о. Петро Зуєв з ПЦУ: «З точки зору митрополита Онуфрія, Константинополь - це всесвітній центр православної "зради". Іншими словами, Церква, яка вже рухається шляхом апостасії, і де не "вповні присутня", а лише "жевріє" благодать.Цієї точки зору (Константинополь ="екуменісти", "масони" і "посіпаки розкольників"), притримується і панівна зараз в УПЦ партія почаївських "молитвенників й аскетів" (вітання автору терміна!).Тобто для цієї групи єпископату"повнота благодаті" і спілкування зКонстантинополем - це два різнихполюси церковного життя. Менш"консервативні" єпископи виховані у духовних школах РПЦ/УПЦ, де їм прищепили російську еклезіологічну ідею (всі Помісні Церкви цілковито рівні між собою, жодних виняткових канонічних прав у Константинополю немає). Профанарської партії (як це є навіть в Сербській Церкві) в УПЦ немає, бо там ніхто з єпископів угрецьких богословських школах невчився.... Висновок: єпископат УПЦ не піде на умови, запропоновані архієпископом Елпідофором, бо це суперечить їх еклезіологічним поглядам. Інтелектуальний лідер"проавтокефальної партії" в УПЦ архієпископ Сильвестр - автор низки наукових текстів, де еклезіологіяФанару піддається дуже жорсткій критиці. На Фанарі такі текстискладають в окрему теку...»
А це знову о. Сергій Прокопчук, коментуючи текст Ілони Соколовською, проїхався по Синоду УПЦ:Прочитайте цей текст авторки ютуб-каналу "Віче". Це крик душі, це голос людини, котра за останній рік провела таку кількість важливих розмов про українське православ'я, що діалогові комісії не проведуть стільки за 20 років.І обов'язково подивіться ефір. Тут все: релігія, як інструмент політики і геополітики, справжній смисл церковних канонів, суть Євангельської проповіді, місце УПЦ у світовому православ'ї, "третій шлях" виходу УПЦ з кризи....Мені найбільш до серця і розуму зайшла думка ієрарха, котру я перефразую простою мовою: "Або ми визнаємо духовний авторитет москви і кривавого п. Кіріла, або ми визнаємо авторитет п. Варфоломія. Один своїм "авторитетом" благословляє на вбивство, інший - на процвітання Церкви в Україні і її християнську місію.Для кожного важливим питанням є: "Ми з ким?" Нажаль, приходиться констатувати, що УПЦ нині канонічно з рпц і п. Кірілом, а з п. Варфоломієм ми не маємо навіть євхаристійного єднання. А наш м. Онуфрій на Літургії поминає кривавого і не поминає Вселенського ієрарха. Просте питання до нашого Предстоятеля, до Синоду, до нашого єпископату і багатьох священників і вірян: "Чому це так? І що треба зробити, щоб змінити ситуацію?"
АС пише:«Піклуючись про чуже дно, дивись не пробий своє...Коли ієрарх Церкви, наділений саном і відповідальністю, починає використовувати нейромережі для створення глумливих картинок із танцями на трунах — це і є те саме «моральне дно», про яке він пише.Чому це виглядає так відразливо:Подвійні стандарти: Він звинувачує Кураєва в цинізмі та «танці на кістках», але при цьому сам витрачає час на те, щоб візуалізувати цю гидоту. Якщо ти сумуєш за смерть диякона Павла, ти молишся. Якщо ти використовуєш смерть Павла, щоб замовити чи згенерувати «карикатуру» на ворога — ти використовуєш покійного як декорацію у своєму політичному шоу.Технологія на службі ненависті: Це лякає. Замість використання прогресу для творення, людина використовує ШІ, щоб матеріалізувати свою злість. Це перетворює офіційний ресурс єпархії на кшталт бульварного паблика.Естетика зла: Генерувати зображення «танців на трунах» - це сама по собі дія окультного, темного характеру. Це «анти-ікона».А також зверніть увагу на лексику: «глибока духовна катастрофа», «жахливий наклеп», «батько брехні», «ураган помсти».Це мова не співчуваючого архіпастиря, а обвинувача. Навіть говорячи про горе батька, Лука більше часу приділяє знищенню особи Кураєва. Дійсно, просто дно...»
