✅ СлавськоПро Буковель точно знають всі. Що ж поробиш, маркетологам треба відпрацьовувати свій хліб 👏⛷Але й на Львівщині також є гірськолижний курорт. Ще й набагато старіший, до речі. 👴🏻Туристичний бізнес у Славсько розпочали підприємці Ґредлі. Ну, ті, чий родинний маєток знаходиться у Сколе. Так от, вже у 1820-х роках тут з’явились перші гірськолижні витяги і трампліни на горах Погар та Ільза. Більш масштабний розвиток курорту почався трохи пізніше — у 1907 році. Завдяки увазі КЛТ (Карпатського лещетарського (лижне) товариства), а саме Роману Кордису та Зигмунту Клеменсевичу, які надихнувшись успіхом Закопане, відшукали в Українських Карпатах нелісисті гори в непопулярних серед мандрівників місцинах, але щоб недалеко від залізниці.🏘 Так у лютому 1911 року і виник перший двоповерховий будинок для туристів-лижників, адже до того всі їздили сюди в основному зі Львова і назад. 💥 Проте, вже 15 лютого 1915 року він був підпалений московитами для освітлення схилів на час битви при Славську під час Першої Світової Війни. Відновлення будівлі розпочалася аж у 1922 році. 🏡 У 1937 році в районі вокзалу з’явилася ще одна будівля для відпочинку, побільше. Але під час Другої Світової будинки були зруйновані. Після цього керувати тут почали «совєти». Вже класичного на каналі мого обурення тим, що у релігійних спорудах облаштовувались склади, а палаци плюндрувались, у цьому пості не буде, адже банально у Славському не було де втілити це варварство. Навпаки, у 1970-80-х роках було збудовано більше десяти витягів та організовано кілька дитячих гірськолижних шкіл. До кінця вісімдесятих років Славсько перетворився в основний гірськолижний центр совєтського союзу з великою кількістю різноманітних спортивних баз і готелів. 🇺🇦 Це стало непоганим фундаментом для розвитку курорту вже у Незалежній Україні. І не тільки на зимовий сезон, до речі. Бо край багатий на мальовничу природу, що й дозволяє додатково розвивати інфраструктуру. ⛰ Наприклад, гора Високий Верх (Захар Бекрут), чий крісельний підйомник вважається найдовшим в Україні, вітає гостей, як взимку, так і влітку, запрошуючи до себе. Так само на підйомнику ви можете впродовж усього року піднятися на гори Погар та Тростян. 🏕 Виключно для піших маршрутів тут призначені: Ільза, Менчил та Кремінь (Політехнік). Про різні ресторани, чани, SPA та прогулянки на конях навіть марно згадувати — цього, як і тут, повно всюди у Карпатах. Загалом, занудьгувати у Славсько складно 😎
✅ ГородокЗвідси до польського кордону близько 60 кілометрів. Тож і історично з сусідньою країною містечко дуууже тісно пов’язане 🇵🇱👴🏻 У літописах все якраз починається з відбиття польсько-угорського нападу на Галицько-Волинське князівство 1213 році. Городок тоді був доволі обороноздатний, адже тут контролювали експорт солі в Європу. Проте, згодом тогочасні військово-політичні події все ж відкинули Городок до поляків, за яких тут офіційно і з’явилось місто, завдяки отриманому у 1389 році Магдебурзькому праву. 🔝Торгівля і промисловість тут вийшли на ще вищий рівень, тож у місто охоче приїжджав на відпочинок та полювання і польський король Владислав Ягайло. Він тут і помер, до речі, у 1434 році, а у 1906 році місто на певний час було перейменоване на Городок Ягеллонський. 👎 У другій половині 17 сторіччя місто почало занепадати. В основному воно «посипалось» після навали турецько-татарських військ, хоча й до цього його декілька разів боляче атакували. ⚔️ Зокрема і війська Богдана Хмельницького, які були незгодні з пануванням Речі Посполитої на цих землях. З тих часів від міста залишились лише руїни оборонних валів та земляних укріплень Городоцького замку, які ви можете зустріти де-не-де у місцевому парку 18 сторіччя. 😞 Декілька битв було і під час Першої Світової Війни, а після короткого періоду ЗУНР, в роки Другої сюди вже прийшли «совєти». По традиції, закрили неймовірно красивий костел Воздвиження Чесного Хреста 18 сторіччя, в архітектурі якого поєднуються риси готики, бароко і модерну. Але, до речі, для сусіда по Площі Ринок — ратуші 1832 року спорудження, знайшлось використання за прямим призначенням 🙏
