🧠 Після інсульту пацієнт і реабілітаційна команда часто бачать відновлення по-різному. Нове дослідження з Journal of Rehabilitation Medicine показало: протягом першого року після інсульту самооцінка пацієнта і оцінка реабілітаційної команди суттєво відрізняються, особливо на ранніх етапах. Через 1 місяць після виписки пацієнти зазвичай оцінювали своє функціонування краще, ніж команда, насамперед у когнітивних сферах — увага, пам’ять, навчання новим завданням, розв’язання проблем. До 12 місяців ця розбіжність зменшувалась, а в частині сфер пацієнти вже оцінювали себе навіть гірше, ніж команда. У дослідження включили 118 пацієнтів після ішемічного або геморагічного інсульту, яких спостерігали впродовж року. Функціонування оцінювали тричі: через 1 місяць після виписки, через 6 місяців і через 12 місяців після інсульту, використовуючи ICF core set, а якість життя — за EQ-5D. Що побачили авториНа старті пацієнти повідомляли про менші обмеження, ніж бачила команда. Найбільша різниця була саме в когнітивних і емоційних доменах. Наприклад, через 1 місяць після виписки пацієнти оцінювали краще: • концентрацію, • навчання новим завданням, • пам’ять, • розв’язання проблем, • тривогу й депресію, • а також низку навичок самообслуговування, як-от миття, одягання, ходьбу та підйом сходами. Через 6 місяців розбіжності частково зменшилися, але ще зберігалися. При цьому пацієнти вже почали оцінювати деякі функції гірше, ніж команда, зокрема сечовипускання, дефекацію і тонку моторику кисті. Через 12 місяців загальна незгода між самооцінкою і командною оцінкою стала меншою, але повністю не зникла. Пацієнти все ще краще оцінювали власну депресію і здатність митися, але гірше — слухання, функції тазових органів і тонку моторику руки. Найважливіший висновокКоманда бачила об’єктивне покращення в багатьох сферах: мобільність, самообслуговування, тонка моторика, пам’ять, концентрація, навчання новим завданням. Пацієнти ж значно більше відзначали прогрес у: • роботі, • побутових справах, • участі в житті громади, • підйомі та перенесенні предметів, • пам’яті. Тобто команда частіше фіксує рухові, ADL і когнітивні зміни, а пацієнт — те, що повертає його в реальне життя.Найсильнішими предикторами кращої якості життя через 12 місяців були: • здатність митися самостійно, • менша вираженість депресії. Це дуже практичний висновок, адже не тільки ходьба, сила чи спастичність визначають результат. Іноді миття і настрій говорять про реабілітаційний успіх більше, ніж красивий бал у тесті.Це дослідження ще раз нагадує:не можна покладатися лише на самооцінку пацієнта — особливо рано після інсульту, коли можливі знижена усвідомленість дефіциту, механізми психологічного захисту і нереалістичне бачення власних можливостей. Але так само не можна покладатися лише на командну оцінку, бо пацієнт краще бачить, як його стан впливає на участь у реальному житті.Саме тому поєднання: • об’єктивної командної оцінки, • пацієнт-орієнтованих результатів, • ICF-підходу, • оцінки настрою і якості життявиглядає значно розумнішим, ніж віра лише в одну “правильну” шкалу. ОбмеженняДослідження було одноцентровим, ретроспективним і включало пацієнтів із відносно добрим реабілітаційним потенціалом, тому узагальнювати результати на всіх пацієнтів після інсульту треба обережно. Автори самі це визнають. ВисновокПісля інсульту пацієнт і команда можуть дивитися на одне й те саме відновлення дуже по-різному.На початку пацієнт часто переоцінює свої можливості. Згодом — іноді вже недооцінює, тому хороша реабілітація — це система, де суб’єктивний досвід і об’єктивна оцінка працюють разом.Джерело:https://medicaljournalssweden.se/jrm/article/view/42856/52780@usprm_official#УТФРМ #USPRM #RehabHubUA #RehabTeamUA #PRMinUkraine