Estadísticas de telegram channel - @the99eth

Кожний новий випуск шоу “Хтось когось любить” на Громадському.Радіо подобається мені більше за попередній. Ділюся з вами найсвіжішим, де про трансгендерність розповідають ендокринологиня Ілона Ханько і мій друг Ханні Ураган, батько великої родини, зоокіпер і ЛГБТІК+ активіст. Герой і героїня випуску говорять про наукові дослідження трансгендерності, формування статі і гендерної ідентичності в тілі і свідомості людини, юридичні питання транс переходу і квір шлюбів, виховання дітей вільними особистостями і ще багато цікавезних речей. Авторка проекту Ана Море тут прям пустилася берега в хорошому сенсі - відкрито насміхається з трансфобії і трансфобок (включно з Джоан Роулінг), ставить правильні питання, яких ми давно не чули, і розвалює міфи про транс ідентичність. Такого контенту українською я ще не бачив. Вийшло сміливо, яскраво і душевно, і в той же час науково і професійно. Якби я знімав великі відео на Ютуб, я б їх отак робив. Але у мене не було б офігенної техніки і світла, тому anyways вийшло краще 😁Покажіть це відео своїм родичам, накидайте лайків і коментарів, най Громадське Радіо робить так ще. #НБС_трансосвіта

Завтра починається Тиждень видимості трансгендерних людей, і загалом весь місяць присвячений цій темі. 20 листопада - День пам’яті транс людей, що загинули через трансфобію. На днях я запрошу вас на подію з більш позитивним вайбом, а поки що - про погане. В 2025 році організація Transgender Europe зафіксувала 281 вбивсто, вчинене на ґрунті трансфобії. Моніторинг проводиться по всьому світі, але, звісно ж, порахувати можна не всі випадки. Наприклад, немає даних з українських територій, що знаходяться під російською окупацією. З тих кейсів, що відомі, 14% жертв були активіст_ками. Цей показник ще ніколи не був таким високим. За останні два роки він виріс більше ніж удвічі. 90% жертв - транс жінки або трансфемінні люди. 88% жертв - люди кольору.34% жертв були секс працівни_цями. 14% жертв займалися активізмом і були лідер_ками ЛГБТІК+ руху в різних країнах. Тільки 5 випадків з Європи, а більшість постраждалих були житель_ками Латинської Америки. Всього з 2009 року було зафіксовано 5320 вбивств.У 2024 звіт Trans Murder Monitoring розповідав про 350 вбитих. Зменшення числа на жаль, не означає, що жити транс людям стало безпечніше. Навпаки, ми бачимо на власні очі, що про нас менше говорять - в тому числі у країнах, які раніше вважалися толерантними і приймаючими (на вас дивлюся, довбані США). Так що цілком можливо, що менше стало опублікованих даних, а не жертв. Є багато випадків, коли про трансгендерність загибло_ї не знають близькі, або ж свідомо приховують справжнє ім’я і займенники, і такі історії не потрапляють до статистики. Раптом якщо ви думали, що транс люди правлять світом чи мають якісь особливі привілеї (перед цис жінками, наприклад) - перечитайте ці звіти, в ідеалі - за декілька років. Подивитися дані детальніше можна на сайті проекту Trans Murder Monitoring. Там є інформація про методи моніторингу, партнерські організації, мапа кейсів і ще багато важливого. #НБС_трансосвіта

