"Під сонцем" - теплий книжковий канал

​​"Відьмак. Вежа ластівки" Анджей СапковськийОцінка: ☀️☀️☀️⛅️🙋🏼‍♀️ Щось в мене починається вимальовуватися синдром шостої частини. Вже з другою серією поспіль (перша — про Страйка) стається так, що п'ята частина мені найкраща, а потім шоста якось губиться та просідає."Вежа ластівки" має більше сторінок, ніж попередні частини, а ось подій — набагато менше. Я навіть не розумію, про що я так довго читала (480 сторінок за 9 годин). Якщо перелічити події, то їх дуже мало, а ті, які є — одноманітні. Відьмака Ґеральда та чародійки Йенніфер взагалі було дивовижно мало, в фокусі була Цірі (може тому вона й зображена на обкладинці).З хорошого, протистояння Цірі з переслідувачами було дійсно захопливе, а фінальна сцена — максимально напружена та шикарна 🔥А так, вся книга — це нескінчені мандри, переміщення, сутички, бійки, знову переміщення, і так по колу. Навіть політичні інтриги були дуже невеличкого масштабу.Що неприємно здивувало, не було звичного мені гумору в діалогах. Я так люблю, як Ґеральд з приятелем Любистком перекидаються підколюваннями, але не в цій частині.Все ж таки перевага серій є в тому, що ти повертаєшся в знайомий всесвіт та до персонажів, за якими сумував. А це вже приємне читання.#відгук ✅🙋🏼‍♀️

​​"Непрохані поради для вбивць від Віри Вон" Джессі СутантоОцінка: ☀️☀️☀️🌤🙋🏼‍♀️ Складно ділитися враженнями, бо емоційне сприйняття не погоджується з раціональним.Читати дійсно легко та цікаво, історія викликає багато емоцій, від сміху до суму. Центром виступає далеко не вбивство, адже маємо харизматичну та яскраву головну героїню, яка тримає на собі всю увагу. Віра Вон дуже добре описана — і характер, і звички, і побут, і світогляд.Віра створює атмосферу неймовірного затишку, бо кожен та кожна заслуговують на її найкращий чай, смачну їжу та ... непрохану пораду.Це яловичина з чорним перцем, ти їж її більше, Джуліє, а то якась ти бліденька, сильна анемія, треба більше яловичини. А ти, Рікі, маєш такий вигляд, наче в тебе закреп, тож це я зготувала тобі — хек на парі з чорними грибами. [...] А ти ... ти дуже холодна, забагато енергії їнь. Треба їсти жаркіші страви, так буде більше енергії янь. На — це гостре тофу з часником, щоб зігрітися. Та й підозрювані всі як на підбір — з особистими викликами та секретами. Ще й як магнітом вони тягнуться до Віри. Але раціональне постійно вказує, що "та не буває такого, ніхто так би не сказав, а цей діалог нереалістичний, І ЩО ЦЕ ВЗАГАЛІ ЗА РОЗВ'ЯЗКА!"Те, що трапилося вбивство, виступає тлом з максимальним рівнем прозорості. Тому це радше щось затишне та пародійне, ніж класичний детектив.Але якщо піддатися харизмі та гумору цієї книги, з нею можна дуже добре провести 4-5 годин: перенестись в уявний Чайнатаун в Сан-Франциско та намагатися обігнати Віру Вон в її "розслідуванні".Мабуть, з усіх, кого він знає, саме Віра найбільше його дратує. Але він усе одно мимоволі бачить у ній почесну материнську фігуру. У її присутності йому чомусь здається, що все буде гаразд. Коли у тебе в житті є Віра, нічого поганого не станеться. #відгук ✅🙋🏼‍♀️

🙋🏼‍♀️ Цікаво, звідки в авторів взялася думка, що звичайні люди без спеціальної професії краще вміють розслідувати злочини, ніж поліція та інші профільні служби?Зараз дочитую детектив "Непрохані поради для вбивць від Віри Вон". Головна героїня — літня жіночка, яка тримає неприбуткову чайну. І коли в неї в чайній знаходять труп, вона вирішує, що вона краще впорається з розслідуванням, боЦе ж вона щодня п'є чай для покращення роботи мозку, а не вони. То як можна їх звинувачувати в тому, що вони не такі розумні, як вона? А потім почала пригадувати інших відомих персонажів-детективів: 🕵🏼‍♀️ Міс Марпл (детективи Агати Крісті) — мила літня пані, яка все життя уважно спостерігала за сусідами в маленькому селі. Її суперсила — це плітки та памʼять на людські типажі.🕵🏼‍♀️ Робін Еллакотт (серія про Страйка Роберта Ґалбрейта) — починала як тимчасова секретарка без досвіду в детективній роботі. Але емпатія, уважність до деталей і вміння слухати поступово роблять її не менш (а іноді й більш) ефективною, ніж колеги-професіонали.Таких історій настільки багато, що вони давно переросли в окремий піджанр — Amateur Sleuths (детективи-аматори).Чи любите ви такі історії? Який ваш улюблений персонаж-детектив? 🔍

