я розумію, чому є суперечка: це фентезі чи фантастика. Так, погоджуюсь, це фантастика, тут ніякої магії. Але й розумію звідки думка про фентезі. В історії багато політики, академії, змагання і дорослішання. І все це написано так легко, ненапряжно, без зайвих деталей. В мене книга "летіла" і я навіть подумала її трохи розтягнути, десь на тиждень, але потім забила і гортала сторінки до останньої. Звісно, вже чекаю другу частину, бо я хочу знати, що буде далі негайно! Там жеж стільки питань ще залишилось і мені все оце ...чекати? 😄Дякую Алісі за крутезну книгу! Погоджуюсь з думкою з презентації — її мають перекласти і просунути на світовий ринок, бо це скарб!Дякую Дафі, що видала її, це щасливий збіг, як ви познайомились і удача для читачів. І я бажаю вам поскоріше все доробити по другій частині та нам вже скоріше її придбати 😆 Промені АласіАліса Корж#уроборос
👼 Рівно рік тому я отримала пропозицію від видавництва і сказала "так"Мій шлях є, певно, найнезвичнішим з тих, що я чула, бо я буквально подалася через коментарі в телеграм-каналі. Так вийшло, що я навіть не знала, що віддаю рукопис на розгляд видавчині, та ще й у видавництво, якого тоді ще не існувало. Як так? А ось так!Рік тому рукопис першої книги був на стадії бета-рідингу і я активно шукала бет, особливо з великим читацьким досвідом. Потроху вела канал, студіювала інформацію про подачу рукопису у видавництва і готувала цілий пакет документів - синопсис, анотацію, презентацію, лист для подачі, тощо. (До речі, за гештегом #виданнякниги зібрані пости про це все). Також активно "вивчала ринок" - підписалась на різні книжкові канали і дивилась, що читають, що заходить, хто і що видає і як промотує.Якось в коментарях на каналі Дафи була дискусія про роль автора у вже виданій книзі, де закінчується відповідальність автора і починається відповідальність редактора. Я, як завжди, влізла зі своєю "важливою думкою" і до слова розказала про власний шлях підготовки рукопису до подачі у видавництво. Відповіла на питання "про що ж книга?" і отримала прохання дати глянути. "Ну клас, оце вдача!", - подумала я, знаючи, наскільки прискіпливим читачем є Дафа. Адже прискіпливий бета-рідер - найкращий бета-рідер, бо дає можливість знайти і виправити косяки. Скинула файл, інструкцію, анкети до кожного розділу - і-і-і сіла чекати чесного розносного відгуку. Через пару днів отримала шокуюче повідомлення, що рукопис сподобався, і що мені пропонують видатись у молодому видавництві, яке скоро (на той момент) мало побачити світ, та ще й з класнючою назвою й ідеєю. Ось так, без офіційної подачі і трохи несвідомо, я знайшла свого видавця навіть до фінальних правок. Для мене це про силу нетворкінгу і магію хорошого тексту ✨І ось залишились лічені дні до виходу в світ першої книги, а друга чекає вердикту бета-рідерів. Цикл замкнувся🥀
🌟 Коли ми навчимося хвалити щось одне, і при цьому не знецінювати інше?За останній час натрапила на певну кількість відгуків букблогерок на одну і ту ж книгу української авторки, і всі вони починаються з фрази: "Нарешті персонажці не 17 років, а вона доросла жінка". Іноді це звучить емоційно і з матами, іноді більш стримано, але суть одна - вік персонажки подається як перевага. І тут мені, як авторці історії, де персонажці умисно 17-18 років, стало цікаво. Бо ж якщо аж так не подобаються персонажі певного віку - можна просто не читати книжки, де персонажі зазвичай певного віку. Тобто, очевидно, що янґ-адалт - не ваша чашка чаю, бо він впринципі характеризується темами, що стосуються підліткового віку, такими як ідентичність, самопізнання, перехід до дорослого життя, дружба, перше кохання, суспільні очікування, тощо. Є купа книжок, де персонажі - дорослі. Тоді в чому проблема? Нащо порівнювати жовте з теплим, подаючи цю різницю за перевагу чогось одного? Якщо не любиш роментезі - просто не читаєш роментезі, а не промотуєш свою книгу чи коментуєш якусь іншу словами: "Нарешті тут немає романтичної лінії і пікантних сцен, які формують сюжет". Можна ж розповідати про переваги одного, при цьому не принижуючи інше. Чи я чогось не розумію і overreacting? Що не так із віком?)