Давненько вже обіцяв розповісти вам про трансмаксинг (transmaxxing), і ось нарешті руки дійшли (світла нема, а інтернет є). На щастя, цей термін поки що вийшов з медійного поля, бо всі вже про Чарлі Кірка і його вбивцю забули. Але я певен, що в якийсь момент інцели або гройпери знову когось повбивають, тому несу вам матеріали. Трансмаксинг - це ідея, народжена в найглибших трясовинах відкритого інтернету - 4chan та інших іміджбордах/форумах. Слово створене за аналогією з looksmaxxing - популярним серед інцелів концептом доведення своєї зовнішності до ідеалу для переходу в категорію чадів (або “альфа-самців”) і зваблення жінок. Ідеали там досить дивні, але це зовсім інша історія. Transmaxxing же - про те, що транс жінка має більше шансів отримати секс (як від жінок, так і від чоловіків), ніж посередній омега-чоловік, тому інцелам треба робити транс переходи. Так, це звучить безумно, і по суті безумством і є. Трансмаксинг народився в 4chan як жарт (все в 4chan жарт, в принципі, там немає ніяких реальних ідеологій, окрім ненависті до всього підряд). Але потім деякі персонажі сприйняли його занадто серйозно і почали створювати вкрай цікавий контент навколо умовної ідеї. Наприклад, Transmaxxing Manifesto. Мені не вдалося знайти оригінал документу з активними посиланнями, але він є в архіві. Це трактат на 88 сторінок, в якому детально розписані шляхи від стрьомного хлопчини до прекрасної жінки, включно з саморобною гормональною терапією, порадами щодо дейтингу у новій ролі і демагогією про те, що світом правлять жінки. Я не зміг дочитати його до кінця, але ви спробуйте, якщо у вас теж нема світла, але є нервові клітини. Мої закінчилися на пасажі про те, що “ФТМ переходи треба заборонити, бо через них у світі стає менше гарних жінок”. Смішна деталь: в розділі про ЗГТ я знайшов посилання на легендарну Лєну Київську, українку, яка виробляє вдома гормони для трансфемінної терапії. Ukraine mentioned, not in the war context, святкуємо!А якщо серйозно, то цей рух не має жодного стосунку до трансгендерних людей. Звісно, деякі жінки приходять до розуміння своєї ідентичності саме цим шляхом - і тут я вам пораджу цікаве відео есе про дорогу від інцела до жінки, але з більш гуманного погляду. Але загалом трансмаксинг був вигаданий заради тролінгу, як праворадикалів, так і транс спільноти. Шукати логічні пояснення і цілі у людей, які мемами обписують коробки для патронів, не варто. Але ми маємо розуміти, що інцел-культура підтримується вельми багатими тех-бро (наприклад, Ілоном Маском), і ми почуємо про неї ще не раз. Тому хоча б мінімально варто розібратися. #НБС_трансосвіта

Запрошую всіх молодих цис жінок та афаб небінарних взяти участь у студентському дослідженні. Я не цільова аудиторія, але перевірив анкету, і наче як все норм. Якщо щось для вас не норм - далі є контакти авторки дослідження, звертайтеся напряму. Слово авторці:"Вітаю! Я студентка-психолог_ня (університет КДПУ) і нещодавно я почала своє бакалаврське кваліфікаційне дослідження на важливу, чутливу і актуальну тему: "Вплив хронічного стресу на сексуальне здоров'я молодих жінок". Чи могли б ви будь-ласка допомогти мені поширити інформацію про дослідження?Цільова група: цисгендерні жінки 18-30 років та небінарні особи (з жіночим гендером приписаним при народженні) віком 18-30 років.Тривалість опитування близько 30 хвилин (186 питань розділених на 14 коротких блоків), наприкінці є можливість отримати короткий індивідуальний звіт. Участь добровільна, та повністю конфіденційна. Всі інші важливі деталі та саме опитування за посиланням:https://forms.gle/oADtkRQY2DSNUmPFA Для мене надважлива кожна відповідь. Заздалегідь безмежно дякую! 🙏Якщо будуть додаткові питання, ось всі мої контакти і контакти моєї наукової керівниці:Дослідниця (студентка): Совенко Єлизавета:Основний email: [email protected]Резервний email: [email protected]Сторінка facebook: https://www.facebook.com/ElizavetaSovenko/Телефон (з viber та telegram): +380970423148Наукова керівниця: Чаркіна Олена АнатоліївнаПосада/Ступінь: к.п.н., доцент, зав. кафедри практичної психології КДПУ, членкиня APAОфіційний email: [email protected]."

