Estadísticas de telegram channel - @the99eth

Конгрес США виніс на голосування законопроєкт про криміналізацію гендерно-афірмативної допомоги для підлітків🤬 Палата представників США розгляне законопроєкт Protect Children’s Innocence Act, який передбачає загальнонаціональну криміналізацію гендерно-афірмативної медичної допомоги для трансгендерних осіб до 18 років.❗️Документ пропонує карати лікар_ів за призначення, зокрема, гормональної терапії штрафами й ув’язненням до 10 років. Аналогічні санкції можуть застосовуватися до батьків або осіб, які допомагають отримати лікування за кордоном. 💊 Законопроєкт не забороняє подібні препарати для цисгендерних підлітків з інших медичних причин і дозволяє неконсенсуальні операції над інтерсекс-немовлятами. Авторка ініціативи — республіканка Марджорі Тейлор Ґрін.📍Медичні експерт(к)и й правозахисни_ці попереджають, що ухвалення закону може призвести до зростання ризику самогубств серед трансгендерної молоді. Провідні медичні організації США підтримують гендерно-афірмативну допомогу й називають подібні ініціативи наслідком дезінформації.

Запис хроніки втечі з аб’юзу, 14 грудня.Скріни мого фейсбучного поста - у коментарях, а “Кімната”, на яку я посилаюся, з книги Емми Доног’ю та її екранізації. Сьогодні хочеться сказати ще й про такий феномен: я чув кілька разів від підписни_ць, що забагато пишу про аб'юз і засмічую стрічку цією темою. І ще чув, мовляв, move on, ти циклишся на своєму минулому.Однак я відчуваю, що поки що не можу припинити. І чи треба? Чи настільки сильно я псую їхнє інформаційне поле, чи настільки дратую своїми текстами, що треба мені про це повідомити замість того, щоб мовчки відписатися?Ось бачите, я все ще виправдовуюсь і шукаю, у чому я винен у цій ситуації 🙂Знаєте, щось всередині мене постійно змушує виправдовуватися. І ще брехати людям у незручних ситуаціях. І не бути здатним пояснити близьким людям свої бажання та страхи, виражати кохання. І ще боятися дорослого життя, в якому я опинився дуже раптово, коли перевіз себе до Києва. Нормального такого життя з податками, плануванням і турботою про ментальне здоров'я. Зараз, у 2025 (у мої 40), я майже навчився всьому перерахованому вище, але все ще трохи лажаю.Цікаво, чи це тому, що я провів у Кімнаті третину життя, а там життя хоч і доросле фактично, але зовсім інше? Чи ми всі такі, якесь особливе покоління, особливий вік?Життя в Кімнаті, воно… нереальне. Незважаючи на те, що ти типу забезпечуєш двох людей, вигадуєш способи вижити між зарплатами, постійно на стрьомі через зміну божественних настроїв і вигадуєш по кілька додаткових планів на кожну ситуацію, ти все одно навіть не існуєш, не те що живеш. Ти ніби якась ілюзорна функція, і в твоєму житті немає ні початку, ні, що найжахливіше, кінця.Я згадав нещодавно це відчуття, тягуче і в'язке: ЦЕ НЕ ЗАКІНЧИТЬСЯ НІКОЛИ. Я житиму з цією людиною, у цій Кімнаті, всі відведені мені 80+ років, я робитиму одне й те саме щодня, я нескінченно підживлюватиму його ілюзії, бо інакше не можна. Мені не було страшно чи гірко від цієї думки, вона просто була нормою. Так завжди буде. Це моя доля, моє призначення.Напевно, я вважатиму свій активізм і творчість на тему аб’юзу вдалими, якщо я зможу передати вам це відчуття нескінченності, постійності, приреченості. Те, через яке не йдуть, не протестують, не б'ють у відповідь. Навіщо, якщо все одно нічого не зміниться?#НБС_abuse

