#операція_бусікНіч… Комари гризуть наче скажені пси. Пшикаємо з балончиків один на одного репелентом. Таке враження, що ті добвані потвори його же і виробляють. Бо їм до відомого місця та хімія. Над головою настирливо жужжат дрони. Паґані відчуття. Зовсім. Заспокоюємо себе, що то наші. Хоча, тут всього два варіанти. З посадки поруч почав «бухтіти» кулемет. До нього доєднались декілька автоматів і через п’ять секунд замовкли.- Пташок відганяли.- Напевне.Дивлюсь на годинник. Початок двадцять третьої. Знов звук дрона. Повітря навпіл розколов потужний артилерійський вихід. І одразу другий. Наші. Це добре. Нехай працюють. Над головою знов жужжаня. І це вже не комари. - Заїб@в цей дрон. - Чую. Далекий звук артилерійського пострілу.- Виход!- Чув.«Вжжжжжжжж», над головами прошелестів снаряд і гепнувся за спинами. - Бля! Починається!- Ще один вихід.«Вжжжжжжжжж»…. «ШДАААХ». - Ви цілі? - питаю по раціі екіпаж другої авітвки.- Кіт, я (називає позивний)… Так. Все добре.Комари просто знущаються. Ще один вихід. Знов шелест над головою і розрив. На цей раз ближче. Таке враження що снаряд чиркнув по листю на верхівці дерева. Скочуємось усі разом в окоп. Чутні матюки. Ще два виходи і два приходи. Над головою знов висять дрони. У відповідь огризнулася наша артилерія. - Так! Смативаємо антени і валимо звідсіля. - Ще хвилину - Льошка відмахнувся від нас, комарів і напевне обстрілу. - Плюс…Підлітає друга автівка, закидаємо в кузов пікапа мачту і зриваємось з місця. Тепер головне не спіймати снаряд по дорозі і не влупитись в іншу технику. - Ну що? Як ви? - Питаю Бодю, нашого велетня.- (Посміхається) Нуууу… Добре! Землею трохи присипало. Навіть за шиворот прилетіло. - Ну то таке, головне не уламки.Мчимось на базу. Намагаємось об’їжджати їжаків, яким дуже потрібно саме зараз перебігти через дорогу. І вже майже вдома, підняли двох зайченят, які дали «газу», налякані фарами авітвки.- Льошка! Пригальмуй, нехай нирнуть в посадку.- Вже!.. Смішні таки! Шаряться вночі. Сиділи би вдома.