Estadísticas de telegram channel - @zeigarnikeffect

ЕҐҐЕРС, ПАРАДЖАНОВ ТА ІЛЛЄНКО: РЕЖИСЕР «НОСФЕРАТУ» ПРЕДСТАВИТЬ УКРАЇНСЬКІ ФІЛЬМИ В НЬЮ-ЙОРКУУ Лінкольн-Центрі в Нью-Йорку з 5 по 9 лютого відбудеться показ програми «Заклинання «Носферату»: Роберт Еґґерс представляє» (Conjuring 'Nosferatu': Robert Eggers Presents). Це авторська добірка фільмів, що вплинули на «Носферату» (2024). Роберт Еґґерс — давній шанувальник українського кіно, тож серед 9 відібраних до програми фільмів відразу два українські, надані до показу Довженко-Центром.Це поетичний фолк-горор «Вечір на Івана Купала» (1968) Юрія Іллєнка, а також фільм-казка «Андрієш» (1954) — кінематографічний дебют Сергія Параджанова, знятий у співавторстві з Яковом Базеляном. Крім українських фільмів, будуть показані також стрічки Жана Кокто, Девіда Ліна і власне сам «Носферату».«Це світ готичної романтики, казок і фольклору, створений режисерами з поривом перенести глядачів в інший час, інше місце та інший спосіб мислення та віри», — прокоментував добірку Роберт Еґґерс.Квитки надійдуть у продаж 17 січня. Програму організовують кінокуратори Флоренс Алмозіні та Ден Салліван. Дізнатися, що надихало режисера культових жахів сучасності можна й завдяки нашому онлайн-кінотеатру: у ньому вже є «Вечір на Івана Купала» – у найкращій якості.Після невеликого доопрацювання до колекції «Сергій Параджанов. Проби» буде доданий «Андрієш» у новому скануванні

«Мобілізація та Еміграція» – музично-антропологічний мікс (з коментарями) від Володимира Чигринця, автора проекту «Вічний Ґандж». Підписуйтесь на @rukhlive, неймовірне якесь дослідження музики.Через глибоке занурення в емоційний і культурний контекст ви почуєте обскурні міські романси, бардівські пісні, нью-вейв, кантрі, «турбо-фолк» на тему рекрутингу та української еміграції.Мобілізація:1. Штефан Василенко та Володислав Джупін – Кед мі прийшла картка домів2. Настя та Марія Селегейни (с. Вишнів, Любомльський р-н, Волинська обл.) – Пийте хлопці горілочку3. Сестри Беррі – Yoshke Fort Avek4. Народний аматорський фольклорний колектив села Поліське (Старовижівський район) – Калина, малина, червона рожа...5. Тимур Муцураєв – Повестка6. З фільму "Вавілон ХХ", реж. Іван Миколайчук – Как родная меня мать провожала7. ?8. Давид Медов – In Shtetl Nikolaev9. Антоніна Вовк та Зузанна Остапович (с. Єзупіль Тисменицький р-н, Івано-Франківська обл.) – Ой ходив я, ходив аж півтора рокуЕміграція:1. Мікі і Банні – This Land Is Your Land2. Марія Тимощук і Олена Близнюк (с. Олешки, Снятинський р-н, Івано-Франківська обл., Покуття) – Ой, Канадо, Канадочко3. Леонід Яблонський – Miami Rhumba4. Песах 'Пейсахке' Бурштейн – Odessa Mama5. Люся та Ніколай Донцови – Одесская панама6. Саша Шуберт (Олександр Шепієвкер) – Большой фонтан7. Ігор Бачинський – Ukrainian Businessman8. Зруйнованi Барикади – Не їдь, Iване, за кордон9. Іван Миколайчук, Костянтин Степанков та інші (з фільму "Комісари") – Їхав козак за ДунайВ оформлені використаний малюнок Анатоля Петрицького з його обкладинки до музичної комедії Остапа Вишні «Запорожець за Дунаєм».

