Вчорашня Бесіда була живою й глибокою розмовою про те, як людина втрачає контакт із собою і як поступово може його відновити.Цього разу в центрі нашої уваги опинилось спостереження за тим, як наше життя керується неусвідомленими шаблонами: чужими думками, запозиченими бажаннями, страхами, які ми ніколи не перевіряли. Учасники ділилися особистим досвідом: як вони прийшли до свого вибору не логікою, а інтуїтивним прозрінням.Велика частина розмови була присвячена его — тому, як воно формується під впливом випадкових людей, яких ми не обирали: батьків, вчителів, суспільства. Гостре усвідомлення, що більшість із нас вчили жити ті, хто сам не вмів цього робити. Ці голоси досі живуть у нас, створюють внутрішню нейронку, яка приймає рішення замість нас.Ключова лінія Бесіди — пошук автентичного інтересу, справжньої цікавості, яка виникає сама і веде людину глибше до себе. Але на шляху до неї завжди стоїть страх — нав’язаний, соціальний, вивчений. Саме цей конфлікт між внутрішнім покликом і зовнішнім тиском, між живим і соціальним, між «я» і роллю, стає полем дослідження в наших зустрічах.Сперечались про хімію, розбирались, як працює Сонце, чи є в нас свобода волі, і звідки береться бажання зʼїсти морозиво.Дякую всім, хто був. Було класно посидіти поруч із вами. Приходьте ще.
Хорошим ідеям потрібен час.Майже завжди вони з’являються або невчасно, або не зовсім про те, що потрібно тут і зараз. Чому так — не знаю. Просто так виходить.«Верхівки» були саме такими — і невчасними, і не зовсім про те, що просили.Відкрив на гугл-драйві тендерну презентацію, де ми вперше розписали й показали цю ідею. 8 березня 2024 року. Трохи більше року тому.Тоді ідея не потрапила до основної частини — бо не відповідала завданню з брифу.Але ми зібрали окремий блок із чотирьох ідей, щоб показати, як бачимо співпрацю з брендом. Однією з них були «Верхівки».До Великодня залишалося трохи більше місяця. Було зрозуміло: ідею «не за брифом», яка потребує виробництва й припадає на пік тендера, навряд чи хтось візьметься реалізовувати.А зараз, через рік, «Сільпо» втілили «Верхівки». Сьогодні ця ідея виглядає як щось особливе. Але понад рік тому вона була просто ще однією в списку — одним рядком на слайді серед десятка інших.Не втратити хорошу ідею з часом — це окрема креативна сила.У моєму холодному серці є окрема зала слави з опаленням — для команд брендів і агентств, які не гублять сильні ідеї в рутині. Тому що сам я розгубив купу. У якийсь момент стає соромно говорити «о, у мене була схожа ідея».Суть ось у чому: враження від нормальних ідей з часом не змінюється — бо вони не викликають сильних емоцій. Вони завжди просто «ок».А от до справді хороших ідей з часом охолоджуєшся. Спершу вони захоплюють. А потім це відчуття слабшає — і здається, що було просто «ок».Беклог ідей.У мене є кілька світових агентств і команд брендів, за якими я регулярно стежу. Є одна річ, яка повторюється у багатьох — і вона мені дуже подобається.Вони не вигадують ідеї лише під конкретні задачі. Вони вигадують наперед. Просто те, що захоплює. А на сильні ідеї ставлять мітки — під яке завдання, подію чи ситуацію цю ідею можна буде реалізувати.А коли з’являється задача — не починають із нуля. Вони йдуть у беклог і дістають щось, що вже є. І просто чекає свого моменту.Бо хороші ідеї майже ніколи не приходять вчасно. Але якщо їх берегти, то їхній час приходить.
