Приходь.Будемо знову малюватипроменями траву на небі.Як тоді,того безіменного восьмого дня,коли третє сонце ще не зійшло,а перше вже ховалосяза край обрію.Хрущі заплітали нам коси і теревенили про щось своє хрущаче, хрускотливе, хрустке.Наші прозорі рукилише здавалися такими,а насправді були кольорумолочного киселю.Тоді тіла ще були легкими,а думки повітряними.І зелений в моїй головітакий слухняний.Так гарно лягав на твої сподівання.Хмари не виковзували з долонь –м'яко трималися шкіри.Приходь.У спалахи ранкової зірки,яка тривожить сонні очі,зашторені спокоєм невідомого. Літо уповні для теплого і ніжного.Для шурхоту слів і осоння поглядів.Час збирати насіння вітру івипускати з домівок останніх боягузів,що ще не навчилися літати –час топити страхи і згадувати,як це пірнати глибоко.Як тоді,того довгого польоту на дно,коли коріння виштовхувало нас нагору,а крони не приймали у свої гнізда.Коли ніч вважала насдикими і усіляко цуралася.Приходь.Бо двадцять п'ята годинавтомилася чекати наших рухів і не триватиме вічно.Бо промені вицвітають,а наші тіні коротшаютьнадто швидко, і, хто зна,чи наступного разузможемо дотягтися тінямидо зелених променіводне одного.Приходь. @snih_n_g#сніг_на_голову#тата_пі