books'n'talks

#відгук #прочитане #сартр 📖Жан-Поль Сартр. Відстрочення [Шляхи свободи, том 2] (Юніверс, 2008)[Перекладач – Леонід Кононович]➡️ частина 1⃣➡️ частина 2⃣🍁 Втім, з цією групою персонажів є проблеми, але вони порівняно незначні. Врешті-решт, Сартр вводить трьох нових героїв, які і “відтягують” на себе більшість сторінок тексту🍁 Але в романі є персонажі, яких можна описати словом “нелогічні”, бо їхній розвиток зовсім не відповідає тому, що ми дізналися про них в Зрілому віці❗️ Сара раптом виявляється матір’ю-одиначкою (бо її чоловік Гомес воює в Іспанії), причому дитині близько 6 років. В першому романі дитини в неї взагалі не було. Ось пройшло 4 місяці - і в неї шестирічний син. Логіка? Відсутня…❗️ Гомес. Ось цьому персонажу Сартр виділив достатньо місця. Але краще б він цього не робив. Гомес зневажає ідейних друзів, які не поїхали захищати Республіку в Іспанії. “Гріш ціна їхнім цінностям та переконанням!”🟠 І наче хочеться з ним погодитися, але… Гомес розповідає Матьє, що в Іспанії він мав безліч романів (або й просто сексу) з іспанськими дівчатами. І деякі з них були неповнолітніми – віком до 16 років! Але Гомес спокійно пояснює Матьє, що це не проблема, бо війна робить людей дорослими набагато раніше. Якщо ви вагаєтеся, як розуміти ці слова Гомеса, то ось вам біографічний факт: Сартр вступав проти віку згоди, стверджуючи, що це тоталітаризм і диктатура, а любов немає віку. Тому виходить, що Гомес висловлює погляди Сартра. І ще й виправдовує ці погляди війною… ❗️ Борис зазнав радикального перетворення. З вірного учня Матьє він став самостійним чоловіком, який хоче померти, бо життя не має сенсу. Так, чотири місяці тому Борис не міг наважитися вкрасти книгу в букініста і зазирав до рота Матьє. Зараз він бунтар і герой…❗️ Лола ж зникає взагалі (хоча вирине в третьому томі). Хоча в першому томі її відносини з Борисом були центральними для її персонажа. Тепер вона лише тло для “мук” Бориса, який хоче померти❗️ Матьє також змінюється. Тепер з заляканого дрібного буржуа він перетворюється на стоїка, який сидить на пляжі, споглядає людей довкола і тихо сміється собі під ніс. Так, той Матьє, який чотири місяці тому панікував, що його коханка завагітніла – і він не хоче з нею одружуватися, але й не має грошей на аборт. (Думка Марсель його не цікавить). Той Матьє, який злякано гасав Парижем і шукав гроші. І коли від нього йде Марсель – він просто розбитий. Але через чотири місяці він вже осягнув сенс буття та життя. ❗️ Мод та П’єр. А ось ця пара відтінює Матьє. Мод, як виявилося, кохає Матьє. І сподівається, що він піде на війну – і їхній майже роман обірветься без наслідків для неї. (Війна не почнеться, але Сартр забуде про цю проблему: в третьому томі Мод просто ненавидить П’єра, брата Матьє. Що ж сталося з її коханням до Матьє? Сартру байдуже).➡️ продовження

Вчора оголосили лауреатів премії Орвелла, де книга Вікторії Амеліної Looking at Women Looking at War отримала нагороду за політичний нон-фікшнℹ️ Премія існує з 1993 року, в ній зараз 4 категорії: політичний нон-фікшн (political writings), політичний фікшн, журналістика та розповіді про бездомних (reporting homelessness). Остання до 2023 мала назву "Викриваючи соціальні лиха Великобританії"ℹ️ Премія за політичний нон-фікшн — найдавніша (з неї Orwell Prize і починався). За фікшн премію вручають з 2019, за соц. проблематику — з 2015ℹ️ На скріншоті — фіналісти. Серед них книга Епплбом. А загалом тематика очікувана: про західний імперіалізм (Індія та Китай), про США та ріст авторитаризму (2 книги), про Холодну війну (1) та... про росіян (2 книги)🔵 Радію, що премію дали книзі Вікторії Амеліної, а не черговій історії про путінізм чи героїчний Лєніґрад 1941-44🔵 І моторошно розуміти, що Вікторію Амеліну росіяни вбили в 2023, а її книга отримала нагороду в 2025🔵 Сподіваюся, її книгу перекладуть українською

