МотанкаМатуся дала їй мотанку – червона спідниця, білий фартух. Тримай-но, дитино, міцно, як буде страшно. Падав вишневий цвіт, вона заплітала стрічки у коси,йшла цілуватися – губи як вишні, біла спідниця, очі долу, серце – тремтить. Все попереду: світле небо, гаряче сонце.Мотанка в пальцях – мамо, скоріш підкажи, як жити? Біла сукня чекає, щоки палають згодою. Та потім була війна, він йшов на війну.Обрала бути сестрою,стрічка і хрест на плечі. Вчитель казав – бути хірургом просто,біле – до білого,червоне клади до червоного. Огортай бинтами, слідкуй, щоб не міняли колір. Все. Він так жартував, щоб підбадьорити.Коли вона вийшла у поле,небо було таким білим,сонце палало шарлахово. Гримів небезпечний травень, падав від грому вишневий цвіт, всюди – бліді обличчя. Вона шукала його,стискала у пальцях мотанку,молилась матусі та Богу,серце палало шарлахово. Знайшла – блідий, як цвіт, занадто яскравий в грудях. Все буде просто – вона складалабіле із білим,червоне з червоним.Все буде добре – казала в кишені мотанка.Потім тягла на собі, щоб встигнути, допоки сонце червоне,допоки бинти не змінили колір. Встигла. ***@worldscrossroads#alldoroga