Дружина священика з Володимир-Волинської єпархії ділиться своїм болем про домашнє насилля з боку чоловіка-священика УПЦ клірика даної єпархіїПоки що без імен. Не будуть зроблені відповідні висновки, то озвучимо імена благочинного і даного клірика."Доброго дня.Тема домашнього насилля в священницьких сім'ях дуже важлива. Хотілося б щоб на інтернет платформах її піднімали і обговорювали.Розкажу на своєму прикладі.Про знущання чоловіка я стала говорити коли у мене почалися серйозні проблеми зі здоров'ям. Спочатку думала що благочинний зможе вплинути якось на ситуацію. Та його позиція - це коли матушка має молитися і терпіти. Забіжу наперед моє безрезультатне спілкування з благочинним триває уже 1.5 року. До архиєрея звернулася весною 2025 року, коли я перестала мати доступ до своїх документів і документів дитячих. Вони всі у мого чоловіка. Що стосується архиєрея. На ім'я його була написана мною заява про домашнє насилля. Де описані подробиці мого теперішнього сімейного життя.Заява була зареєстрована в єпархіальному управлінні. І як я розумію, я повинна була отримати на неї відповідь. Прочекавши декілька тижнів і не отримавши ніякої реакції на свою заяву я стала писати архиєрею в особисті повідомленнях. На що я отримала єдину відповідь що він над цим працює. Я приїхала в єпархію щоб поспілкуватися з архієреєм, бо чекати вже не можна було. Архиєрей зі мною спілкувався дуже емоційно. Крик стояв на всю єпархію. Одним словом мені було сказано що що нічого робити він не збирається. Якщо потрібно то йти в міліцію і знімати там побої Я змушена була звернутися до правоохоронних органів, бо життя стало взагалі нестерпним. Був судЧоловік попереджений про наслідки. З дітьми зверталася по психологічну допомогу. Благочинний в курсі що чоловік виганяє мене з дому і що мені немає куди подітися з дітьми. У мене безліч питань на які я так і не отримала відповіді. Чи може священник, зробивши стільки зла, служити перед престолом Божим? Чому настільки байдуже церковне начальство до проблем простих матушок?Куди можна звернутися у таких випадках? Адже я не єдина в такій ситуації.Так, я розумію що правоохоронні органи і є для того, щоб звернутися у випадку, коли загрожує небезпека мені чи дітям. І я звертатимуся, тут питань нема. Цікавить питання саме з церковної точки зору."А тепер питання до архієрея. А от навіщо Ви там треба? От правда, якщо не можете зробити порядок в своїй єпархії. Чи може священик правити домом Божим коли не може правити своїм домом згідно ап. Павла? Чи може Ви забулися коли читали Священне Писання що забули дану прописну істину? Ах тааак! Вам просто плювати. Це ж якийсь простий піп, ніякий не куртізан прібліжонний к тєлу. Ну нічого, ми зробимо так щоб про це говорили і щоб Вам задавали питання. Синод не може, Ви не можете, Веселі попи можуть... бо не імпотенти. Що ж... Гра починається.ПРОСИМО МАКСИМАЛЬНИЙ РЕПОСТ !!!
Стомовно Олексія Чекаля.Першоджерелом є публічний допис у Facebook, опублікований Нестором Волею.У цьому дописі наведено перелік фактів:- участь Олексія Чекаля як дизайнера серії пересувних виставок;- організацію цих виставок «Домом русского зарубежья ім. О. Солженіцина» (Москва);- партнерство цієї інституції з фондом «Русский мир»;- перелік дат окремих показів, зокрема квітень 2022 року та 2025 рік.Формально перелік назв і дат не є вигаданим. Проблема полягає в іншому: у способі подачі, який формує у читача висновок про нібито свідому і тривалу співпрацю після 24 лютого 2022 року, без пояснення контексту створення проєкту.Ключовий момент, який системно ігнорується в подібних звинуваченнях, — логіка створення виставкових проєктів.Виставка, відкрита у квітні 2022 року, не могла бути:замовлена,спроєктована,підготовлена і виготовленапісля 24 лютого 2022 року.Дизайн виставкових рішень — це місяці роботи, а не тижні. Отже, концепція, дизайн і виробництво були запущені ще у 2021 році, тобто до повномасштабного вторгнення.Після 24 лютого багато міжнародних культурних проєктів опинилися в ситуації, коли вже готові експозиції фізично “догравали” заплановані гастролі, без нових контрактів і нових рішень. Плутати це з новою співпрацею — некоректно.Окремо варто зупинитися на скрінах, які подають 2025 рік як доказ «тривалої співпраці».Це є маніпуляцією.Йдеться не про нову виставку, а про повторний показ тієї самої пересувної експозиції, створеної значно раніше.Фактично:базовий дизайн був створений до повномасштабної війни;показ у квітні 2022 року у Феодорівському соборі в Санкт-Петербурзі — один із перших публічних показів готової виставки;подія, датована 2025 роком, — це повторне експонування тієї ж самої виставки, без нового дизайну, нової концепції чи нового замовлення.У випадку пересувних виставок дата показу ≠ дата створення. Подання повторного показу як «нового факту співпраці» створює хибне враження безперервної активної взаємодії, якої насправді не було.Нестор воля маніпулює фактами які сам і опублікував. Звинувачення шите.