​​Збірка "Суперсила Різдва" Оцінка: ☀️☀️☀️⛅️🙋🏼‍♀️ Поки сніги продовжують нам різдвяно-новорічний настрій, поспішаю з відгуком на тематичну збірку.З обкладинки може скластися враження, що попереду яскраві, затишні та святкові тексти. Але уважно читаючи анотацію, можна підкорегувати очікування: "Ця книга фіксує, як відзначають Різдво в різних куточках України".Тож в цій книзі маємо 16 есеїв від авторів та авторок різних професій: письменники, сценаристи, музиканти, історики, режисери, художники, психологи, актори. Автори — різного віку та з різних куточків країни, але кожен розповідає, що для них є Різдво, як його святкували в минулому, в дитинстві.Есеї доволі різного обсягу. Збіг або ні, що найбільше мені сподобався та запам'ятався найдовший есей від Вірляни Ткач — американської театральної режисерки українського походження. Було неймовірно цікаво слухати, як мистецькі групи під її керівництвом несли українську культуру (коляду зокрема) десятиліттями в США. Це було дійсно цінно та натхненно, і тільки через цю нову для мене інформацію варто було знайомитися з цією книгою.Також дуже сподобалася передмова від Богдани Неборак — я зовсім не очікувала, що зможу розчулитися на передмові до збірки, а не від самої збірки 😅Більшість інших есеїв трохи перегукувалися — родинні традиції, спогади, розмірковування на тему сенсу Різдва. Роздуми авторів спонукали і мене до рефлексії — чи було в моєму дитинстві Різдво, яке і коли. Або впізнавати теперішні традиції, з якими я познайомилися в останні роки на Гуцульщині.В якійсь момент тема деколонізації почала домінувати. Напевно, що користь в цьому є, але після прочитання інших книг на цю тему, в збірці "Суперсила Різдва" все одно очікуєш інших акцентів. Думаю, що ця книга більше сподобається поціновувачам нон-фікшену.Книгу слухала в прекрасній озвучці від АБУК, але в цьому є і недолік — цитат не буде 😅Планую запровадити традицію читати різдвяні збірки кожного року, адже традицій багато не буває!#відгук 🙋🏼‍♀️✅

​​"Три чоловіки для Вільми" Ґюдрун СкреттінґОцінка: ☀️☀️☀️☀️⛅️🙋🏼‍♀️ Емоційна та затишна, щемка та музична, а також дуже дотепна історія на зимово-святковий період.Головна героїня — самотня жінка Вільма, яка працює вчителькою гри на піаніно. Її дозвілля — це уникати ризиків для свого життя. — Насіння чіа, — повторила я. — Завжди думала, що банани мають заспокійливий ефект. Але тепер зрозуміла, що вони смертоносні. Радіоактивні. Кожен тисячний банан збільшує шанси померти.— Е-е-е... о'кей?— Це називається мікроморт, — киваю я. — Один на мільйон шансів померти. То як випити пів літра вина.Хлопчик поклав пальці на клавіші.— Мені чотирнадцять, — сказав він.— Але ж ти однаково не вічність житимеш, — відказала я. Думаю, що багатьох така персонажка може дратувати, але я, навпаки, їй дуже вірю, бо сама така)Дуже сподобалося, що оповідь ведеться від першої особи — так легко стежити за думками та відчуттями Вільми.І ось вона дізнається від судмедексперта та священника, що на борту літака помер її батько, про існування якого вона не знала. Вільма отримує від нього пачку листів і робить з ними собі адвент календар.У тому, що я погана донька, не було жодних сумнівів. Я не була чітко впевнена, чи взагалі коли-небудь була хорошою (а до цих листів я взагалі не знала, що була донькою). Та все ж це правда.А як вам мої темпи? Майже вражає: маючи батька всього лише пів години, я вже зуміла проігнорувати його останнє бажання.Чи, якщо правильніше, обидва. По-перше, я не послухала запис, як він просив. А по-друге, я прочитала два листи за один день. Гумор в цій історії дуже доречний, бо кінцевість життя згадується забагато для такої святкової атмосфери.Я глибоко вдихнула і подумала знову про свою пропащу душу. Що мені треба виходити в люди, аби мінімізувати ризик смерті. Окрім Вільми, в книзі зустрічається ще декілька дивакуватих, але харизматичних персонажів. Наприклад, той самий судмедексперт має синдром Туретта, тож він викрикує лайку в найнеочікуваніші моменти.І врешті, це дуже музична історія, що мені особливо відгукнулося 🎶Однак уміння виражати себе через музику незалежно від того, музикант ти чи комп'ютерний спеціаліст, позитивно впливає на нас, за словами психолога. Спів та гра на музичних інструментах не лише змушують різні частини мозку краще взаємодіяти одні з одними — вони також в змозі відновити баланс, втішити нас, заспокоїти. Тож це було стовідсоткове потрапляння в настрій та час. І хоч деякі збіги видалися надто нереальними, було приємно з цією книгою зустріти новий рік.#відгук ✅🙋🏼‍♀️

