Кримський херес

Чому соцмережі пропонують вам пости про загрози трудової міграції в Україну? Вам же алгоритми підсовували таке протягом останнього місяця. Значить, по-любому щось сталося, але медіа це приховують.Ні. Єдине, що сталося, — це заява Кирила Буданова про плани перегляду правил трудової міграції до України (їх спрощення). Ви скажете: так це ж вилами по воді писано — для цього потрібне завершення гарячої фази війни й зарплати не нижчі, ніж у сусідів. А я скажу: зачекайте. Міфи й спекуляції на тему трудової міграції — це як додані цукри й трансжири в тому, чим вас годують популісти (у поганому значенні цього слова).Пара не топових правих партій, я вірю, випустили контент про «загрозу», бо це їхній хліб (хоч ви цього могли й не бачити). Але більшість — це боти нейтрального типу. Не хочу розводити конспірологію, але я пов’язую це з приходом (який формально так і не завершився?) на український ринок медіаімперії Дональда Трампа. Фішка Трампа — розганяти моральну паніку на рівному місці, що, зрештою, й зробило Америку слабшою. Її, до речі, вигадали геї та євреї))) Припускаю, це проба технології (в черговій ітерації) в Україні, а місцевих безпринципних підрядників у нас достатньо.Що ж до становища іноземної й уже натуралізованої робочої сили в країнах ЄС (і взагалі становища капіталізму в країнах його центру), то головною помилкою став економічний відхід правих урядів від соціал-демократичного підходу. Навіть філософ Володимир Єрмоленко визнає, що в сучасному світі — в умовах неоліберального капіталізму — колосально зріс розрив між найбагатшими та більшістю, а це призвело до розчарування мас у ліберальній демократії. У культурній та ідеологічній царині сьогодні домінує політика ідентичностей, де людину визначає не її соціальне становище, а те, ким вона себе з різних причин відчуває і кому себе протиставляє. А таких ідентичностей — племен, вірувань, субкультур — може існувати безкінечно багато. Ми, як людство, опинилися в ситуації, де завтрашній день для більшості бачиться біднішим, а світ навколо — наповненим ворожими «іншими». Очевидно, що це породжує напруження. Не було б мігрантів та їхніх нащадків — були б гостро- чи тупоконечники.В Україні для нейтралізації цього ефекту необхідно вибудовувати більш соціально справедливу систему: не лібералізувати трудове законодавство (зокрема є ризик ухвалення нового Трудового кодексу), запровадити прогресивне оподаткування, антитрансферне законодавство (тобто заборону на виведення прибутків в офшорні зони), а також вивести трудові відносини з тіні — подолати неформальну зайнятість і практику компаній із десятків чи сотень ФОПів. Тоді й гіпотетичний приїзд іноземних працівників не спричинить якихось криз (але вони ще мають захотіти сюди приїхати).Ну і є ще один варіант, як влити кілька мільйонів людей в український ринок праці, — повернути туди військових. А для цього їх треба кимось замінити, наприклад тими кількома мільйонами людей, які ухиляються від служби.Це я реформістський шлях описую.Питання про трудову міграцію, питання про працю, — це завжди питання соціальної справедливості і розподілу благ.