✅ Гніздичів ✨ Містечко-диво. І не лише через свою красу і унікальну будівлю, про яку розкажу пізніше. Все почалось з історії-легенди про те, як власниця сусіднього села, повертаючись через цю місцевість, побачила на одному з дубів образ Божої Матері. За переказами, перед образом зупинилися і впали на коліна і чотири коні, які везли панську карету, і вирушили в дорогу лише після того, як пані вийшла з карети і помолилася. Чутки про це диво ширились, і от звідси вже починається життя храму, який ми можемо побачити тут сьогодні. 🗓 У 1680 році Тереза Виговська збудувала дерев'яну капличку, куди з дозволу Львівського архієпископа Констанція Липського помістила ікону. 26 травня 1755 року образ за рішенням спеціальної церковної комісії було проголошено чудотворним. ✝️ Почалось паломництво і відповідно росли фінансові можливості для побудови кращого храму. 30 серпня 1894 року завершилось будівництво вже нового костелу. 15 серпня 1912 року відбулась коронація ікони Чудотворної ікони Матері Божої Кохавинської папськими золотими коронами. З 1931 року храмом опікувалися отці єзуїти. Вони якраз і встигли вивезти чудотворний образ до польського міста Глевіце напередодні «совєтської» окупації, де він знаходиться донині. 😩 За «совєтів» у костелі влаштували сховище льону, а згодом — інтернат для дітей з вадами розумової діяльності. ☺️ На щастя, варвари залишили ці землі і зараз тут діє монастир святого Ґерарда і навіть з Польщі повернули Чудотворну ікону Матері Божої Кохавинської. Копію, щоправда.
✅ Демня✝️ Ще один закинутий костел на Львівщині. Народився він у 1913 році у стилі неоготики із деякими неороманськими рисами і був названий Матері Божої Ченстоховської, після чого трохи добудовувався, але тішив прихожан недовго — в кінці 1914 року святиню було пошкоджено російськими військами, але хоча б не критично. 💥 Далі — Друга Світова Війна і совєцька окупація. ⛔️ Костел було закрито в 1945 році, у 1960-х тут облаштували колгоспний склад, а в 1984 році — шкільний гімнастичний зал. 🔜 У 1989 році відремонтовано дах костелу, а у 1990 ліквідовано гімнастичний зал. Проте, далі храм стоїть собі пусткою, але поки ще в прийнятному стані. ⛏️ Цікаво ще, що костел зводили з місцевого вапняку, що не є аж сильно популярним будівельним матеріалом. 🪦 З цього ж каменю місцеві майстри різьбили і надгробки на тутешньому некрополі, закладеного ще у 1834 році, який за своєю красою дуже схожий на Личаківський цвинтар у Львові. Зачасту туристи оминають цю локацію, а дарма. Адже пару годинок прогулянки в оточенні унікальних скульптур та, власне, костелу — викликає якесь навіть медитативне враження.
✅ ОброшинеА це село славиться своєю доволі унікальною пам’яткою. Можна сказати, що вона об’єднує релігію і світське життя на одному клаптику землі 🤝✝️ Саме тут у 1730 році збудовано палац львівських католицьких архієпископів для відпочинку вищих чинів церкви. Навколо палацу також було створено затишний парк, в частині якого вже набагато пізніше, у 1960-х створено невеличкий зоопарк. 😭 Свого часу сам палац сильно постраждав в роки Першої світової війни. російські солдати у 1915 році сплюндрували маєток, забравши звідси всі цінні речі. Пізніше палац перейшов до німців, які добили маєток. Після такого варварства будівля стояла без вікон і дверей, зі зруйнованими камінами і навіть підлогою. У 1920 архітектор Броніслав Віктор і реставратор Юзеф Пьотровський взялися все реставрувати, але не за старими згадками, а по-своєму. Фасади отримали модерністський декор, з боку парку зроблено балкон на спіральних стовпах, встановлено декоративні тумби на терасі зі сходами. 🗓 Пройшли роки, все знов пооблущувалось, пообпадало, ще й додало те, що за совєцької влади у палаці з’явився Науково-дослідний інститут землеробства і тваринництва західних областей України.