🥳 Сьогодні отримав подарунок від видавництва "Контур"! На мою думку, одне з головних видавництв філософської літератури в Україні. Бо зараз я можу пригадати зараз лише "Темпору" з її видавничою серією. А так після 2010 р. ринок доволі "стиснувся". І ось маємо видавництво виключно філософії!🔥 Найбільше я чекав книги Химерне та моторошне Фішера, бо це тема, яка на стику філософії та соціології. З ухилом в емпіризм сучасна соціологія не піднімає таких питань, на жаль, залишивши їх філософії 🫢 А потім соціологи цитують такі книги🔥 Але Бейкон і його Есеї або поради громадянські і моральні — це дуже амбітно: закриває ряд з трактатів Гоббса та Локка!🤔 Стерте задоволення має бути продовженням традиції Фуко вивчати зв'язок між суспільством та тілом. Історична соціологія тіла, яка почалася в 1934 з Марселя Мосса!🧐 Про Голта і писати складно: лауреат, відома книга, на обкладинці — "кафе екзистенціалістів". Знак, що пора дочитати "французький TBR", який я склав в січні 🙂🔥 Якраз маю читання, поки нема занять!

Сьогодні я побачив два графіки про Трампа та розвиток американської науки🤔 Загалом, ключові ідеї такі:1️⃣ політика Трампа привела до того, що все менше іноземних науковців/науковиць прагнуть потрапити в США2️⃣ в 1930-х політика нацистів мала аналогічний вплив на німецьку науку (що видно з графіка про Нобелівських лауреатів з фізики, яких в Німеччині не було взагалі з 1933 по 1945)🧐 Власне, в історії соціології цей ефект помітили ще в 1980-х: соціологічна теорія "буяла" в Європі (особливо Німеччині до 1930-х), а далі центр "тяжіння" змістився у США. Втім, в 1980-х спостерігався зворотній рух: кількість впливових теоретиків/теоретикинь з Європи, перевищила кількість їхніх колег з Америки. Бо багато теорій 1950-х створені в США людьми, які втікали від Гітлера (Козер, Шюц, Бергер, Лукман, Блау, Адорно, Горкгаймер, Маркузе)🧐 Тому я й пишу тут багато про німців 1920-х, бо це цікава, хоча і втрачена традиція. Як і наша українська, яку спершу "викосили" більшовики, а потім і Друга світова війна

📦 Пакунок 3️⃣🔥 Одна з ключових авторок в дослідженнях зв'язку релігії та націоналізму — Женев'єв Зубжицкі📖 Спокійна революція. Національна ідентичність, релігія та секуляризм в Квебеку🔥 Кумедно, що в оригіналі немає ні спокійної, ні революції — Beheading the Saint, тобто Обезголовлюючи святого... Вочевидь, польські видавці вирішили, що з такою назвою в Польщі книга не продаватиметься🔥 Найвідоміша книга Зубжицкі — Хрести Аушвіцу, в якій вона аналізує польський націоналізм після 1991 року і його стосунки з релігією. Образ книги походить від хрестів, які польські націоналісти встановлювали в другій половині 1990-х біля Аушвіца, намагаючись в такий спосіб "переозначити" колишній нацистський табір смерті в місце пам'яті про поляків, знищених нацистами. Насправді ж Аушвіц є символом Голокосту, а тому таке переозначення викликало дискусії і суперечки в самій Польщі🤔 Ця ж книга Зубжицкі — про Квебек та зв'язок релігії та ідентичності в Америці. Наче й далеко від нас, але не зовсім. Тому ще один must read 🙂

Вчора я писав про Гриба наприкінці світу Анни Цзин (на фото), де авторку зарахував до post-ANT, тобто когорти продовжувачів досліджень Бруно ЛатураА зараз дізнався, що Анна Цзин на 5 років молодша від Латура. Тому чи можна її зараховувати до post-ANT, чи вона належить до співтворців цього підходу?Також я виявив, що Анна Цзин — дружина Джеймса Скотта, книгу якого готує до друку видавництво "Човен" в перекладі Галини ГерасимДжеймс Скотт — одна з ключових фігур в сучасній антропології. Він помер 2024, але встиг особисто підтримати ідею українського видання своєї книгиТак, це не перший такий випадок: 2012 р. незадовго до своєї смерті Елінор Остром написала передмову до українського видання своєї культової книги Керування спільнимЗ одного боку, прикро, що автори встигають прийти до нас заледве за кілька місяців до своєї смерті... А з іншого, радує їхня підтримка України!Але останнім часом ситуація змінюється. Минулого року український переклад Снайдера від "Човна" ледь не вийшов раніше від оригіналу!