​​"Людина з клеймом" Роберта ҐалбрейтаОцінка: ☀️☀️☀️☀️🌤🙋🏼‍♀️ Чергові детективні пригоди Страйка та Робін, які вже восьму частину вирішують найскладніші та найзаплутаніші справи в Лондоні, але не можуть скласти два і два в побуті та особистому житті 😁Цього разу головна детективна лінія стосується знайденого тіла в сховищі крамниці срібла. Особу ідентифікувати важко, є декілька кандидатів, які зникли і підходять по параметрах, тож Страйк та Робін беруться скласти цей пазл на 2000 шматочків 956 сторінок 🧩У кожній частині простежується якась тематика, і ця частина не виняток — забагато деталей справ ведуть до масонів. Родзинкою стало те, що події відбувалися під час різдвяних свят, тож було дуже актуально читати саме зараз🎄— Їй нічого не сподобалося, — сказала Робін, коли вони обернулися і вирушили за нею. — Думаю, вона обирає різдвяні подарунки.— Господи, не нагадуй мені, — простогнав Страйк. — Як же я це, бляха, ненавиджу. Я б тисячу заплатив, щоб це зробили за мене. Мені персонажі вже настільки рідні, що мені, в принципі, не так важливе саме розслідування, як побачити, які випробування та успіхи чекають на героїв.Восьма частина не стала найулюбленішою (я не знаю, як можна перевершити сьому частину), бо було забагато повторів думок персонажів, і якось дуже прямолінійно автор давав роз'яснення їхніх рішень. Напевно тому, що вони не завжди логічні 😅Книга ще й закінчується таким гачком, що вже сильно чекаю наступну частину 🤩#відгук ✅🙋🏼‍♀️

