«Мавзолей для президента»1994Фонд МазохаІнсталяція 1994 року «Мавзолей для президента»: у банці повільно плавиться смалець, поступово оголюючи портрет Кравчука. “Обряд ритуального вбивства Батька – ось необхідний радикальний засіб визволення українського суспільства. «Мавзолей для Президента» – це форма ритуального вбивства. Форма, що несе в собі ствердження всесвітньоісторичних амбіцій нації. «Мавзолей для Президента» – це обряд ініціації президента. Через смерть символічну він отримує свободу реальну. Вмирає скутий, не вільний політик, народжується особистість, яка здатна на вчинок. Маючи свій мавзолей, можна творити майбутнє, не озираючись назад У виконанні місії визволення, у дарунку народові свободи не можна не перейматися долею дару. Художник – не просвітник, і не його функція розсипати перли перед свинями. Свободу здобувають через біль, через біль і мужність. Якщо нація думає тільки про їдло, її необхідно вдарити ногою по яйцях. Метафізичний біль примусить озирнутись та нарешті замислитись. «Мавзолей для Президента» – це провокація, що ламає національні табу, соціальні конвенції, патріархальну ментальність. Це шанс для народу на самореалізацію. Звільнення суспільств від едипового комплексу – це його реальне визволення. Свобода – це стан духу, а не паперова незалежність. Тож я відкриваю Мавзолей в ім’я свободи, свободи без рівностей і братств: свободи, що принесена не кривавою революцією, а мистецьким актом. Відкриваю Мавзолей – символ визволення нації та ініціації її лідера.Для створення Мавзолею використаний традиційний український консервант – смалець, традиційна ємність для консервування – трилітрова банка. Під час нагрівання смалець стає прозорим, що дає можливість побачити Президента.” Промова Ігора Подольчакa на презентації проекту «Мавзолей для президента», НХМУ, Київ, 23 червня 1994 р. https://youtu.be/_RnjCPQ59rw Masoch Fund, Mausoleum For President, 1994
А скільки галерей українських їздять на міжнародні ярмарки мистецтва? Я знаю дві, Волошини та Нейкед, якщо є хтось ще - let me know 🖤Питання, чи існує мистецький ринок в Україні вже давно не цікаве, бо ми буквально займаємось його описом і шукаємо характеристики - він точно є. Питання його розміру і потужностей залишається відкритим) Я бачу дуже прямий звʼязок між відсутністю галерей, які заробляють від продажів мистецтва і регулярно їздять на ярмарки і відсутністю (якісної) арт критики (це ще одна вічна тема разом із проблематикою ПАЦ, МА, прикрим станом освітніх закладів для митців, відсутністю можливості отримати актуальну професію у світі мистецтва, відсутністю державної підтримки культурному полю і так далі) Відсутність достатньої кількості галерей (нагадаю, що у Берліні їх ~400, у НЙ ~1400, у Великобританіі комерційних галерей у 2019 було 1500, у Парижі ~1000, і так далі), говорить також і про концентрацію внутрішнього пієтету, кумівство та «конкуренцію». І справа не в тому, що ті люди, які змогли витягнути галерейний бізнес крізь роки, зобовʼязані приймати на себе роль мудрих і справедливих, надавати можливості всім і не мати преференцій, бо тільки у них вийшло. А у тому, що потрібні ще галереї, зі своїми власниками, своїми кумами, друзями, подругами і, було б добре, експертизами) І тоді місця стає різко більше, хоча ніколи не достатньоЧасті скарги всередині середовища на «закритість спільноти» могли б породити бажання створити альтернативну спільноту, бо дивно очікувати від людей, які разом з університетів і вже 10-15-30 років працюють на ринку, що вони різко змінять своє уявлення про взаємодію з іншими. Скоріше, мені здається логічним, що нові, молоді люди, які є митцями/кураторами/іншими учасниками процесу створення, обмірковування та продажу мистецтва не мають бути закритими. Але я помічаю, як ця токсична для спільноти риса перебирається потроху від споглядання старших колегКвартирі, незалежні та