Схоже сьогодні у Києві намічається чесний протест. Якби був там, неодмінно прийшов би.Мені здається влада перегинає із батогом для військових на фоні пряника для цивільних чоловіків (дозвіл на виїзд закордон). Хочуть ще більше посилити покарання для військових . А жодного бонуса нам натомість не пропонують.На вимогу ГШ у 2022 ВР вже посилила покарання для військових (точніше позбавило суди права давати покарання менше меншого). Єдиною лазівкою залишалась стаття «непокора», тоді можна було сподіватись на умовне покарання. Наприклад за СЗЧ суд не може дати менше 5 років реального ув’язнення. Про кількість таких злочинів, їх вимушене «амністування» і використання як варіант переведення до іншої в/ч ви в курсі.Про «зарплати» військових я писав вже давно. Очевидно, що їх треба радикально збільшувати, це вигідно усім, в т.ч. цивільним. І очевидно, що диспропорція, коли «премія» (додаткове грошове забезпечення, якого легше позбавити) фронтовика у 5 разів більша за гарантовану «ставку» (а в тилу люди отримують ці жалюгідні 20 тис) не вигідна для захисниць і захисників.Найбільш дискримінована і взискувана людина в Україні сьогодні — це солдат-піхотинець. І він не має уповноваженого зі своїх прав. Військова омбудсменка призначена, але закон, що регулював би її діяльність, так і не прийнятий. Вона може вирішувати питання тільки механічно звертаючись у кожну військову частину з вимогою «дотримуйтесь закону». Це нечувано на 4 рік повномасштабної війни.Жодного руху у напрямку визначення термінів дійсної служби влада також не учинила. Навіть напів-кроків.

Інтелектуальними колами ходить короткий текст Олександри Матвійчук, голови ЦГС, про “ідеальну жертву”. Так само коротко відповім на нього, ми обговорювали це з другом недавно.Олександра використовує базову філософську категорію “ідеального”, тобто того, до чого щось тяжіє, але в реальному світі досягти не може. Колективну жертовність народу ідеальною робить відсутність опору.Але от припущення (бажання?) щодо солідаризації світу з “ідеальною жертвою” абсолютно хибне, суперечить політичній і культурній реальності. А тому і висновки з нього можуть бути однаково хибними чи правдивими. Ліберальний істеблішмент західних країн співчуває Україні, бо ж розуміє агресію проти неї як невиправдану у будь якій етичній чи юридичній системі. Але ж і розуміє усі незручності (про це варто написати окремий текст), пов'язані з такою кривавою війною на сході Європи. Справа тут зовсім не в жертовності, а в політичних і економічних інтересах (національного і наднаціонального капіталу). Я вам співчуваю, мені вас шкода, але (для мене) краще б ви здалися. Якщо ж казати про ліволіберальний дискурс багатих країн, то там більш явне ранжування жертви. Але не за ідеальністю Матвійчук. Курди і палестинці, уйгури, етнічні групи у М'янмі (особливо Рохінджа) - далеко не пасивні “ідеальні жертви”. Їхній спротив часто набуває таких форм, виправдати які неможливо. Але світу можна з ними солідаризуватися. Бо “білий” світ шукає “благородних дикунів”, його все ще можна (звісно не буквально) описати теоріями імперіалізму сторічної давності. Економіка тут визначає свідомість інтелектуального класу, кому він співчуває, а кого не бачить.Наприклад, колишні імперії західної Європи не бачать Україну. Бо вона була просто територією з укріпленнями і ресурсами, полем бою під час Першої імперіалістичної (хліб) і Другої імперіалістичної (також вугілля, сталь тощо). Так само і для імперії російської, що певний час існувала у формі СРСР. Політична економія пояснює світ. Вульгарне геополітичне мислення світу, робота спецслужб часів Холодної війни, унаслідуваний/відновленний з радянських часів м'який вплив Росії, інтелектуальна лінь - ось справжні причини вибору об'єкту для співчуття. Але ж ніяк не уявні чи реальні страждання жертви. Не зрозумівши цього, ми і не знайдемо взаємної мови з тими, хто пережили колоніальний гніт.Мені дуже імпонує вибір життєвої стратегії у тексті Олександри Матвійчук - чинити спротив, шукати вихід та боротися. А заклик не мислити себе як жертву - це перший шлях не тільки для виживання, а й для емансипації. І вона наводить важкі і мотивуючі приклади. Ціллю ж емансипації є подолання найхитрішого і найпідступнішого противника - себе самого, своїх страхів і упереджень. Стати особисто частиною цього непокірного потоку, не цураючись насилля (за Францом Фаноном).Світ бачить Україну такою як бачить не через ідеалізовану жертовність. Навіть, якщо вам кажуть «я буду тужити на твоїй могилі», це лукавство. Але індивідуальний вибір доєднатися до ЗСУ, навіть на 4-й рік повномасштабки, допоможе відчути себе і світ, чинити не тільки морально правильно, а й найбільш дієво.

