Статистика telegram channel - @booksntalks

#відгук #прочитане #карі📖 Ольга Карі. Моє, твоє, нічиє та інше (ВСЛ, 2025)➡️ початок➡️ продовження3. Методичний погляд на радянську дійсність. На жаль, авторка часто записує в радянське все, що їй не подобається. Суспільство надмір контролює людину? Це "совок"! "Двійка" в шкільному щоденнику є ганьбою для учня? Совок! Діти не мають приватного простору вдома, а батьки жорстко відсікають будь-які спроби до самовираження? Точно совок!На жаль, ці речі не є радянськими самими по собі... Контроль за індивідом – це риса домодерних суспільств. Про це в соціології є цілий пласт літератури. Осуд за погані оцінки в школі? Ця практика досі існує в... Японії, яка аж ніяк не "совок". Описане вище ставлення до дітей було типовим для західних суспільств ще в 1970-х чи й 1980-х! Радянська влада не вигадала чогось аж такого унікального. Вона радше "зацементувала" ті практики, які існували і до 1917. А деколи їх "модифікувала", якщо вони допомагали контролювати власне населення. Ольга Карі оминула увагою порівняння СРСР із Заходом – і створила перебільшений образ радянського. Але від цього "просіла" ідея міжпоколіннєвої травми. Насправді, держава не всюди доклалася напряму до виховання нових поколінь. Ні, СРСР створив систему контролю за населенням, яка містила в собі низку дефіцитів (чи напружень): брак їжі, брак предметів побуту – і через це брак часу. І ось ці "дефіцити" змушували батьків виховувати дітей так, як виховували. І ще й вірити, що вони роблять добро дітям! В принципі, так і було! Навички, які батьки передавали дітям, дійсно допомогали виживати в СРСР. Але це такі ж "нормальні" навички, як принципи виживання під час Голокосту. З ними можна виживати, а не жити. І коли СРСР розпався, ці навички (габітуси, як сказав би П'єр Бурдьє) продовжували "життя" СРСР, адже він далі існував – в діях та думках людей.На жаль, Ольга Карі написала текст, який заплутався у власному матеріалі. А тому основний висновок авторки звучить доволі банально: Союз був злом, бо калічив душі людей. Насправді, якщо посидіти в поміркувати над історіями, які розповідає авторка, можна зробити висновки, які я вище й описав. Але прикро, що для цього текст треба таки "допитувати": тобто не відкинути "з порога", а дочитати до кінця – і поміркувати над ним. Чи всі згодяться пройти цей шлях? Чи книга втратить частину аудиторії через це? Не знаю. Але шкода, що вийшов радше нарис книги...

📣 І в продовження попереднього допису🔥 Несподівано для себе я виявив, що Джудіт Батлер доволі влучно описує фрейм війни, яким оперує теперішня американська влада🔥 На фото дві цитати, які, як на мене, дуже промовисто розкривають американський погляд на війну1⃣ США ще в 2000-х вважали, що війна – це десь далеко. І ще й несвідомо нав'язували цей погляд іншим. Власне, зараз Білий Дім так і поводиться щодо України. Мовляв, дивіться на ситуацію більш відсторонено, а не так емоційно... Хоча для нас це питання виживання!2⃣ Два критерії оцінки війни: ціннісний чи економічний? Білий Дім оперує другим: ресурси, ресурси і ще раз ресурси. Це жахливо, але всі заяви американського уряду під цим кутом виглядають дивовижно послідовними. І це лякає. Адже, виходить, ліва критика ще в 2000-х помітила ті риси американського фрейму війни, які зараз ставлять Україну (і весь світ) на порозі чи Третьої світової війни, чи тріумфу диктаторів. Але ці застороги, на жаль, були надто алярмістськими, щоб тоді їх сприйняли серйозно

Сьогодні день народження Сеймура Мартіна Ліпсита (1922—2006)ℹ️ Англійською його прізвище читали саме Ліпсит, хоча в нас усталилася форма Ліпсет, яка є транслітерацією🔥 Один з провідних соціологів політики ХХ ст. Найвідоміша його книга — на фото. І це польський переклад, бо українського досі немає, хоча видана вона 1960🔥 Ліпсит, здається, першим ґрунтовно пов'язав демократичність суспільств з рівнем їхнього економічного розвитку. Але що найбільше вражає в його дослідженні — це "розширення" поняття екстремізму. Насправді, як каже Ліпсит, кожна соціальна група тяжіє до творення власної ідеології. І ця ідеологія може мати різні відтінки — від екстремістських (лівих та правих) до центристських🤔 Здається, сучасний світ рухається в бік політичних та соціальних конфліктів, які передбачив Ліпсит. Тому пора перечитати його книгу, яка є амбітним проєктом — і в плані теоретичного аналізу, і в плані емпіричних даних🔥 І так, в цій книзі Ліпсит аналізує екстремізми не лише міжвоєнного світу, але й повоєнного!