інші типи просторів, які, як я вже колись писала, абсолютно чудові, важливі, потрібні, вони є рупорами, експериментальними майданчиками, прогресом, і ще низка компліментів, та одними ними український мистецький Замок Хаула не почне свій рух, комерційних галерей шалено не вистачає Це не тільки про фінансування, бо всі вище описані види галерей/інституцій часто мають якесь фінансування та підтримують художників грантами/стипендіями, але якщо вдуматись у це трошки вище, всі фінансування так чи інакше закінчуються, вони нестабільні, вони не покриють усіх потребуючих митців, тому у довгостроковій перспективі класна позиція на ринку і активні продажі забезпечують і митця, і всіх, хто з ним працюєПупупу
Про галерейний бізнес репорт: Revenue and Profit / Дохід і прибутковістьГалереї — погані генератори доходу. Загалом 55% усіх галерей мають річний дохід менше $200,000. Лише 16% перевищують позначку в $1 мільйон.30% галерей працюють у збиток. Лише 18% мають прибутковість понад 20%.22% галерей у США та Великій Британії заробляють понад $1 млн (в Німеччині — лише 7%).29% галерей у США і 23% у Великій Британії працюють у мінус, тоді як у Німеччині таких 34%.У Лондоні найбільше галерей, що заробляють понад $5 млн на рік, і найвищі прибуткові маржі.У Берліні — найнижчі.93% галерей працюють із contemporary art (сучасне мистецтво), лише 5% — із modern art, 78% займаються винятково contemporaryНайвищу прибутковість мають галереї, що працюють із Old Masters (старі майстри); найнижчу — ті, що працюють із contemporary.Галеристи сприймають художників як конкурентів і ставлять їх на 3-тє місце за загрозливістю (бо вони продають напряму)Галереї мають короткий життєвий цикл.Половина була заснована після 2000 року.Лише 7% існують понад 35 років.У Берліні — найбільше нових галерей,У Нью-Йорку — найстаріші (довготривалі).65% усіх галерей мають площу менше ніж 300 м² (3200 ft²).30% — менше 100 м².18% — середній розмір (300–600 м²)17% — понад 600 м².Майже всі галереї розміщені у центрах міст:Нью-Йорк — 76% у центріБерлін — 90%Лондон — 77%Середні прибутковості по жанрах:Old Masters: 17%19th-century art: 11%Modern art: 10%Post-War art: 9%Contemporary art: 6%Причини слабкої прибутковості contemporary:— Величезна конкуренція, малий пул “зіркових” імен, які приносять великий дохід.— Більшість галерей продають роботи поза «магічним колом» топ-імен.Відвідувачі галерейТоп-5 типів відвідувачів:1. Art Enthusiasts — відвідують часто, не купують2. Opening Crowd — ходять на відкриття3. Collectors — купують, головні джерела прибутку4. Walk-ins — випадкові5. Art Professionals — рідкісні, але впливовіПо містах:• У Берліні Opening Crowd — найпоширеніші• У Нью-Йорку та Лондоні — серйозніші відвідувачі, більше collectorsПокупці галерей6 типів покупців:Art Lovers — купують з любові до мистецтваOne-Time Buyers — для декору чи статусуDealers/Professionals — купують для клієнтів або перепродажуInvestors/Speculators — інвестиційний інтересMuseums/FoundationsCorporate CollectorsРейтинг у всіх країнах:№1 — Art Lovers№2 — One-Time Buyers№3 — Dealers№4 — Speculators№5 — Museums№6 — CorporateЩорічні виставки48% галерей проводять 4–7 виставок на рік23% — 8–11 виставок8% — більше 11 виставокНайбільше активні — галереї Німеччини й Великої Британії
про виставку у Мистецькому арсеналі Так цікаво читати огляд на те, що я бачила, що я чула. Ми разом пересувались прес-туром і я боковим зором спостерігала, як хто переміщується залами, хто слухає вкрай уважно, а хто вирішує відокремитись і отримувати одразу власний досвід, без деталей від художниці та кураторки - Наташі Чичасової. Автор статті то відпадав, то повертався. Цікаво, що для мене у цьому огляді втрачено багато дуже важливих деталей, про які казала Анна. Цікаво, що для кожного різна важливість. Цікаво, я задумалась, що хотіла би прочитати 120 оглядів на цю виставку від різних-різних