⚔️Битва за екзархат, або «Гра престолів» у рясахУкраїнське православ’я вже давно нагадує не церковну історію, а нескінченний серіал. Змінилися президенти, парламенти, покоління українців, почалася велика війна, а окремі церковні діячі продовжують жити так, ніби за вікном усе ще 2008 рік, а телефон із Москви ось-ось задзвонить.У 1992 році історія могла піти зовсім іншим шляхом. Але замість пошуку єдності отримали Харківський собор, взаємні анафеми, багаторічне протистояння та десятиліття боротьби за печатки, кафедри й вплив.Поки митрополит Володимир (Сабодан) намагався хоч якось утримати церковний корабель від остаточного зіткнення з айсбергом, багато хто був упевнений, що головне — не будувати українську Церкву, а терпляче чекати чергової вказівки з Москви.Потім настав 2014 рік.І тут реальність почала жорстоко бити по голові тих, хто роками переконував, що політика до Церкви не має жодного стосунку.У 2018 році Вселенський патріарх простягнув руку для вирішення багаторічного конфлікту.Можна було увійти в історію.А можна було залишитися чекати дозволу з Москви.Більшість тоді обрала другий варіант.У 2019 році було надано Томос.Здавалося б, після цього варто було серйозно задуматися над майбутнім.Але навіщо? Адже, як виявилося, можна ще кілька років робити вигляд, що нічого не сталося.Потім настало 24 лютого 2022 року.Здавалося б, після повномасштабного вторгнення Росії всі крапки над «і» мали бути розставлені.Але ні.Замість чесного й однозначного розриву суспільству запропонували Собор у Феофанії, який багато хто сприйняв як ребрендинг без зміни власника. Табличку ніби поміняли, а склад ради директорів залишився майже той самий.І ось тепер починається новий сезон.Назва — «Битва за екзархат».За різними оцінками й інформацією, у церковних кулуарах уже давно обговорюють найцікавіше питання: хто ж стане головним начальником, якщо колись доведеться будувати нову конструкцію для УПЦ,що МП.І тут починається справжній кастинг на екзарха:Антоній, той що перший.Лука, що «златоуст» Запорізький Феодосій, доповідач в ООН про «гоніння та утиски»Кожен ніби намагається голосніше за інших сказати: «Москва, зверни увагу саме на мене!»Таке враження, що конкурс проводиться не на екзарха, а на директора філії московського офісу.І, можливо, право вирішувати долю тих, хто ще вчора переконував усіх, що вони «давно незалежні та самостійні»Особливо кумедно виглядатимуть пояснення, якщо після багаторічних розповідей про «повну самостійність» раптом з’ясується, що комусь знову дуже хочеться отримати благословення саме з Москви.А що ж так звана проукраїнська частина УПЦ,що не МП.Для неї час романтики теж закінчується.Вічно сидіти на двох стільцях не вийде.Рано чи пізно доведеться відповісти на просте запитання: або остаточно будувати майбутнє Української Церкви, або залишатися в орбіті тих, від кого намагалися публічно дистанціюватися у Феофанії.Одним словом, запасайтеся попкорном.Бо найгарячіші серії цього серіалу, схоже, ще попереду.І головна інтрига вже давно не про канони.