#соціологія #новинки➡️ початок🔥 Книга Людське різноманіття Мюррея таки отримала реакцію, хоча й дещо опосередковану2023 року Анжела Саїні видала книгу Патріархи (українською її переклала Ната Гриценко, а видала – "Лабораторія"), в якій простежувала витоки нерівності між чоловіками та жінками. Саїні є науковою журналісткою, а тому її книга – класичний наукпоп: вона опирається на низку інших досліджень, але пише відповідно до правил хорошого сторітелінгу. Саїні показує вплив культурних та соціальних чинників на нерівності! Біологія біологією, але соціального ніхто не скасовував!🧐 Формально книга Саїні не є відповіддю на книгу Мюррея. Але книга Саїні вийшла через 3 роки (в 2023). І сама авторка дуже гостро критикувала Мюррея – одразу, коли вийшло його Людське різноманіття. 🧐 Кумедно, що українською спершу вийшла книга Саїні, а вже потім – Мюррея. Хоча я трохи здивований, що Мюррея взагалі вирішили перекласти🤔 Але сам Мюррей відкидає всю критику і стверджує, що просто намагається займатися наукою...

🗓 10 березня 1967 року вийшов перший сингл Pink Floyd – Arnold Layne!🎸 Це був перший успіх для гурту! Пісня потрапила в чарти, і кліп на неї мали показувати на британському телебаченні. Втім, поки дійшло до дня трансляції, пісня вилетіла з чартів, а тому кліп так і не показали🔥 Є дві версії кліпу:📽 Ось перша версія, історію створення якої весело описав Нік Мейсон в своїх мемуарах Навиворіт (Лабораторія, 2025)📽 А ось друга версія, яка не менш божевільна🎸 В обох можна бачити Сіда Барретта – трагічну постать: засновник Pink Floyd, якого вигнали з гурту. А далі... Він ще записав два альбоми, але після 1972 року зник, сховавшись від світу в родинному домі, де й помер 2006 року🌌 Фанатів гурту досі хвилює ця історія: лідер гурту, який жив наче паралельно до своїх друзів. Тільки вони ставали все більш і більш відомими, а він поступово поринав у небуття🎸 Ранніх кліпів PF не так багато. І дві версії Arnold Layne, як на мене, вдало передають дух 60-х: безалаберний напозір, але дуже похмурий в глибині

#відгук #прочитане #камю📖 Альбер Камю. П'єси (Фоліо, 2020)Невелика книга, де зібрані всі п'єси Камю. Так, він написав всього чотири п'єси. Взагалі, це мене дивує в авторах першої половини ХХ ст. Вони пишуть навдивовижу мало творів. Художній доробок Камю - 3 повісті, 4 п'єси, 1 незавершений роман, 1 збірка оповідань та 3 збірки есеїв (і вони вже напівхудожні), а також 2 філософські трактати. Звісно, він також писав й статті - для газет та журналів (наприклад, про Алжир). Але сумарно його творів не так багато!Тому всього чотири п'єси. З хороших новин - вони в класичних перекладах, які виходили в 1996 року. З поганих - самі п'єси в більшості своїй доволі слабкі. Лише Калігула досі звучить сильно (я його читав тричі, а ще двічі бачив на сцені). Решта — відверто слабкі твори. А остання п'єса — Справедливі — ще й про російських терористів-революціонерів ХІХ ст. Хоча якраз ця п'єса могла бути найкращою, але саме в ній творчий метод Камю дає збій.Камю — модерніст, а тому він залишає широкий простір для інтерпретації, яку зробить аудиторія. Це означає, що текст деколи має залишати певні речі недоговореними, недописаними... Але у випадку з терористами цього недоговореного занадто багато, а тому п'єса "провалюється" у відсутність чіткого послання чи ідеї.Між першою та останньою п'єсами — Непорозуміння та Стан облоги. Перша з них доповнює Калігулу (це так званий абсурдистський цикл), а друга — Справедливих (і це так званий бунтарський цикл). Проблема в тому, що ці п'єси надто вторинні — і до своїх драматургічних сестер, і до прозових творів та філософських есе. Камю наче повторює одну й ту ж ідею, просто іншими словами. Але не додає нічого нового, а навпаки — спрощує історію. І це логічно: для театру не можна розбудувати таку ж складну сюжетну лінію, як для прозового твору. Але через це п'єси неминуче відсуваються в тінь його повістейЯ не шкодую, що їх прочитав. П'єси Камю дозволяють краще збагнути його творчі прийоми та ідеї. Але якщо ви хочете просто познайомитися з його творчістю, то з п'єс - навіть з Калігули! - починати явно не варто