😔Останній тиждень все на нулі - віра у себе і свій текст, бажання відкривати рукопис і тим паче працювати із ним. Ніби якась тотальна зневіра і розчарування. Все здається безґлуздим і поганим. Тільки збираюся сісти за чергові правки - одразу хочеться чи то плакати (я та ще drama queen and cry baby), чи то робити купу інших речей. Але прокрастинувати далі немає куди, тож на морально-вольових сьогодні таки змусила відкрити той клятий документ. Краще не стало, але це вже початок.Захотілось чогось доброго, тому почала читати "Мандрівний замок Хаула". Тепер бішусь через фаталізм Софі і її дурнувате сприйняття несправедливості як даного (тебе прокляли і зробили старою, дівчинко! Ти маєш злитись і бажати помсти!!!). Зате дочитала як альфа рукопис Ярини, і її історія така хороша і приємна, що повернула мені трохи віри в прекрасне. Вболіваю за неї всіма пальцями всіх кінцівок. Якщо що - мій бета-слот вільний і можу взяти рукопис, якщо він готовий і пройшов саморедагування 🙌upd. бета-слот вже зайнятий🫶
🌟 Трохи роздумів про письменництвоЧасто зустрічаю мотиваційні фрази на кшталт: "Пиши в першу чергу для себе", і кожного разу вони викликають у мене дисонанс. Я в них не вірю. Задумалась, чому саме, і зрозуміла, що в моєму уявленні це працює не так. Бо "для себе" я, по суті, написала першу чернетку чотири роки тому - і мені вона була ок. Я розказала історію, вона завершилась. Весь інший час я працюю над тим, аби те, що я написала "для себе" стало нормальним "для інших" - для альфа- і бета-рідерів, для подачі у видавництво, для редактора, для читачів на загал.Саме тут і починається зростання - коли ти пишеш вже не "для себе". Коли думаєш, як краще донести читачеві характер і суть персонажів, їхні емоції і переживання, закохати у них, змусити співпереживати. Як розкрити сюжет так, аби він тримав інтригу, але й не був незрозумілим. Як змальовувати читачеві 4D-картинку зі своєї голови, задіюючи всі органи чуття. Як передати ідеї, які хочеш закласти у текст. Аби текст "співав" і лився, не заважаючи уяві читача працювати. "Для себе" мені це не потрібно, бо я це все і так знаю, я ж це вигадала. А ось передати це іншим - те, чому доводиться вчитися на курсах і з книжок, на практиці і через помилки, раз за разом переписуючи написане. І це вже робота.🤦♀️ Й ось цей момент - коли ти вирішуєш, що хочеш писати не тільки "для себе", а й "для інших", - він є переламним у кожного, хто пише, бо тут чисте задоволення від творчості зіштовхується з потребою довго і нудно працювати над текстом, кроїти його, віддавати на огляд інших, вчитися сприймати іноді таку болючу критику і переписувати. Іноді роками. А іноді і цього виявляється замало. І це те, де легко посипатись, бо такого не очікуєш, коли починаєш писати "для себе". Принаймні, я не очікувала 😔Жодних висновків, просто думки.
👑 "Загублений принц", Наталя Кош, 🌟⭐️⭐️⭐️⭐️⭐️ (4,5 з 5)По-перше, одразу скажу, що мені дуже сподобалось, навіть попри високі очікування. Готова оформити пожиттєву підписку на книжки авторки, бо якщо це дебют, то що буде далі. Але постараюсь бути неупередженою😶Історія розповідає нам про Ізареля, 15-річного хлопця, якому, так вже вийшло, доведеться взяти на себе керівництво королівством, розгрібати купу проблем, розгадувати задуми заколотників, вирішувати, хто є другом, а хто - ворогом. А головне - не померти. Це політичне YA фентезі, і воно дійсно політичне. Мені було неймовірно цікаво спостерігати за пригодами Іза, хай мені вже і давно не п'ятнадцять. Що особливо сподобалось:✨Світ. Він не супероригінальний, вайбить середньовіччям, але він саме такий і розкритий саме настільки, наскільки це треба для цієї історії. І це клас, бо часто буває або мало, або забагато. Мені дуже сподобався фентезійний елемент зі специфічними дарами (прикольно, що в моєму недописаному фентезі було щось схоже). Сподобалась унікальна релігія - боги, їхня важливість, пантеон і все це. Сподобались легенди для занурення в світ. Мене занурило і я вірила.✨Політична складова. Вона правда заплутана і класна. Жодного разу я не зловила себе на думці, що десь щось притягнуто за вуха. Тут дійсно інтриги, купа сторін, у всіх свої інтереси. Люблю таке.