людей, щоб продивитись її різними-різними очима. Цікаво, як сильно мистецтво трансформується у головах. Цікаво, як деяким теоретикам часто згадується релігійний мотив. Теоретик - той, хто розробляє теоретичні питання певної галузі знань. Цікаво, що тексти Іллі мені завжди хочеться читати зухвало, ніби мені на всіх все одно. Цікаво, як інші люди читають те, що пишу я? З якою інтонацією у голові? Цікаво, що я можу вловити у тексті слова і згадати оригінальні фрази Анни, цікаво, що маю таку можливість - прийти і послухати. Цікаво, що мені це так важливо, я так це люблю. Я думаю про траву, про Анну, про холодні високі стіни Арсеналу, про Наташу Чичасову, Анастасію Гаразд, Іллю з Малої галереї та Олену, про Андрія, який там раніше працював і пішов на фронт, про Ольгу Жук. Люди, люди, мистецтво, люди, стіни, враження, думки, позиції, цензурування, роки. Бачите, який у мене неорганізований потік думок? Але так тільки на перший погляд, у моїй голові все взаємозвʼязано, просто буває складно викласти лінійно, можу собі дозволити іноді тут і так писати.Якщо ви бачили виставку - будь ласка, поділіться, як вам?
Архетипи кураторів/кураторок за таро: Коментар Ані Потьомкіної: «це я готувала лекцію про кураторство, таку дуже вступну, для тих хто зараз вчиться в школі фра-фра в Асортиментній. і придумала такі архетипи чи ідентичності) або це можуть бути навіть фази кураторської роботи в проекті. короче це не до того що є такі, а є такі куратори, а більше про якісь збірні образи. ну кураторка візіонерка це зрозуміло.приводила приклад Марти Кузьми і Алхімічної капітуляції. або це часто про колективні виставки, де треба зрежисирувати, встановити зв’язки, і т д. кураторка-супутниця - це часто коли робота відбувається один на один. коли об куратора можна подумати) і коли він чи вона не нав’язує своїх рішень, а більше підсвітлює, допомагає безпечно народити).кураторка-дослідниця - це теж понятно. особливо якщо художника вже немає в живих. тоді з ним особливо не поговориш, треба робити ресьорч) . і кураторка художниця - це коли ролі перетікають. зазвичай з тими кураторами які мають свою художню практику.»
Бути художником фултайм дуже переоцінено This guy is реально забавний чувак, який знімає смішний контент, але у цьому відео він піднімає серйозну, неоднозначну тему про те, наскільки складно мати фултайм роботу як митець, особливо якщо твоя практика політична (це загальновідомо, що топові галереї світові не беруть до себе політичне мистецтво), або гостросоціальна, або, або, або. Я часто зтикаюсь з цим у розмовах з різними людьми, часто зтикаюсь з цією складністю у своєму житті, тут безліч нюансів вилізають: привілеї художників, сірість ринку, «віддзеркаленні» ролі, бо художники біжать за інституціями і мріють у них потрапити, хоча інституції без художників не існуватимуть, монополії, фін та юр неграмотність, що призводить до поганих рішень, кенселінг, «дружні звʼязки», консерватизм, уникання незручних тем, перенасиченість візуальна, доба інтернету, у якій ми ще ніколи не жили і це все вперше, curse of love (коли створюється те, що прогнозовано можна продати), відсутність підтримки на рівні держави, брак освіти, тощо, тощо, тощо. Але мені завжди наряду з цим дуже цікаво і найбільш цікаво думати про можливі рішення, виходи і покращення, я в цілому зацікавлена у змінах, коли зустрічаю проблему. І тут, думаю, можна говорити про маленькі кола людей, на яких ви впливаєте: я дуже часто «обертаю» людей у цікавість до мистецтва та початок колекціонування після розмов і обґрунтовань про те, чому це важливо. Взагалі бути ініціативним у своєму просторі насправді може створити гігантську снігову лавину змін, які ви відчуєте через певний час. Нормалізацію бути парт тайм артістом і мати також роботу, яка забезпечує свободу у багатьох аспектах. Відкритість цін, відсутність романтизації, публічне проговорення невдач, реальних строків, потрібних задля побудови карʼєри у середньому тощо. Отут насправді було б дуже цікаво почути ваші думки, в плані «поліпшення», бо критика і так нам всім відома)