Коли починаєш розуміти, що вже скоро ти підеш, позбавишся болота, стає ще складніше. Я, як бачите на скрінах, палився. Палився - і отримував або періоди "медового місяця", або важкі довгі розмови, в яких він то визнавав своє аб'юзерство і "щиро каявся", то знову переконував мене, що я сам в усьому винен.Спровокував, довів, зробив його таким.Лише у цьому пості розмов зафіксовано дві, а скільки їх було насправді... Він стежив, до яких фейсбук груп я заходжу і що пишу там, з ким спілкуюся, куди планую піти.Жодної книги, що мені порадили в коментарях до допису, я не прочитав. Не можна було читати таке під постійним контролем.Потім я переконував його, що нікуди не йду, що вірю в його каяття.Потім мені вдавалося урвати ще пару вільних хвилин і написати до цього щоденника ще один коментар.Потім…Поїхав я через місяць, 13 січня, встиг відсвяткувати з ним і подругою пишний Новий Рік, сходити на ковзанку і в караоке, зняти ще кілька фотосетів для його блогу. Уявляєте, який веселий місяць це був?#НБС_abuse

Як ми можемо знати, що людина, яка померла 200+ років тому, була трансгендерною або небінарною, якщо тоді таких слів не було?Так, це справді складно. І в більшості випадків дослідникам у будь-якому разі доведеться зробити дуже багато розшаркувань, що "ми нічого не можемо знати зі 100% вірогідністю".Проте іноді це як в тому мемі: я нікому нічого не скажу, але ознаки будуть.На днях одна блогерка, яка в основному займається (ну, принаймні, особисто мені цікава через це) вінтажною модою, запостила карусель з жінками-лікарками в історії. Очевидний феміністичний посил про нерівність, відсутність доступу до професії, досить невідомі для широкого глядача імена. Чудовий був би пост, якби не одно але: на першому ж слайді авторка згадала Джеймса Баррі.Джеймс Баррі, народжений жінкою, в 20 років обрав нове імʼя, вступив на медичний, служив у британській армії, і був, вочевидь, досить непоганим лікарем. Уперше в Британській Імперії успішно провів кесаревий розтин за сучасними технологіями, активно адвокував за всілякі гуманістичні штуки тощо. (Можете почитати в вікі, або отут якраз англійською стаття більш детальна про його біо саме з т.з. гендеру). І авторка посту це подавала так, що он-де: жінок у той час ні в медицину, ні в армію не пускали, тому [Деднейм] переодяглась в чоловічий одяг; на що тільки не доводилось іти жінкам, щоб реалізуватись у патріархальному світі.Ніхто не говорить, що жінкам колись було легко (зараз — теж ні). І ніхто не говорить, що кейсів "Мулан" в історії не існувало (якраз в тій англомовній статті наводиться приклад баришні, яка переодяглась в чоловіче, щоб поїхати в ботанічну експедицію, щоб далеко в гугл не ходить).Але конкретно Джеймс Баррі 1) жив як чоловік і в персональному житті, і більше ніколи не повертався ані до жіночої ідентичності, ані до старого імені;більше того, 2) дуже наполегливо просив, щоб його тіло не оглядали після смерті, взагалі, ніяк, і поховали його в тому, в чому він помер. (Як ви зрозуміли, його ослухались, і тепер ми тут).Якщо щось крякає як трансчоловік, все життя живе як трансчоловік, і не хоче, щоб його місгендерили і деднеймили після смерті як трансчоловік... напевно, це все ж таки трансчоловік, а не жінка, яка просто перевдягалась для того, щоб пробитись. Just saying.Очевидно, нам дуже складно щось однозначно стверджувати про людину, яка сама про себе свідчень дати не може. Це нормально (до певного моменту) мати різні трактування.Що ненормально, ака від чого мене первісно бомбануло щодо того поста — взагалі навіть не згадати про версію/можливість, що людина, при всьому вищеописаному, могла бути трансгендерною. Це демонструє величезну сліпу пляму і або небажання погуглити далі українсько вікі, або свідоме замовчування некомфортних тобі теорій. І те, і те вже не ок. Можливість того, що оцей конкретний тіп був трансом, а не жінкою, не забирає нічого у фемінізму. Це не применшує тейку про те, що в усі часи жінкам жилось хуєвато, не було доступу до освіти і більшості професій, та і зараз рівні права дуже умовні. Я впевнений, для того посту можна було б набрали цілу пачку охуєнних жінок, щодо яких нема ніяких суперечок. А от однозначне намагання причесати всіх під цис гребінку — забирає можливість можливість сконнектитись зі своїм минулим у групи, у якої цієї можливості і так критично мало. Не забувайте, що the world is so much stranger than that. It's so much darker. And so much madder. And so much better.