Мені іноді навіть здається, що все це нереально. Від зневіри рятує цікавість у тому, що ж буде завтра. У часи революційної юності ми мріяли про подібну епоху руйнування старого світу. Потім трохи остерігалися. А зараз нам просто довелося.У різних частинах світу відбувається «правий поворот». І новий темнопросвітницький інтернаціонал не передбачає ні прав людини, ні України в новому світі. А передбачає виключно право силиЗʼєднані штати Америки за Трампа стають схожими на книжки Джека Лондона, карикатурно олігархічними, неореакційними. І рано чи пізно це викличе спротив у самих Штатах.Україна ж сьогодні стає символом антиколоніальної боротьби. От тільки без такого явного прагнення до соціальної справедливості (і це наша прикрість).Традиційні ліві - по більшій мірі сліпі і глухі, тому не обʼєднались в світовий фронт критичної підтримки України і не оголосили Зеленського новим Нельсоном Манделою.Зговір людожерів Трампа і Путіна не принесе стабільного миру, а лише зробить ще більшою вірогідність світової війни. Політики-«реалісти» просто виправдовують гидоту і додають сили сильному.Абдула Оджалан закликав припинити збройну боротьбу. Вочевидь аби уникнути геноциду свого народу і продовжити боротьбу у нових обставинах. Не нам оцінювати це рішення. У Мʼянмі ж революція перемагає і хунта відступає.

Я забув. Підкажіть, який термін з лібертаріанства пояснює право робити бізнес з ким захочеш? Типу держава приписує законом обслуговувати у магазині всіх бажаючих. А лібертаріанство дає право на магазин «тільки для…» або «без…».Сучасна права економічна думка насправді передбачає не дерегуляцію, а обслуговування державними і міжнародними інституціями транснаціонального бізнесу.Широко поширене протиставлення дерегуляції економіки і втручання у ринок є хибним. Воно вкрай застаріле і походить мало не з Нового часу. Але навіть в ті часи це було лише ідеологічним спрощенням, а не описом реальних процесів в економіці.(Хибна) теорія така. Десь з епохи Великих географічних відкриттів і виникнення мануфактур вкрай важливою стала світова торгівля (це справді так). І світові імперії в різний час і в різних умовах проводили то політику меркантилізму(коли не втручаються в ту торгівлю, зникають і тоншають мита і регуляції), то протекціонізму (регулюють, вводять мита, щоб захистити національного виробника тощо). Воно з першого погляду наче так і було. Всякі Ост-Індські компанії, Опіумні війни й інші тягарі білої людини. Але в цьому і є ідеологія - нам пропонують фейковий вибір. В сучасному світі це вибір між ринковими правими і патерналістськими лівими.Але ж навіть у найліберальніші часи торгових представництв і колоній, світовий ринок не функціонував сам по собі. І не міг. Торговий пост не існує у вакуумі. Славний монарх, премʼєр-міністр відправляє авантюристів зі зброєю, якою вони протурають дорогу векселю. Підтримує цю інфраструктуру, корумпується з неї, захищає її. Вільний ринок не існує, якщо його не захищати і не вводити обмеження. Справжній вільний ринок існував мабуть лише у первісно-комуністичному суспільстві. Держава, як 400 років тому, так і зараз, не «відступає» аби ринок природнім чином щось там урівноважив. Держава свідомо проводить про-ринкову політику. Або протекціоністську.Ринкова економіка історично не існувала і не може існувати без державного примусу. У цьому наша фундаментальна світоглядна розбіжність з лібертаріанцем Ілоном Маском. Але він отримує жирні держзамовлення, дозвіл шітпостити, але заборону від американського уряду на відключення старлінків для ЗСУ. А я - ні.