#прочитане #желязни #перечитуючи📖 Роджер Желязни. Цей безсмертний (НК–Богдан, 2022)[Переклад — Денис Дьомін]🤔 Лише перечитавши цей роман, я усвідомив цікаве співпадіння: в жовтні йому виповниться 60 років!Втім, вперше я його прочитав приблизно 25 років тому, коли я ще був школярем. ℹ️ Так, останні кілька років дозволяю собі перечитування творів, які вразили в юності. Деколи це на користь творам, деколи — ні. Цього року я перечитав Камю ("Стороннього" та "Чуму") — і був вражений їх глибиною, яку пропустив шолярем, а також Воннеґута ("Механічне піаніно") — і був розчарований тим, як автор уявляв собі жінок.🤔 З Желязни справа була ризикованою. Я вже перечитував його цикл про Амбер — і ледь здолав перший том ("Дев'ять принців Амбера"), але на другому ("Рушниці Авалону") я здався і збентежився: як підлітком я міг захопитися цим твором?!🤨 "Цього безсмертного" я брав до рук з острахом: а раптом і тут все буде зле? Хоча я вже мало що пам'ятав. Тільки образ головного героя, постапокаліптичну Землю та те, що дія відбувається в Греції. Але твір запам'ятався мені, перш за все, атмосферою: дещо сумною і меланхолійною, але водночас сонячною і грецькою. Твір, де міфологія оживає!😅 Що ж... З одного боку, твір не розчарував. З іншого, він не вразив. Як би дивно це не звучало, але це затишна постапокаліптична фантастика. Затишна, бо загалом особливо нічого не відбувається, що збурювало б сильні емоції. Оскільки я не мав якихось особливих очікувань (нагадаю, що я "прийшов" бо меланхолійну, але сонячно-грецьку атмосферу ожилих міфів), то і не був розчарованим.🤨 Але твір виявився доволі простим в техніці виконання. В Желязни є декілька фірмових прийомів:1) відсилки / пасхалки / великодки;2) ретелінг міфологічних / класичних сюжетів.❓ Чи піднімає Желязни складні ідеї (як його сучасники, наприклад, Дік, чи Бредбері, чи Волтер Міллер молодший)? Не зовсім. Я б сказав, що сила творів Желязни не в тому новому, що він хоче сказати, скільки в перекомбіновуванні вже відомого читач(к)ам. Якщо їм це невідомо, то більша частина "магії" зникає.І тому я розумію, чому в підлітковому віці я був більше враженим. Тоді я розгадував відсилки/пасхалки і думав: "Ого, оце я розгадав авторський задум!" В мене було відчуття, що автор ставиться до мене з повагою: пишучи роман він вважав, що я справлюся і сам розгадаю всі відсилки! Зараз цей прийом — сам по собі! — не вражає. Якщо за цими відсилками стоїть дискусія чи полеміка — інша справа! Втім, Желязни використовує ці образи та символи просто як "слова". Це економить йому час і сили в поясненні, що це за герой, локація чи подія. Назва вже дає об'єкту "минуле", яке не обов'язково в тексті прописувати.🤨 Тому в цьому романі ми зустрінемо давньогрецьких Прокруста, Діану, Ясона, Кассандру, але й Дос Пассоса (письменника, який на момент написання роману був живий!) та навіть Рамзеса (простого прораба в Єгипті) тощо. Деколи вони відповідають своєму імені, деколи — просто для колориту.❗️ Але атмосфера! Ось це в творі затягує. І, звісно ж, метафора руїн, які потрібно не стільки реконструйовувати чи перетворювати в щось нове, скільки приймати їх такими, як вони є — і жити в них як в своєму домі. Несподівано це думка дуже суголосна "Грибу наприкінці світу" Анни Цзин. І виявляється, що Желязни випередив свій час років на 50 ("Гриб..." вийде в 2014)ℹ️ Про "Гриба..." я коротко писав в моєму каналі, присвяченому нон-фікшену — "Соціолог і книжки"🔥 Саме ці образи і атмосфера досі причаровують. І тому це чудовий атмосферний твір — якщо не задумуватися про сюжет та пасхалки. Чисте емоційне читання!🔥 В цьому плані твір витримав випробування часом. І це радує!🔥 І сталося це завдяки перекладачу — Денису Дьоміну, який ретельно та уважно підійшов до оригіналу, розгадав всі відсилки і до деяких залишив коментарі! Тому в цьому плані українському Желязни пощастило!