✅ СтоянівЦе черговий приклад, як випадковості — не випадкові. Просто проїжджаючи повз невеличке село, я натрапив на величний, і головне, доглянутий, костел. Як виявилось пізніше, Костел Найсвятішого Серця Ісуса. 🗓 Побудований він в 1901 році. Після совєцької окупації, храм використовувався, як склад. У 2000 році костел повернули римо-католицькій громаді, після чого почалась капітальна реставрація, от тому він і виглядає дуже свіжо. Саме ж село і до зведення своєї знакової споруди має давню історію. Першу згадку про Стоянів датують 1501 роком. Привілеєм короля Сигізмунда II Августа 1547 року Стоянову було надано магдебурзьке право. ⚔️ За часів Хмельниччини місто дуже потерпало не стільки від боїв, як від розміщення та переходів військ. Так було 1651 року, перед битвою під Берестечком. Це, звісно ж, не сприяло благополуччю тутешніх мешканців. 🚂 У 1910 році було прокладено залізницю. Під час першої світової війни її намагалися продовжити до Луцька, однак це зробили лише у міжвоєнний період.
✅ СколеМісце неохопного простору серед гір 🏔Найбільш активних туристів приваблюють прогулянки національним парком «Сколівські бескиди», де втрачається відчуття часу від безлічі річечок (окрім основної Опір), потічків, схилів та різноманітності флори та фауни на площі близько 25 гектарів 😮Але для любителів більш спокійного туризму раджу виконати програму мінімум: ✔️ пройтись до водоспаду Гуркало, який є частиною річки Велика річка. Його висота 5 метрів. Ця локація зовсім не обділена якостями цивілізації, тож ви зможете і сувеніри купити, і поїсти.✔️ побачити двоповерховий необароковий палац Гредлів, побудований у 1886 році. На той час ця родина була найбільшим власником Сколівських лісів — понад 30 тисяч гектарів, а також вмілими підприємцями, які розбудовували у місті інфраструктуру, серед якої до наших днів навіть залишились водогін та вузькоколійка. Проте, від балів і поважних гостей, на кшталт онука австрійського імператора Франца Йосифа І, тут залишилась тільки пам’ять у вигляді розкішного фасаду і трохи занедбаної території. Адже всередині будівлі за совєцьких часів розташовувався штаб НКВД, а з 1956 року палац перетворили на школу-інтернат✔️ пам’ятник Трембітарям ви й так побачите дорогою😎 Стела була встановлена ще у 1985 році на честь визволення міста Сколе від гітлерівців. Тому раніше над трембітарями була ще й скульптура радянського воїна. В 2016-му її замінили постаттю Архістратига Михаїла.
✅ БродиПодорожуючи Україною, зазвичай зустрічаються діючі християнські церкви та костели, а от серед синагог частіше якраз руїни або ж просто зачинені і законсервовані. Проте, навіть так вони виглядають дуже могутніми і цікавими ✡️ Єврейська громада на території нашої країни у давні часи і справді була велика, тож і на свої релігійні споруди грошей не жаліли. Прикладом є місто Броди, де знаходиться найбільша синагога у світі на момент її спорудження у 1742 році. Вишукана ліпнина, велика бібліотека всередині та Мала синагога і ритуальна лазня — все поєднувалося в унікальний комплекс. Значних руйнувань будівлі зазнали вже під час Другої світової війни. З 1960 року, по класиці «совка», синагога використовувалась, як складське приміщення 😩Також у місті є ще один не надто доглянутий туристичний об’єкт — замок-фортеця з палацом Потоцьких. Щоправда він і набагато старіший, зведений у 1630-х на замовлення родини Конецпольських (ті, що споруджували палац в Підгірцях). Це була потужна твердиня з п'ятьма бастіонами, до яких впритул підходили вали і кам'яні каземати. Із зовнішнього боку вал був обкладений камінням, а весь замок оточений ровом з водою 🌊Замок безліч разів піддавався атакам, в тому числі і Богдана Хмельницького, але встояв. Проте, на жаль, не пережив плин часу, численні пожежі, Другу Світову і часи «совєтів», адже тут знаходився ремонтний завод. Зараз про всю велич нагадують хіба що ряди казематів і вали 😢Проте, були тут і безтурботні часи. Коли у середині 18 сторіччя родина Потоцьких збудувала тут двоповерховий палац. Це місце стало епіцентром пишних балів та різноманітних урочистостей, Потоцькі зберігали тут свою бібліотеку 