(Хотів залінкувати пост про свого улюбленого проблематік фейва трансчоловіка лікаря з 20 століття, але по пошуку тг зʼясувалось, що рілз/тікток я зняв і з того часу всюди зніс, а нормальний пост так і не написав... Можливо, колись виправлюсь).#із_пісні_квір_не_викинеш

Дивно, що я ніколи ще не згадував тут про аб’юз позбавленням сну. Цей підвид чи то психологічного, чи то фізичного насильства точно з’явиться у моїх розповідях про втечу зі стосунків. Я вже трошки натякав у одному з постів, що Локі використовував нескінченні нічні розмови як спосіб мене зламати. Тепер розповім детальніше про це досить розповсюджене явище. Мені нагадала про нього подруга, скинувши тематичний тред на 100 коментарів. Звісно, як завжди в темі аб’юзу, частина відповідей там - тупі жарти, але достатньо і реальних свідчень. Аб’юзер_ки застосовують обмеження сну як спосіб доведення жертви до стану зміненої свідомості, щоб її легше було контролювати. Наприклад, токсичні батьки можуть будити дітей серед ночі як покарання, або ж вмикати голосно телевізор, грюкати дверима, ніби не помічаючи впливу. Партнер_ки починають серйозні розмови про стосунки ввечері, не даючи можливості відійти годинами, підіймають з ліжка заради раптового сексу чи йдуть на ніч гуляти без попередження і не відповідають на повідомлення і дзвінки. Якщо режими роботи і життя різні, аб’юзер_ки можуть змушувати жертв адаптуватися під свій режим, не беручи до уваги їхні потреби. Депривація сну і відсутність стабільного режиму нищать психіку дуже швидко. Коли людина по декілька діб не спить або ж спить дуже мало і неякісно, їй набагато легше навішати різноманітної маячні. Сон - це базове право людини, а позбавлення сну є частиною практик тортур. Згідно наукових досліджень, депривація сну призводить до пролонгованих порушень ментального і фізичного здоров’я. Я, наприклад, досі не можу (через 7 років після втечі) налагодити собі режим сну, до яких технік би не вдавався. Щоб повністю забезпечити нашу родину, я працював на нічних змінах в техпідтримці, а вдень йшов до офісу на другу роботу. Локі спав, коли йому було зручно, а я протягом місяців або навіть років отримував десь по три-чотири години сну на добу. А якщо я десь “пройобувався”, не було і цього, бо ті три-чотири години мені пояснювали, в чому саме моя провина і наскільки я огидний мішок лайна (с). В певний період депривація сну вкупі зі зловживанням енергетиками і кофеїновими таблетками довели мене до галюцинацій. Бачив тіньових людей, котів з людськими очима і довгим волоссям замість шерсті - вдома і по дорозі на другу роботу. Певно, це звучить як крінж, але чесно, нікому не побажаю такого досвіду. Одного разу я потрапив під машину, бо не сильно координував свої рухи по вулиці. На щастя, все обійшлося. В ті рідкісні дні, коли давали відпочити, мене час від часу зустрічав сонний параліч, звичний симптом порушень сну. З усіма наслідками довготривалого аб’юзу я буду до кінця життя розбиратися, і чим старше стаю, тим більше вони помітні. Особливо наслідки депривації сну. Так що якщо ви помічаєте подібні тенденції в своїх стосунках, робіть висновки. #НБС_abuse