"Ута Кільтер двадцять п’ять років, з 1992 по 2017, на одеському телеканалі Art створювала програму "Ситуація Ута", присвячену актуальному мистецтву — безпрецедентна історія для України. Вона першою показала українському глядачеві Венеційську та Стамбульську бієнале, Байройтський фестиваль Ріхарда Вагнера, що є місцем найновіших рішень у режисурі та сценографії, відзняла сотні годин репортажів про мистецькі імпрези в різних містах України." - з Суспільного більше про Утуїї канал: https://www.youtube.com/@utakilter111/videos "О. Б.: Що змінилося в мистецтві з приходом інтернету?У. К.: Коли ми говоримо про сприйняття, то я постійно наголошую: треба йти й дивитися очами виставку, її треба переживати, бути присутньою. Бо подивитися по інтернету роботи Гнилицького – це одне, а в просторі, де вони перебувають, – зовсім інше. Живопис – це живо-пис, який треба дивитися вживу, в об’ємі, в русі. Чому мені шкода, що я припинила робити свої телевізійні передачі, – бо одна справа показати серію фотографій, інша справа – ситуація, яку ти показуєш в контексті, – об’їзд виставки, підхід до роботи, – це працює. Але інтернет насправді дає більше інформації, краще інформує." також думала про це, давно ще відкрила для себе відеодокументацію виставок і останнім часом дуже хочу почати це робити, фіксувати таким чином, вже відзняла дещо, тому чекайте)
Межі відповідальності2014Робота «Межі відповідальності» фокусується на городництві під час тривожних подій 2014 року в Україні і досліджує умови візуальної репрезентації. У проектованій на стіну серії фотографій, зроблених особисто автором, задокументовано як протестувальники обживали Майдан Незалежності в Києві, допоки їх не розігнали влітку 2014 року. Посеред залишків пам’ятників, бруківки, імпровізованого наметового табору – невеличкий город, де протестувальники на спірній території вирощують капусту, цибулю, салат. Ці продукти допомагають активістам виживати і вкорінюють їхні вимоги глибоко в ґрунт. Об’єкт, що являє собою три стенди з квадратною клумбою, у якій посаджено салат і зелень, побудовано згідно з радянським посібником 1979 року щодо показу сільськогосподарських досягнень (теж представлений в експозиції). Стенди зумисне залишені порожніми, позбавляючи «засоби візуальної агітації та пропаганди» будь-якого ідеологічного змісту. Робота виявляє межі наших позицій – як глядачів, так і учасників.
1) Ван Гог, Коло в'язнів (за/наслідуючи Гюставом(а) Доре), 1890 Ван Гог зазнав нападу психічного розладу у 1888 році та перебував у психіатричній лікарні з травня 1889 до травня 1890 року. Директор лікарні доктор Пейон і брат художника Тео заохочували Ван Гога займатися живописом для підтримки його відновлення. Через неможливість працювати на природі Ван Гог звернувся до копіювання інших робіт, зокрема фотографій та гравюр. Для цієї картини він працював не безпосередньо з гравюри Доре, а з більш чіткої ксилографічної репродукції Еліодора Пізана, опублікованої в нідерландському журналі De Katholieke Illustratie (6 (1872–1873), № 45, с. 357).Картина зображує групу в’язнів, що йдуть по колу в клаустрофобічному тюремному дворі, оточеному цегляними стінами з кількома маленькими арковими вікнами високо нагорі. В’язні марширують повз детективів, які спостерігають за ними, щоб запам’ятати їхні обличчя. Робота домінує пригніченими тонами синього та зеленого у тінях подвір’я, із вкрапленнями червоного на освітленій частині цегляних стін і двома маленькими білими метеликами у верхній частині композиції. Один із в’язнів, який іде попереду групи без кашкета і, можливо, має риси обличчя, схожі на Ван Гога, повернув голову, дивлячись прямо на глядача. Сцена нагадує про власне ув'язнення художника та його психологічну ізоляцію.