#прочитане #полярні📖 Руаль Амундсен. Південний полюс. Нотатки про Норвезьку антарктичну експедицію на "Фрамі" 1910-1912 (Бородатий тамарин, 2024)➡️ початок➡️ продовженняАле від цього всього текст Амундсена не стає просто... "безбарвним"😠 Тому що Амундсен додає "дрібку" від себе — фірмовий гумор та жарти⚠️ Для контексту треба додати декілька речей, які можуть бути тригерними. Тому майте на увазі, якщо читатимете цю книгу. Під час полярних експедицій собаки були не лише тягловою силою. Їх також використовували як корм — для інших собак, але й... для полярників. Вже цей факт доволі брутальний. Але Амундсен вирішує, з одного боку, показати, що в його експедиції не було жорстокого ставлення до тварин, з іншого — подати всі ці історії в "позитивному" ключі🔵 Найчастіше це стосується собак. Наприклад, Амундсен може написати: ми знали, що на цій стоянці нам треба буде позбутися більшості собак, що наповнювало наші серця сумом, але передчуття, що скоро ми поласуємо котлетками зі свіжого м'яса переважувало всі сумні думки😭 І таких випадків/ описів в тексті багато🔵 Крім того, Амундсен описує і полювання на моржів та тюленів. З одного боку, зрозуміло, що експедиція, яка пів року прожила в Антарктиді, потребуватиме свіжини. З іншого, навіщо писати це в такому "гумористичному" ключі?🔵 Наприклад, до поселення Амундсена прибився імператорський пінгвін. Як жартував колега Амундсена, їх називають джентльменами у фраку: через забарвлення та звичку кланятися. І це добрий гумор. А от Амундсен пише: ми прокинулися, а вранці біля дверей стояв пінгвін і ввічливо кланявся, а тому ми не могли відповісти на це грубістю — і швиденько з'їли його😠 Брак цікавинок про похід до Полюса, і поєднанні з таким гумором створює гнітюче враження від тексту 🔵 Якби не останні два розділи, написані колегами Амундсена, а також додатки, написані не ним, книга була б зовсім нудною. А так під кінець хоч щось цікаве🔵 Доволі несподівано для мене, але що поробиш... Буду знати, що Амундсен — сміливий мандрівник, але кепський письменник
🗓 На календарі — неділя, а тому в ефірі традиційна рубрика:
❓ #що_читаєте_сьогодні дорогі підписники та підписниці?
🧐 Я "догриз" розповідь Амундсена про підкорення Південного полюсу (чекайте на відгук завтра)🥳 І от зараз беруся за другу частину "Цього химерного світу" Кейма МакДоннелла🤔 Сходження Сенліна поки перетворилося на Перепочинок від Сенліна, бо авторські уявлення про флірт наганяють жах, а непродуманість (чи непрописаність) світобудови викликає роздратування 🔥 А от божевільні пригоди редакції безумної газети "Цей химерний світ" (Манчестер, Великобританія) — це хоча б весело 🙃ℹ️ Якщо коротко, "Цей химерний світ" — таблоїд, що пише про різну паранормальщину. Але при цьому дотримується стандартів журналістики: репортери нічого не вигадують, а просто переказують слова "очевидців"🔥 Яким же виявляється здивування редакції, коли з'ясовується, що магія таки існує!🔥 А далі починається таке... Нуар, трилер і фентезі вкупі!❓А що сьогодні читаєте ви?✏️ Діліться в коментарях фото чи назвами книг!
#прочитане📖 Сельма Лаґерльоф. Морбакка (ВСЛ, 2023)🥰 Книга, яка розминулася з моїми очікуваннями. Але — тим не менше — дуже сподобалася🧐 Поки напишу "пунктирно"🔥 Це історія про минуле, яке стає чужим краєм, коли відходять його свідки. І тепер нащадки можуть розповідати байки про часи темності та дикості. Звісно, вони це робитимуть несвідомо — просто тому, що вірять: сучасність завжди у всьому краща за минуле🔥 Лаґерлеф не згодна з "у всьому". Ось про це її книга💔 Особливо мене вразили декілька історій — про ПТСР шведських солдатів. З одним рідні просять не говорити про війну (яка була 20 років тому), а тому він сучасникам видається моторошно-демонічним. Інший ледь не спився, бо нікому в цивільному житті не був потрібен, але землевласник взяв його... особистим вчителем своїх дітей. І чоловік виявився поважаним учасником громади!❤️🩹 Є інша втішна історія— про самодіяльний оркестр ветеранів, які на Різдво дуркують, граючи воєнні марші🥰 Неймовірно тепла та сумна книгаℹ️ На фото — садиба Морбакка
🥳 Невелике поповнення до "полярної" бібліотеки, де вже "поселилися" Терор Сіммонса, Жахіття криги та пітьми Рансмайра, Антарктична експедиція Шеклтона (чудовий віммельбух!), спогади Амундсена, Полярний щоденник Роберта Скотта...🔵 Але одну книгу я пропустив свого часу. В 2018 році в КСД з'явилася:📖 Артур Конан Дойль. Небезпечна робота. Щоденник арктичних пригодЮний (20-річний!) Дойль вирушив в експедицію китобоїв, де виконував обов'язки корабельного лікаря. Оскільки китобої часто плавали і полярних водах, то Дойль долучився до "клубу полярників"🔥 Особливість цієї книги в тому, що вона вперше була опублікована 2012! Так, Дойль помер 1930, а далі 8⃣0⃣ років ніхто й не здогадувався про існування цього щоденника!🤔 Цікаво, що Дойль свій досвід полярника використав як матеріал для кількох оповідань — перших в його доробку. В цьому томі видані й вони!🔥 І ще тут є малюнки Дойля! Окремо напишу про них, бо це і плюс, і мінус українського видання...🤔 От тепер думаю: читати вже, чи дочекатися зими?
