27-28 червня у Львові в Музеї народної архітектури та побуту (тому, що Шевченківський Гай) буде ярмарок на Івана. З'їдуться майстрині і майстри з цілої України з усяким крамом, ремісники будуть навчати своїх таємниць на майстер-класах, люди слова і науки на лекторії розповідатимуть різні цікаві речі про українські традиції, співаки співатимуть, а музики гратимуть до танцю.Ми теж будемо на цьому щорічному дійстві. У неділю з 14 до 15 години шукайте в Гаю спеціальну хатинку з казковим вказівником. Там вас чекатиме Остап Українець, йому можна буде сказати добре слово і замовити казку. І він її розкаже персонально вам чи вашій компанії. Казкова пропозиція!А о 15:30 на лекторії Остап і Катерина розкажуть про покутські забобони, вірування і магічні практики, і не лише. Адже Купала – це таки магічний час ☀️Вартість квитків на ярмарок:250 грн – повний150 грн – пільговий (пільгові категорії: діти шкільного віку, студенти, пенсіонери)Безкоштовний вхід для: чинних військовослужбовців, ветеранів, вдів та дітей та загиблих військовослужбовців, людей з інвалідністю І-ІІ групПосилання на квитки: https://skansenlviv.event.net.ua/cart/event?id=11023До зустрічі на Івана в Гаю!
В Україні все далі зростає інтерес до культурної спадщини – і, відповідно, з'являється все більше питань щодо методів і способів роботи з нею. Що зберігати, що продовжувати експлуатувати за первинним призначенням, що і як реставрувати, ревіталізувати, популяризувати?До кожного об'єкта спадщини виникає окреме питання і окремий підхід, проте необхідно напрацьовувати загальну методику. Фахівці її мають і знають, проте це питання давно вийшло за межі фахового середовища, адже майже всі з нас є власниками артефактів культурної спадщини: одягу, побутових предметів, будівель, творів мистецтва, фольклорних творів.Провідні фахівці з різних царин у цій книжці діляться показовими прикладами та підходами до роботи з культурною спадщиною в усьому світі. Від архітектури та скульптури до таких абстрактних речей, як національна пам'ять та відповідальність перед спільнотами.Це чудове джерело натхнення та інформації для всіх нас, яке допоможе оприявнити і контекстуалізувати власні проблеми та виклики в цій сфері.Ми ще будемо розповідати про цю книжку детальніше, та наразі ділимося посиланням на передзамовлення, що триватиме до 22 червня. На сайті можна проглянути зміст, деяку інформацію про авторів та детальніший синопсис.Ми неймовірно вдячні Zagoriy Foundation за фінансову та інформаційну підтримку цього видання.Віримо, що воно стане помічним у наших спільних пошуках відповідей на безліч питань, що стосуються культурної спадщини!https://humanitarka.com/product/etyka-kulturnoyi-spadshchyny/
Книжковий Арсенал: як це було. Топи наших продажів — це "Культурна експансія", "Мова-меч. Як говорила радянська імперія" , "Чорний, білий, рожевий, хакі" , "Покуття" 1 том, "Українські митці про красне письменство". Одну збірку "Чорний, білий, рожевий, хакі" вкрали. Пишаємось! Розпродали останні примірники збірки Надії Глушкової "Всі ми були живими".Зрозуміли, що на Арсенал ходять люди, які вміють читати й особливо цінують поезію, тому наступного разу візьмемо більше збірок Павла Шикіна 😁 У неділю провели подію "Забуті скарби української етнографії" з Остапом Українцем, Богданом Стрільчиком і Катериною Дудкою. Говорили про етичні та практичні особливості роботи з культурною спадщиною, джерела для пошуку натхнення і зразків, а також основні джерела інформації про українську етнографію і культурну антропологію. Дякуємо всім, хто прийшов, було приємно бачити стільки людей. Розмову в текстовому вигляді можна буде почитати на медіа post impreza у викладі Софії Сіренко.Зрозуміли, що наші читачі і читачки просто найкращі, стільки підтримки і добрих слів. Дякуємо!