Зараз буде історія про те, як трансфобні і гомофобні книжки незаслужено потрапляють до списку бестселерів New York Times, а потім їх гордо видає одне українське видавництво. Хто стежить за мною в Інстаграмі і Тіктоці, вже помітили, що я здебільшого перейшов на книжковий і письменницький контент. Тут поки що ні, але теж у планах - і тому поговоримо про цікавий кейс на перетині двох тем. Ви сто відсотків чули формулювання “бестселер New York Times” стосовно якоїсь популярної книги. У авторитетного американського медіа існує список бестселерів, куди книжки потрапляють згідно кількості проданих фізичних копій за певний період часу. Наприклад, уже декілька місяців у списку царює “Ртуть” Келлі Гарт - я не читав, але фанат_ки жанру кажуть, що цікаво. Ще довше одну з категорій очолює “Служниця” Фріди МакФадден. Ну, ви зрозуміли, це книжки, які дійсно читають максимально масово. І от іноді в ці списки залітають твори консервативних американських політиків і спікерів, наприклад, Бена Шапіро, Джордана Пітерсона, Чарлі Кірка (rest in piss), Дональда Трампа-молодшого. Таку літературу любить українське видавництво “Наш Формат” - як мінімум три “бестселери” Шапіро вийшли у них за останні роки. Чому ж я беру це магічне слово в лапки? А тому що твори Шапіро і багатьох інших з консервативної когорти (в тому числі обох Дональдів Трампів, батька і сина) позначені в списках символом кинжалу. Кинжал автор_ки списку ставлять біля тих книжок, які помічені у бестселерному шахрайстві, тобто досягненні цього статусу завдяки організованим масовим закупкам. Видавництво, представни_ки автора або сам автор (тут без фемінітиву, бо здебільшого таким займаються чоловіки) скуповують примірники тисячами, таким чином роблячи свій неоковирний твір бестселером. Книга з’являється в списку, її дійсно починають через це читати, бо ж цікаво, шо там таке - праворадикальна ідеологія розповсюджується в незрілі уми американського народу і команди видавництва “Наш Формат”. Профіт, як то кажуть. Ось тут на прикладі книги “Lions and Scavengers” Шапіро можна побачити, як цей кинжал виглядає. Одним з перших шахраїв, шо цікаво, був ще у доінтернетні часи Рон Габбард, творець Церкви саєнтології. Священні тексти культу - це науково-фантастичні романи Габбарда, які сиділи на вершині списку роками саме завдяки масовим покупкам від пастви. Віруючі були зобов'язані обнести всі найближчі книгарні, інакше іншопланетяни в рай не заберуть (чи яка там у них велика божествена обіцянка, я не в курсі). Детальніше про кинжали і кейс Габбарда - у відео (автоматичні українські субтитри цілком адекватні, я перевірив). Не вірте всьому, що пишуть на обкладинках. Особливо, якщо директор видавництва - гомофоб, трансфоб, расист і сексист. #НБС_книжки

Людину бʼють, принижують або залякують, бо певні, що мають «право». Сила стає способом контролю, а біль – інструментом влади. Є загроза, але немає безпеки. Це фізичне насилля.Щоб розуміти його природу та вчасно розпізнавати, уважніше придивімося до того, як воно проявляється.Насильство ніколи не починається раптово – зазвичай воно проростає з дрібних проявів неповаги, які легко сплутати з емоційністю чи «важким характером». Проте будь-який тиск, що змушує людину почуватися у небезпеці, є сигналом, який не можна ігнорувати. Розуміння природи фізичного насильства – це перший крок до захисту себе та тих, хто поруч.Попри поширену думку, насильство – не лише удари, травми чи інші очевидні форми застосування сили. Українське законодавство у сфері протидії домашньому насильству підкреслює, що агресія може ховатися за маніпуляціями, приниженням, жартами, які завдають болю, постійним контролем, примусом і поведінкою, спрямованою на порушення цілісності та свободи людини. Однак фізичні прояви залишаються однією з найбільш небезпечних форм, адже вони безпосередньо впливають на здоров’я, життя та психологічний стан постраждалої особи.