Шалений Кіт

Как любили говаривать кумачовые товарищи в тридцатых годах прошлого столетия, «Лес рубят, щепки летят». Сегодня, во время игры в переворот, щепками выступили: нефтебаза, российский самолет и немного вертолётов. В общем, больше десятка летчиков отправились в утиль. Мы пока не знаем, что насвистел Лукашенко Пригожину, но это и не важно. Важно другое… А что делать с заявлением перепуганного путина, что мол измену, крамолу, мятеж не забудем, не простим и всё такое? Уже простил? Или просто мятежников сейчас начнут пачками прогонять через мясорубки войны. Сливать, (совершенно же случайно), координаты их мест дислокации. То есть, минусовать всеми доступными способами. Шутка ли, так царя отхлестать по мордасам, евонными же обоссанными портками. Ну мы ж только за! Мы ж не против. И если подвести черту под сегодняшними событиями на россии, то становится понятным одно, глиняная империя обосралась как только увидела реальную угрозу. Царь путин первым сдрыснул из столицы. За ним, бояре и челядь. Скрепный Кремль остались защищать пару перепуганных ментов. Те, кого не взяли в самолет. Те, кого не жалко…

От дивиться друзі… Світлинам, що ви бачите внизу, скоро буде сім років. У вересні далекого (вже далекого) 2016 року, Юрій Бірюков зібрав в Києві військових блогерів, щоби показати та познайомити із роботою Центра розвитку та супроводження матеріального забезпечення МОУ, яким на той час керував Дмитро Марченко. Саме тоді зокрема я побачив нові шоломи, які суттєво відрізнялись від звичних чорних шоломів «ТЕМП». І на додачу був здивований новими розробками бронежилетів. Бо усі давно розуміли, що той довбаний «Корсар», треба було міняти. Хоча… Влітку та восені 2014 року, він був за щастя. Протягом років, ця тема розвивалась. Та ж сама тканина форми, про яку не сперечався лише ленивий, змінювались на краще. Якось-то Дмитро Марченко у приватній бесіді розповів, що навіть дощовики скоро будуть з нормальної (мембранної) тканини. Планів було неймовірно багато. Але, все змінив 2019 рік. Так змінив, що згідно матеріалу ресурса «Наші гроші», МОУ майже припинило закупівлю вітчизняних бронежилетів. (Цікаво, чому?). А на додачу, мудрий нарід отримав шоу, «Пасадити генерала Марченка». Навіть запроторили його (і ще двох бойових офіцерів за грати). Знаючи люди кажуть, що саме ця справа, яка пізніше виявилась зліпленою з гівна та гілок, міцно заблокувала весь процес постачання в українську армію вітчизняних бронежилетів! Та й взагалі, про армію поступово стали забувати. Докотились до того, що восені 2021 року, перед військовими з’явився величезний борг по виплатах. Хоча… Кому це тоді було цікаво, коли кожного дня політичне шоу!А коли почалась повномасштабна російська агресія, раптово виявилось, що на складах немає бронежилетів. І шоломів теж, немає! І форми, не дуже… НІХУА немає! Де брати? Правильно, терміново покупати! Скрізь. Не дивлячись на ціну.Бо що? Бііііінго! Бо пр@їбали! Навмисно чи ні, то вже фахівці розкажуть.