Нам часто хочеться сказати “дайте більшу половину”, але потім або хтось, або ми самі себе виправляємо на “більшу частину”, адже половини — це ж нібито дві однакові частини одного цілого. Або ж сказати “розріж на три половини” — і тоді так само дістаємо за невігластво, бо ж можна ділити лише на три (або більше) частини.Проте прагматика мови і математична логіка — це дуже різні речі, і в побутовому спілкуванні нас цікавить перша, а не друга. Якщо ми скажемо “я беру більшу половину” — у цьому реченні буде імпліковано, що річ була розділена надвоє. З “більшою частиною” не очевидно, чи це більша частина з трьох, шести, десяти чи сорока.Якщо ж нам хочеться сказати, що щось ділиться на більше, ніж дві половини, то ми матимемо на увазі, що ці частини будуть рівні. Пиріг можна поділити на 6 половин, а можна на 6 частин. Тільки з “половинами” буде точно зрозуміло, що вони між собою однакові, частини ж можуть бути довільного розміру і пропорцій.Саме це люди, вочевидь, мають на увазі, коли кажуть “більша і менша половини” або “поділи на три половини”. І немає сенсу це виправляти, адже такий вжиток насправді спрощує комунікацію.А ви належите до тих, хто так говорить, чи до тих, хто це виправляє?
Раніше ми розповідали про оптимізм данської мови у формуванні числівників:Данці рахують не як ціле+половина, а як пів наступного цілого.2.5 — Halv Tredje, “пів третього”, а не 2+0.550 — Halvtreds, скорочено від Halvtredsindstyve, “наполовину минувши третю двадцятку”, по-нашому 2.5 х 20В українській мові є таке саме явище.Ми всі знаємо слово “півтора”, але є ще “півтретя”, “півчверта”, “півп’ята”, і мова дає простір для подальшого аналогічного творення.Що таке півтора?Це “пів втора”, тобто “пів друга”. Від нього походить “півтораста”, тобто половина від другої сотні, тобто 150. За цим принципом існує “півтретя”, тобто 2.5. Ми звикли так рахувати час, але можна і все інше: "ми маємо або півтретя раза замного дітей таких, що ходять до школи, або для тих дітей півтретя раза замало шкіл" (Іван Франко), "нашильники коштували півтретя лева" (Лесь Мартович),... і “півтретяста”, тобто 250: "москалї півтретяста лїт тому прийшли на Україну" (Степан Рудницький).“Півчверта” або “півчварта” (3.5) також широко вживалося: "Ой виростеш, сину, за півчварта року" (Тарас Шевченко), "Сторгували ми по півчверта крейцара" (Іван Франко), "півчварта года сидів над Псалтирем" (Григорій Квітка-Основ'яненко).Відповідно, існує і “півчвертаста”, 350, і можемо далі розвивати цей словотвір, доки вистачить цифер і фантазії.Втім, лише у “півтора” / “півтори” зафіксована категорія роду, інші слова якось обходяться. Хоча можна і для них придумати, якщо сильно захотіти.Поділіться, чи вживаєте ви ці слова, або чи траплялись вони вам раніше!
Замислювалися, чому іноді муляє "крісло колісне"? Мова сама нам підказує, як працюють її структури, і деколи найлогічніший шлях — найпростіший."Крісло колісне" в українській мові заступило інвалідний візок/інвалідну коляску з очевидних причин, через сильні негативні конотації цих словосполучень. Причина, з якої "крісло колісне" так сильно муляє, в тому що ця фраза досі негативно конотована, хай ми переважно не розуміємо, чому.Українська мова не має прямо суворо фіксованого порядку слів, але і поєднання іменник+прикметник для нас не зовсім звичне. Нейтральним формулюванням буде поставити прикметник перед іменником, а отже треба розібрати, які не нейтральні відтінки значення має така фраза. Де прагматично вживається саме поєднання іменника з прикметником саме в такому порядку?1. Поезія. "Вітер червоний навіває зі сходу...", "Жупан оцей червоний, що у ньому во дні они..." та тисячі інших прикладів. Але оскільки поезія — це поле експериментів із тим, на що мова в принципі здатна, ця категорія нам некорисна. Будь-яке екзотичне мовне явище майже неминуче є в поезії, якщо ви достатньо посидючі.2. Інвентарні списки. Якщо у нас є багато однакових об'єктів із різними ключовими властивостями (ключ гайковий, ключ розвідний), ми будемо записувати ці об'єкти саме так, оскільки це відповідає базовим правилам категоризації. Зручність представлення інформації у списках безмежно цінніша за природність висловлювання, оскільки списки функціонують за цілковито іншими правилами, ніж природна мова. Тому Крісло колісне у вашому інвентарі буде перед Кріслом офісним, але тільки тому що вони обидва — крісла.3. Підкреслення суперлатива. Якщо просто найвищого ступеня порівняння вам недостатньо, в звертанні до людини прикметник може ставати позаду іменника у конструкції формату "Імениннику наш дорогий/найдорожчий". Ця ж конструкція може підкреслювати і фрустрацію, і взагалі що завгодно, на що здатен вищий/найвищий ступінь порівняння4. Образи і пейоративи. Відразу в кількох регістрах. Від субверсивних висловлювань форми "Він хлопець чесний, але бухає як чорт" і до прямих образ "турок небесний", "туман вісімнадцятий". Або "собака сутула", наприклад. Ми, видається, якимось периферійним мовним чуттям помічаємо, що, кажучи про крісло колісне, ані пишемо поезію, ані вносимо його в інвентар, ані порівнюємо з не-колісними кріслами (зауважте: для граматичної модифікації прикметник доводиться ставити в "нейтральну" позицію). Єдине поле, яке залишається — ті самі негативні конотації і образливі нотки в нібито сухій як тараня конструкції.То як тоді казати? Дуже просто: колісне крісло. А ви як кажете?