Сьогодні помер Валерій ШевчукЛегендарна постать в нашій літературі. Стилістично неперевершений. Його Срібне молоко настільки вдало відтворює стиль письма XVII ст., що деколи не віриться, що це авторський текст, а не цитати з першоджерел. Око прірви — готичний детектив про ранньомодерне Полісся: XVI ст., серед лісів з'явився самопроголошений пророк і чудотворець. І ось двоє монахів отримують завдання дізнатися, що ж відбувається в глухому селі, відрізаному від світу прадавніми лісами...Звісно, Дім на горі та Три листки за вікном — твори, про які згадують першим ділом, коли говорять про Валерія Шевчука. Але я так і не прочитав Мор — повість про епідемію чуми у Львові початку XVII ст.Валерій Шевчук переклав Літопис Самійла Величка! В батьків на полиці стоїть цей монументальний двотомник, виданий на початку 1990-х. А ще ж були інші переклади джерел з української літератури. І двотомна Муза Роксоланська — історія ренесансної та барокової української літератури!І це лише частина його доробкуВічна пам'ять

26 квітня — річниця трагедії на Чорнобильській АЕС. Невпинно ми наближаємося до 40-ої річиціПро Чорнобиль написано багато книг, але серед них я хочу виокремити дві📖 Марія Мицьо. Полиновий ліс (Ї, 2006)📖 Галя Аккерман. Пройти крізь Чорнобиль (Либідь, 2018)Обидві є майстерними репортажами — про Зону відчуження. Обидві поєднують історію регіону та аварії на ЧАЕС з антропологією пост-Чорнобильського ПоліссяВ обох книгах мене вражає, перш за все, "ефект присутності": обидві авторки наче переносять нас до ЧАЕС чи покинутих сіл поруч. І хоча книги написані 20 і 30 років після трагедії, вони набагато краще передають жах аварії та її наслідків, ніж книга Алексієвич "Чорнобильська молитва". Аккерман ще й показує, де Алексієвич бреше і фальсифікує свідченняКнига Мицьо — це "природн(ич)а історія" Зони. Англійською саме так двозначно і звучить підзаголовок її книги — natural history. В ній багато про людей, а ще більше — про природу❓ А які книги про Чорнобиль Ви б порадили почитати, дорогі підписники?

🥳 У видавництві "НК–Богдан" нарешті вийшла довгоочікувана:📖 Урсула Ле Ґвін. Світ вигнання та ілюзій[Переклад — Наталя Михаловська та Марія Великанова]🥳 Якби ця книга вийшла 20 років та ще й в такому чудовому оформленні (спеціально додаю фото з каналу "НК–Богдан"), то моєму щастю не було б меж!🥰 Тішуся, що видавництво "НК–Богдан" не боїться відходити від усталеного, але хибного прочитання прізвищ західних авторів та авторок. Зокрема, "Clifford Simak" тепер "Сімак", а не "Саймак" — як і читав його сам автор🤔 Щодо цього томика, то не знаю, чи читатиму. Як не як, минуло 20 років від першого прочитання. І зараз я вагаюся, як тепер "звучатиме" мені творчість Ле Ґвін. І остерігаюся розгубити ті світлі спогади, які збереглися з часів старшої школи🔥 Але тішуся, що Ле Ґвін говоритиме до нових поколінь українською мовою. І це чудово, як на мене!🤔 Зрозумів, що в дописі ні слова, чому це видання — подія. Доведеться або робити окремий допис, або просто сказати, що це одна з ключових фігур в soft sci-fi...

#відгук #прочитане #кінгфішер📖 Т. Кінгфішер. Те, що тривожить мерців (Жорж, 2025)[Переклад — Наталія Гоїн]➡️ початокТому мене твір Кінгфішер роздратував. Він виявився "біднішим" на ідеї, питання та образи порівняно з оригіналом. Навіть більше: те нове, що було додано в твір, виглядає повторенням інших творів, зокрема — Лавкрафта (який сам надихався По на ранньому етапі своєї творчості). А також сама авторка називає інший твір, з якого запозичила ключові зміну в сюжеті. Але я не буду цей твір називати, бо це одразу заспойлерить весь сюжет. Але за цих умов в мене виникає питання: що нового дає цей ретелінг порівняно з оригіналом? І моя відповідь: та особливо нічого.Але тоді залишається ключове: То навіщо потрібен цей ретелінг? І з цим питанням Т.Кінгфішер не справилася, а тому її твір виглядає вторинним і похідним, а тому — прохідним... А шкода: могла вийти набагато цікавіша історіяPS. Деякі ретелінги настільки маскують своє походження, що вже й не здаються ретелінгами! Але, наприклад, "Гобіт" Толкіна — це ретелінг "Беовульфа": Толкін вирішив подивитися, як виглядала б боротьба з чудовиськом, якщо до неї став не могутній герой, але пересічний британець (так, це осмислення Толкіном свого досвіду Першої світової війни). Але це інша історія: ретелінг, який перестав бути ретелінгом!