#операція_бусікНіч… Комари гризуть наче скажені пси. Пшикаємо з балончиків один на одного репелентом. Таке враження, що ті добвані потвори його же і виробляють. Бо їм до відомого місця та хімія. Над головою настирливо жужжат дрони. Паґані відчуття. Зовсім. Заспокоюємо себе, що то наші. Хоча, тут всього два варіанти. З посадки поруч почав «бухтіти» кулемет. До нього доєднались декілька автоматів і через п’ять секунд замовкли.- Пташок відганяли.- Напевне.Дивлюсь на годинник. Початок двадцять третьої. Знов звук дрона. Повітря навпіл розколов потужний артилерійський вихід. І одразу другий. Наші. Це добре. Нехай працюють. Над головою знов жужжаня. І це вже не комари. - Заїб@в цей дрон. - Чую. Далекий звук артилерійського пострілу.- Виход!- Чув.«Вжжжжжжжж», над головами прошелестів снаряд і гепнувся за спинами. - Бля! Починається!- Ще один вихід.«Вжжжжжжжжж»…. «ШДАААХ». - Ви цілі? - питаю по раціі екіпаж другої авітвки.- Кіт, я (називає позивний)… Так. Все добре.Комари просто знущаються. Ще один вихід. Знов шелест над головою і розрив. На цей раз ближче. Таке враження що снаряд чиркнув по листю на верхівці дерева. Скочуємось усі разом в окоп. Чутні матюки. Ще два виходи і два приходи. Над головою знов висять дрони. У відповідь огризнулася наша артилерія. - Так! Смативаємо антени і валимо звідсіля. - Ще хвилину - Льошка відмахнувся від нас, комарів і напевне обстрілу. - Плюс…Підлітає друга автівка, закидаємо в кузов пікапа мачту і зриваємось з місця. Тепер головне не спіймати снаряд по дорозі і не влупитись в іншу технику. - Ну що? Як ви? - Питаю Бодю, нашого велетня.- (Посміхається) Нуууу… Добре! Землею трохи присипало. Навіть за шиворот прилетіло. - Ну то таке, головне не уламки.Мчимось на базу. Намагаємось об’їжджати їжаків, яким дуже потрібно саме зараз перебігти через дорогу. І вже майже вдома, підняли двох зайченят, які дали «газу», налякані фарами авітвки.- Льошка! Пригальмуй, нехай нирнуть в посадку.- Вже!.. Смішні таки! Шаряться вночі. Сиділи би вдома.

Наша перша емоція - шок! Та напевне друга і третя також. Ми не розуміємо, як у 21 сторіччі, можна бути середньовічним варваром! Ладно, якщо одна людина втратила розум і починає все знищувати навколо. Тут ще можна списати на те, що «дах почав протікати» і викликати бригаду в білих халатах. Але, коли ціла країна втратила розум, це велика біда. Біда для усіх і кожного…Кадри із тваринами, (які більше всього потерпають від теракту який влаштувала росія на Коховській ГЕС), ще довго будуть зустрічатись в соціальних мережах. Ми можемо деяких людей, м’яко кажучи нелюбити, але коли страждають тварини, відверто кажучи в очах темнішає від люті. Але, як правильно сказав Vasily Koryak, в соцмережах багато не навоюєш. Хоч напиши триста гарних, емоційних дописів, російським окупантам вони до одного місця. Вони розуміють лише силу. Лише мову вогня та сталі. Інакше ніяк… Я розумію, що багатьом важко переступити через власний страх, щоби взяти до рук зброю. Але… Ще раз подивитись на фото та відео з Херсонщини. Люди жили своїм життям. Тримали господарство. Напевне не цікавились політикою і я впевнений, що хтось казав, «Та мне и при россиянах норм живется». Ось тільки у тих самих росіян, на все це була своя точка зору. Декілька тон вибухівки. Детонатор. Натиснута кнопка. Вибух… І одним махом, вода знесла все та всіх. Тисячи будинків, худобу, садок вишневий коло хати, собаку Шаріка, кішку Мурку, все, що було у людей. Ледве самі врятувались і це, якщо пощастило… Я навіть не уявляю загальні масштаби цієї трагедії. Ви думаєте це все? Ні… Ми так думали після Бучі та Ізюму. Думали, «Куди ж ще більше горя?». А виявляється, що можна. Вони прийшли нас вбити! Усіх… І це дає нам не дуже багато варіантів вибору своїх подальших дій. Фото Yan Dobronosov