І щоб відволіктися від політичних новин...🧐 Я проаналізував 50 книг, які найчастіше купували в рамках єКниги (сумарно це 30266 примірників!) — і розділив їх на вісім категорій (далі подаю назву з графіку і коротку розшифровку):1️⃣ про стосунки — художня проза, де в центрі сюжету романтичні стосунки2️⃣ self-help — або книги з саморозвитку, або з психологічної самодопомоги3️⃣ 18+ — "перчена"/еротична проза, тобто книги, де одним з основних елементів є доволі відверте та провокативне зображення стосунків4️⃣ трилери та детективи5️⃣ поезія6️⃣ фентезі7️⃣ війна — книги про російсько-українську війну8️⃣ антиутопії❗️% у графіку - частка куплених примірників, а не назв!🧐 Загалом, майже половина (47,5%) книг — це або проза про стосунки, або ж різні порадники з саморозвитку чи збереження психологічного здоров'я🧐 В принципі, чи результат має аж так дивувати, якщо йдеться про читачів та читачок, яким недавно виповнилося 18 років — і які починають своє доросле життя в країні, де триває повномасштабна війна?

Особливо радію, коли українською виходять переклади соціологічних досліджень. І хоча соціологія може здаватися дуже нішевою, насправді її аудиторія широка. Звісно, якщо написати текст популярно, а не академічно. Але несподівана перевага соціології (як і більшості наук про людину) – можливість написати наукове дослідження достатньо простою мовоюМинулого року в "Лабораторії" вийшло дослідження з соціології... архітектури! 📖 Леслі Склер. Проєкт «Ікона». Архітектура, міста, глобалізаціяСудячи зі структури книги, Склер зосередиться на перетині кількох тем: місто, ідентичність та глобальні нерівності! Адже сучасні міста перетворюються на "товар" для туристів (щирі вітання tourist gaze Джона Уррі), а тому повинні мати візуальну візитівку, тобто якусь визначну будівлю. Але як це вирішує міська влада? Які архітектори залучені до цієї роботи? Як всі і процеси переплітаються (бачення замовника та бачення виконавця) та обумовлюються фінансовими та постколоніальними процесами?Ось таке плановане читання 🙂

1960-і вважають золотою добою в соціології. І це недивно! З 1956 по 1970 з'явилися 22 книги, які зараз вважаються соціологічною класикою!🤯 Кожного року виходила щонайменше одна книга, яка радикально змінювала соціологічне теоретизування! Крім 1958, 1960 й 1968. Тоді нічого класичного не видали. Не знаю, чому так сталося🥳 Атмосфера 1960-х відчувається в цій книзі, яку вперше було видано 1961 року📖 Джейн Джейкобс. Смерть і життя великих американських міст (CANactions, 2021)🔥 Класика міського планування, але також – соціологія міського повсякдення! Джейкобс задумувала цю книгу як критику міського планування в Нью-Йорку🧐 Якщо ви не дуже знаєте про Джейн Джейкобс, то дуже раджу фільм Сирота Бруклін (Motherless Brooklyn), де одним з героїв є... Джейкобс. Хоча сам фільм — неонуарний детектив, він дуже гарно передає атмосферу 1950-х та "будівельну мафію", проти якої боролася Джейкобс🔥 Але ця книга цінна тим, що вона не просто про планування міста, але також — мікросоціологія міського життя. Цим і захоплює!

3 лютого помер Майкл Буравой (Burawoy) (1947–2025) – соціолог, відомий концепцією громадської соціології (public sociology), але також етнографічними дослідженнями робітників в посткомуністичних країнахГромадська соціологія – це принцип, який Буравой запропонував, щоб вивести соціологію з рамок чисто академічної чи прикладної діяльності. Фактично, це соціологія, яка активно докладається до зміни світу та суспільства. Несподіваним чином ідеї Буравого виявилися суголосними деколонізаційному повороту в соціологічній теорії. Я б сказав, що його класифікація (фото 2) дозволяє зрозуміти відмінність не-Західних соціологій: чому в ХІХ-ХХ ст. їм бракує академічного ригоризму західних колег!Буравой мав українське коріння, про що сам неодноразово згадував. І декілька разів приїжджав в Україну! Власне, це фото було зроблено Володимиром Паніотто під час одного з візитів3 лютого в Окленді на пішохідному переході біля Children's Fairyland Буравого збив спортивний автомобіль, причому водій втік з місця ДТП...