ГО «Прожектор» документує воєнні злочини рф проти цивільних, зокрема ЛГБТІК+ людейГО «Прожектор» у тісній співпраці з Офісом Генерального прокурора України займається документуванням воєнних злочинів росії проти цивільного населення України — щоб кожен факт став доказом у прокуратурі та міжнародних судах.❗️ Якщо ваші підписники, клієнти або знайомі пережили окупацію чи мали контакт із російськими військовими — повідомте нас, будь ласка!Навіть «дрібні» на перший погляд випадки — приниження на блокпостах, обшуки, примус до роздягання — мають значення.Ми розуміємо, наскільки важко повертатися до травматичних спогадів, але кожна історія допомагає наблизити справедливість і покарання винних на Гаазькому трибуналі.🤝 Конфіденційність та безпека гарантовані.Будемо вдячні, якщо ви допоможете поширити цю інформацію у своїх сторіз або публікаціях 💬Також відкриті до спільного спецпроєкту про досвід ЛГБТІК+ людей, які пережили СНПК — деталі можна обговорити окремо.📩 Для більш детальної інформації пишіть: @Sachyra

Передостанній для мене квір фільм на “Молодості” виявився цікавим досвідом, і от саме так я його і охарактеризую. Бо “Дивна річка”/Strange River/Estrany riu це саме про досвід, а не про сюжет або соціальну тему, властиву фестивальному кіно. Німецько-іспанська стрічка розповідає про підлітка Дідака, який досліджує свою сексуальність у найбільш некомфортних для цього умовах - родинній велосипедній подорожі з палатками. Велика іспанська сім’я, в якій усі чимось незадоволені, мандрує околицями дивної річки Дунай. Батько намагається поговорити зі старшим сином про його близького друга, але Дідак не в підходящому віці і стані для таких дискусій з дорослими. Хлопець дізнається неприємне про свою матір і пускається берега разом із прекрасним незнайомцем, який здається частиною нескінченної ріки. У фільмі небагато розмов, але море дотиків, поглядів, сліз і емоцій, які не завжди зрозумілі, але все одно близькі. Він як літнє переживання з далекого минулого, що не дуже добре збереглося в пам’яті, та кожна яскрава деталь випалена на підкірці і незабутня. Особливо, якщо ви хоч раз проводили літо в якихось таких походах. У мене в певний період дитинства і схожі квірні відкриття на тлі природи були, тому “Дивна річка” зайшла як ніж в масло. Не впевнений, що став би передивлятися, бо моє кліпове мислення вимагає подій, а їх тут мало. Але якщо вам хочеться насолодитися естетично прекрасним, романтичним і трошки скляним, то дуже рекомендую. Вайб мені був схожий на “Назви мене своїм іменем”, і теж трошки з кріповим підтекстом, але без різниці в віці. Колись я починав писати оповідання про духа ріки, який зваблює юнака і робить із ним різні нехороші речі. От після цього фільму захотілося викопати ту історію з пам’яті і завершити її. Сьогодні (31 жовтня) буде другий сеанс у кінотеатрі “Жовтень” о 12:30.