​130 років Борису Лятошинському!Лятошинського складно вловити в рамки певних стилістик. Він присутній і вислизає з протилежностей музичних напрямів — проноситься від пізнього романтизму до експресіонізму, майстерно поєднує традиційні та модерністські техніки, збагачені архаїкою і фольклором, пише просто і складно. Лятошинський звідусіль бере те, що потрібно йому, віддає данину джерелам, але не залишається в їхньому полоні. Його стиль дуже впізнаваний.Ранній  Лятошинський більше схилявся в бік модернізму, тонкого і ліричного, але після низки акцій по боротьбі з "формалізмом", які пройшлися радянським чиновницьким катком практично по усьому живому, що було на той момент було в музиці (та й взагалі), він почав писати більш традиційно. Втім, вибір технік письма тут не важливий — Лятошинський вмів сказати що хотів, використовуючи будь-які. Великий симфоніст! Він вражаюче поєднує міць і силу, що легко і вільно розгортаються в масштабі його полотен, з найтоншими градаціями величезного спектра відтінків і почуттів.Лятошинський був видатним педагогом, і щоб тут сильно не розповсюджуватися, достатньо просто перелічити деяких його учнів: Сильвестров, Грабовський, Годзяцький, Загорцев, Станкович, Соловкін, Крутіков. Починаючи з 60-х ці музиканти писали складну структуралістську авангардну музику, заборонену в СРСР. Лятошинському така музика була не надто близька, проте він не тільки не перешкоджав і допомагав, а й прикривав наскільки міг, ризикуючи, напевно, ще більше за своїх учнів, а саме — за всіх.Існує тип композиторів, яких досить повно можна схарактеризувати одним словом — класик. Ось Лятошинський такий. Живий.* * *Лятошинський-Гала — концертний марафон до 125-річчя. 5 годин головних камерних творів композитора.Bouquet Kyiv Stage, куратор — Євген Громов.https://www.facebook.com/share/p/18afAy5zui/

​​Сьогодні день народженняМихайля СеменкаНародився 31 грудня (19 грудня ст. ст.) 1892 року в селі Кибинці Миргородського повіту Полтавської губернії.Розстріляний 24 жовтня 1937 року в Биківні під Києвом.МІЙ РЕЙД У ВІЧНІСТЬ — ІГео ШкурупієвіМис Святий Ніс, мис Фіолент, мис Айя,«зачаровані» бухти і скелі —лицем до океану сиджу яі думаю про Корею.Що значать консервні коробкиміж урвищ цих ікущів? —Може, колись тут були тропіки,а вглиб півметра —решткивіків.Тепер, звичайно, звичні люди ходятьі недокурки зобачиш тут ітам,тисячоліття ходили тут, і на споді —когорти конквістадорів, що залишили руїнибрам.Я славлю кожне на землі місце —в ньому не тільки пейзаж —пройде іще років двістіі, може, тутбудегараж.А в мої легені — свіжийвітер,глиби обвітривши магм,вапняків.І гойдаються на скелі вітивічнихчагарників.Так само сонце сходитьі захід сьогодні — в віках,і мілійони нитокзводитьцей блиск неба в огнях.Я славлю одноманітні обрії —вдивлялись віки поколінь,вдивлялись очимакобри,прагнучи берега тінь,і булькіт спокійнийморя —вічне дихання умлі —от чому скрізь неповторна,вічність вжиттіземлі.24.VI.1928. Севастополь#наші20#Семенко