✨Персонажі. Не всі, але основні класні. Ізарель, який постійно бурчить, як дід, й іноді бреше сам собі щодо того, чого хоче насправді (якщо я правильно считала підтекст), Тадере, Аніта - я їх бачила. Іноді вони мене дратували, іноді - змушували похвилюватись, але мені точно було сумно їх відпускати. Я люблю слабких персонажів, в плані фізичної/магічної сили. Люблю, коли їхня сила - мозок. Ізарель - зірка. Я чесно сумнівалась, що повірю 15-річному хлопцеві на чолі королівства, але ще й як повірила. Всі якісь моменти я можу собі пояснити і воно лягає в жанр.Книга має класну динаміку, добре написана і тримає в напрузі до останнього. Це дуже якісне українське YA фентезі, яке буде цікаве і дорослим, що полюбляють політику і політичні інтриги.Були мінорні моменти, за які я зачепилась, бо чіпляюсь за них вже автоматично. Якісь діалоги мені здалися трохи сократівськими і до читача, якісь сцени хотілося б, аби більше зіграли, не всі дари я зрозуміла, як технічно працюють, трохи плуталася в іменах, хоча сама ідея їхнього утворення топова. Але це все геть не зіпсувало враження про книгу. А враження - хочеться більше такого класного, тим паче українського. Щиро бажаю, аби більше людей дізнались про цю книгу, бо вона того варта!Ось тут є канал авторки, де пані Наталя розповідає різні цікавинки про письменництво і свої подальші книги 🙌🏼#почитати
✨ Розігруємо «Полоненого принца» з мерчем за донат ✨Ми з Дашею з reading or this, як справжні прихильниці цієї серії, не могли не відсвяткувати довгоочікуваний вихід «Полоненого принца» українською. Тому даруємо вам примірник книги разом із чудовим мерчем від Banshee Shop 🫶➡️ Що ви можете виграти? ⏺книжку «Полонений принц» з ілюстрованим зрізом і лімітованою закладинкою⏺арт з Даменом і Лораном⏺прекрасні стікери з персонажами, цитатами та іншим⏺пін з Даменом і Лораном➡️ Для того, щоб взяти участь, потрібно:🌟підписатися на канал reading or this🌟підписатися на канал one more chapter🌟закинути донат, кратний 100 грн, на цю банку: https://send.monobank.ua/jar/5mafgfJ1AeЩо більший донат, то вищі шанси (200 грн дає вам два квиточка у розіграші, 400 — чотири і так далі). ❗Розіграш буде проводитися через моно, тому вказуйте свої контактні дані в призначенні платежу, якщо донатите з іншого банку. При розіграші будемо перевіряти також наявність підписки.📎Мета збору: 15 000 грн.Продовжуємо збирати на авто для мінометників з 24 омбр, де служить мій друг. Деталі про основний збір тут.Розіграш буде проведений 29 червня на каналіreading or this.Будемо надзвичайно вдячні за ваші донати і поширення!
"Дует наш темний"(серія "Чудовиська Істини"), Вікторія Шваб, 🌟 (переклала Ірина Вернигора)🌟🌟🌟🌟 (4/5, але більшою мірою за персонажів)В мене дивні стосунки із книжками Вікторії Шваб. Мені дуже подобається, як вона пише, подобається оригінальність її ідей і те, як авторка працює з персонажами. Але часто я чомусь не дочитую її цикли. Насправді, "Чудовиська Істини" - це перша серія, яку я дочитала."Дует наш темний" є другою книгою дилогії і розповідає про події через пів року після закінчення першої (відгук на неї - тут). Немає сенсу переповідати їх, бо це буде спойлер, але загалом мені сподобалось, як Шваб закінчила історію. Скажу так - в кінці я ридала, а я рідко ридаю над книгами. Цю я слухала в аудіо, тому затягнутість не сильно мене хвилювала. ❤️Що мені сподобалось✨Персонажі. Я обожнюю персонажів Шваб. Вони мені живі, справжні, об'ємні. Кейт і Огаст запали в серденько, я переживала за них до останнього, і, певно, саме тому я й ридала. Кейт - той тип сильної персонажки, в яку я вірю. Сподобалось, що тут немає любовної лінії, вона просто неможлива, але при цьому є теншн, є розвиток довіри і дружби.✨Ідея і світ. Він не вау-вау і не до кінця розкритий, але він оригінальний. Це не фентезі, це, скоріш, містично-фантастична історія про монстрів, яких породжують людські гріхи, але це свіжо і прикольно. В історії є ідея, а саме: хто є справжнім монстром і що робить нас людиною. Люблю таке.✨ Мова і переклад. Шваб класно пише, а пані Ірина класно переклала. Спочатку збивало слово "заки" в значенні "коли" (особливо в підлітковій літературі), але потім я звикла.✨Фінал. Тут без коментарів.😒Що не сподобалось - перша половина "Дуету" була незрозуміло нащо затягнута. Глобально можна було дати більше динаміки, але слухати це було цілком норм.Мої стосунки із пані Шваб точно продовжаться, тим паче що Vivat (здається) оголосили про переклад її Bury our bones in the midnight soil 🙊. Шкода, що в нас вона не така популярна, як мала б бути. Як висновок можу зазначити, що класні персонажі дійсно можуть перебити затягнутість в сюжеті чи якісь мінорні слабкі моменти. Тому персонажі мають бути класними і живими.#почитати