Дарʼя Морозова про пункти обігріву в церквах УПЦ:«Оновлення щодо пунктів обігріву у храмах УПЦ в Києві. Пряма мова моєї родички, яка сьогодні намагалася зігрітися в одному з них (не казатиму, де саме, щоб ніхто не отримав прочухана):"Стосовно церкви. Заходила, пусто, нікого кругом. Нарешті знайшла якогось служника в короткій рясі і чернечій шапці, сказав, що нічого про це не чув, але порадив спуститись до жінки, що у підвалі продає свічки, бо вона все має знати.Сповзла обмерзлими гранітними сходами, в темряві знайшла ту жінку, вона підтвердила адресу і запевнила, що нічого такого немає, що вона б пригостила б мене чаєм, але чаю немає, бо нема світла, генератора не мають, топлять дровами і що про пункт з обігріву у них, то якасьпомилка.Пішла поруч біля Фори до офіційного пункту незламності, погрілася, набрала термос окропу,запропонували чай, каву, печиво, повно людей здітками, працюють компи - тобто життя!"Одним словом, список написали, але донести до чергових, що вони тепер працюють як пунктобігріву, не встигли (принаймні поки що).»
Увага, кияни, уточнена інформація про пункти обігріву у храмах УПЦ Києва: На сьогодні типові пункти обігріву діють при таких парафіях:1. Покровський жіночий монастир, Бехтерівський провулок, 152. Святителя Михаїла, митрополита Київського (Олександрівська лікарня), вул. Шовковична, 39/13. Хрестовоздвиженський храм (Подільський район), вул. Воздвиженська, 14. Покровський храм (Пріорка, Подільський район), вул. Мостицька, 25. Деміївський храм (Голосіївський район), Голосіївський проспект, 546. Макарівський храм (Шевченківський район), вул. Стара Поляна, 467. Покровський собор (Оболонський район), вул. Прирічна, 5 А8. Храм Косми і Даміана (Оболонський район), вул. Юрія Кондратюка, 8 А9. Храм Різдва Христового (Березняки, Дніпровський район), вул. Юрія Шумського, 3 Б10. Храм ікони Божої Матері «Скоропослушниця» (Дарницький район), вул. Бориса Гмирі, 1211. Храм преподобного Сергія (Солом’янський район), вул. Уманська, 1412. Храм святителя Спиридона (Святошинський район), проспект Леся Курбаса, 7 А13. Храм святителя Феодосія Чернігівського (Святошинський район), вул. Чорнобильська, 214. Храм Адріана і Наталії (Лісовий масив, Деснянський район), Лісовий проспект, 3215. Храм Всіх святих (Печерський район), Залізничне шосе, 3.У пунктах обігріву можна зігрітися, випити гарячого чаю, підзарядити мобільні телефони та інші гаджети.Пункти обігріву працюють щодня з 8.30 до 18.00.
Митрополит Халкидонський Еммануїл (Адамакис) вбачає корені заяви служби зовнішньої розвідки росії щодо Вселенського Патріарха у «духовній хворобі та еклезіологічному відхиленні».«Сам факт згадування Служби зовнішньої розвідки Росії зрештою є найбільш показовим “моментом істини” для Московського Патріархату, адже церковний фасад повністю зруйнувався. Це небезпечно легітимізує те, що синодальні рішення, святі канони та справжній церковний етос були відкинуті й замінені “службами” та світськими механізмами, тим самим демонструючи абсолютну секуляризацію та повне відчуження церковного мислення», — заявив він.За його словами, РПЦ таким чином перетворюється «на простий механізм пропаганди» і «перестає бути простором Святого Духа, а її богослов’я повністю витісняється геополітичною доцільністю».«Ми справді опинилися в новому середовищі й входимо в незвідані води — не стільки тому, що щось суттєво змінилося, скільки тому, що варварство має тенденцію ставати нормою в міжцерковних відносинах. Здається, ми стикаємося з усвідомленням того, що таке інституціоналізоване варварство і що насправді означає тотальна війна, оголошена Московським Патріархатом, навіть попри наше прагнення зберігати надію. Фанар відповідає мовчанням молитви і, коли потрібно, словом істини. Кожен має знати, що двері Вселенського Патріархату завжди були й залишаються відкритими для щирого діалогу».