Всього через кілька місяців, у липні 1890 року, Ван Гог застрелився, і ця картина була однією з тих, що були виставлені навколо його труни перед похованням. До 1909 року картину придбав Іван Морозов, і вона опинилася в Росії. Колекцію Морозова було націоналізовано радянським урядом і включено до складу Державного музею нового західного мистецтва в Москві. У 1948 році картину було передано новоствореному Державному музею образотворчих мистецтв імені О.С. Пушкіна.Ця картина стала натхненням для сцени у в'язниці у фільмі Стенлі Кубрика «Механічний апельсин» (1971). (джерело)2) Даша Чечушкова, Infinite Return, рельєф, штукатурка, 2024 рік, виставка "Між прощанням та поверненням", Мистецький Арсенал. Суспільне Культура/фото: Яна Качковська3) Даша Чечушкова, скан з серії "Посібник перед сповіддю", офорт, акватінта, травлений штрих. 2023–2024. Надано художницею "Зазвичай я працюю з кімнатою, де існують різні "персонажі" одного цілого: полотна, блокноти, перформанси, відео, рельєфи тощо. Однак не завжди маю цю кімнату, з якою можу працювати. Після вторгнення це часто тимчасові простори, що є наслідком втрачання дому (стабільності) і кімнати, постійний пошук нових місць. Але всі ці персонажі й образи — завжди частина однієї суцільної, тотальної інсталяції.Наприклад, зараз у Voloshyn Gallery ("Дивлячись у розриви" — ред.) і в The Naked Room ("Земля під нігтями нагадує мені запечену кров" — ред.) експонуються різні роботи, де є один і той самий персонаж — той, що сидить на стільчику. Це також метод блукання, ходіння по одному і тому ж місцю."(джерело)
Знаєте, як митців знаходять куратори, щоб запропонувати взяти участь у виставці?Так само, як і всі інші зацікавлені у мистецтві люди) Не існує окремого чата всіх кураторів України, куди постять улюблених художників, не існує такого чата людей, які готові купувати мистецтво чи людей, яким немає про що написати статтю/текст) якщо є - запросіть, будьте дружніми)) (1) Вас десь бачать (в інстаграмі, на виставці, у публікації, у проєкті), помічають, і далі (2) намагаються знайти, щоб роздивитися всю практику, слідкувати за вами, у різних місцях. Хтось у соцмережах, хтось шукає ваш сайт, хтось - ще якісь джерела) І насправді дуже часто зрозуміти, що робить художник - складно. Я завжди гуглю, читаю що є, дивлюсь проєкти, виставки, намагаюсь скласти цілісне уявлення наскільки виходить, але часто - не виходить достатньо, і тоді пишу, звертаюсь до авторів, прошу дати якісь додаткові доки/лінки/тощо. Як на скріншоті. Повірте, це доволі часте моє перше повідомлення людині)) І митці дивуються цьому) 💫Їм приємна увага, приємний інтерес, і це класно, але з іншого боку - не всі будуть писати з таким запросом, не всі навіть знають, що так можна в цілому. І не всі художники готові до цього запитання, просто не мають нічого дати у відповідь зібраного. Мені дуже сильно хочеться, щоб чітка і прозора розповідь про свою практику у інтернет просторі перестала бути чимось складним/незвичним для авторів, щоб знаходилась потрібна комфортна форма самовираження (багато хто не любить інстаграм, і я розумію чому, може бути сайт, чи відео, чи будь що, що містить інформацію і залишено лінком)тому що дуже важко любити те, про існування чого гадки не маєш І тому що ми вже далеко відійшли від обмеження географією, коли можна було знати тільки те мистецтво, яке бачив вживу. У цього є свої нюанси, але загалом я вважаю потрібним і важливим використовувати можливості безбарʼєрності мови та місця, які надає інтернет) Мені так хочеться знати багато і любити! Думаю, багатьом тут також. У мене безкінечний голод до мистецтва і я супер зацікавлена глядачка/читачка) Мало що подобається, насправді, але цікаво - все, тому сподіваюся, у майбутньому, все рідше буде потреба ставити це запитання зі скріна і ставитиму вже інші, уточнюючи) ☕️
TGLIST.COM.UA