У науково-правовій площині фізичне насильство визначають як умисне застосування сили, що призводить або може призвести до тілесних ушкоджень, небезпечних для життя станів чи смерті. До нього належать не лише побої, удари чи штовхання, а й щипання, шмагання, кусання, мордування, незаконне позбавлення волі, залишення в небезпечному становищі, ненадання допомоги, коли вона життєво необхідна, а також умисне створення ситуацій, що загрожують безпеці. Закон України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» підкреслює: навіть одиничний акт такої поведінки може кваліфікуватися як правопорушення, а в окремих випадках – як злочин відповідно до Кримінального кодексу.Ознаки пережитого фізичного насильства не завжди очевидні. Людина може приховувати синці, порізи, набряки, називаючи їх «незграбністю» або випадковими подіями. Часто вона обирає одяг із довгими рукавами незалежно від погоди, носить сонцезахисні окуляри у приміщеннях, має втомлений, виснажений вигляд або різко реагує на дотики та гучні звуки. Психологічний стан погіршується разом із фізичним: з’являється тривога, розгубленість, емоційна спустошеність. Це природні реакції на ситуацію хронічної небезпеки.Важливо пам’ятати: будь-яке насильство, навіть таке, що не залишає слідів на тілі, є порушенням прав людини та може спричинити глибоку психологічну травму. Тілесні ушкодження загоюються, а пережите страхом, приниженням і безпорадністю здатне довго впливати на психіку, самооцінку та здатність довіряти іншим. Держава визнає це і створює механізми захисту: від термінових заборонних приписів до адміністративної та кримінальної відповідальності за дії кривдника.ㅤЯкщо ви або хтось поруч опинилися у небезпечній ситуації, важливо не залишатися наодинці зі страхом. В Україні працює цілодобова, анонімна та безкоштовна Гаряча лінія 1547, де можна отримати консультацію, психологічну підтримку та інформацію про доступні шляхи захисту. Можливість жити без насильства є базовим правом кожної людини, і почати шлях до безпеки ніколи не пізно. Мовчання лише продовжує страждання, тоді як звернення по допомогу – це крок до життя, у якому є місце для поваги, свободи й гідності.Ми прагнемо безпеки вдома, а ЗСУ виборюють її для всієї країни. Бо справжня сила — це не здатність вдарити, а воля захистити. Підтримати збройні сили ви можете донатом на наш збір, який також дає вам можливість взяти участь у розіграші мерчу.Дякуємо!

Я за те, щоб у акції “16 днів проти насильства” згадували і трансгендерних людей. Ми з різних боків маємо досвід гендерно зумовленого насильства - і як жінки або люди з жіночим досвідом, і як ті, чий гендер не вписується в стандартне сприйняття. Знайти серед транс людей тих, хто не переживали ГЗН, набагато складніше, ніж серед цис жінок. Деякі уникають цього, живучи в глибокій шафі, але це вже насильство над собою і власною внутрішньою правдою. У біоповедінковому дослідженні трансгендерних і небінарних людей в Україні за 2024 рік є окремий розділ про пережите насильство. Більше 10% респондент_ок хоча б раз були жертвами фізичного насильства, більше 5% - сексуального. З цих випадків найбільше страждають трансгендерні жінки (15%) і небінарні люди молодші 25 років (16,1%). Так, дослідження не позиціонується як ідеально репрезентативне, але з мого досить великого кола транс знайомих майже кож_на має за плечима такий досвід. За тегом #НБС_abuse я багато розповідаю про свій, а також ділюся даними і помічним контентом про ГЗН через призму квірності. Насильство в квір парах або ж до квір людей - досі найбільш невидиме явище у цьому контексті. Десь уже писав, що вперше хтось, окрім мене, заговорив про це в Україні у 2024 році, тоді як я з 2019 на свободі і репрезентую queer survivors. Буду щасливий, якщо після мого відходу з ЛГБТІК+ активізму ця тема залишиться на слуху, і трансгендерні, гомосексуальні, бісексуальні, асексуальні постраждалі від домашнього і гендерно зумовленого насильства матимуть голос. ✨Я з вами, у будь-якому разі, назавжди. У вас все вийде. Ваша свобода і ваша правда - найцінніші.✨Поки що - пишіть питання з теми, якщо маєте, і пробіжіться по готових постах за тегом, там багато цікавого. #16днів

