Наче всі заспокоїлись. А тепер подумаємо от про що. Нашому Зеленому провідникові зараз найбільш вигідні були б вибори і почесний програш на них. Так можна було б домовитись про імунітет на тлі справді звитяжного лідерства у найважчий етап війни. Бо на сьогоднішній момент стратегія спротиву Зеленського зайшла в тупик. Через союз наших партнерів із нашими ворогами. Звісно, все ще може змінитися. Але аналітики ОП ж наче будують прогнози щодо виборів раз на пів року.

Сьогодні українці б обрали Пса Патрона, Залужного, Усика, Федорова для того, щоб врешті посадити його за стіл із ворогом і підписати вже щось. Різні варіанти популізму (патріотичного, технологічного, ринково-фундаменталістського) цілком органічно для цього придатні (я не проти популізму як такого, не подумайте!). Бо з чинним такий варіант виглядає дуже малоймовірним.

Очевидно, це б викликало серйозну кризу. І на наступних виборах цілком могла б мати успіх уже (якоюсь мірою) проросійська партія чи кандидат. Тут позмагатися і перемогти міг би звитяжний і незламний Зеленчик. Бо він уже увійшов в історію. Йому б це було вигідно. Залишилось тільки домовитись про імунітет після відставки.

Але це все лише припущення. Та й політична доля президента нас мало турбує, правда? Питання щодо виборів розглядають у вимірах законодавства, безпеки, технічної реалізації, прав військових, прав українців за кордоном. А я пропоную глянути з іншого боку. Чи видніється кандидат чи партія, соціально-економічна програма якої суттєво відрізняється від ліберально-популістської? Існування демократичної України, завершення війни, відбудова і відродження, добробут кожного і кожної передбачають перерозподіл багатств на користь більшості, соціальну справедливість, найактивніше політичне залучення громадян і дотримання їхніх прав і свобод (разом з обов’язками, звичайно ж). На жаль, я не бачу поки такого розуміння в українського політичного класу. Тому виборчий процес можна хоча б використати для актуалізації цієї програми, навіть якщо поки без серйозних шансів на успіх. Бо надія є.