#новинки_2025 Сьогодні День скорботи та вшанування пам'яті захисників і захисниць України, добровольців і цивільних людей, які були страчені, закатовані або загинули у полоні28 липня стало цим днем не випадково: в ніч з 28 на 29 липня росіяни в окупованій Оленівці підірвали бараки, де утримували полонених захисників "Азовсталі"Тому не можу не згадати про книгу, яка скоро вийде у видавництві The Ukrainians Media Publishing📖 Оленівка. Злочин. Пам’ять. Поламана системаЦя книга — не лише меморіал загиблим, а й хронологія злочину: що сталося в «бараці 200», — у детальних спогадах азовців, які вціліли і яких повернули в Україну; яка ситуація із розслідуванням; як упродовж XX століття міжнародна спільнота удосконалювала правила ведення війни і як міжнародне гуманітарне право, покликане зробити війну чесною і захистити тих, хто не може чинити спротиву, допускає російські військові злочини проти України й українців.
Ось посилання на книгу, бо там є ознайомчий фрагмент та фото кількох розворотів книги
🧐 "Нью-Йорк Таймс" (NYT) — до першої чверті ХХІ століття! — опитали 503 письменників, поетів, авторів нон-фікшену, літературних критиків та інших книголюбів, щоб зібрати 1⃣0⃣0⃣ книг ХХІ століття, які варті уваги🤨 Як соціолог я маю великі питання до вибірки🥳 Як споживач я виявив, що можна відзначити, які книги ви вже прочитали, а які — плануєте, і... "NYT" зробить вам два постери для хизуванняℹ️ Ось посилання на цей інтерактив😡 Мене обурила наявність Світлани Алексієвич в списку. Причому з твором, концепція якого мені найбільш неприємна: Час секонд-хенд про ностальгію за СРСР. В білоруських анотаціях вказували, що це трагічний епос країни, яка зникла з карти світу...❓ Чи книга погана сама по собі? Ні❓ Чи вона погана в 2025? Так! Адже дуже суголосна риториці росіян про те, "яку країну розвалили"⚠️ І ще бентежать дві книги Еліс Манро. Але там довга і прикра історія з авторкою. Втім, до них однозначно необхідні дисклеймери "Що не так з цією авторкою"❓ А вам як список? Що з нього читали? Що плануєте?