З подачі Влади, як головного амбасадора Джея Крістоффа в моєму житті, почала слухати "Безніч".Поки що найбільше подобається світ, він прям об'ємний і повнотілий. Помітила класні прийоми, як автор розповідає про нього читачеві (окрім очевидного змальовування картинки), при цьому не впадаючи в інфодампи чи монологи.💜 Оповідач. В "Безночі" оповідач постійно вривається у власну ж оповідь зі своїми коментарями і поясненнями, іноді вкрай саркастичними і гострими, проте вони класно доповнюють картинку світу.💜 Через активну дію. Наприклад, на початку є сцена, де персонажка ніби вчиться читати по певній книзі. І через те, що вона читає, ми дізнаємось про якісь аспекти світу. Це геть не сприймається як шматок інформації, бо подане у вигляді діалогу і дії. Доволі забавної, мушу відзначити, бо виходить в неї не дуже. По ходу вона питає про якісь слова чи терміни й отримує пояснення. І читач також. Згадала, що щось подібне є й в мене в першій книзі - через навчання. Проте це було несвідомо зроблено, а зараз я така: "Аааааааа". Цікаво.
🧠 "П'ятеро", Ґай Морпасс, 🌟 (Переклала Олена Оксенич)🌟🌟🌟🌟( 4/5)Книгу слухала в додатку Абук з чудовою начиткою Іллі Грибанова. Історія динамічна і закручена, дуже хочеться такого більше!Маємо трохи сайберпанково-антиутопічний детектив з оригінальною ідеєю. Це наче наш світ, але чи то майбутнє, чи то альтернативний, де проблему нестачі ресурсів вирішено доволі радикально. В певному віці кожна людина має обрати форму подальшого існування: стати робітником і все життя працювати на благо суспільства, стати гедоністом й прожити до 42 без обмежень в грошах і ресурсах, перенести свою свідомість в андроїда чи ж ділити одне тіло з п'ятьма іншими свідомостями. Останнє називається "комуна" або "шизики", саме про них і буде історія. Отже, маємо п'ять геть різних людей, що живуть в одному тілі і по черзі ним керують. Основна валюта - це час, і виграти собі більше часу можна тільки в "парках смерті", проходячи різноманітні квести й ігри. Туди і приїхали наші персонажі перед тим, як все неймовірно закрутилось, один із них зник (тобто, його свідомість), почали відбуватись дивні речі й ігри, що і до цього були на смерть, тепер стали ще небезпечнішими.❤️ Що сподобалось✨ Ідея. Це дуже круто, ось чесно. Такий собі сайберпанк 2077, але детектив. Особливо сподобались квести, які доводилось проходити персонажам, аби залишитись в парку смерті, окрім основної загадки. Я б ще почитала щось в цьому світі.✨ Персонажі. Вони зовсім різні і всі по-своєму цікаві. Ми почергово спостерігаємо оповідь від пову кожного з них, і в автора непогано вдалося ось це переключення.✨ Власне, детективна складова і її оригінальність. Тут немає класичного детективу, але є злочин, є злодій, є загадка. Кожен з персонажів має 4 години в тілі, і вони якось разом мають зрозуміти, що сталось. ✨ Переклад і начитка. В аудіо складно прискіпуватись до тексту, але це вийшов дуже якісний продукт.🧛♂️ До чого можна приколупатись✨ Тут є русня😒. Вона тут кримінально-мафіозна, але тригерить. За неї зняла півзірки.✨ Епізод розв'язки. У мене зараз гіперфікс на фіналах, тому їх я особливо розбираю. І тут насправді все доволі прикольно і логічно по сюжету, але знову я відчула оцю штучність у сцені, де один персонаж сидить і просто розповідає іншому персонажу, нащо він то все зробив, коли для другого логічно було б тікати чи накричати, а не розпитувати і слухати. Оці довгі спічі мене вибивають з історії. Може, то суто моє.✨ Десь діалоги не відповідають динаміці сцени. Про що я - коли персонажі, наприклад, тікають від нападників, репліки мають бути короткі і прості. Бо це біг, на бігу особливо не порозмовляєш. Коли йде відлік часу і на кону стоїть ваше життя - ви не будете довго пояснювати щось чи вголос роздумувати, що і як. Це тут десь було і трохи різануло.В усьому іншому - чудова історія, давайте ще такого (але без русні, пліз).#почитати
TGLIST.COM.UA