Коли кажуть “Не існує трансгендерних дітей”, хочеться відкусити голову, з якої то несеться. Я цих дітей бачу щодня, сам був такою дитиною, тільки не знав, як саме називається моя дивна відмінність від нормальних дівчат. Історій про транс людей загалом у мої часи не було, а тим більше про таких, яким менше вісімнадцяти. Тому зараз для мене такі історії надзвичайно цінні. І я заздрю сучасним молодим, які можуть бачити на екранах персонаж_ок, схожих на себе. “Юнацтво” (Niñxs) - це ніжна і весела документалка про дорослішання трансгендерної дівчини, знята трансгендерним чоловіком. “Фільмів з такими протагоніст_ками, як ми, дуже мало. А таких, де ми самі розповідаємо історію, немає взагалі”, - говорять Кані Лапуерта і Карла, дві головні дійові особи і автор_ки стрічки. Кані почав знімати цей фільм, коли Карла була ще в молодшій школі і тільки починала розбиратися в своїй ідентичності. Фінальні кадри показують її через вісім років, уже майже дорослою. І всю дорогу режисер і героїня коментують епізоди, додають своїх вражень і іноді навіть сваряться щодо художнього рішення. Прямо у нас на очах. Такий підхід робить фільм живим і повним сонця, ніби юна Карла передає нам свій погляд на реальність. Дівчинка має те, що багатьом транс людям і не снилося: підтримуючих батьків і друзів, можливість спілкуватися зі спільнотою і самовиражатися в тіктоці. Але все одно вдається до дисоціації і намагається відчайдушно слідувати гендерним стереотипам, щоб вижити. Вона прагне стати ідеальною в спорті, ледь не втрачає себе в перегонах за успіхом. Тут стається найприємніший для мене момент стрічки: Карла і Кані разом вирішують, що не хочуть героїні сумного фіналу, і витягують її з метафоричної ями. Якщо транс історій, розказаних транс людьми, немає або майже немає… то транс історій без трагедії ще менше. Хочеться покласти Niñxs на подушечку і показувати в музеї. А також - розповідати більше своїх щасливих транс історій.Я вперше почув про цей фільм з інтерв’ю Кані Лапуерта у подкасті Gender Reveal, тому несу вам трошки додаткових матеріалів. У коментарях до посту буде транскрипт подкасту. Кані дуже смішний, вам сподобається. А я спробую домовитися про показ “Юнацтва” на одному з моїх івентів - напишіть, якщо прийшли б подивитися. #НБС_кіно #НБС_трансосвіта

Різдвяна комедія, в якій займаються жорстким гей сексом, катаються на мотоциклах і плачуть від самотності - це те, що мені було треба. Оце знаєте, “pleasure we didn’t know we needed”. Я знав, що Pillion мені сподобається, як тільки побачив логотип BBC - британці знають, як знімати гей-кіно. Queer As Folk, Cucumber і Pride не дадуть збрехати. Колін і Рей знайомляться в барі, де перший виступає в чоловічому хорі зі святковими піснями, а другий разом зі своєю кінк-бандою байкерів грає в дартс. Наче як зовсім різні світи, але у Коліна є талант до поклоніння, а Рей саме цього шукає. Одна записка, одна дивна зустріч у підворітті, і їхні життя скручуються шаленим виром аж до наступного Різдва. Хоч це по суті ромком, він не має звичного позитивного фіналу, де герої знову зустрічаються і поновлюють своє кохання. Pillion демонструє нам справжнє життя, в якому ми нерідко ростемо через біль. Щоразу, як на великих екранах у Києві показують щось unapologetically гейське і при цьому ніхто не штурмує кінотеатр з факелами, я інтелігентно хіхікаю. Щоб здогадатися, про що Pillion, треба вміти читати і відчувати, а з цим у наших праворадикалів проблємки. В цьому фільмі, на хвилиночку, все без прикрас: і численні секс сцени (в тому числі групові), і домінація-підкорення з облизуванням чоботів, і латекс зі шкірою, і повне оголення. Одним словом, усе те, що любителі традиційних цінностей так бояться побачити на прайдах. При цьому, не зважаючи на антураж, Pillion - це ніжна історія про близькість, дослідження себе, довіру і страх стосунків. А також про тонку лінію між БДСМ динамікою і аб’юзом. Я не є частиною leather спільноти, але по цій лінії ходив, не сподобалось, у фільмі побачив як воно має бути насправді. Одним словом, раджу це кіно, якщо ви не боїтеся відвертості в усіх сенсах. Гаррі Меллінг і Александер Скашгорд тримають чарівну хімію, сексуальні і смішні, режисер Гаррі Лайтон чудово грає з байкерською романтикою в контрастному маленькому містечку. І це перший його повнометражний фільм! На “Молодості” буде ще один сеанс 26 жовтня о 10:30, і дуже сподіваюся на прокат. Я б передивився ближче до Різдва. #НБС_кіно

