я йду вулицями міста з війною й питаю себе«чому тут так сильно чути колядників?» їхні голоси розливаються навіть тими підземками метро, які більше в місті війни не працюють. я йду вулицями міста з війною й питаю себе, чому тут майже ніде не карбують імена й числа всіх загиблих. я йду вулицями міста з війною й питаю себе, чому тривогу не бояться, а прохають затихнуть. я йду вулицями міста з війною й запитую в себе, чому в пакеті морква й нова шапка. чому на мені не бронежилет і не каска. я йду вулицями міста з війною й запитую в себе, куди ми всі тут ідемо? чи знають усі вони, що це місто з війною? чи знає місто, що воно — з війною? чи знаємо ми, що морква гниє, а шапка не буде довічно новою? чи знаємо ми, що лиш кількість турнікетів і куль щось значить? чи знаємо ми, що гном з юску, ісусу нічого не важить? чи знаємо ми, що з цією війною ми сам на сам? що памʼятаємо ми, крім нового року й різдва? чи самому ісусу важить ароматизована свічка в пакеті і ялинка на його уродини? і гном. чи важить щось гном? і чи важить ісусу наша війна загалом?@shakhtar_girlllll#юля_пилипенко