Що з економікою? | Чому головний «клієнт» в сфері культури 一 це перевіряючий орган, а не ...

🏛 Чому головний «клієнт» в сфері культури 一 це перевіряючий орган, а не люди?В Україні функціонує близько 32 тисяч державних і комунальних закладів культури — бібліотек, клубів, музеїв та мистецьких шкіл, значна частина яких успадкована ще від радянської системи. У нашому подкасті культурна менеджерка та ексзаступниця міністра культури Галина Григоренко пояснює, що ця велика мережа свого часу створювалася як інструмент пропаганди: наприклад, музичні школи працювали за принципом «великого сита», де з сотні дітей відбирали кілька талантів, якими і займались. Водночас сьогодні в Україні досі немає чіткого розуміння, яку саме роль мають виконувати ці установи і як їх слід фінансувати.Будівлі залишилися, але за роки незалежності ми не переосмислили їхню роль. Ключові проблеми:▪️ Гроші на утримання стін, а не на результат. Бюджет Мінкульту складає 10-12 млрд грн, ще 20-25 млрд грн місцеві бюджети виділяють на культуру. 80–85% — це заробітна плата. Немає бюджету на розвиток, тобто ми фінансуємо процес, а не результат.«Якщо ми говоримо про реформи, які відбулися в освіті, де гроші ходять за студентом, у медицині, де гроші ходять за пацієнтом, то в культурі цього переосмислення 一 а що ми як суспільство хочемо фінансувати: культурну послугу, створення культурного продукту 一 не відбулося», 一 зазначає Григоренко. ▪️ Інституції надміру зарегульовані і бояться інновацій. «У нас система здебільшого каральна, будь-яка креативність у способі витрачання бюджетних коштів реально загрожує покаранням, штрафами, доганами. Тому клієнтом будь-якої бюджетної установи в сфері культури є не громадянин України, а перевіряючий орган, який прийде і скаже, що ти тут неправильно зробив. Система налаштована, щоб не змінюватися, не робити нічого такого, за що ти можеш бути покараний», 一 розповідає Галина Григоренко. ▪️ Низькі зарплати та відтік кадрів. Середня зарплата в секторі культури, розваг і відпочинку становить близько 17 тис. грн — майже вдвічі менше за середню по економіці (близько 32 тис. грн). Працівники музеїв, бібліотек та інших культурних інституцій переходять в інші галузі з вищими доходами, навіть на некваліфіковані роботи. Залучити нових фахівців складно навіть за наявності бронювання. «Якщо ви поговорите з будь-яким дієвцем культури 一 комунального, державного чи приватного сектору, 一 оплата праці є зараз ключовим викликом, оскільки люди переходять просто в інші сфери. Працівники музеїв йдуть заробляти на касу в супермаркет, тому що треба виживати, треба годувати сім’ю та родину.Треба думати про те, як змінювати оплату праці: відходити від тарифних сіток, давати більше лібералізації, більше свободи визначати оплату, але водночас надавати інструменти для заробляння додаткових коштів. Якщо держава не може утримувати таку величезну мережу 一 і це теж болюче питання 一 чи потребуємо ми зараз як суспільство 32 тисячі закладі в, з яких 12 тисяч бібліотек, близько 15 тисяч клубів, близько 500 театрів, філармоній, близько 8 тисяч музеїв? Можливо, нам треба її переглянути, щось оптимізувати і дати більше свободи на місцях 一 зрештою, реформа децентралізації про це 一 щоб громада могла сама вирішити, що вона потребує: мистецької школи, музею, можливо, вони хочуть створити заповідник або відкрити театр», 一 підсумовує Галина Григоренко.   👉 Детальніше про економіку культури слухайте у нашому подкасті «Що з економікою?» за посиланням.🫐 «Що з економікою?» 一 канал Центру економічної стратегії | підписатися🟢 Ми в Instagram