Світлана Олешко, культурна, некультурна журналістика та «дєвачькі на культурку»Смерть театральної режисерки та директорки харківського театру «Арабески» Світлани Олешко у масовій пресі подавали абсолютно тупим чином.Оксана Забужко написала пост, який неясно, є висловленням інтелектуалки чи наслідком важкого характеру.Ксенія Білаш, редакторка відділу культури Лівого Берегу, який для мене є чи не еталоном рівня текстів про культуру, відповіла, що Оксана трохи нагнітає. Бо дійсно, медіа, які написали про Світлану як про екс-дружину(!), не тільки про культуру, а й про все пишуть по-дебільному. Ну, окрім прогнозів тарологів та як вилікувати кон’юнктивіт фрешем цибулі та часника. Такі ситуації для мене є маркером рівня видання. Якщо вони не можуть зробити легкий рісерч у гуглі хто є людина, і користуються заголовками для привертання уваги уявного масового читача, то що вони пишуть про такі речі як політика та війна.Зараз є немало пристойних медіа, що компетентно пишуть про культуру. На Детекторі видно хто це. Хоч і все одно замало, звичайно.Ну й коментарі, репости, пішло обговорення, яке, як завжди, цінне саме своїм процесом. А якщо ви втомитесь від читання коментарів, ось передача на 20 хвилин про діяльність харківського театру: КультУра: Театр «Арабески»

Скільки українських фільмів на Роттердамському фестивалі — завдання рівня OSINT. Ось, здається, тепер увесь список:👁‍🗨Буде фільм Олексія Радинського «Там, де закінчується Росія». Його можна подивитись на Takflix, але тільки з території України. За ймовірними показами слідкуйте у @kinotron_group👁‍🗨Повна ретроспектива Сергія Маслобойщикова. Покажуть усі його ігрові та неігрові картини. Тридцять років тому його «Співачка Жозефіна та мишачий народ» була першою українською картиною в головному конкурсі Роттердама👁‍🗨Фільм режисера Юрія Репіка «С. Параджанов. Відкладена прем'єра» 1995 року. Назва стрічки повторює її історію — цей фільм не існував у культурному просторі країни навіть зі статусом «втрачено». Його повернення з лімба ненароджених фільмів почалося 2020 року, коли група активістів на чолі з Олексієм Радинським і Любою Кнорозок спромоглася потрапити в архів студії «Національна кінематека України», котрого юридично не існувало.👁‍🗨У програмі Short & Mid-Length — новий фільм В'ячеслава Туряниці, заснований на есеї Вірджинії Вулф.👁‍🗨Поза конкурсом в секції іммерсівних медіа є україно-нідерладський шорт Софії Булгакової Otherworlds.

Загинув друг Ігор. Власник вже культового Казка бару.Важко описати, наскільки це велика втрата для всіх, не лише рідних та друзів, але й для музичної спільноти в цілому. Його внесок в культурне життя Харкова важко переоцінити.Відкрившись через рік після початку повномасштабної війни, бар став меккою для важкої музики. Переважна більшість хардкор, панк, метал концертів у місті проходили саме тут, даючи можливість місцевим відволіктися від похмурої реальності та відкриваючи двері молодим та старим гуртам з усієї країни.Незважаючи на фінансові труднощі у бару, Ігор продовжував цю справу, оскільки альтернативи такому закладу не було.Він часто говорив "можливо, я наївний дурник, але я вірю, що таке місце потрібне місту".Навіть потрапивши у військо, він координував роботу бару тавиношував плани на майбутнє, щоби продовжувати робити Харків яскравим.Ми втратили музичного ентузіаста, музиканта, добру та відповідальну людину, надійного партнера.Подальша доля закладу наразі невідома.Вічна пам'ять, Ігор!Слава Герою! 💔

Анатолій Петрицький. Інваліди (Мати). 1926 Він присвятив її злочинам Першої світової війни, зобразив родину жертв війни: скалічені чоловіки, маленька дівчинка та стара мати, яка залишається єдиною опорою для всіх. У 1930 році вона була на 17-й Венеційській бієнале. Успіх роботи був величезний, про неї писала закордонна преса, а після Бієнале її було включено до міжнародної виставки, яка об’їздила Берлін, Берн, Женеву, Цюрих і Нью-Йорк. Колекціонери неодноразово намагалися купити полотно, але Петрицький вважав, що робота має повернутися на батьківщину. Зрештою, так і сталося, от тільки за трирічний час відсутності, народився соцреалізм. Робота перетворилася на речовий доказ у справі боротьби із формалізмом.Після повернення експресионістський твір потрапив у фонд робіт «нульовою категорією цінності», що підлягали знищенню. «Інваліди» не демонструвалися публічно протягом майже 40 років, зберігаючи тавро «неправильного мистецтва» — такого, що «спотворює дійсність» та є «загрозою для нового суспільства».

