іноді думаю Господищо я можу про красудитинство у хрущовція і сервант разом підпираємо побілені стіни,коли мене ставлять у кутокз красивого там була липа під вікномі любов між моїми батькамилікарні з довгими сварливими чергамивсюди плитка, крижана, як руки медсестризапах маніпуляційноївічнозлюща тітка на флюорографіїшипить роздратовано:«Я сказала не дихати!»тремчу від холоду, притискаючи голі груди до екранурозпластана й бездиханна, як мертвий метелик за скломдитячі табори, схожі на казарми«кто шаґаєт дружно в ряд» на п‘ятнадцятому році незалежності?майже-не-піонерський наш загіня тону в продавленому до підлоги пружинному ліжку,наче в сірувато-слизькій каші з їдальні«доросла-я» сховалась у скляну снігову кульку з гарними декораціямиале тепер, коли бачу міста,що пливуть на золотих хмарах туризму,я думаю про Бахмуті краса міських веж здається мені лицемірною,як дрібний пінопластовий снігГосподи, мої очі зламалисяначе дивлюсь на світ крізь брудне вікно електрички Київ-Гречанинавіть липу під вікном хрущовки зрубалищо ж мені залишилосьБог вмикає дерев‘яну лампу в ошатній капличцішурхотить сторінками і показує мені:у тебе залишилась любовось, я казав тобілипу можуть зрубати,а любов ніколи не перестаєале ж, відповідаю, я вже й любити розучиласяя вже наче злюща тітка на флюорографії,яка забороняла всім дихати,і сама забула, які тоді Бог плачевід його сліз вікно електрички Київ-Гречанистає зовсім прозорим@buryanpoetry#хопта