В інтернеті з’явився новий жанр православної фальсифікації. Він подає себе як тверезий, пастирський, навіть дружній — як «альтернативу» тому, що зневажливо називає «Грецькою Церквою», етнічними греками або «фанарською тусовкою». Насправді він не є ані альтернативним, ані православним. Це ідеологічне відбілювання.Такі сайти, як UOJ, СПЖ, OrthodoxChristianity, а тепер і проєкти на кшталт Orthodox Ethos та St John of Shanghai, діють під оманливо благочестивими назвами — «Union of Orthodox Journalists» («Союз православних журналістів»), «Orthodox Christianity» («Православне християнство»), «Orthodox Ethos» («Православний етос») — так само, як RT називає себе «Russia Today» або Al Jazeera проголошує свою нейтральність. Брендинг тут навмисний. Обман - структурний.Це не православні новинні чи освітні ресурси. Це антиправославні агенції - не зрадницькі щодо держави, а щодо самого Православ’я.Це не риторика. Це розпізнавання патернів.Проблема не починається у 1721 році. Той рік лише зробив явним те, що вже метастазувало. Київську митрополичу кафедру було перенесено односторонньо й неканонічно:- 1299 — митрополит Максим переносить кафедру з Києва до Володимира- 1325 — митрополит Петро знову переносить її — з Володимира до МосквиЖодного разу Константинополь канонічно не передавав першості чи церковного центру Москві. Те, що відбулося, було терпимим під політичним тиском, але не затвердженим соборним порядком. Москва не отримала кафедру — вона її привласнила.Це і є первородний гріх Москви: еклезіологія, заснована на володінні, а не на сопричасті; на географії, а не на каноні; на силі, а не на порядку.Усе, що було далі, стало неминучим.Наприкінці XVI століття Вселенський Патріарх Єремія ІІ фактично перебував під домашнім арештом у Москві (1588–1589), доки не визнав піднесення Москви до патріаршого статусу. Це не був вільний соборний акт. Це було вибивання під примусом.Прецедент був встановлений чітко:Москва здобуває церковну легітимність не через соборне прийняття, а через примус.У 1686 році Константинополь видав умовний лист, яким дозволив Патріархові Московському висвячувати митрополита Київського — за чітко визначених умов:- Київ залишався канонічно підпорядкованим Константинополю- Вселенський Патріарх мав поминатися першим- домовленість була адміністративною, а не передачею юрисдикціїМосква порушила кожну з цих умов. Далі відбулося не прийняття, а анексія, супроводжувана історичним ревізіонізмом. Метод не змінився.У 1721 році Петро І скасував патріархат і замінив його Святійшим Правлячим Синодом, перетворивши Церкву на державний департамент. Коротке патріарше служіння святителя Тихона було не відновленням, а мучеництвом. У 1943 році НКВД Сталіна інсценувало «патріархат». Кожен московський патріарх відтоді інституційно походить саме з цього акту. Це не образа. Це генеалогія.UOJ, СПЖ, OrthoChristian та Orthodox Ethos функціонують як релігійні пропагандистські платформи:- заявляють про нейтральність, просуваючи одну еклезіологічну лінію- атакують Вселенський Патріархат як «політичний»- ставляться до Грецької Православної Архієпископії як до постійно підозрілої- виправдовують відкритий симбіоз держави і церкви в МосквіЇхні назви — брехня. Вони не дезорієнтовані. Вони інструментальні.Ця патологія найвиразніше проявляється серед осіб, пов’язаних з ROCOR, зокрема у постаті о. Джона Вайтфорда.Він повною мірою користується американською релігійною свободою, а потім використовує її для атак на легітимну канонічну владу — насамперед на Вселенський Патріархат і Грецьку Православну Архієпископію — водночас пропагуючи таку еклезіологію, яка не терпіла б жодного інакомислення в умовах реального московського режиму.Коли його стикають із джерелами, канонами чи історією, відповідь передбачувана:блокування замість відповіді.Це «момент Джейн Фонди» російського православ’я — користуватися свободами однієї системи, просуваючи логіку іншої.
Священник УПЦ у Комарові на Буковині перешкоджав похорону військового та назвав війну "політикою"Під час похорону загиблого військовослужбовця Віталія Мельника у селі Комарів, що на Буковині, священик УПЦ відмовився відкрити Царські двері, назвав війну "політикою" та перешкоджав проведенню прощального обряду.Про це повідомив священник ПЦУ Роман Грищук.За словами очевидців, учасники церемонії неодноразово просили священнослужителя УПЦ відкрити Царські двері та завісу, посилаючись на місцеву традицію, за якою під час прощання з воїнами-захисниками України вони мають бути відчинені. Однак священник відмовився виконати це прохання.Під час розмови він, зокрема, заявив: "це не герой, це покійник" та назвав війну "політикою". Такі слова пролунали у відповідь на наполягання присутніх, що загиблий є воїном, який загинув, захищаючи Україну. Також, за свідченнями учасників похорону, під час богослужіння священник дав вказівку паламареві слідкувати за тим, щоб люди в храмі не хрестилися.Новини - антифон.