#відгук #прочитане #сартр 📖Жан-Поль Сартр. Відстрочення [Шляхи свободи, том 2] (Юніверс, 2008)[Перекладач – Леонід Кононович]➡️ частина 1⃣➡️ частина 2⃣🍁 Втім, з цією групою персонажів є проблеми, але вони порівняно незначні. Врешті-решт, Сартр вводить трьох нових героїв, які і “відтягують” на себе більшість сторінок тексту🍁 Але в романі є персонажі, яких можна описати словом “нелогічні”, бо їхній розвиток зовсім не відповідає тому, що ми дізналися про них в Зрілому віці❗️ Сара раптом виявляється матір’ю-одиначкою (бо її чоловік Гомес воює в Іспанії), причому дитині близько 6 років. В першому романі дитини в неї взагалі не було. Ось пройшло 4 місяці - і в неї шестирічний син. Логіка? Відсутня…❗️ Гомес. Ось цьому персонажу Сартр виділив достатньо місця. Але краще б він цього не робив. Гомес зневажає ідейних друзів, які не поїхали захищати Республіку в Іспанії. “Гріш ціна їхнім цінностям та переконанням!”🟠 І наче хочеться з ним погодитися, але… Гомес розповідає Матьє, що в Іспанії він мав безліч романів (або й просто сексу) з іспанськими дівчатами. І деякі з них були неповнолітніми – віком до 16 років! Але Гомес спокійно пояснює Матьє, що це не проблема, бо війна робить людей дорослими набагато раніше. Якщо ви вагаєтеся, як розуміти ці слова Гомеса, то ось вам біографічний факт: Сартр вступав проти віку згоди, стверджуючи, що це тоталітаризм і диктатура, а любов немає віку. Тому виходить, що Гомес висловлює погляди Сартра. І ще й виправдовує ці погляди війною… ❗️ Борис зазнав радикального перетворення. З вірного учня Матьє він став самостійним чоловіком, який хоче померти, бо життя не має сенсу. Так, чотири місяці тому Борис не міг наважитися вкрасти книгу в букініста і зазирав до рота Матьє. Зараз він бунтар і герой…❗️ Лола ж зникає взагалі (хоча вирине в третьому томі). Хоча в першому томі її відносини з Борисом були центральними для її персонажа. Тепер вона лише тло для “мук” Бориса, який хоче померти❗️ Матьє також змінюється. Тепер з заляканого дрібного буржуа він перетворюється на стоїка, який сидить на пляжі, споглядає людей довкола і тихо сміється собі під ніс. Так, той Матьє, який чотири місяці тому панікував, що його коханка завагітніла – і він не хоче з нею одружуватися, але й не має грошей на аборт. (Думка Марсель його не цікавить). Той Матьє, який злякано гасав Парижем і шукав гроші. І коли від нього йде Марсель – він просто розбитий. Але через чотири місяці він вже осягнув сенс буття та життя. ❗️ Мод та П’єр. А ось ця пара відтінює Матьє. Мод, як виявилося, кохає Матьє. І сподівається, що він піде на війну – і їхній майже роман обірветься без наслідків для неї. (Війна не почнеться, але Сартр забуде про цю проблему: в третьому томі Мод просто ненавидить П’єра, брата Матьє. Що ж сталося з її коханням до Матьє? Сартру байдуже).➡️ продовження
Вчора оголосили лауреатів премії Орвелла, де книга Вікторії Амеліної Looking at Women Looking at War отримала нагороду за політичний нон-фікшнℹ️ Премія існує з 1993 року, в ній зараз 4 категорії: політичний нон-фікшн (political writings), політичний фікшн, журналістика та розповіді про бездомних (reporting homelessness). Остання до 2023 мала назву "Викриваючи соціальні лиха Великобританії"ℹ️ Премія за політичний нон-фікшн — найдавніша (з неї Orwell Prize і починався). За фікшн премію вручають з 2019, за соц. проблематику — з 2015ℹ️ На скріншоті — фіналісти. Серед них книга Епплбом. А загалом тематика очікувана: про західний імперіалізм (Індія та Китай), про США та ріст авторитаризму (2 книги), про Холодну війну (1) та... про росіян (2 книги)🔵 Радію, що премію дали книзі Вікторії Амеліної, а не черговій історії про путінізм чи героїчний Лєніґрад 1941-44🔵 І моторошно розуміти, що Вікторію Амеліну росіяни вбили в 2023, а її книга отримала нагороду в 2025🔵 Сподіваюся, її книгу перекладуть українською
🥳 Сьогодні отримав подарунок від видавництва "Контур"! На мою думку, одне з головних видавництв філософської літератури в Україні. Бо зараз я можу пригадати зараз лише "Темпору" з її видавничою серією. А так після 2010 р. ринок доволі "стиснувся". І ось маємо видавництво виключно філософії!🔥 Найбільше я чекав книги Химерне та моторошне Фішера, бо це тема, яка на стику філософії та соціології. З ухилом в емпіризм сучасна соціологія не піднімає таких питань, на жаль, залишивши їх філософії 🫢 А потім соціологи цитують такі книги🔥 Але Бейкон і його Есеї або поради громадянські і моральні — це дуже амбітно: закриває ряд з трактатів Гоббса та Локка!🤔 Стерте задоволення має бути продовженням традиції Фуко вивчати зв'язок між суспільством та тілом. Історична соціологія тіла, яка почалася в 1934 з Марселя Мосса!🧐 Про Голта і писати складно: лауреат, відома книга, на обкладинці — "кафе екзистенціалістів". Знак, що пора дочитати "французький TBR", який я склав в січні 🙂🔥 Якраз маю читання, поки нема занять!
TGLIST.COM.UA