«Дивись, є інша дорога, пішли, покажу.»Я зараз багато розповідаю про Курс Творча Цінність. І перше, що я говорю, що є дуже важливий навик, який ніхто не вміє і ніхто не вчить. Майже ніхто з творчих людей не володіє майстерністю продавати свої ідеї. І ніхто особливо не думає, що це можна змінити. Мені і самому знадобилося 10 років, щоб зрозуміти, що я нічого в цьому не вмію. Звісно, я якось презентував і продавав, мав досвід, бачив, як це роблять менеджери, стратеги, креативні директори. Але воно все було більш-менш однаково стандартне. Нічого видатного. Я думав, що я теж норм, а насправді я просто ніколи і не бачив, що таке круто.Якось, майже випадково, я побачив, як продає ідеї Dan Klein, людина, яка вміє це робити на іншому рівні. Це була якась інша мова, інша форма. Я побачив, як творча людина може продавати творчо. І наскільки це сильно. Не парить, не маніпулює, не кладе обіцянок в рота, а при цьому має всю увагу і авторитет. Як він веде перемовини, як захищає ідею. Як переконує. Вау.В цей день сталося якесь зовсім нове усвідомлення - все не так, як я думав раніше. Не треба притворятися, ховати свою вразливість, видавати з себе експерта, щоб стати успішним. Я побачив, що такий, як я, може залишатися собою і офігенно продавати свої роботи.Потім було багато часу пошуку і навчання. Живучи в Америці, я мав можливість повчитися майстерності особисто у JD. Schramm, David Demarest та Bill Guttentag. Вони круті. Но той перший момент прозріння змінив все. Побачити на власні очі «що може бути зовсім інакше, що є інша дорога», він найбільше вплинув на мій розвиток та зробив і мене, і Банду значно успішнішими.
У поняття "нематеріальне" дуже невдала назва. Назва відштовхується від "матеріального". Наче матерія стає визначальним для іншого. Але те, що ми називаємо "нематеріальним", це не просто відсутність матерії. Це присутність. Присутність іншого роду. Якби був не негативний термін, то, на мою думку, було б менше плутанини.Простір — не називають "непредметністью". І ми всі розуміємо, що таке простір. Він абсолютно реальний для нас. Він реальніший, ніж будь-який предмет, який у ньому з'являється і зникає.Але ми ніколи не зможемо намалювати простір. Ми можемо якось викрутитися і за допомогою об'єктів спробувати зобразити, передати відчуття широти простору, показавши обʼєкти маленькими, чи якось далеко в перспективі. І глядач навіть зможе це відчути, зрозуміти, про що йдеться. Але це все одно будуть об'єкти у просторі, а не сам простір. Куди б ти не вказав пальцем, ти вкажеш на предмет, але не на простір.Ми не в змозі безпосередньо показати чи довести існування простору. В нього немає ваги, немає розміру, немає кольору. Хтось може сказати, що я знаю, що він існує, бо я його бачу. Але ви не бачите сам простір. Ви завжди бачите об'єкти в просторі.І ніхто не приходить до тебе і не питає, чи віриш ти в простір?
Формат текста дуже швидко зникне. Найближчим часом 99% постів будуть написані ші. Це так легко і так дешево, що автори не зможуть встояти перед цим спокусом, а не автори тим більше. Всі канали і блоги почнуть виробляти зі штучного мислезамінника.Як тільки люди усвідомлять, що з імовірністю 99% пост сгенерований повністю або частково – вони змінять до всіх постів ставлення і втратять інтерес. Я і зараз часто ловлю себе на думці це вони самі написали, чи використали чат-жпт?Той 1% людей, що продовжать писати самостійно, не зможуть прорватися через недовіру до всієї текстової категорії.Аудіо також піде за текстом. Досить швидко. Технологія голосу вже занадто добра.Довше всього протримається відео формат. Там, де легше розкрити штучність. Потім, від усього цього стане так нудити, всі наїдяться цього дешевого пластика, цих усіх AI пестицидів і почнеться пошук справжнього смаку.З'явиться особливий попит на Органік мислення. На все, що може передавати людяність автора. На справжність. Мало хто зможе собі це дозволити.