"Забуття" Тані МалярчукОцінка: ☀️☀️☀️🌤🙋 Вітаю під сонцем! Поки Оля сидить на двох книжкових клубах поспіль (ой, не питайте!), приніс вам відгук.Книга була обрана після детального огляду полиць в пошуках чогось від українських авторів. Взагалі я намагаюсь чергувати книги, щоб кількість українське-зарубіжне була близька до 50/50. Зараз рахунок 14/22, програю.В романі дві лінії, розділені часом, і зв'язок цих ліній пояснюється буквально на перших сторінках:Наші життя один раз перетнулись у часі. Ми народились в один день, обоє - 17 квітня. Тільки він рівно на сто років раніше. Тож одна лінія, дуже особиста (можливо автобіографічна, хоча підтверджень я не знайшов) належить авторці - Тані Малярчук або її альтер его для цього роману.Про кого ж друга лінія?Всього три налитих чорною друкарською фарбою слова. Їх не можливо було не побачити. По спині війнуло моторошним холодком. Я перечитувала заголовок знову і знову, аж доки перестала будь-що відчувати. Знову і знову:УМЕР ВЯЧЕСЛАВ ЛИПИНСЬКИЙТоді я не знала, хто він і чому помер. Але для когось смерть цього чоловіка мала неабияке значення, якщо "Свобода" повідомляла про неї на першій шпальті, нехтуючи долею Аль Капоне і його нью-йоркського колеги Артура Шульца, якого теж на днях кинули до буцегарні. Якщо ви не любитель історії, то трагічна і титанічна постать В'ячеслава Липинського, який працював для здобуття Україною незалежності в 1920-х - вам не знайома. Шкода, але саме так було зі мною.Саме це і є основним лейтмотивом роману - забуття. Забуття прийшло до Липинського, хоча він обіймав посаду посла Української республіки в Австрії, вів одночасне листування з близько 400! діячами, фактично направляючи зусилля цілих класів в політичній боротьбі.Разом з тим, Таня Малярчук показує як болісно забуття приходить до неї ще за життя, це та ще трагедія.Можливо, людині просто необхідно один раз належно постраждати? Відмордуватися, щоб визначити розмір душі? XS, S, M, XL? Моя була якась безрозмірна. Відверто кажучи, лінія Липинського настільки яскрава, що поставлена на противагу друга авторська лінія виглядає невиразно. Хоча лінія Тані добра і я прочитав її з цікавістю, але до рівня розповіді про Липинського не дотягує, аж надто високою вийшла планка. Лінія Липинського - тверда п'ятірка.Що ще хочу сказати. Мені стало так шкода, що я так мало знаю про Липинського, що я вирішив прочитати його magnum opus - "Листи до братів-хліборобів", де він ділиться своїми поглядами на здобуття Україною незалежності у відродженні монархії. Хоча цим поглядам 100 років і не з усіма я можу погодитись, але вони виявились на диво актуальними.В підсумку "Забуття" - добротний роман, чудово написаний, і такий, що лишає натхнення пам'ятати і віднаходити нашу історію.Історія і рільництво мають, як він вважав, спільний предмет дослідження - коріння. Історія - це теоретична підготовка до практичного користування землею. Щоб розуміти землю, її властивості і характер, треба знати, хто по ній ходив і чого прагнув. #відгук ✅🙋

​​"Любий друг" Гі де МопассанаОцінка: ☀️☀️☀️☀️🌤🙋🏼‍♀️ Розтягувала насолоду від читання як могла, але врешті — книга прочитана, час вражень.Париж та молодий чоловік, який дуже хоче вибитися в люди та зайняти високе становище.— Немає фрака? Отаке! А це ж річ конечна. У Парижі, бачиш, краще ліжка не мати, ніж фрака. Може, хисту та навичок в нього не дуже багато, проте він це компенсує хитрістю та спритністю. Маніпуляторство захмарне, причому і до жінок, і до чоловіків.Тож Жорж Дюруа якраз той тип головного героя, коли читач дратується, але пильно слідкує та намагається вгадати його подальші махінації та їхні результати (і бажає, щоб він десь обламався).Цікаво, що прізвисько "Любий друг" прижилося в оточенні головного героя навіть серед поважних колег, бо обидва слова зовсім не висвітлюють його суть, а тільки маску для інших 🎭Посміялася з актуальності лікарняних на роботі, і нічого, що пройшло 140 років, в мене майже так само!— А, це ви, пане Дюруа? Начальник уже кілька разів про вас запитував. Знаєте, він не дозволяє слабувати два дні поспіль без медичного свідоцтва. Про паралелі та відмінності з "Містом" Підмогильного я би написала окремий допис, але я вловила й флешбек з "Мина Мазайло" Куліша, адже й у Франції зміною прізвища люди намагалися "вшляхетнитися".— Ось що, любий, я така сама жінка, як і всі, маю свої... слабості, примхи, люблю те, що блистить та дзвенить. Дуже б хотіла мати дворянське ім'я. Чи не можете ви з нагоди нашого шлюбу трохи... вшляхетнитися? [...] Так чинять усі, і ніхто з цього не сміється. Розбийте своє прізвище надвоє. "Дю Руа". Дуже добре. І закінчуючи частину про асоціації з іншими творами, навдивовижу пригадала "Правду" Террі Пратчетта, адже професія та сфера головного героя та багатьох персонажів — це газета "Французьке життя". Тому погоня за інтригами та політичними новинами виступали тлом для людських взаємин.Тож в мене від книги найпрекрасніші враження. Не вистачило якоїсь дрібки філософствування (як ось 3 сторінки розмови Дюруа з колегою-поетом про смерть, ще б парочку тем я б з задоволенням почитала) для максимальної оцінки та потрапляння в топ 5 за рік.#відгук ✅🙋🏼‍♀️