Початок червня 2023 року. Судячи з усього, владні потвори зненацька вирішили, що волонтери тепер нах не вперлись. Зовсім! Ну дійсно… Це ж не кінець лютого 2022 року, коли повномасштабне російське вторгнення миттево показало, хто і головне як «підготував» країну до великої війни. Маленький екскурс в історію. Вже історію. До мене, як до умовного начальника зв’язку одного з батальонів ТРО наприкінці лютого приїхав начальник зв’язку бригади. І привіз мені радіостанцію «Моторола». Одну!- Це все? На весь батальйон?- Угу! Все!… Ну можемо ще насипати кучу «уокі-токі». - Відповів переляканий капітан в пом’ятій формі.- Ні! Дякую! Залиште собі.Через три дні у нас було десять автомобільних радіостанцій «DM-4600», та ретранслятор. Звідкіля взялись? Купили, дякуючи Юрій Бірюков та ГО Справа Громад. А ще купили шоломи. А ще купили бронежилети. А ще вигребли весь речовий склад мережі магазинів «Ібіс». Тобто теж купили. Бо треба було у щось вдягати людей, які йшли нескінченим потоком. А ще… А ще… А ще. Пікапи. Знов пікапи. Планшети. Генератори. Список кілометровий. І так скрізь. В кожній бригаді. В кожному батальйоні. Бо до повномасштабного вторгнення «фахівці» Банкової приготували одну велику дулю. Через неділю мені зателефонували з бригади,- Олексій! Нам потрібна схема зв’язку вашого батальйону? - Так у вас же є! Красиво намальована табличка. Ви нам її присилали. Зв’язок на базі великої кучі (називаю модель радіостанції). - Та то херня все! Нам потрібна схема реальна.- Вам її намалювати, спираючись на одну моторолу, що ви дали? Запросто!(Тиша в слухавці).- У вас що, більше нічого намає?- А ви нам щось давали?- Ні!- Ну тоді ви отримали відповідь на своє питання.Більше не дзвонили. Тоді, в лютому, березні… травні та серпні 2022 року, волонтери закрили обісрану сраку Банковій. І не просто закрили, а ще витерли вологими серветками, щоби ж виглядала більш пристойно. І робили (та роблять) це щосекунди протягом 2023 року. Тоді вони були потрібні. А зараз, комусь дуже дошкуляє той факт, що люди більше довіряють будь якому волонтеру, ніж провладним чувачкам, які можуть лише розвести руками і промовити «Ну вибачте! Пр@єбали», або розповісти казочку про «весільні дрони». Знати би їм, скількі життів українських воїнів врятували ці, завезені в Україну усіма правдами та неправдами, весільні дрони. Але, кому це цікаво, коли власна дупа в теплі, а усі питання закривають волонтери. Встигай тільки розповідати про власні заслуги та розвішувати ордени підлеглим. p.s. Подивився, коли будо зроблено фото. Восьмого березня, 2022 року.

Фраза чергового можновладця, (так званого Слуги), про те, що він не пам’ятає «чи виїжджав він на курорт, навіщо це робив і взагалі, коли це було», досі крутиться в голові. Виявляється, втомився потворо! За@бався так, що вже не пам’ятає на яких курортах його носило? Справа в тому, що все він пам’ятає! Просто… йдіть на йух, от і все! Він депутат! Він влада!Він сонце, навколо якого обертається Земля!Що захоче, то і буде робити! Йому… їм… насрати на те, що ви думаєте та робите! Вони живуть в іншому світі. Політичними вимірі під називаю - МЕНІ! МОЖНА! ВСЕ!Зупинить любого військового та спитайте,- Чуєш братан, а де ти був сімнадцятого березня?- В березні якого року? Цього? - Перепитає він.- Так!- Емммм… Начебто тільки зайшли на позиції під Бахмутом. - Точно?- Зараз… Зачекай. Він полізе в карман штанів, які вже прали триста двадцять сім разів, дістане телефон із розбитим захисним екраном і почне щось там шукати. - Ні! Наїб@в. То було шістнадцятого. Ось фото, де ми з Дімоном окопи риємо. Нажаль він загинув через два дні…Військові пам’ятають кожен день. Якщо що, телефон із фотками підкаже. Або друг нагадає.Зупинить волонтера. І спитайте у нього, що він робив у серпні минулого року і він теж відповість по днях. Де був? Що і для кого збирав? В якій підрозділ їздив. І волонтери пам’ятають все. Країна пам’ятає! Прості люди пам’ятають! А от можновладці ніц не пам’ятають. А навіщо? На будь яке запитання завжди знайдеться відповідь накшталт, «Йдить на х..й! Ось чому… де… з ким…в якій країні та коли! Зрозуміло»?Країна чітко поділилась на два табори! Для одних війна, страждання, бої, обстріли, загиблі. А для інших поїздки за кордон та відпочинки на курортах. Причому так часто, що вони падлюки вже і не пам’ятають, коли це було, де та скільки разів! Зла не вистачає!