Чи помічали ви, що коли слухаєте лекцію чи подкаст на швидкості 1.25 чи 1.5, то потім майже нічого в голові не залишається?Так, ми наче швидше отримуємо інформацію, але наскільки менше її беремо?Нещодавно я слухав цікаву лекцію, записував інсайти. Десь на половині, збільшив швидкість. І вже потім я звернув увагу на те, наскільки менше інсайтів я виловив у другій частині лекції. Слова чулися, але проходили повз, не залишалися. Наче щось всередині не встигає вимовити «о, ось це цікаво, ось це важливо».Не дарма ми еволюційно дійшли саме до такого природного темпу розмови, як ми розмовляємо. У нас сто відсотків є потенціал і здібність розмовляти набагато швидше, але вона не використовується.Нам потрібні паузи, простір між думками, мікро зависання, щоб матеріал зайшов в нас. Можемо помітити, що навіть у реальному житті, коли людина розмовляє занадто швидко, це починає нас напружувати, інформація не засвоюється, і хочеться, щоб це все скоріше закінчилося.На швидкості 1.25 наш розум одразу відчуває зміну тембру і швидкості як щось тривожне, не глибоке, не важливе. Поспіх у говорінні створює поверхневе слухання. Розум закривається, йому вже не комфортно занурюватися в сенс.Важливі речі люди у реальному житті на такому темпі не говорять. І не слухають.——————Що думаєте? Звертали на таке увагу?
У межах освітнього проєкту «Лекторіум Бойчука» відбудеться лекція Павла Вржеща «Знайти свою справжність».Поговоримо про те, звідки приходять по-справжньому класні ідеї, про радість, творчи муки, талант і ремесло.Подія відбудеться 28 вересня, о 15:00, за адресою м. Київ, вул. М. Бойчука, 32, КДАДПМД ім. М. БойчукаЛекція відбудеться в рамках підтримки Академії після російського ракетного удару у березні 2024, у результаті якого зруйновано один з корпусів. Повністю зруйновано спортивну залу, майстерню монументального й станкового живопису та конгрес-хол. «Лекторіум Бойчука» відбувається у форматі лекцій, творчих зустрічей та воркшопів з відомими дизайнерами, художниками, креативними людьми, з метою залучення ширшої авдиторії до Академії, аби швидше відбудувати корпуси і перезапустити учбовий процес. Будуть проводитися зустрічі з відомими діячами у сферах дизайну, типографії та летерингу, ілюстрації, мистецтва та креативу.Вхід вільний, але за умови обов'язкової реєстрації: https://bit.ly/4avuAZKЗадонатити (за бажанням) на відбудову КДАДПМД ім. М. Бойчука:https://linktr.ee/Boychuka
Боже, Паша! Я тільки вчора ходила і думала «треба написати Паші, треба викласти все, що я відчуваю», але ж це багато знаків і я відклала. Але тут сьогодні твій пост. І думаю «ну все, знак, немає куди відкладати»насправді найчесніший відгук на струс і на дивність я можу лишити тільки зараз, коли пройшло нормально так часу. Що я зрозуміла — це те, що ти даєш нешвидкі знання. Їх результат неможливо оцінити та побачити за тиждень чи за місяць (можливо, такий легкий і короткий ефект, який без практики точно зникне). Але вони фундаментальні, їм треба дати час побути в землі та прорости. І перші зсуви ти починаєш бачити за рік, а то і більше. Але які зсуви!На початку багато твоїх ідей викликали в мене супротив. Ну як це так ідеї самі приходять? Ну як це так ідея тебе кличе, це ж ти її зусиллям думки народжуєш!!! 😁 Ну як це так, щоб бути реалізованою треба просто бути Катьою? Ну якщо я сяду на диван і сидітиму я не буду вже тою Катьою 😄Але потім подумала: окей, що як, просто допустити це, бути відкритою. І тоді почався найдивовижніший шлях досліджень себе та світу, який триває і досі!!! 