два роки тому, у грудні 2022 року, у Криворівні відкрився музей Параски Плитки-Горицвіт2022 року на відкриття мені потрапити, на жаль, не вдалося, але ось зараз нарешті пощастило побачити Парасчині скарби на власні очі та подивитися як виглядає музей по двох роках роботи візит сюди потрібно планувати заздалегідь, перетелефонувати й домовитися про час. Так, розумію, що виглядає це не дуже customer friendly, але зараз ця музейна інституція тримається здебільшого на ентузіазмі її основників, тому такий формат роботи абсолютно зрозумілий. Та й домовитися про візит нам було абсолютно не складно. Опікується музеєм у Криворівні родина Рибаруків, власне, отець Іван Рибарук якраз й провів нас виставкоюекспозиція розгорнута у трьох (невеликих) залах, навіть у двох з половиною, якщо бути точною, бо в одній з кімнат зараз ще розмістили "гостьові" проєкти. Хто був на виставці, присвяченій мисткині, у Мистецькому арсеналі 2019 року, тут, у Криворівні, побачить трохи знайомих експонатів. Втім багато предметів у музеї експонується вперше. Надовго "перечепитися" тут можна за фотоальбом зі світлинами з життя Параски Плитки та її родини, фото на виставці й справді дуже багато, адже це — одне з улюблених медій мисткині. Впевнена, що багатьох здивує і її кераміка, яку не так часто можна зустріти на виставках та в інтернеті до 2022 меморіальний музей мисткині містився у її власній хаті на крутому схилі у присілку біля Криворівні, от туди добратися був ще той виклик. Продовження ж меморіального музею розмістили у приміщенні, де колись була сільрада. Воно, звісно, резонує з історичною частиною музею, але для широкого загалу відвідувачів суто логістично, гадаю, ця локація — привабливіша і зручніша (її й з дороги видно і припаркуватися є де). Експозиція хоч і лаконічна, втім інформативна, а головне надихає на глибше (вже самостійне) знайомство з дивовижним світом Параски Плитки-Горицвіт

Суцільний Art Nouveau в NAMU. Проєкт, який щиро радимо встигнути відвідати до кінця грудня!РоботиОлександра Мурашка, Федора і Василя Кричевських, Михайла Жука, Абрама Маневича, Всеволода Максимовича, Георгія Нарбута, Олекси Новаківського, Петра Холодного — можна побачити прямо зараз в експозиції виставки В епіцентрі бурі. Сецесія в Україні. У трьох залах першого поверху Національного художнього музею України представлені твори з колекції музею та дві живописні роботи Івана Мясоєдова з Полтавського художнього музею (галереї мистецтв) ім. Миколи Ярошенка. Одна з них — ескіз до дипломної роботи Аргонавти [1909], цю роботу, що раніше експонувалася в Братиславі, українська аудиторія зможе побачити вперше! Виставка є частиною проєкту В епіцентрі бурі. Модернізм в Україні 1900–1930-х років, яка вже встигла викликати резонанс у провідних європейських музеях, зокрема у віденському Бельведері та Словацькій національній галереї.На короткий термін експонати повернулись до Києва, і деякі з них представлені в експозиції NAMU перед їх відправкою до сховища. ____________________В епіцентрі бурі. Сецесія в Україні 28.11—28.12.24 Робочі дні: пʼятниця, субота, неділя 12:00—18:00📍Київ, вул. Грушевського, 6 // потрапити до експозиції можна через службовий вхід з тильного боку музею. Для цього будівлю треба обійти праворуч по Музейному провулку. 🎫 250 грн // 100 грн [пільговий]Фото та допис: Валерія Шульга #виставка #київ #сецесія