Розкажу вам про словенське кіно з “Київського Тижня Критики”, яке ви навряд чи десь зможете побачити. Але якщо раптом зустрінете Little Trouble Girls в прокаті або на стрімінгах, зверніть увагу. Бо це наче як і просто історія дорослішання, а з іншого боку - погляд зсередини на закриті церковні общини і дівочі групи. Навіть там може розквітнути квірна юнацька сексуальність, посеред Дів Марій і муштри в католицькому хорі. Для мене це особиста тема - хоч я і не ходив до церковного хору, але одна з перших лесбійських інтеракцій відбулася перед масовим освяченням пасок. Церква була важливою частиною мого життя в юності, що згодом призвело до екзорцизму і конверсійної терапії. Головна героїня Little Trouble Girls Лючія не переживає таких історій (принаймні на наших очах), але теж проходить шляхами бунту, коли опиняється без нагляду батьків. Учасниці хору приїжджають до віддаленого монастиря на триденну навчальну програму, але крім співів отримують небачену раніше свободу.За ними мають наглядати монахині, у яких, однак, є достатньо інших справ. Так стаються ігри в пляшечку, перші поцілунки, шпигування за дорослими ремонтниками біля річки і ще десяток формуючих пригод. Дівчата дивляться на спротив по-різному: подружки не приймають того, як це робить Лючія, а вона не дає себе використовувати. Кіно з цього виходить гарне, живописне і щемке, з поштовхом згадати свої перші досвіди. Я от, бачите, згадав. Увага: якщо ви колись навчалися музиці або танцям, можлива ретравматизація. _________Це я вас готую до того, шо з вихідних цей канал тимчасово перетвориться на кіноблог: несеться фестиваль “Молодість”, я маю абонемент Press і планую розповідати про всі квірні стрічки, які зможу там знайти. Одразу рекомендую вам усім (18+) піти на Pillion глянути на правдиве життя кінк-гей-спільноти. Обіцяють також декілька стрічок з транс репрезентацією, сподіваюся побачити і їх.#НБС_кіно

Чоловіки-аб’юзери часто використовують спільну травму, щоб посилити контроль над жінками🧠 Згадки про власні або спільні пережиті травми допомагають аб’юзерам здобувати більшу владу над жінками у стосунках — про це йдеться в новому дослідженні, опублікованому в журналі Violence Against Women.📊 Кримінальна психологиня з Кембриджу опитала 18 жінок, які вийшли з аб’юзивних стосунків. Усі вони були фінансово незалежні, не жили з колишніми партнерами та не мали спільних дітей — щоб фокус залишався саме на емоційному насильстві.Результати показали, що чоловіки систематично застосовували схожі тактики контролю, зокрема:🔻грумінг — маскування жорстокості під турботу;🔻апеляції до спільної травми, які створювали відчуття довіри;🔻чергування турботи та жорстокості, що формувало емоційну залежність.💬 За словами дослідниці, описи жінок були настільки подібними, що «здавалося, всі вони говорять про одного й того самого чоловіка».Постраждалі порівнювали ці стосунки із залежністю від наркотиків — попри усвідомлення шкоди, вони відчували сильний потяг повернутися до кривдника. Деякі навіть переїжджали в інші міста, щоб уникнути зустрічей.🔍 Авторка дослідження наголошує на тому, що розуміння психологічних механізмів емоційної залежності допоможе боротися з віктимблеймінгом і чіткіше визначати межі аб’юзивних стосунків, щоб люди могли розпізнати їх та вийти з них раніше.