🥹Я почала робити дуже багато з того, що ти казав у своїх лекціях: приймати холодні ванни дисципліна тілавмазувалася за свої дитячі мрії та творчі бажанняпочала робити те, що хочеться, йти за тим, що мене тягне та кличе! тепер я відчуваю, як це 😄 відпустила те, що я маю реалізовуватися суто в сфері копірайтингу, бо мені цікава не лише вона і почала просто робити всяку всячину, яка радує мене і людей: знімати відео, щось озвучувати, робити прикольні бутерброди різних форм, писати сценарії різних відосічків, завела канал з класними копірайтами, і переїхала жити до води, до моря 🥹але найголовніше не це — я зараз щасливіша, ніж будь-коли! відчуваю дуже багато легкості, сміливості, приколу, радості життя!!! відчуваю себе собою, собою класнінькою!!! і левова частина цих перетворень — відбулися внаслідок твоїх навчань 🧡тому величезне, гіганчатне просто космічне дякую тобі!!! 🧡🧡🧡🧡🧡все, що ти робиш, це дуже органічно, дуже правильно, дуже так, як має бути. всі твої прояви — в них так багато мудрості і приколу. просто абажаюдуже щаслива долучитися до цих знань та практик і буду дякувати ще не раз. впевнена, ще багато яких твоїх думок з часом проростуть та подарують свої плоди.бажаю тобі натхнення продовжувати цей цікавий, дивовижний шлях 🌱Катерина Бухаріна.
Тепло вдячності.Мені важливо отримувати тепло і вдячність за те, що я роблю. І ніби є частина мене, яка не хоче в цьому зізнаватись, не хоче цього показувати. Ця частина вважає, що радіти своїм успіхам, а тим більш показувати їх – не скромно. Частина, яка каже: «Ми Вище Цього». Озброївшись «скромністю», МВЦ-частина насправді страждає від гордині. Мовляв, ми такі правильні, ми не заради похвали це все робимо.Але й заради похвали теж.Мені неймовірно приємно читати, що знання, якими я ділюся, мають ефект, що хтось став більш вільним і креативним, хтось прийняв і полюбив себе більше, почав краще спати і помічати неймовірну красу життя.Блін, ну це ж круто! Це дає мені знак, дає мені впевненість, що мій шлях корисний не лише мені, а й іншим.МВЦ впевнена, що все це потрібно ігнорувати, що це нібито покаже мою невпевненість і залежність від зовнішнього схвалення. Але, насправді, у мене ніколи не було й немає стовідсоткової впевненості. У кожному новому проєкті є багато хвилювань і сумнівів. Багато супротиву перед новим, перед тим, щоб проявлятись з ще більшою відкритістю.Улюблений прийом МВЦ — взяти як приклад когось із великих і сказати: «Ейнштейн не постив би сторіс із подяками. Далай Лама не збирає скріншотів з натхненними відгуками, Ромен Гарі не писав таких постів».Так, я боюся зазнатися, боюся стати залежним від похвал. Але без них я втрачаю силу. Думаю про те, що, якби я не отримував вдячності і не дізнавався про результати у людей, я б взагалі робив би те, що я роблю?Мені цікаво, де та межа між гординею і балансом того тепла, що ми віддаємо і приймаємо.Мій особистий потік дуже налаштований на віддачу, на випромінювання. Віддавати мені легше і зрозуміліше. Отримувати – ну, якось ніби й не треба, ніби незручно, ну, що тут такого…Вчуся проявлятися у прийнятті.Хочу вам усім сказати, що я дуже вдячний, коли ви ділитеся зі мною своєю вдячністю.У мене немає статусу зірки, немає тисяч повідомлень на день, тому я помічаю кожне і радію.Я люблю вас, ваші компліменти, ваші натхненні відгуки, поширення, відмітки. Діліться цим усім зі мною, мені по-справжньому тепло від цього.Тож пишіть, говоріть при зустрічі, відмічайте у сторіс, даруйте подарунки – я це все дуже люблю.❤️
TGLIST.COM.UA
