Літні руді жінки вертають з базарумаківки з прозорим покульбабілим волоссям –світяться наче тонзуриякщо дивитись згори –але я їм цього не скажу.Довга, довга дорога додому.Як пережити це літо?з його гострими графітовими тінямиз його білими списами світлащо пробивають райдужкуяк тонкостінний келихнавіть через повіки –плюскочеться більтемним густим виномковток, ще ковток...Трояндовий дім розквітаєі колеться ламаними кутамивідвертого встояного сонця(айсберг сусіднього дому тане і тонекоричневі пенсіонери курять у синій тіні)крильця дитячих шкарпеток ковзають у промінні –собачки і сови, єноти і ведмежата,всякої тварі по парі.Не хочеш а усміхнешсявисокий ковчег –серпокрильці майже черкають крильмитакими чорними що аж сріблятьсятакими гострими аж кров із-під вій.Лети, шматяна лялькоплануй нижче – повз м’ячик абрикосищо закотився у двіртуди де шипшиновий кущвиблискує новорічними гірляндамипопроси у ягід аби швидше достигли –хай нарештівернеться осінь з базаруя нікому не розкажу проперші заморозки на її маківціобіцяюОлена Степаненко