Казкова пропозиція до Миколая для великих і маленьких!Збірка фольклорних записів Оскара Кольберґа перенесе вас у чарівний світ Покуття 19 століття, де ви зустрінетеся з відьмами, опирами, літавицями, рахманами, вовкулаками, опришками, сумними цісарівнами і кмітливими парубками й дівчатами. Це збірка казок, але вона зовсім не дитяча! Потіште себе дорослих чудернацькими сюжетами, що віками витворювалися в народній уяві.А ось для дітей чудовим подарунком стане книжка Остапа Українця і Катерини Дудки “Діло діточе. Як наші предки були маленькими”. Це багато ілюстрована художня історія, в основу якої лягли численні етнографічні дослідження. Вона розповідає про те, як у п’яти регіонах України підростали і входили у доросле життя п’ятеро дітей, чим і як вони гралися, якою працею займалися, як закохувалися і одружувалися – або не одружувалися. Це прекрасний матеріал для спільного читання й обговорення з вашими дітьми, підходить також для вчителів і роботи з класами. Втім, нею зачитуються і самі дорослі!
Гляньте, яке залипальне відео мені підкинули - це друкується обкладинка «Алхімічного діарія» Зенона Броваря (насправді Остапа Українця, але ми нікому не скажемо 🤫). Якщо придивитися, побачите, що там друк на металізованому папері із золотим покриттям, красиве! Друкарня обіцяє віддати книжку з друку вже менш, ніж за місяць, а поки треба передзамовлять. Це книжка, стилізована під кулінарний записник XVII століття, авторства вигаданого кухара єпископа Зенона Броваря. Але це далеко не тільки про їжу: між "мирськими" кухарськими замітками ховаються глибші речі: філософія, богослів'я, фізика й етика, і навіть історія релігійних конфліктів, що підозріло нагадує сьогодення.В книжці все саме так, як могло бути в ті часи: від кольору сторінок, до ілюстрацій, мови, інгридієнтів та символів. Зокрема, стилізація під західноукраїнську мову XVII століття та навіть нумерація сторінок церковнослов'янською мовою. Таке міг придумати і втілити тільки Остап Українець )) Автобіографія, книга рецептів і теологічний трактат зливаються в єдиний палімпсест — один із яскравих прикладів барокового пошуку істини через гру символами.
У книжці є десятки справжніх рецептів, за якими можна спробувати готувати: є рецепт раґу ще, качки, душенини тощо. Тримайте один з них, ексклюзивно: Халва: Наготов макух, з якого олива стекла, чи теж сире насіня пропечи трохи на залізнім бритвані. Подвійне менше заготов питльованої муки. Так само на бритвані відкритім пропікай муку, вимішуючи, поки не стане як пражене молоко за фарбою. Насінє перетовчи в ступці на брашно, затим до муки домішай. На фунт меду дай унцію оливи, меду ж бери толико, як маєш насіня. Трохи пропік насіняну кашу з мукою, здойми з огню і злучи з медом і оливою. Вимішай пак на густоліпну кашу, в бавелняне полотенце зав’яжи і зостав у холоді під гнітом, як то сир ставлять. По дню маєш готову халву, до кави споживай здоров.