📚Під час воєн у 1915, 1920, 1939 роках палац неодноразово грабували та палили, а у 1939–1940 роках совєцька влада перетворила комплекс Бродівської фортеці в концентраційний табір для польських військовополонених. Після війни тут розмістили адміністрацію заводу автонавантажувачів і командування військової частини 😡Місто славиться ще одним охайним маєтком — палацом Тишкевичів, збудованим у 1912 році у стилі англійського неокласицизму. При парадному вході стоять тосканські колони, що тримають мансардовий балкон, оздоблений пілястрами та карнизом. Незважаючи на пережиті війни, на щастя, значних руйнувань не було, збереглися й сквер та водойма біля палацу 👍
✅ Сопіт Страшно уявити, але у Карпатських лісах могла з’явитися гігантська гребля 🤯«Совок» свого часу сильно познущався з України, не тільки винищуючи народ, а й напхавши свої «амбітні проекти» там, де це точно зовсім не до місця. На перший погляд, гребля і водосховище, яке утворюється завдяки ній, може здатися гарною ідеєю, адже ж і запас води є і електроенергія виробляється 🤔Проте, якщо згадати, яку все ж шкоду принесли такі ініціативи в процесі:⛔️ затоплення сіл з плодючими землями⛔️ відселення людей, які назавжди попрощались зі своїм домомта враховуючи наслідки для природи через втручання у русла річок, а також актуальні, на жаль, атаки з боку московитів на такі об’єкти інфраструктури, можна лише порадіти, що й у Львівський області так і не постав серед гір черговий бетонний монстр 👍💧Хоча, щодо річки Стрий у 80-х були такі плани. Як відомо, у 1986-у сталася трагедія на ЧАЕС, і з цього об’єкту, як і з інших «велетнів комунізму» гроші направили туди, але до цього були й природні перепони, які здорожчували будівництво. 😡 А планувалось знову ж таки затопити…села Рибник, Новий Кропивник, Довге та Перепростиня. Я знайшов інформацію, що цим людям тоді вже виділили житло у Бориславі, Стебнику, Львові та Східниці, але вони все ж лишались свого дому. Думаю, ви уявляєте, яке це було відчуття. Замість цього тут мало бути 200 млн кубометрів води і ГЕС потужністю 50 МВт ⚡️Від так званого «Карпатського моря» сьогодні залишились лише скелети водозабірної споруди, водовідвідних каналів з озером та залізобетонних конструкцій нижнього і верхнього переливу води на берегах річки, а також природа, яку так і не знищили.
✅ СтільськоЩо ж, як кажуть, щоб двічі не вставати, продовжимо тему Білих Хорватів, рухаючись до їхньої, як вважають деякі історики, столиці. Засноване поселення у 7 сторіччі, розквітло у 9-10-му, ставши столицею у 993 року. В цей час місто населяло близько 45 тисяч мешканців. До речі, навіть у «Повісті минулих літ» в числі інших східнослов'янських об'єднань згадується цей народ — «И живяху в мирі поляне и древляне, и северь, радимичи, вятичи и хорвате». Давнє Стільсько ще в роки Київської Русі мало потужну систему укріплень. Із західного боку столицю захищали стрімкі схили гір, зі сходу — земляний вал із дерев’яним частоколом і ровом за ним, а з півночі та півдня городища були глибокі яри. Довкола були поселення, про що свідчать знайдені під час розкопок десятки житлових, ремісничих будівель, виявлені рештки печей з каменю, глиняний посуд, елементи зброї, жіночі прикраси. Проте, згідно переказів місто все ж було зруйноване після довгої облоги (за деякими твердженнями поглинанням Київською Руссю), і остаточно занепала ця оселя слов’янського народу язичників вже у 14 сторіччі. Візантійські джерела сповіщають про існування містечка Стільська, яке вже належало до маєтків галицьких митрополитів. 📚 Взагалі історичних даних не так багато, а спиратися на легенди не дуже хочеться. Головне, що можна сказати, що історія на наших землях дуже різноманітна і мультикультурна, що на 100% підтверджується і знайденими тимчасовими стоянками племен і такими могутніми містами, на кшталт Стілького, де розбудовувалась інфраструктура на рівні з тогочасним Києвом, чим формувало підґрунтя для розвитку й сучасної України та нашої спадщини. Наразі тут знаходяться залишки одного з язичницьких храмів Білих Хорватів. Правда, на жаль, місцеві здебільшого облаштували в цих печерах собі комори 😒