У 2024 році в Україні проведено другий раунд біоповедінкового дослідження серед трансґендерних та небінарних людей.Це дослідження стало важливим кроком для розуміння потреб і викликів транс*спільноти в умовах війни та відновлення країни. Вперше окремою підгрупою була включена спільнота небінарних людей - важливий крок для видимості й точнішого аналізу.Виконавцем став Центр соціальних експертиз ім. Юрія Саєнка, ДП Інституту соціології НАН України. ГО "Когорта" також активно долучилась до проведення дослідження, оскільки воно вкрай важливе для розуміння потреб, викликів, які стоять перед спільнотою. 📍 Дослідження проводилося у п’яти містах із найбільшою концентрацією представни_ць спільноти: Київ, Львів, Одеса, Дніпро, Харків.👥 Загалом опитано 600 учасників та учасниць.За результатами підготовлено аналітичний звіт та презентаційні матеріали, які вже доступні онлайн.📄 Дослідження здійснено в рамках гранту Глобального фонду «Стійка відповідь на епідемії ВІЛ і ТБ в умовах війни та відновлення України».🔗 Звіт та матеріали дослідження доступні тут:https://phc.org.ua/naukova-diyalnist/doslidzhennya/integrovani-biopovedinkovi-doslidzhennya/biopovedinkove-doslidzhennya-sered-transgendernikh-ta-nebinarnikh-lyudey-2024#центр_громадського_здоровя #когорта #дослідження #біоповедінковедослідження

Здається, я не бачив цю книжку в списках української квір літератури жодного разу - і щиро цьому здивований. Тут же така жирна драматична сапфічна лінія! Хоч і не центральна (бо любов у антиутопії рідко буває головною темою), але все одно, моє сердечко рвалося. Я почав знайомитися з творчістю Олени Кузьміної з її другої книжки, “Морок над містом”. Тоді фанатом не став, але потім познайомився ближче вже з авторкою особисто, і тепер постійно відвідую її письменницькі лекції і події від “Своя полиця”. І от цього місяця згадав, що маю “Проєкт “Лабіринт”на полиці, відкрив і втонув. По-перше, головна героїня пані Сорок Третя знову надзвичайно relatable. Така собі втомлена тривожна міленіалка, яка змушена виконувати неетичну роботу в тоталітарній державі, і паралельно жонглювати ще тисячею справ під час навколишньої і особистої кризи. Як ми всі останнім часом, правда ж? Другий (для мене, принаймні) по важливості персонаж, буремний підліток Тео, точно сподобається тим, хто молодші. Він яскравий, намагається бути сильнішим, ніж є насправді, і дуже реалістично поводить себе в жахливих ситуаціях Лабіринту (на відміну від героїчної молоді американського антиутопічного кіно).Спойлерити, що ж там у Лабіринті, я вам не буду, бо мене ця інтрига тримала всю книгу і не давала її відкласти. Скажу тільки, що у фантастичному світі Держави існує певний проєкт, куди щороку відправляють випадкових (або ні) людей з різних каст населення. Деякі з них повертаються і навіть вважаються переможцями, але це тільки робить образ Лабіринта більш значущим і моторошним для всієї країни. Стосунки пані Сорок Третьої з Лабіринтом складні, як і з її коханкою Клото, але в якийсь момент їй доведеться розплутати цей клубок одним махом. Читайте, бо це дійсно гарна соціальна фантастика, для мене на рівні класичних антиутопій минулого століття. А якщо ви пишете або ж загалом любите українську жанрову літературу, заходьте на канал Олени, там гарно. #НБС_книжки