Складний, оригінальний і дуже прикольний проект, аналогів якому на українському ринку просто немає. І навіть не уявляю, хто б ще за таке взявся ) Передзамовляйте, щоб підтримати, і кайфанути від втілення. пост #направахреклами
В літературній мові двоїна практично занепала, проте збереглася багато де в розмовній. Наприклад: одне відро, дві відрі, три, чотири відра, п’ять (і далі) відер. Або: одне слово, дві слові, три, чотири слова, п’ять (і далі) слів. Форма іменника, яка твориться біля числівника "два" — це і є двоїна. А форма, яка твориться біля "три" і "чотири" — це наша морфологічна категорія, яка виконує функцію паукального числа, проте не є ним.Морфологічно ця різниця присутня, проте ми не дуже визнаємо її існування. Принаймні не пам'ятаємо, щоб шкільна програма на це звертала увагу. Чи це не так?У багатьох випадках ця форма або злилася з двоїною, або заступила її. Тому зараз ми говоримо: одне відро, два, три, чотири відра, п’ять (і більше) відер; одна рука, дві, три, чотири руки/руці, п’ять (і більше) рук.Чому так? Загадка ховається в історії. В давніших формах української мови "одинъ, дъва, триє, четыре" були прикметниками і функціонували як прикметники, тобто сполучалися й узгоджувалися з іменниками за родами і відмінками, а "один" навіть за числами:одинъ одьна одьни одьноодьного одьною одьнѣхъ одьногодъва брата,дъва сыны,дъвѣ женѣ,дъвѣ словесѣтриє брати,четыре сынове,три жены,три словесаА от числівники від "п’яти" були іменниками і, відповідно, узгоджувалися з іншими іменниками як іменники. Тому наше “паукальне число” — це радше цікавий збіг через особливості давньоукраїнської морфології, аніж справді окрема граматична категорія. Бо ж коли ми кажемо “двадцять три сороки” чи “п’ятдесят чотири ночі” — форма іменника зберігається від десятка до десятка.Крім цього, в нас є ще одна множина — неозначена. Зазвичай вона формально збігається з однією з інших форм множини, але може відрізнятися наголосом. Наприклад: одне серце, два, три, чотири се́рця, п’ять (і більше) серде́ць, мн. серця́; одна рука, дві, три, чотири руки́/руці́, п’ять (і більше) рук, мн. ру́ки.Отож, паукальне число — це те, що стоїть між двоїною і множиною і має позначати "кілька", три-чотири. Але ми вже з'ясували, що в українській воно трошки псевдо-паукальне число, бо не є повноцінною граматичною категорією. Отака от математична лінгвістика! Не губіться серед множинних множин!
В одному коментарі нас запитали, що ж таке "красне письменство". Зізнаємось, профдеформація засліпила, і ми забули, що це не настільки поширений термін, як могло здаватися. Виправляємось!Це український переклад французького терміна belles-lettres, який з’явився орієнтовно у 17 столітті на позначення категорії творів, які призначені для естетичної насолоди і в яких художність є основним критерієм.Термін винайшли як літературний відповідник явищу beaux arts — красні мистецтва. Або, як багато хто їх знає — образотворчі.Спершу він включав усі літературні твори, які цінували за естетичні якості та оригінальність стилю: художню прозу, поезію, п’єси і навіть критичні тексти. Belles-lettres чітко відділяли від інших видів письма за мистецьким критерієм.З часом термін значно звузився і тепер не охоплює й близько того об’єму творів, що колись. Нині ми знаємо його нащадка — белетристику, що позначає легке чтиво.Тому термін “красне письменство” виконує роль глобальну і вживається в тому оригінальному сенсі.Погодьтесь, це зручно і красиво. Вам знайоме було це поняття?Якщо хочете дізнатися більше про антологію "Українські митці про красне письменство від Середньовіччя до модернізму" і про те, які сумніви точили середньовічних скрипторів, як ренесансні поети вміло поєднували давньогрецьких богів і Богородицю, або чому Леся Українка плакала через Івана Франка — приходьте у Дім Франка на презентацію!Розповідатиме упорядниця Ольга Петренко-Цеунова, модеруватиме літературознавець і поет Назар Федорак, буде невимовно!29 травня, 18:00Львів, вул. Івана Франка, 150
TGLIST.COM.UA
